журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – архив за 2003 год
"Книжковий огляд" #1

«Хортицькі джерела-2002»

У грудні минулого року в Запоріжжі проводилася Перша регіональна виставка-ярмарок навчальної, наукової, дитячої та краєзнавчої книги "Хортицькі джерела-2002". Організаторами цієї акції виступили Запорізька обласна державна адміністрація, Запорізька міська рада та фірма "Медвін". На виставці були представлені всі основні місцеві книговидавничі та книготорговельні організації.

Viva Петрівка

"Книжковий огляд" багато років поспіль писав про прихід нової ери книгопродажу в Україні або, принаймні, у Києві. Ми невтомно переконували власників книгарень в очевидних, здавалося б, речах: утримувати класний книжковий магазин набагато вигідніше, ніж поганий. Якийсь час наші матеріали здавалися голосом волаючого в пустелі. А потім пішло-поїхало: відкрилася перша книгарня "Орфея" на Петрівці, "Казка", "Сяйво", книгарня "Орфея" на площі Слави і, нарешті, апогей амбіцій столичного граду – „супермаркет "Буква".

Купуємо російське?

Сьогодні Росія залишається одним із основних постачальників книги на наш ринок. Борці за вітчизняну літературу продовжують надзвичайно обурюватися з цього приводу, а ті, хто займається доставкою, продовжують долати перешкоди на кордоні й задовольняти вибагливих читачів. Адже ніде правди діти: в Україні, на думку деяких спеціалістів, все ще існує проблема з виданням, наприклад, вузькопрофільної літератури. Є певна тематика, що цікавить зовсім небагатьох вітчизняних фахівців, скажімо, вивчення якоїсь рідкісної мови, але немає жодних перспектив видавати словник великим накладом -- не буде попиту, а малим -- також не вигідно. Тут і "приходить на допомогу" російська книга.

Прочитайте нашу книжку!

Те, що в Києві (та й у деяких інших містах) останнім часом почали з’являтися пристойні книгарні, загальновідомо. Звичайно, така тенденція є позитивною. Однак я спробувала з’ясувати, наскільки далеко "просунулися"теперішні продавці та видавці книг у рекламуванні своєї продукції на магазинних полицях і стендах. Адже реклама, як нам відомо ще з радянських часів, – "двигатель торговли", від неї значною мірою залежить просування тієї чи іншої книги на ринку і, відповідно, прибуток.

Рейтинг книг від «Букви»

Супермаркет "Буква" надав інформацію про продаж книг за період його роботи впродовж останніх чотирьох місяців 2002 року. На думку деяких спеціалістів книжкового ринку, саме статистика продажу книг у найбільшому книжковому магазині України, в якому зібрано всі жанри і види літератури, найбільше претендує на об’єктивність.

«Моя книга» у «Великій кишені»

Продовжуючи започатковану в минулому номері тему розвитку українського книжкового бізнесу, а саме роздрібної торгівлі, цього разу звернемо увагу на появу книжкових супермаркетів. Декілька років тому ще важко було уявити собі гігантський книжковий магазин з наповненими до стелі книжковими полицями, привітливими продавцями, вільним доступом до книг. Довгі роки над українським книгобізнесом висів один неприємний, але безапеляційний ярлик – нерентабельно. З цим товаром йдіть собі на Петрівку, у підземні переходи, на виставки, -- тільки не в зручні, європейського класу супермаркети.

Пристрасті по Закону

Якими були б реальні економічні та культурні наслідки нового закону "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні", якби Президент України не наклав на нього вето, насправді не може передбачити ніхто, хоча думок з цього приводу висловлено дуже багато. Брати Капранови, Іван Малкович і видавництво "Кальварія" скликали наприкінці минулого року дотепну прес-конференцію під гаслом "Рятуйте від пільг!" Проте, незважаючи на їхні зусилля, схоже було на те, що більшість видавців, хоч загалом і вважали цей закон недосконалим, але певною мірою таки вигідним і бажаним. Дехто вже й підлаштовував свої видавничі плани під можливу дату прийняття закону. Цю загальну непевність при щирому бажанні добра українській книзі висловила Олександра Коваль: "Сьогодні його треба прийняти. Про все інше ми подумаємо завтра".

Електронні бібліотеки – знехтувані перспективи

Навіщо держава утримує бібліотеки? Для просвіти і "задоволення культурних потреб" населення. Чи відповідають цій меті електронні бібліотеки? Цілком. Крім того, вони коштують значно дешевше (створення web-сайту + сканування книжок), ніж животіння цілої бібліотеки разом з її штатом.

Інтернет і книга: особливості національної віртуальності

Інтернет і книги – чи можливе майбутнє у цих двох речей на українському віртуальному просторі? З приводу українських особливостей розвитку цієї справи розмірковували відомі видавці, директори "Зеленого пса" і, зокрема, книжкового віртуального магазину "Книгоноша", брати Віталій і Дмитро Капранови.

Питання без відповіді

Тема про тяжкий стан нашої економіки, на мою думку, малоперспективна, бо ледве хто наважується говорити про це на повний голос, вказуючи на справжні витоки керованого безладдя. У нас триває ще з радянських часів стан, коли влада живе своїм насиченим і недовідомим життям, а народ – своїм. Передусім, найбільш підприємлива його частина, тобто бізнесмени.
Оце з ними й хотілося б стати на бесіду про деякі наші злигоди.

«Оригінальна радіодрама» як спроба відродити втрачене

Завдяки драматичній постановці художнього твору і передачі його по радіо – мабуть, найпоширенішому засобу поширення інформації, можна нести літературу "у широкі маси", розповідати про реальні події в аспекті світобачення героїв тощо. В столичному Інституті журналістики серйозно задумалися над історією і засобами цього явища, а тому видали підручник з цього предмету – "Оригінальна радіодрама". Автор книги Ілля Хоменко – переможець міжнародного конкурсу письменників-фантастів "Зелена планета". Його драматичні твори ставилися радіокомпаніями України, Білорусі, Росії. І хоча книга вийшла надзвичайно малим накладом, всього 500 примірників, будемо сподіватися, що вона навчить майбутнє покоління журналістів всім способам подачі літературного твору через радіо.

Латинки боятися – у світ не ходити

" Dumka pysaty po rusky latynskymy literamy cilkom ne zla"
Михайло Драгоманов, "Передмова до "Kobzar'a" Т. Шевченка", 1880 рік.

Мало хто відважиться заперечити, що більшість населення України страждає на масову безграмотність, незалежно від того, якою мовою послуговується – українською чи російською. Вивелася і нова порода "професійних українців", для якої користування державною мовою у робочий час і виключно при офіційних обставинах є обов'язковим (на їхній превеликий жаль) і вкрай прикрим навантаженням до кар'єри державного службовця. Одразу домовляємося, що до уваги не беруться ті носії мовленого слова, котрі штампують і мультиплікують "Вєрку Сердючку". Це окрема, і так виглядає, що тягне на вічну, тема.

Шевченко і претенденти на премію його імені

"Національна премія імені Тараса Шевченка. Українська реальність" – розмова під такою назвою відбулася нещодавно в українській студії радіо "Свобода". В ній взяли участь ведучий – відомий поет і журналіст Андрій Охрімович, професор Лариса Скорик, поет Володимир Цибулько, який теж номінується на премію 2003 року, літературний критик та ведучий популярної телепрограми "Остання барикада" Михайло Бриних.

Митрополит Іларіон (Іван Огієнко) і українське відродження

Напередодні 120-річчя від дня народження (яке було відзначено 2 січня 2003 року) видатного українського вченого-універсаліста, державного і релігійного діяча Івана Огієнка (митрополита Іларіона) у Києві створено Фундацію його імені. Про мету і завдання нової благодійної організації, її перші кроки і плани розповідає Голова Фундації, доктор філологічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка, письменник, перший лауреат премії імені Івана Огієнка Микола ТИМОШИК.

«Наша культура і наука»

Видавництво, утворене 1998 року. Засновник і директор – доктор філологічних наук, публіцист, літературознавець і видавець Микола Тимошик.

Книги видавництва «Наша культура і наука»

Огієнко Іван. Історія української літературної мови / Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису і прим. М. С. Тимошик. Навч. пос. (гриф міносвіти). – 2001.– 440 с., іл.

Затамуй подих і поринь у «Казку»

Мультфільми Уолта Діснея вже давно полюбилися маленьким українським глядачам, з'являються і книги з оповіданнями. В Україні ж єдиним видавництвом, яке має право видавати захоплюючі діснеєвські історії нашою рідною мовою, є "Казка". Дітлахи познайомилися з героями вже декількох книжок з серії "Класика Діснея". А не за горами переклад та вихід у світ великого подарункового видання Діснея "Кращі казки для наймолодших". Діти спраглі за новими пригодами улюблених героїв. То чому ж їм не подарувати яскраву, барвисту радість!

Таємниці примхливої Психеї

Так звучала тема останнього засідання клубу вчителів української мови, що відбулося в Спілці письменників України. На цьому зібранні була презентована книга академіка В.А. Роменця "Психологія творчості", випущена другим виданням видавництвом “Либідь” (перше датується 1971 роком).

"Книжковий огляд" #3

Будьте з нами!

Номер “Книжкового огляду”, який ви тримаєте в руках, відкриває другу півсотню номерів журналу, що вийшли в світ протягом майже п’яти років його існування.

Професіоналізм і розумна толерантність

Більше цікавих книг!

П’ятдесят – не вік, а доля!

Перемога над невизначеністю

Впевненість, послідовність і професіоналізм

Більше писати про книготоргівлю

Творімо журнал разом!

Будьмо й здобудьмо!

Олександр Афонін: «Настав час компромісів»

На думку президента Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна, прийнятий 6 березня 2003 року Верховною Радою України Закон “Про державну підтримку книговидавничої справи” позитивно вплине на розвиток українського книжкового бізнесу і зробить українську книгу дешевшою. Про це він розповів у розмові з кореспондентом “Книжкового огляду”

Книгобізнес під українським соусом

Сучасний процес книгобізнесу в Україні переживає перехідний період. З’являються великі магазини, більше видається якісних і гарних книг, потроху починають друкуватися молоді автори. Своїм баченням стану сучасного українського книжкового бізнесу з “Книжковим оглядом” поділився головний редактор видавництва “Факт” Леонід Фінкельштейн.

Малоформатна книгарня: як вціліти в умовах українського ринку?

Порушуючи тему книжкової торгівлі, в минулому номері “Книжкового огляду” йшлося про гігантів продажу книги, а саме про київські супермаркети. Цього разу звернемо нашу увагу на невеликі книжкові магазини столиці.

Автор – поняття віртуальне

У мене вийшла книжка. Словник, над яким я працював багато років. Але добре це чи погано – я ще не знаю, бо не маю жодної уяви, що шановний видавець видав.
Кілька років тому, коли в царині англо-українських і українсько-англійських словників було як виметено, я приніс до видавництва свій препринт (із зазначенням авторства на спілку з тодішнім моїм працедавцем, бо інакше й досі книжки часом не виходять) і спитав: “Ви хочете видати такий словник, – лишень виправлений та удвічі більший?” “Авжеж”, – відповіли мені, й ми уклали угоду на дві книжки: англо-український та українсько-англійський словники.

Сімейна крамничка Barnes & Noble

Згідно зі статистикою, середній американець читає 38,5 хвилин у день. З них принаймні п'ять припадає на частку книжкової продукції, купленої в магазині Barnes & Noble. Для американської роздрібної книготоргівлі В&N – все одно що McDonald's для фаст-фуда. У числі активів компанії – близько 900 книгарень по всій Америці, онлайновий продаж книг, а також GameStop – найбільший у країні роздрібний продавець комп'ютерних і відеоігор.

Польський досвід як приклад для наслідування

У середині березня у Польщі завершив свою роботу книжковий ярмарок “Освіта ХХІ”, в якому взяли участь усі найважливіші гравці на ринку навчальної книги країни.
“Освіта ХХІ” є чи не найбільшим ярмарком не лише у Польщі, але й у тій частині Европи, де проводяться книжкові ярмарки саме навчальної книги. За даними організаторів, ярмарок відвідали понад 30 000 гостей з цілої Польщі, акредитованими були численні журналісти чи не з усіх засобів масової інформації.

«Книжка року 2002»: лауреати

Організаторами рейтингової акції вже протягом п’яти років є журнал “Книжник-Ревю”, Фонд сприяння розвитку мистецтв та Центр рейтингових досліджень “Еліт-Профі”. Партнерську підтримку заходу в цьому році здійснили Асоціація українських письменників, Ліга українських меценатів, Спілка журналістів України, Українська асоціація видавців та книгорозповсюджувачів, Міністерство культури України. Генеральним інформаційним спонсором був телеканал “1+1”. Генеральним інтернет-партнером проекту став інтернет-магазин “Бамбук”.
До уваги читачів пропонуємо список лауреатів 4-ї Всеукраїнської благодійної рейтингової акції “Книжка року 2002”.

Конкурсування весняні й рефлекторні

Українська книжкова весна – вже традиційний період виголошування результатів різноманітних книжкових конкурсів. Звісно, не всіх, – бо їх у нас таки чимало, – але принаймні більшості. І тон цьому ось уже втретє задав найцікавіший і, безперечно, найпопулярніший з них – “Книжка року”. От і нинішнє першоберезневе дійство було інтриґуючим (переважна більшість експертів, не кажучи вже про “всеїдну” журналістську публіку чи перенервованих авторів і видавців, до останньої миті щиро не мала зеленого поняття, кого й за що відзначають), красиво обставленим і, що прикметно, безфуршетним. Останнє, вочевидь, мало засвідчити, що реноме “Книжки року” вже й так доволі високе, й організатори можуть собі дозволити не поїти стада ласих на халяву журналюг – нікуди не дінуться, й так напишуть…

Роман Корогодський: «Україна – не Зімбабве і не Чад»

Спершу планувалося, що розмова з відомим письменником і видавцем, головним редактором видавництва “Гелікон” Романом Корогодським буде вестися довкола його цікавого проекту “Українська модерна література”. Однак вкотре переконався, що не варто планувати зарання русло бесіди з людиною, котрій надто тісно в межах означуваної теми. Так і вийшло. Можливо, не з усіма міркуваннями і висновками мого співбесідника можна погодитися, проте мені було цікаво послухати людину, котра, здається, як ніхто в нас, обізнана з творчою спадщиною таких потужних корифеїв, як Юрій Шевельов чи Юрій Луцький. Хоча ми говорили про інше – про українське книговидавництво, про масову культуру і літпроцес як рудимент соцреалізму. І навіть трохи про політику.

Дитяча казочка і тінь Люцифера

Як би ми не ставилися до придуманого англійською письменницею Джоан Кетлін Роулінг героя на ім’я Гаррі Поттер, він уже став героєм нашого життя, увійшов до скарбниць світової дитячої (та чи тільки дитячої?) класики. Про Гаррі Поттера написані книжки, знімаються фільми, створені численні ігри, його фізіономію можна зустріти на наклейках і постерах, прапорцях і значках, рюкзаках і пеналах. За словами самої Джоан Роулінг, працюючи над історією про Гаррі Поттера, вона аж ніяк не сподівалася на такий просто-таки шалений, неймовірний успіх і популярність на всіх континентах. “Я була по-справжньому приголомшена, – заявила вона в своєму інтерв”ю для Comic Relief. – Я цього зовсім не чекала. Я вважала, мені пощастило, що мене взагалі надрукували. Я просто знала, що написала досить довгу книжку для дітей від восьми років і старших. Ось тому видавництва мені відмовляли. Вони весь час повторювали, що книга занадто довга”.

Сіємо добро

обманюйтеся, – Бог не може бути осміяний, бо що тільки людина посіє, те й пожне!” “(Біблія. Послання св. апостола Павла до Галатів 6:7).

Друк марнославства або Видавництво для чайників-графоманів

“АВК” – це Автор за Власний Кошт, а “Мануціо” було одним із тих видавництв, які в англосаксонських країнах називають vanity press, “друком марнославства”. Прибутки надзвичайно великі, витрати на працівників мінімальні”.

Книжкові санітари – на сторожі гігієни

У статті під назвою “Менше книжок – здоровіші діти” у минулорічному вересневому номері “КО” йшлося про те, що віднедавна видавці дитячої літератури змушені сплачувати близько 500 гривень за санітарно-гігієнічну експертизу книжок і чекати, іноді більше одного місяця, її результатів, при тому, що ніхто не може ні пояснити, ні второпати, навіщо. Цього разу я пропоную вам переспів “Державних санітарних правил і норм” (ДСанПіН 5.5.6084-02), яких повинні дотримуватися видавці, щоб їхні сигнальні примірники не “зарубали” санітари “лєса”.

Корисні новинки від ДНВП «Картографія»

Важко собі уявити сучасне життя без картографічної продукції. Ми починаємо з нею знайомитися ще в дитинстві, вивчаючи географію та історію в школі. Згодом приходить розуміння, що в сучасному житті без карти, а почасти й не однієї, просто неможливо обійтися. Обрати правильний маршрут, подорожуючи з одного міста до іншого, знайти розташовану у малознайомому районі будівлю, спланувати подорож чи ділову зустріч в іншій країні завжди допоможуть карти чи атласи. Вкрай необхідні карти тим, хто багато часу проводить за кермом автомобіля – від професійних водіїв до автотуристів.
Для водіїв всіх категорій ДНВП “Картографія” озробила серію карт і атласів автошляхів України та Європи, яка вже добре відома своєю досконалістю, точністю наданої інформації, зручністю у користуванні, гарним дизайном та якістю друку.
Про нові атласи та серію карт автошляхів для “Книжкового огляду” розповіла завідуюча редакцією Державного науково-виробничого підприємства “Картографія” Галина Кучеренко.

Історія одного успіху

Ви коли-небудь слухали радіо? Тобто не УР-1 або “Маяк”. Пріснопам'ятні “Свобода” і “Голос Америки” теж не в рахунок. А чи доводилося вам читати про радіо? Не в науково-популярному журналі, підручнику або енциклопедії. Ні? Отже.

Вивчайте англійську з задоволенням!

Ця молода людина в зовсім юному віці зуміла завоювати величезну аудиторію шанувальників. Він наділений приємною зовнішністю, особливим тембром голосу, розумний і надзвичайно талановитий. Його цілеспрямованості можна тільки позаздрити. Він має великий досвід у радіожурналістиці, вміє працювати в команді і відрізняється безмежною працездатністю. Його іноді називають 15-літнім капітаном, бо, ще будучи студентом, він став програмним директором однієї з провідних радіостанцій України.

Державне замовлення на антидержавного діяча

Як зробити свято на трьох? Відомо: скинутися. Як влаштувати ностальгійне свято на державному рівні для небагатьох? Також відомо: залізти у кишеню платників податків, попередньо узгодивши кидалово з накресленим... курсом, ледь не написалося партії. Тобто навіть навпаки: без узгодження, бо державна політика не нашої України уже майже 10 років базована на тому, аби вести нас у щасливе минуле, не питавши на це нашої згоди і, звісно, за наші гроші.

"Книжковий огляд" #4

У пошуках «золотої арфи»

Книжковий будинок "Орфей" за останні п'ять років своєї роботи відкрив 15 магазинів по всій країні, і це в одній з найменш прибуткових в Україні сфер бізнесу – книжковій. Втім, сьогодні багато хто вже не вважає цей бізнес непривабливим. На ринку з’явилися нові гравці.
Чи означає це, що найбільшому оператору книжкового ринку доведеться потіснитися? За словами Костянтина Клімашенка, одного з власників і директора "Орфея", здавати свої позиції компанія не збирається, використовуючи одну з найбільш серйозних своїх переваг – одинадцятирічний досвід роботи на цьому ринку.

Прагматизм і романтика книжкового бізнесу Костянтина Клімашенка

Спеціалізовані книгарні: що день прийдешній їм готує?

Спеціалізовані крамниці не зникають з приходом великих магазинів. Маленькі "Українські ласощі" добре співіснують з мегамаркетами. Більше того, до спеціалізованих крамниць ставляться з особливим почуттям домашнього затишку. "Великі" і "маленькі" існують поруч, знаходячи свого покупця. Більше десяти років магазинна торгівля книгами була у занепаді. Яка ж доля невеликих спеціалізованих книгарень сьогодні?

В ореолі «конвертованого» слова

Європейська упаковка, як правило, асоціюється з якістю та практичністю вмісту – будь-якого товару. Загальновідома, що слово теж товар. І в розвинутих європейських країнах, зокрема в Німеччині, навколо нього побудовано цілу індустрію.
Йдеться не лише про поліграфічні чи мас-медійні видання. Маю на увазі слово в його прямому розумінні: усне, не заангажоване, спрямоване на дискусію, конструктив. Слово, яке аналізує (у тому числі літературні процеси), а відтак – великою мірою формує смаки сучасного споживача-читача, досліджує його естетичні та моральні запити. Тобто є одним із рушіїв формування читацької культури, що, в свою чергу, матеріалізується у значній кількості нових, прогресивних літературних проектів.
В Україні німецьку літературу в рамках численних власних проектів представляє Культурний центр Ґете-інститут. Однак, як зізнаються самі ж співробітники центру, поки що це лише окремі "штрихи до портрета". Так би мовити, поодинокі відблиски багатогранної вершини інтелектуального айсберга, що іменується – сучасна література та культура читання в Німеччині.
У чому ж полягає їх феномен?

Великі перспективи малих книгарень?

Українські інтернет-магазини

Нещодавно один з київських видавців, а за сумісництвом ще й власник книжкового інтернет-магазину здивував мене запитанням: "Чому Ви цікавитесь такою неперспективною на даний момент темою?" Інший, також причетний до видавничої справи в Україні, сказав приблизно таке: "Я і з задоволенням користуюсь послугами інтернет-книгарень, та здебільшого російських". Звичайно, не буде відкриттям, що український книжковий Інтернет (зокрема, інтернет-книгарні) досить слабкий. Однак я все-таки спробувала з’ясувати, що пропонується деякими з наших віртуальних книжкових магазинів до послуг зацікавлених клієнтів.

Знайти «золоту жилу»!

"Будь-яке видавництво займається пошуком талантів, а знайшовши, укладає з ними угоди і намагається їх експлуатувати. Завдання видавця: знайти письменника, розкрутити і заробляти на ньому гроші, або умовити відому людину написати книгу, зараз і Мадонна пише. Інший спосіб – переманити у когось зірку, але таке дуже рідко спрацьовує, бо видавництва тримаються своїх авторів, у них виникає психологічний контакт". Маю надію, що Віталій та Дмитро Капранови не образяться на мене за цитування їхніх слів, а ще варто дослухатися до думок інших щодо співпраці автора та видавництва.

Видавничі дивовижі, або Дезінформування як маркетинг

Не стверджуватимемо, що нинішня Україна – країна суцільних дивовиж. Підстав для цього чимало, але кожна індукція завжди неповна. То ж не поспішатимемо узагальнювати. Але й не заплющуватимемо очі на дивовижі у сферах, що нас цікавлять. От хоч би в книговиданні.
Песиміст одразу поставить питання руба: а хіба ж така сфера ще існує в Україні? Хіба не задушена вона податками, зарубіжними конкурентами, торгівцями папером? Коли щось і вислизає з-під цих пресів, то здебільшого сіре й недолуге.
Оптиміст також заперечить: український видавець нині приходить до тями; ось уже вчетверте здійснюється всеукраїнський конкурс "Книжка року", українські ятки на книжкових ринках "Петрівка" і "Квадрат" зовсім не світять голими полицями. М. Стріха навіть констатує "дедалі повноводіший потік книжкових новин" (Критика. – 2002. – Ч. 1-2. – С. 15).
Щодо "- водішої" окрема розмова. А так визнаємо, що обидва мають рацію чи принаймні добру її частину. Частину хоч би тому, що обидва обходять таку делікатну царину, як культура видавничої справи.

Дацзибао для нардепів

Нещодавно на одній з книжкових полиць надибала дивовижну книжечку. Дивлюсь і очам не вірю. Автор – людина відома і серйозна. Просвітянин, доцент столичного вузу Юрій Гнаткевич прикрасив обкладинку книги про наболіле портретом красномовиці всіх часів і народів іродового роду - племені. Здогадуєтесь?
Звичайно ж Вєрки Сердючки. Сама назва науково-лінгвістичного твору "Уникаймо русизмів в українській мові!" (Короткий словник-антисуржик для депутатів Верховної Ради та всіх, хто хоче, щоб його українська мова не була схожою на мову Вєрки Сердючки) викликає апетит чи хай-то інтерес до прочитання.

...Потрібна проста грамота?

Оргіястичні сплески безграмотності – типова риса сьогодення. Те, що ми часто-густо чуємо з зали Верховної Ради, віддавна стало – з мовного погляду – взірцем того, як не треба говорити. Коли промовець виступає по-українськи, то здається, ніби він краще володіє російською, а коли – по-російськи, то ніби краще виступав би українською. Тож виходить, що він не знає ні однієї, ні другої.

Новинки книжкового ринку: від сакрального до чтива для ідіотів

Якось воно так дивно відбувається, що перші місяці року в нас традиційно дуже небагаті на книжкові новинки. Логічно мало би бути якраз навпаки: навіть наприкінці року видану книжку цікавіше датувати вже роком наступним і мати змогу ще довго представляти її як новинку. Але в нас ось уже тривалий час перші місяці виглядають сезоном глибокого затишшя, й за незначної загалом кількости назв це помітно аж занадто виразно. Чому – достеменно сказати тяжко. Чи то друкарні під цю пору працюють особливо мляво (хоча це, вочевидь, сумнівно); чи просто полюбляємо ми "розкачуватися ударними темпами" й старі кінці з новими початками задовго зводимо; а чи (це якраз може бути ближчим до істини) наші видавці вже звиклися з тим, що кохана податкова адміністрація чи яка інша державна машинерія десь наприкінці лютого "заднім числом із першого січня" може яку каверзу підсунути, тож і нариватися не квапляться. Так чи інакше, новинки, за малими винятками, прокльовуються немовби з першими бруньками, а оскільки цього року весна холодна й бруньок дожидати довго, то принаймні з пролісками.

Харківські зустрічі

17-19 квітня в Харкові, у приміщенні Харківського Академічного театру опери та балету імені Миколи Лисенка, відбувся П’ятий міжнародний фестиваль "Світ книги-2003". У рамках цьогорічного, ювілейного фестивалю були проведені презентації нових проектів видавництв, зустрічі з відомими письменниками, зокрема Андрієм Курковим і Дарією Донцовою, інші заходи і, звичайно ж, – здійснювалась роздрібна торгівля книгами.

Від самвидаву – до інтелектуального журналу

Навряд чи хтось з молодого покоління видавців, читачів чи авторів докладно знайомий з таким анахронічним явищем, як самвидав. Правда, якщо подивитися на сучасні видання і умови їх випуску з точки зору повної відсутности самоконтролю за якістю змісту та форми, а також з позицій вседозволености публікацій будь-чого, будь-ким і будь-де, то на наших книжкових полицях-ятках майже всуціль – сам-видав. Тут є сенс говорити про нову проблему, яку можна було б назвати "сам–прочитав", бо за словами Юрка Андруховича, у світі з’являється все більше людей, які пишуть, і все менше людей, які читають.

«Народна» літературна марка

Схоже, в українському літературно-видавничому процесі виокреслюється новий феномен – колективна література. Не претендуючи на термінологічне  новаторство, раджу сприйняти визначення як провокацію до роздумів. Цю "колективність" розглядатимемо не як "художній твір, написаний колективом авторів", що є досить традиційним, а як абстрактний  пласт – серію творів різних авторів. Скажімо, за аналогією до термінів "масова психологія, колективне несвідоме" тощо.

Літературні презентації книгарні-кав’ярні «Бабуїн»

У київській книгарні-кав'ярні "Бабуїн" з часу її заснування свої книги презентували і письменники різних країн, і політологи, і навіть карикатуристи. Стіни цієї затишної місцинки приймали шанувальників творчості Марини Цвєтаєвої на презентації книг Ірми Кудрової, присвячених життю і творчості поетеси, зустріч із читачами проводив мексиканець Хосе Репресес, Лада Лузіна влаштовувала феєричне ознайомлення зі своєю "Лолітою".

Книги видавництва «Софія»

Світло і тінь сучасної критики

Ще недавно літературна критика сприймалася в нас, так би мовити, "критичною більшістю" як такий собі паразит на тілі літератури.
Критик, мовляв, – це невдаха-письменник, котрий сам нічого путнього написати не може, але в літературу протлумитися має неабияке бажання, отож і паразитує на тому, що понаписують письменники нібито справжні, роблячи собі ім’я й (доки це було можливо) гроші на їхніх творчих успіхах і невдачах.

Нобелівська премія з літератури,

Перемогти в міжнародному конкурсі, отримати почесний приз завжди приємно, а всесвітньовідому Нобелівську премію – почесно не лише для самого генія, але й для його нації. Сьогодні лауреати премії Нобеля – це світова інтелектуальна еліта.
Нобелівська премія названа на честь їхнього засновника, шведського винахідника і промисловця Альфреда Бернхарда Нобеля (1833-1896). Вона є однією з найпрестижніших у світі. Відповідно до заповіту А. Нобеля, залишеного для нащадків, його капітал було передано до Нобелівського фонду. Чималі гроші було вміщено в акції і позики, доходи від яких щорічно ділять на шість рівних частин і присуджують за найвизначніші праці в галузі фізики, хімії, фізіології або медицини, літератури, економіки, а також за діяльність у справі зміцнення миру.

"Книжковий огляд" #5

Олександра Коваль: «Буде більше свята»

"Розширюючи межі..." Такий девіз для ювілейного, 10-го, Форуму видавців обрано невипадково. Хтось пов’яже його з тим, що форум, нарешті, офіційно отримав статус Національного ярмарку (принаймні, ніхто вже не зможе закинути його організаторам, що захід цей – регіональний). Цілком імовірно, що учасники форуму, вже після його закінчення, реально потурбуються про те, аби читачі мали змогу купувати більше книжок за меншими від сьогоднішніх цінами (середньостатистичний українець витрачає на книжки 10 грн. у рік). Зрештою, комусь із присутніх на львівському книжковому святі пощастить розширити межі свідомості, долучившись, зокрема, до акції "Свобода щомиті" і зрозумівши: свобода – ніщо інше, як сувора відповідальність за прояви власної волі. Відтак, якщо ми зможемо прожити девіз ярмарку по-справжньому, розв’яжуться багато проблем не тільки книжкової ниви, а й життя взагалі. Тому аж ніяк не дивно, що фахові питання у нашій розмові з Президентом Львівського Форуму видавців Олександрою Коваль тісно переплелися із загальнолюдськими проблемами і цінностями.

Книгарня у видавництві

Книгарня – це посередник між видавцем та покупцем. Деякі керівники книжкових крамниць намагаються виграти на кількості проданих книг і для себе лишають незначний відсоток понад видавничу ціну, що дає можливість жити добре і видавцям, і книгарням. Інші ж – ставлять ціну мало не вдвічі більшу за видавничу, знаючи, що на будь-який товар є свій покупець, тільки треба зачекати, іноді – довго. Тому ціна книжки, коли та потрапляє до рук керівників книгарень, варіюється від мінімальної до непристойно великої, через що часто не має нічого спільного з реальною ціною на неї. Деякі видавництва для збільшення продажу і можливості надати свою продукцію читачам за найнижчими цінами звертають особливу увагу на відділ реалізації власної книжкової продукції.

«Моя книга» у «Великій Кишені»

Лихоманка відкриття книжкових магазинів триває. Дедалі частіше зустрічається зовнішня реклама нових книгарень. "Велика кишеня", що знаходиться в Києві неподалік станції метро "Либідська", розчинила двері для відвідувачів у листопаді минулого року. Ще донедавна площа книжкового супермаркету "Моя книга" у "Великій Кишені" сягала 1 000 м2, тепер під літературу відведено 600 м2.

На марґінесах?

Книжка – це суцільна таємниця. Що воно таке – "аркушики, скріплені в корінці", як вважають автори останнього закону, а чи "джерело знань", як твердив закордонний класик? Це об’єкт товарного а чи то інформаційного ринку?
Українська книжка – двічі таємниця, оскільки ми ніяк не можемо домовитися, що означає слово "українська". Це мова? Це місце розташування видавництва? Прописка автора?

Наукова книга

На якомусь етапі свого розвитку людство винайшло гроші і, відповідно, товар, який за ці гроші можна купити. На наступному етапі людина зрозуміла, що, крім грошей і товару, існує також щось, чого не завжди можна продати чи купити. Але сучасне суспільство, принаймні українське, обертається довкола двох речей – грошей і товару і, на жаль, забуває про третій винахід – культуру, науку.

Торгівля раритетами як букіністичний бізнес

На сьогодні серед букіністичних магазинів переважають книгарні, що існували ще за радянських часів. Там працюють фахівці, які все життя присвятили книзі. Нові ж магазини засновують енергійні молоді люди, які, не маючи часом навіть відношення до книготоргівлі, ведуть цей бізнес досить успішно. Все ж, зі слів деяких букіністів, стає очевидним, що в Києві не існує цивілізованого ринку букіністичної літератури, скоріше він хаотичний. І є навіть такі підприємливі букіністи, яким вдається заробити гроші на купівлі книги в одному магазині та продажу її в іншому.

Літературний агент – що це таке?

Є відомий вислів про те, що з літератури частіше не годуються, а напиваються… В Україні авторам зазвичай платять такі "понти", що куди там вже літературному агенту потикатися! Людина, що написала книжку, хоче її видати, але не має зв’язків у літературній або видавничій тусовці, може знайти спонсорів і видати книжку за свій кошт, а потім не знати, що з нею робити, може надіслати свій твір на якийсь конкурс чи в літературний журнал, якщо дізнається про існування останніх, помістити в Інтернеті на сайтах самвидаву або деінде… Але звертатися прямо до видавництва "людині з вулиці" – надсилати рукопис е-mailом, поштою або завітати до редактора особисто – це зазвичай глухий номер.

Літературні негри підкладають читачам свиню

Придивіться, що носить у сумочках і читає в метро чи в іншому громадському транспорті щонайменше третина українського жіноцтва? Дар’ю Донцову, "ироничный детектив". Мені стало цікаво почитати, що воно таке. У мене взагалі дивні стосунки з "попсовою" літературою – ніколи не виникає особливого бажання читати її, але зрідка все ж чомусь читаю і тоді не можу відірватися – не їм, не сплю, а мушу прочитати, після чого в голові залишається легка приємна порожнеча. Такий наркотичний ефект можуть мати, звісно, не лише популярні детективи, "жіночі" і "чоловічі" романи, а й інколи звичайні доволі нудотні художні твори, що, як спрут, упіймають читача і чіпко тримають до останньої сторінки. Найкраще, зрозуміло, коли таку дію справляють книжки, якими справді насолоджуєшся, а потім ще довго ходиш під враженням, обмірковуєш їх… Є також книжки, які навпаки неможливо читати кілька годин поспіль, які "відштовхують" від себе: це можуть бути видатні наукові і філософські праці, а з художніх творів для мене це, наприклад, Умберто Еко або Тарас Прохасько.

Вітчизняна картографія: до Європи поки що далеко

Високий рівень розвитку суспільства веде до постійного розширення його інтересів. Плануючи подорож або будування нового об’єкту, роблячи екологічні розвідки або вивчаючи історію, проводячи наукові дослідження чи займаючись господарською діяльністю, ми так чи інакше звертаємося до різних типів карт. Картографування у світі вже давно набрало обертів – удосконалюється методика і техніка картографування, розробляються нові типи карт, картографи ставлять і вирішують нові проблеми, використовуються новітні досягнення картографії, математики, обчислювальної техніки й автоматики.

Мовна цнота: за та проти

Є у нас сьогодні в Україні три напрямки в розвитку рідної мови: 1) як хотілося б, аби воно було; 2) мусить бути отак; 3) так воно є насправді. Уся увага мовознавців та інших охочих сперечальників зосереджена на перших двох напрямках, а мені як перекладачеві та редакторові здебільшого доводиться мати до діла з реальним станом речей. Треба перекладати не тільки давню класику або ті ідеальні тексти, котрі можна було б мати, якби нинішні автори ставилися до своїх текстів так, як це робили класики. Тобто по сто разів переписували та редаґували, інколи переключаючи художню увагу з фізіологічних потреб свого нужденного організму на проблеми, що мають нагальніше значення для соціуму. Реальні тексти письменників, котрі до глибокої старості зберігають схильність до вибриків періоду статевого дозрівання, розкутих четвертовладників, не кажучи вже про чиновників та малописьменну еліту, сповнені сленґу, що є для наших мовознавців перелогами, а для перекладачів – пекельними муками за Котляревським.

Про українські переклади: «Здесь чудеса, здесь переводят»

Мене завжди страшенно дивувало і зараз продовжує дивувати, чому українські переклади, як правило, видаються на гранти маленькими тиражами, і щоб придбати їх, "мєста надо знать", і майже всі мої улюблені наукові праці та літературні твори іноземних письменників успішно видають російські видавці і заробляють на них грубі гроші. Адже, здавалося б, переклади – це золотоносна жила для українських видавців і потужний засіб популяризації української книги.

Із грифом і без нього

Цього разу огляд новинок українського книжкового ринку почнемо зі словника. Їх у нас ніколи не було вдосталь, так що кожна з’ява – вже неабищо. Тим паче, якщо це "Новий орфографічний словник української мови", в якому, як зазначено в анотації, міститься 43 тисячі слів, у тому числі 3 тисячі нових, засвоєних мовою нещодавно, та дві з половиною тисячі географічних назв, найперше іноземних, котрі ніхто до ладу не знає, як писати правильно. Потреба в такому виданні залишається досить гострою, тож автор – професор Львівського інституту пожежної безпеки МВС України Анатолій Івченко – і видавець – львівська "Кальварія" – поцілили, як то кажуть, у яблучко.

Поети нерестяться в метро

Є, є в нас культура! Хто б сумнівався, адже стільки дбайливих рук і світлих голів опікуються нею, що я часом проливаю гіркі слізки над чужими і своїми (як платника податків) грошима на їх утримання.
Тоті просвітлені, що ходять на "секцію з питань культури і мистецтв" в фонді "Відродження", знову знайшли щось таке, що є, наприклад, в Парижі і в Москві, а в нас нема, і раденько ухвалили завішати стіни метро "постерами" з віршами Першої трійки форвардів – Тараса Шевченка, Івана Франка, Лесі Українки, а також Євгена Плужника, Максима Рильського, Павла Тичини, Володимира Сосюри, Андрія Малишка, Олени Теліги та інших, українськими перекладами та творами сучасних поетів. Скоро, певне, вийдуть також постери з портретами вищеперелічених і займуть чільне місце поряд з Наташею Корольовою та Дмитром Нагієвим.

Анатолій Дністровий: «Серйозно ставитися до літератури неможливо»

Письменник Анатолій Дністровий уміє дивувати. Два його романи, що вийшли друком у київському видавництві "Факт", – "Невідомий за вікном" і "Місто уповільненої дії" – поєднують у собі саме ті риси, яких так гостро не вистачає нашій сучасній белетристиці: гострий, динамічний, "злободенний" сюжет і ориґінальну філософічність мислення, зісперту на ґрунтовні знання матеріалу. Фактично Дністровий виступає нині, як би претензійно це не звучало, започатковувачем нової української соціальної прози, гостропроблемної та, попри значну авантюрність сюжетних колізій, інтелектуально насиченої.
Отож, які заповідаються шляхи розвитку української белетристики; як вона мусить уживатися з поезією, "аполоґетом" якої Анатолій донині так само виступає; якими є місце й місія письменника в сучасному світі; що являє собою сучасний читач – про це та інше в інтерв’ю популярного молодого автора "Книжковому огляду".

Актор у протигазі

Нещодавно відбулася презентація книги Лариси Брюховецької "Приховані фільми. Українське кіно 1990-х". Гості нового книжкового маркету "Цитрус" змогли поспілкуватися не лише з авторкою кінематографічного дослідження, але й з головними героями її книги, творцями сучасного українського кіно. На презентацію прийшли Роман Балаян, Михайло Ільєнко, В’ячеслав Криштофович, Олесь Санін та Тарас Денисенко.

«Культурний шар» через презентацію

Нещодавно в "Літературному кафе" столичної книгарні "Буква" відбулася презентація першої книжки відомого тележурналіста Юрія Макарова "Культурний шар" у перекладі українською. Книга вийшла у київському видавництві "Факт".

Дивовижна «Казка»

Куди тепер діти "тягнуть за вуха" своїх батьків, бабусь та старших братів і сестер? Директор фірмового магазину "Казка" Віктор Суржок упевнений, що до їхньої книгарні. Малюки іноді спочатку приходять самі, блукають між полицями, захоплено гортають різнобарвні дитячі видання, щоб незабаром прийти з матусею і татусем за омріяною книжечкою.

Авторське право: бажано знати і графоманам, і маститим

Книга – це не лише папір і фарба на ньому, а передовсім це інтелектуальне та духовне надбання автора, тому, зрозуміло, що автор має отримати винагороду. На жаль, деякі підприємці, здається, ніколи не чули про Закон України "Про авторське право і суміжні права", або мають про нього невиразне уявлення. Щоб уникати проблем з законом, його потрібно знати. А закон про авторське право повинні знати не лише видавці, але й користувачі бібліотечною книгою, власники ксерокопіювальної техніки та й просто любителі почитати.

Наука про те, як продати книгу

Формування ринку вітчизняної поліграфічної продукції – процес, що триває. Адже знайти хорошого автора і мати змогу видати пристойний наклад – це тільки півсправи. Головне – книгу продати. Тому, коли доводиться чути нарікання видавців, мовляв, з розпадом Союзу, а з ним – централізованої системи розповсюдження видань, справи зовсім кепські, хочеться запитати. А про таку науку, як видавнича промоція, ви чули?

"Книжковий огляд" #6

Шукати спільне, а не відмінне

Причини чи не всіх державних проблем коріняться, як на мене, у наших суто людських якостях: моральності, рівні вихованості, відкритості до нового – надто інтересів і турбот, які цієї миті тебе начебто не стосуються; у мірі життєвої необхідності знайти відповідь на те чи інше запитання.
Часто здається, що людина вдома – одна, на роботі – інша, з друзями – одягає третю маску або знімає всі. Проте бажання і вміння зацікавлено обговорити з сином прочитану книжку, з чиновником – необхідність такі книжки видавати, у друга – спитати поради, як краще зробити і те, й інше, – однаково важливі й однаково важкі. Скрізь тобі допомагають або заважають особисті риси, прояви яких навряд чи завжди контролюються тобою. А до інших людей ставимося так, як до себе...
На українське книговидання, якому поки що бути означеним епітетом «неблагополучне», мені здалося доцільним подивитися саме крізь цю призму. Тож не поспішайте, будь ласка, нарікати на можливу суб’єктивність, як мою, журналістську, так і мого співрозмовника – президента Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна. Гадаю, цікаво також замислитися і над суб’єктивністю власних оцінок, шановний читачу...

Між втраченим вчора і туманним завтра

Оптова торгівля – робота посередників. Така форма не тільки дає можливість книгарням та бібліотекам отримати книги різних видавництв вчасно і в потрібній кількості, але й спланувати майбутню роботу, спрогнозувати купівлю і реалізацію, реагувати на попит ринку. Адже робота з кожним видавцем окремо для книгарень і бібліотек – це необхідність багаторазово повторювати марудну справу. Куди краще закуповувати книги централізовано і цілеспрямовано, отримуючи при цьому гарантії майбутньої і стабільної співпраці з солідним оптовим підприємством.

«Знання» в облозі

Як ілюстрація:
«Відчиняються двері, заходить якийсь чоловік. З ним хлопець років 17-19-ти. Привіталися. Чоловік запитує:
– Ви мене, мабуть, не пам’ятаєте?..
Вдивляюся в риси обличчя, наче щось знайоме є, та, на жаль, не згадаю. Кажу:
– Ні…
– Просто я, – пояснює, – коли навчався в Києві, у вас постійно замовляв літературу. Тепер мій син уже виріс на тих книжках і вступив до Києво-Могилянської академії. От я і привів його сюди, щоб знав, де купувати літературу...»

«Я хочу продати свою книгу»

На Заході для автора книги цілком конкретним є комерційне підґрунтя видавничої промоції, а точніше пабліситі, як комплексу заходів, спрямованих на просування видання на ринку. Конкретним передусім тому, що там прибуток автора прямо пропорційно залежить від обсягу реалізації книги.
В Україні ж автор, який, незалежно від комерційного успіху своєї книги, отримує лише скромний гонорар, може розглядати пабліситі лише як іміджеву рекламу. Однак комерційний ефект такої промоції, хоч і розтягнутіший у дії, не можна недооцінювати. Та передовсім вага авторської участі у процесі промоції зростає за умови цілковитої відсутності такої посередницької ланки між автором і «зовнішнім світом», як літературний агент.

Кращий подарунок

Видавці та продавці книг стверджують, що настала книжкова криза. Тиражі скорочуються, продавати книги стає дедалі складніше. Але насправді нічого жахливого не відбувається. Просто вперше за багаторічну історію ринку на ньому розпочалася жорстка конкуренція як за право видавати книги, так і за увагу читачів.
Основною причиною кризи російські видавці вважають скасування державних податкових пільг у січні 2002 року. Обклавши видавництва 10-відсотковим ПДВ (до цього податок узагалі не стягувався), держава змусила їх скоротити обсяги виробництва і підняти ціни.

Білоруське книговидання: користуйся тим, що маєш

Лише кілька попередніх штрихів до загальної картини.
Кожна білоруська бібліотека володіє багатотомним виданням серії «Шкільна бібліотека», до якого входять геть усі літературні взірці білоруської і світової художньої класики, а також найкращі твори сучасних авторів... На щорічний книжковий ярмарок у Мінську, вхід на який платний, вишикується черга... Білоруські видавці твердять, що їм завжди щастило на чиновників від книжки...
Штрихи, безумовно, привабливі, тим більше – на тлі подеколи набагато значніших проблем, ніж ті, що їх мають українські книжкарі.

Бажання читати книги

Тема, яку ми порушуємо нижче, доволі специфічна, і, на жаль, досить рідко потрапляє в поле зору як масових, так і видань, що спеціалізуються на книжковій тематиці. Це тема доступу до друкованих видань інвалідів – людей незрячих та з важкими формами порушення зору, людей, які, як і ми, живуть в нашому суспільстві, і які, не дивлячись на життєві негаразди, так чи інакше хочуть долучатися до культурних надбань цього суспільства.

Шоколад і Слово

На цьому шоколаді виросло вже ціле покоління. Його ніжний і романтичний світ, навіть якщо саму солодощ ви не любите, народжує легку ностальгію за світлими митями минулого, за тремкими почуттями, на яких тримається краса, вічність, любов.
Віднедавна з цим шоколадом асоціюються й нові імена в українській літературі й нові традиції українського меценатства. Незчисленні кошти, витрачені на допомогу дитинцям, лікарням, інтернатам, мистецьким колективам, лягають щедрим зерном у ґрунт становлення повноцінного українського суспільства.
Премія, якою винагороджуються переможці конкурсу «Коронація слова» – одна з найбільших у нашій країні – непоганий стимул для творчого розвитку особистості, відтак і національної культури. А підтримана земляками–підприємцями Національна капела бандуристів почала фактично нове життя. Не забуто й про молодь – «Червона рута» також має друзів-меценатів.
Наш гість – головний натхненник усіх цих починань, приємна й щира в спілкуванні людина, д-р Юрій Логуш, генеральний директор ЗАТ «Крафт Фудз Україна». Народився в Америці, куди ще молодими переїхали батько-тернополянин і мама-полтавка. Уперше приїхав до України в 1989 році як координатор міжнародного обміну студентами-економістами. Півтора року працював у науковій та освітній сфері. Уже в 1995-му став постійно працювати на батьківщині своїх предків.

Від Гаррі Поттера до «Кум ныштын бир парча»

Літо – не найкращий час для книжкових новинок. Читач масово тікає зі спекотних великих міст, поза якими книготоргівлі як такої в нас практично не існує, – а значить, планувати книжкові новинки на початок літа видавництвам не вельми доречно, краще приберегти їх до серпня або й до вересня, до львівського Форуму видавців.

В’ячеслав Медвідь: «Література за будь-яких обставин залишається єдиним духовним материком життя»

Знаний український письменник В’ячеслав Медвідь – цьогорічний лауреат найвищого літературного визнання нашої держави – Національної премії України імені Тараса Шевченка. Закиди щодо стилю його письма полярні. Одні визнають, що прозу В’ячеслава Медведя важко читати й сприймати, інші стверджують, що його текстам притаманна неповторна стилістика, збагачена власними цікавими неологізмами. Автор романів «Заманка», «Збирачі каміння», «Кров по соломі», збірок новел «Розмова», «Льох», філософських щоденників та есеїв «Pro domo sua» («На свій захист»), перекладач та упорядник поетичних і прозових антологій, заступник голови Національної Спілки письменників України В’ячеслав Медвідь – наш сьогоднішній співрозмовник.

Деклінація поезії

Коли за перебудови в «Березолі» я писав про те, що українську поезію давно час оцінювати за европейськими мірками, одна пані, що тільки бралася до польових дослідів, не посідала себе з обурення. Вона вважала, буцім наша поетична творчість заслуговує лише на специфічні місцеві способи поцінування, розроблені в тодішній СПУ та Інституті літератури.

Чи, бува, не самоплагіат?

Якось, задовго до невідь чому роздутого академічного плагіату, натрапив я випадково на переписування деякими авторами текстів у самих себе, та ще й дослівне, та ще й у дуже наукових виданнях, друкованих за державні гроші. Прийшло мені до голови порадитись із читачами популярного періодичного видання, чи можливий феномен самоплагіату. Відповідальний працівник редакції переглянув мій текст і залишив його у себе без твердої обіцянки друкувати, але з гарантією відповісти авторові за тиждень-другий. Коли я, схаменувшись, збагнув, що вже й десятий тиждень минає, то нагадав про себе відповідальному працівникові, перепитавши, чи достоту написане мною світу не побачить. Працівник підтвердив мої передбачення і потішив тим, що текст десь загубився в редакції.
Мені вдалося поновити його, то ж роблю ще одну спробу звернутися до читачів. Звісно, не з проханням помізкувати над тим, чому загубився у редакції текст, що містить не позбавлені громадської значущості факти, в достовірності яких дуже легко переконатись в першій-ліпшій солідній бібліотеці. Мізкую сам...

Сленг від Пиркало

«Зелена Маргарита» – молодіжний роман Світлани Пиркало, до якого додано словник молодіжного сленгу. Авторка не лише молода письменниця, але й продюсер BBC. Зустріч з нею відбулася нещодавно в київському магазині «Цитрус», а в ролі конферанс’є виступали невтомні брати Капранови.

У «книжковому саду» не густо...

В Українському домі вже вкотре відбулася виставка «Книжковий сад». Її відвідали державні мужі, події було висвітлено в телевізійних новинах. Але, незважаючи на такий ажіотаж довкола події, лишився гіркий слід від майже пустих залів, непривітного ставлення персоналу, відсутності забезпечення матеріалами ЗМІ.

... З Коельо і Кастанедою

 Київське видавництво «Софія» – одне з небагатьох українських видавництв, чиї книги постійно займають перші сходинки літературних гіт-парадів на теренах усього СНД. З перших днів свого існування «Софія» чітко визначила коло «своєї» літератури» і  відтоді жодного разу не зрадила своїм принципам. Сьогодні «Софія» – це вже не просто високоякісна як за змістом, так і за формою література філософського, психологічного та езотеричного спрямування, не просто бренд. «Софія» значною мірою стала символом цілого покоління, яке до дірок зачитувало Кастанеду, Баха, Коельо, покоління, яке разом з літературними героями шукало втраченого раю у образі Сили і вірило в існування новоприйшлого месії з Індіани, покоління, яке, як колись, можливо, скажуть, самою своєю появою знаменувало близький прихід ери Водолія.
  Про «Софію» сьогоднішню та вчорашню, про органічні сутності  та фантоми, про місце розуму в пізнанні навколишньої реальності читайте в інтерв’ю з головним редактором і співзасновником видавництва «Софія» Іною СТАРИХ.

Літературні премії у світі

За кордоном вже давно вирішили, що культуру народу потрібно підтримувати, стимулювати, заохочувати, а книги і письменників – розкручувати. Розвинені країни мають безліч премій як національних, так і міжнародних, отримання яких не лише престижне, але й має багато позитивних наслідків: славу, диплом, часто і чималу грошову премію. Крім того, така подія тягне за собою значне підвищення інтересу читачів, а отже збільшення накладів книг. І найголовніше – це сприяння творчій і видавничій активності.

«Вища школа»: 35 років плідної праці

Видавництво «Вища школа» засноване 1968 року за спільним наказом Міністерства вищої і середньої спеціальної освіти та Державного комітету по пресі при Раді міністрів Української РСР. За 35 років діяльності «Вища школа» випустила у світ близько 80 млн. книг завдяки тому, що видавала не лише для України, але і для інших республік Радянського Союзу. На сьогодні щорічно випускається 50 назв накладами в середньому 200-250 тис. Про будні та свята видавництва ми поцікавилися у заступника директора Володимира Ховхуна.

"Книжковий огляд" #7

Спроба голографічного сканування: школа, якою вона є

Факт якщо не безпрецедентний, то принаймні рідкісний для українського книговидання: презентація книжки, якої ще немає. Яку не те, що не надруковано, – її ще навіть не написано. Мова йде про громадське дослідження «Поза межами можливого: школа, якою вона є», що має увінчатися виходом у світ однойменного друкованого видання. Й організатори проекту – український Благодійний фонд «Перше вересня» та Міжнародний фонд «Відродження» – вирішили розповісти про нього саме зараз – на старті безпосередньої роботи над проектом. Адже…

«Найвища суть» – продавати книжки

У кожної людини своя Путь, утім кожна Путь пізно чи рано приводить до Бога... Так само у кожної книгарні свої методи продажу книжок, але кожна вболіває за те, аби якнайбільше книжок знайшло свого читача.
Сьогодні ми розповімо про найефективніші методи реалізації книжки лише трьох київських магазинів – «Букви», «Сяйва» та «Мистецтва». Хоча, напевне, скільки б не було тих, хто ділитиметься досвідом, не можна не погодитися з думкою: допоки вихід у світ новодруку не супроводжуватиме серйозна фахова критика, найпершу увагу покупці будуть звертати на гучний промоушн, яскраву візуальну рекламу книжок і часом «купуватися» не завжди на те, чого очікував. (Утім це теж лише один з багатьох Чумацьких шляхів...)

У пошуках Автора

Вже не перший рік видавництво «Фоліо» не словом, а ділом демонструє, як правильно вести справу, влучно рекламувати власну продукцію з тим, щоб збільшувати кількість назв і накладів, завойовувати нових читачів і повагу колег. Про сучасний стан «Фоліо» і не тільки про це спеціально для «Книжкового огляду» розповів генеральний директор видавництва «Фоліо» Олександр Красовицький.

Чому не ходять у вашу книгарню?

Знаменитий «дух капіталізму» дотепер лишається чужою і далекою абстракцією для значної частини українських підприємців – я маю на увазі: націленість на постійне самовдосконалення і підвищення прибутковості підприємства, чутливість до потреб, зауважень, пропозицій, врешті-решт, приємності і зручності клієнтів, увагу і швидку реакцію на зміни ринку, цікавість до новітніх відкриттів і досліджень в галузі, відкритість до оригінальних інновацій тощо. Що на практиці означає цей набір красивих фраз, я спробую пояснити в даній статті…

Для тих, хто в'яже за кермом

У огляді, який пропонується, – продукція трьох лейблів, що випускають у Росії «розмовляючі книги» у форматі МР3. Книги дуже різні – від класики до сучасного детективу, біт-рейти теж дуже різні – від 160 до 60 kbps, і якість читання теж не завжди однакова. Звичайно, що справа це нова, і не завжди зрозуміло, з якого кінця за неї взятися. І все-таки, як бачимо, дехто береться, а там вже, як у кого виходить.

Споживчий кошик українського читача

Знавці стверджують, що попри те, що сьогодні в Україні видається 0,4 примірника книги на душу населення, ми залишаємося нацією, яка читає. Тепер настав час уточнення, що ж саме ми читаємо чи то пак дозволяємо собі читати.

Щуки й пуголовки на літньому «безриб'ї»

Літо, звісно ж, не найкращий час для з'яви книжкових новинок. Традиційний сезонний спад активности на ринку дається взнаки, та й самим видавцям іноді треба відпочивати, набиратися сил і натхнення, які ще й як знадобляться у вересні, коли все повернеться «на круги своя». Тим не менше, відпочивають не всі, й новинки улітку хоч і рідше, та все-таки з'являються на прилавках і розкладках; а ще «доїжджають» до Києва книжки, видані навесні в реґіонах, але пригальмовані з якихось причин «по дорозі», – отож, і зараз є пожива для міркувань та оцінок.

Олександр Ірванець:«Мої твори про жах – це намагання протягнути руку допомоги»...

Схилок червня... Під аркою Возз'єднання у Києві тріпоче повітряний змій – алегорія очамимрі. Пориви вітру, сили, яка не відає зла, не пускають Змія у Небо. За цією драмою спостерігає товариство, що зібралося на презентацію новодруку столичного видавництва «Факт» – книжки прози Олександра Ірванця, до якої увійшли повість «Очамимря» («казочка у дігерському стилі»), що дала назву всьому виданню, оповідання «Львівська брама» (химерна інтерпретація сучасної політичної ситуації в країні) і чотири ранні оповідання автора з так званого «піонертабірного циклу».

Ліга меценатів вручила свої премії

Вже традиційно напередодні Дня Незалежності України Ліга українських меценатів вшанувала лауреатів своїх премій. Урочиста церемонія нагородження відбулася у конференц-залі Національної Спілки письменників України.

Андрій Курков:«Діючі можновладці не викликають у мене натхнення»

Казкар, новеліст, кіносценарист (за його сценаріями знято понад
20 художніх та документальних кінострічок, з-поміж них фільм «Приятель небіжчика», який номінувався на європейську кінопремію), автор дванадцяти різних за жанром романів (антиутопія, фантастичний реалізм, пригоди, детектив, трилер) та багатьох нарисів, статей, есе тощо – все це відомий київський письменник Андрій Курков.

Критика в суспільстві напівсвободи:

Нинішня напівсвобода завдала літературній критиці разючого удару a la Кличко, і вона відверто не витримала. Бо не тренувалася, або не ті тренери були, що одне й те саме, – або не була готова.

Мій і не-мій Харків

Останнім часом мені доводиться бувати в Харкові досить часто, і з кожним разом я все дужче боюся цього міста. Боюся його ідіотів-водіїв, які на «зебру» не гальмують, а додають швидкості; його парків, дерева в яких підрізaли років зо двадцять тому, так що будь-якої миті на голову може звалитися величезна суха гілляка; штукатурки на його будинках, яка осипається брилами на голови перехожих; балконів, під якими ходити не безпечніше, ніж під одеськими; боюся вулиць, які востаннє замітали певно тоді ж, коли підрізали дерева в парках; боюся його величезних газетних розкладок, на яких удень із вогнем не знайти жодної нормальної газети – я й не підозрював, що стільки лайна може продукуватися водночас…

Серед моря книжок

Почитати щось цікаве, як і поласувати чимось смачним, хочеться завжди. А завдяки наполегливій роботі українських видавців очі часом розбігаються, і читач губиться у виборі. Допомагає вибрати щось до смаку журнал про всі книжки й усіх письменників "Книжник-review".

Карикатури від АРХІГУМу

Цього року київські архігуманісти, що мріяли і змогли своєю творчістю здійснити майже революцію у природі людини, тобто замінити своїми карикатурами склянку сметани, відро капусти разом узяті, відзначили ювілей... На їхнє глибоке переконання, що підтверджено практикою, «вміння сміятися є перепусткою, яка допомагає легко і весело відчиняти усі двері». І підтвердженням цьому може слугувати факт, що мав дієздатну силу, адже двадцятирічний ювілей цієї культурологічної київської формації не став поминальним актом як творчості, так і життя-буття самих карикатуристів.

Євген Положій: «Нам потрібне свіже повітря!»

У серпні цього року у видавництві «Університетська книга» (м. Суми) вийшла книга Євгена Положія і Макса Бондоренка «Мері та її аеропорт», яка дещо змінює погляд на традиційні форми книги. Наразі, у сучасному українському книговиданні подібного ще не було. Сьогодні ми розмовляємо з автором: про книги, книговидання і, звісно, про сам роман.

Авторське право за кордоном

Здавна люди прагнули захистити і зберегти те, що вони вважали власним. З часом цивілізація розвивалася і росла – з'явилося мистецтво, складна техніка, люди навчилися красиво малювати, знімати кінофільми, писати комп'ютерні програми. Як виявилося, все це теж потрібно охороняти від злодіїв. Щоб запобігти використанню у своїх цілях інтелектуальної власності, було прийнято закон про авторське право.

"Книжковий огляд" #9

Глобалізація по-українськи, або Читання між рядків

Якщо все відбуватиметься “за бізнес-планом”, то, можливо, років через два 30 відсотків роздрібного книжкового ринку в Україні контролюватиме одне підприємство. На звання такого велетня від книжки сьогодні претендує новоутворена структура, під “дахом” якої об’єдналися дві вітчизняні книготорговельні мережі – “Орфей” та “Буква”. У рамках Х Всеукраїнського Форуму видавців у Львові відбулася прес-конференція керівників цих підприємств.

Книги на продаж: обличчям до покупця, чи навпаки?

Відомо, що товар потрібно представити покупцеві у найкращому вигляді, зацікавити його ним, показати його переваги і приховати недоліки. Але часто керівники книгарень, намагаючись заштовхнути всі наявні в асортименті книги на полиці, так захоплюються цією справою, що не помічають, коли саме відбулася втрата привабливості книги для покупця, можливість знайти її в числі інших. Для книги потрібна не просто полиця, для цього товару головне – простір.

Український ринок і російська книга

За часів Радянського Союзу Україна посідала одне з провідних місць серед країн Східної Європи з видання книг. У нас діяло 26 державних видавництв, що працювали за держзамовленням. Звичайно, не всі книги, що видавалися тоді, були потрібні читачеві. Але все ж таки книги видавалися, і видавалися великими накладами.

«Я не бачу підстав для оптимізму»

ТРИ КВАРТАЛИ ІЗ СОМНАМБУЛАМИ

Перші дві третини 2003 року на українському книжковому ринку минулися спокійно, ба навіть занадто спокійно. Обережність, вичікування, настороженість – саме ці слова характеризують ситуацію найбільш точно.

Після ювілею

Цьогорічний Форум видавців у Львові -- рубіжний, десятий за ліком, що мимоволі спонукає, так би мовити, до підведення якихось підсумків. Оскільки наша свідомість (а чи ментальність?) сприймає понятя “ювілей” як щось неминуче святкове, бундючне, то відповідно такими були очікування і від нинішнього форуму.

Чи варто брати участь у міжнародних виставках?

На прес-конференції Львівського форуму видавців вкотре обговорювалося питання, чому ми не спроможні вийти на міжнародний рівень, чому до нас не приїжджають іноземні видавництва. Діалог українських книгарів з європейськими, певне, виглядає приблизно так: “Приїжджайте до нас, ми будемо так раді вас бачити!..”, на що ті ґречно відповідають: “Красно дякуємо, але краще ви до нас!” І справді, деякі українські видавці полюбляють подорожувати європейськими книжковими виставками – цікаво ж розпитати в людей, як воно там, де нас нема. Я запросила до розмови пана Романа Коника, редактора відділу дитячої літератури львівського видавництва “Афіша”.

У напрямку науки

Сьогодні навряд чи кого-небудь здивує поява на полицях книгарні видань, у назві яких міститься слово “історія”. Споживацьке око настільки звикло до заголовку “Історія...”, що значення цього слова применшується або й зовсім стирається. Наприклад, яка різниця між підручниками (посібниками, монографіями ...) “Філософія” та “Історія філософії”? Різниця (якщо вона існує, то це вже нечуваний прогрес для редактора чи укладача) в тому, що в останньому інформація подається з певним наголосом на хронологічний порядок подій і, звичайно ж, на дати народження і смерті філософів (щоб знати, до якого періоду віднести їхню діяльність – початок/середина/кінець перша/остання третина/чверть століття). Така ж ситуація і з історією літератури.

Антоничі над вишнями гудуть...

Тягнуться з Форуму нескінченні вервечки людей із торбами і клунками, рельєфно потиканими гострими книжковими кутиками. “Що це ви понабирали, признавайтеся?” – питаю знайомих. “Андруховича новий роман…”, “Андруховича…”, “Андруховича…”, “І ми теж Андруховича… А ти?” – “А я що, ліва?
І я – Андруховича”.

Традиційний конкурс “Книга Форуму 2003”

ЗГІДНО З РІШЕННЯМ ЖУРІ, ВИЗНАЧЕНО ЛАУРЕАТІВ ТА ПЕРЕМОЖЦІВ У НОМІНАЦІЯХ:

ПРО ПОЧУТТЯ МІРИ Й МІРИЛО ПОЧУТТЯ

Ось і вересень, час купувати книжки. Що не кажіть, а саме під цю пору, у зв’язку з початком нового навчального року, від котрого наша книготоргівля якось аж надміру залежна, більшість із нас найчастіше й навідуються до книгарень та Петрівки. Цікаву й вельми вже показну статистику з цього приводу оприлюднила нещодавно інформаґенція УНІАН. Виявляється, як з’ясувала соціологічна служба цієї інформаґенції, 36 відсотків киян купують у середньому одну книгу на місяць, 17 відсотків можуть собі дозволити придбати від 5 до 10 книжок протягом року, стільки ж протягом місяця – трохи більше 4 відсотків, а от більше 10 книг щомісяця купують лише 2 відсотки респондентів. Кожен п’ятий киянин книжок не купує взагалі, а більшість тих, що їх усе-таки час від часу дозволяють собі придбати, зізналися, що роблять це саме напередодні 1 вересня. Завважмо, що це дані лише по Києву, де й заробітна платня посутньо вища, й освітній та культурний рівень більшості мешканців не те що в провінції: судячи бодай із того, як останнім часом жаливо стрибнули ціни на житло, складається враження, що всі більш-менш розумні люди з реґіонів уже тут, а ті, хто ще не встиг, інтенсивно готуються “міґрувати”… Гадаю, що якби котрась соціологічна аґенція зробила подібне загальноукраїнське опитування, результати були б, м’яко кажучи, значно жахливішими, навіть у вересні.

ЄВГЕНІЯ КОНОНЕНКО: “ЖОДНА ТВОРЧА ОСОБИСТІСТЬ НЕ МОЖЕ ВІДПОВІСТИ НА ЗАПИТАННЯ – ЧОМУ ВОНА ТВОРИТЬ?”

Насамперед Євгенія Кононенко знана у літературних колах як перекладач французької сучасної поезії та прози на українську, за що вона й була вшанована 1993 року премією Посольства Франції в Україні. 1995 року пані Євгенія отримує премію літературного конкурсу “Гранослов”, як авторка, за збірку поезій “Вальс першого снігу”. 1998 року побачила світ збірка її прози “Колосальний сюжет”. Наступна – книжка для дітей “Інфантазії”. З часом вона починає писати детективи. Перший роман “Імітація” приніс Євгенії Кононенко лауреатство часопису “Сучасність”(2001 р.). Газета “Столичные новости” назвала її найсміливішою письменницею, оскільки в цій книзі вона порушила актуальне питання діяльності різноманітних благодійних фондів з їхніми брудними способами ошукування тих, для кого вони створені. Згодом роман залюбки видало львівське видавництво “Кальварія”. Наступного року світ побачив її новий роман “Зрада”. Обидва романи викликали помітний резонанс серед літературних критиків та здобули чималу читацьку аудиторію. 2003 рік – у тому ж видавництві виходить її новий роман “Ностальгія” та збірка оповідань “Повії теж виходять заміж”. Поза тим київське видавництво “Факт” видало в серії “Сучасний французький жіночий роман” два романи Анні Ерно – “Пристрасть” та “Застигла жінка” у перекладі Євгенії Кононенко. Пані Євгенія не зупиняється, продовжує займатися перекладами сучасних французьких письменників, працює над новим гостросюжетним романом, назву якого до остаточного написання залишимо у таємниці.

Посміхніться, вас форматують!

“Інший формат” – це серія тоненьких глянцевих брошурок із записами розмов відомих українських письменників: Оксани Забужко, Юрія Іздрика, Юрія Андруховича, Олега Лишеги... далі буде. Іншими, поетичнішими словами Тараса Прохаська, що є укладачем серії, це “хрестоматія ненаписаних текстів, які ілюструють можливість розмислів під час говорення”.

Зоряні зустрічі на “Зоряному Мосту”

Фантастика… Колись її змушували служити комуністичному вихованню молоді. Потім перевели у розряд “маскультури”. І дотепер деякі високочолі критики та діячі від “мейнстріму” вважають її розважальною літературою.
А її писали. І читали. І любили. І завжди фантастика була мірилом пристрастей та таємниць людської душі, бо фантасти намагалися відчути самі і допомогти відчути читачам, як будуть жити люди у далекому майбутньому… або й в інших світах…
Отже, наш журнал відкриває нову рубрику – “Фантастичні обрії”. У ній ви знайдете критично-публіцистичні статті з питань розвитку фантастичного жанру, інтерв’ю з відомими фантастами, рецензії та огляди фантастичних книжкових новинок та багато інших цікавих, фантастичних матеріалів.
А почнемо ми з розповіді про явище, яке серед усього розмаїття літературних напрямків і жанрів існує лише в середовищі фантастів.
Це явище – конвент!

Реальне явлення фантастичного

Який читач фантастичних творів не мріяв поспілкуватися з Робертом Шеклі, Артуром Кларком чи Бредбері? Тепер інтерв’ю з ними можна буде прочитати не на інтернетівських сайтах чи в іноземних періодичних виданнях, а в журналі “вітчизняного виробництва” “Реальність фантастики”. У ньому зібрані всі фантастичні “свіжинки” країн СНД та далекого зарубіжжя, новини фендому та критичні огляди. Про ситуацію на теренах української фантастики та про перші кроки нового журналу – наша розмова з головним редактором “Реальності фантастики” Іраклієм Вахтангішвілі.

“НЕОПАЛИМА КУПИНА” ЯК ДЗЕРКАЛО СУЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Нещодавно в Національній спілці письменників України відбулася презентація нової серії книжок з бібліотеки журналу “Неопалима купина”, виданої силами однойменного видавництва. Назвати цей факт подією у сьогоденному літературному процесі України буде хоч і голосно, але справедливо. І причин тому кілька. Передусім мова йде про бібліотеку більш-менш масштабну з представницької (за кількістю авторів) точки зору. Протягом року видавництво планує випустити в світ 24 видання різних авторів. Крім того, у серії представлено майже весь спектр жанрів сучасної літератури. І, зрештою, мова йде про досить дешевий за собівартістю, а відповідно і за ціною український продукт.

Дитяча книга – і недитяча тема

Ринок дитячої літератури в усьому світі вважається найбільш прибутковим. Чому ж тоді так погано у нас з власною дитячою книгою? Ні. Книжок у нас багато. А от написаних з любов’ю до дитини, з розумінням її потреб, проблем, переживань – катма. Ображає ще й те, що для дітей пишуть без навчальної мети, а це головне для дитячої літератури. Будь-яка книга повинна нести в собі опис предмета, любов до вічних цінностей, інформацію про невідомі дитині речі та ін.

НА ШЛЯХУ СТРУКТУРИЗАЦІЇ РИНКУ

У черговому числі журналу «Книжник-геview» не обійдено увагою одну з «запланованих» сенсацій X форуму видавців у Львові: злиття двох структур – найбільших в Україні книготорговельних мереж «Буква» та «Орфей». Що думають про книготорговців видавці – у бесіді кореспондента «Книжника» з керівниками столичного видавництва «Нора-друк» Елеонорою СІМОНОВОЮ та Миколою КРАВЧЕНКОМ.

Банальна історія наших днів

Вже набридло писати про несправедливість буття, про повну антипатію сучасної влади до культури, науки, мистецтва, про втрачене покоління без духовності, віри, книги. Але, на жаль, доводиться вкотре згадувати про це.

Підручники на партах, або Проблемні реформи в Україні

Хоча на прилавках книгарень і яток таке розмаїття підручників, що очі розбігаються, насправді книг на партах школярів не вистачає. Станом на 31 липня 2003 року забезпеченість підручниками у середньому по країні склала 77,5 відсотків. А це означає, що майже кожна четверта дитина залишається без власного підручника, змушена або користуватися “одним на двох”, або купувати його за власний кошт.

"Книжковий огляд" #10

Українська книга сьогодні і завтра

24 жовтня відбулося розширене засідання Українського союзу промисловців і підприємців, яке проходило під керівництвом його голови Анатолія Кінаха. В засіданні взяли участь президент Української асоціації книговидавців та книгорозповсюджувачів О.Афонін, голова бюджетного комітету Верховної ради України П.Порошенко, президент Асоціації українських банків О.Сугоняко, представники українських профспілок і Федерації роботодавців України. Головною темою стало питання про вилучення з тексту проекту закону про бюджет на 2004 рік п. 39 ст. 74 Прикінцевих положень. За результатами засідання прийнято рішення підготувати спільну заяву, в якій засуджуються дії фінансово-економічного блоку уряду, а також звернення до народних депутатів усіх фракцій підтримати розвиток національного книговидання з тим, щоб, як і передбачалося, з 1 січня 2004 року ввести в дію Закон "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні".
Нижче публікуємо деякі положення з проекту цього документу.

Звернення до депутатів Верховної ради України

Ні! – пункту 39 статті 74 Прикінцевих положень проекту Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік"

Слуги народу книжок не читають?

"Ухвалення парламентом 23 жовтня проекту Держбюджету України на 2004 рік у фактичному пакеті із законопроектом, що вносить зміни до дюжини базових податкових актів, раптово, за два місяці до початку нового фінансового року, ставить багатьох платників податків перед ймовірністю різкої зміни податкового середовища, в якому вони перебувають. Значною мірою це стосується і вітчизняних видавництв", – так прокоментував результати четвергового голосування народний депутат, член політичної групи Української народної партії фракції "Наша Україна", член бюджетного комітету Євген Жовтяк.

Великі проблеми перспективних книгарень

Зрозуміло, що мати в центрі міста маленьку крамницю краще, ніж велику за площею, але десь "на периферії". Але що робити, якщо в центрі всі місця вже зайняті? Вихід один – піти війною, і тоді " нехай переможе сильніший". У нашій країні "війна" – це юриспруденція, а "сильніший" – той, у кого більше грошей або наближений до влади.

Книжковий ярмарок у Франкфурті

Вже так склалося історично, що про країну судять не за її внутрішніми досягненнями, а за тим, наскільки спроможна вона представити себе на міжнародній арені. Україна має можливість представляти себе не лише досягненнями спортсменів, але й у інших сферах – приміром, книгою. На жаль, поки що це збагнули далеко не всі. Про державну увагу до проблем розвитку книги і про свої враження від відвідин цьогорічної Франкфуртської книжкової виставки розповідає президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександр Афонін.

Технічна книга – незаповнений сегмент ринку

Із розмов із продавцями книгарень я дізналася, що досить багато людей цікавляться фаховою літературою з електроніки, радіотехніки, електротехніки, будівельної галузі і навіть металургії та енергетики, але потреба в таких книжках абсолютно не задовольняється. За радянських часів спеціалісти з технічних галузей мали свої домашні бібліотечки (у мого дідуся-зварювальника, наприклад, було шість книжок тільки про зварювання); зараз же слюсарі, електрики, будівельники, ремонтники розповідають, що вже років десять не бачили книжок зі своїх спеціальностей – і це при теперішньому розвитку новітніх технологій! Якщо подивитися каталог ділової, фахової і навчальної літератури українських і російських видавництв (видавництва "Торсінг"), то серед тематичних рубрик українських видань зовсім нема (!) технічної літератури, тоді як російським виданням з радіоелектроніки, енергетики, електротехніки, металургії, машинобудування, будівництва, харчової промисловості тощо присвячено солідний розділ.

І для "чайників", і для профі

Українських видавництв, які спеціалізуються на комп'ютерній літературі, зокрема присвяченій Інтернету, загалом багато, та назвати основні вдасться без проблем. Найбільші вітчизняні фірми "Діалектика" та "Dia Soft" конкурують з російськими "Пітер" та "BHV". На території Росії помітна тенденція скуповування маленьких видавництв великими задля захоплення ринку. Але гіганти не зможуть проковтнути все, завжди буде існувати шпаринка, яку заповнять нові, молоді.

Ринок інтернет-літератури:

На думку президента видавництва "Діа Софт" Олександра Відоменка, випуск та широта цієї літератури вже досягли свого максимуму, а показники споживання зменшуються.

Всього потроху

"А були й… [автори], що вважали за першопричину світу павука, який, прядучи, створив з свого павутиння першоелементи, а пізніше – небесні сфери. Він повинен був керувати своїм твором, постійно будучи присутнім аж до кінця світу. І ще вони вважали, що цей кінець дійсно наступить
разом з загибеллю світового павутиння".
Теофан Прокопович. Натурфілософія або Фізика // Прокопович Т. Філософські твори: В 3-х т. Т. 2. – К.: Наук. думка, 1980. – С. 293.

Володимир Загорій: "Українська книга – стратегічний продукт"

Література і політика крізь призму математики

Моя розмова з відомим публіцистом і політиком Максимом Стріхою відбулася того дня, коли партія УРП "Собор" проводила чергову прес-конференцію, що стосувалась результатів соціологічного опитування, яке щойно завершив Інститут відкритої політики, де пан Максим працює керівником наукових програм. Учасники прес-конференції мали на меті оприлюднити результати щодо ставлення громадян України до створення міждержавного регулюючого органу в рамках Угоди про єдиний економічний простір Росії, України, Білорусі й Казахстану. Тож і моє перше запитання було досить логічним і стосувалося участі Максима Стріхи у політичних процесах.

"Сонце – він, якщо яма – вона"

Прошу не сприймати цю назву як вияв "чоловічого шовінізму" й, відповідно, "жіночої упосліджености". Фемінізм – штука, звичайно, гумористична, але "нехай заспокояться феміністки" (класна назва для роману, до речі!), бо мова не про них. Просто, проаналізувавши низку цікавих і не дуже новинок, які з'явилися на книжкових прилавках і розкладках у вересні, я ніяк не міг дійти з самим собою згоди стосовно того, що всіх їх об'єднує. І нарешті зрозумів – нічого. А тому всього-на-всього вибрав для назви найпарадоксальнішу цитату – з тих, котрі зацікавлюють читача апріорі. Тим паче, що це далеко не найгірша цитата з далеко не найгіршого поета. А вже як її для себе потрактувати, вирішуйте самі…

Правда, як дві

Видавництво "Пролог" у Києві щойно видало російською фундаментальну класичну працю російського православного мислителя протоієрея Олександра Шмемана (1921-1983).
У наших видавничих виднокругах ця книжка цілком особлива. І не тільки тому, що видана вона на пошану двадцятих роковин від смерті автора. Це добра данина, тим більше що російський офіціоз тримається подалі від таких православних мислителів, як Гліб Якунін або Олександр Шмеман. Цей офіціоз досі не може подарувати йому багаторічне співробітництво з радіостанцією "Свобода".

"Русская кніга" у центрі Львова

Влітку в центрі Львова відкрилась книгарня російської мережі кафе-книгарень "Проект ОГИ" під назвою "Відкрите кафе", яку львів'яни між собою називають не інакше, як "Русская кніга". Аналогічна книгарня давно вже провадила тихе-мирне й досить непомітне існування на Подолі в Києві, а у Львові вона зчинила страшенний шкандаль, галицький П'ємонт не міг стерпіти такої наруги від москалів. Львів як завжди мусив зі шкури вилузуватися, аби підтвердити свою шляхетну націоналістичну репутацію: посипалися протести львівських патріотів щодо того, що в самісінькому серці славного королівського міста звилося гадюче гніздо кацапізму – це при тому, що майже всі центральні книгарні Львова милують око абсолютно однаковим асортиментом російської книжкової попси.

Міф як троянський кінь у школі

Становлення сучасної української історичної науки супроводжувалося рядом явищ, що притаманні перехідному періоду. Передовсім це спричинило різке зростання зацікавленням історією та одночас зневіру до провідних істориків, які вважалися виразниками скомпрометованої радянської науки. Все це призвело до появи наукових міфів, що на деякий час підмінили собою офіційну науку.

Спроба аналізу українських літературних конкурсів

Про те, що українці охоче пишуть романи, переконливо свідчать сотні рукописів, надісланих на різноманітні, відмінні між собою літературні конкурси, яких, до речі, з кожним роком більшає. Об'єднує їх єдине – популяризація масової літератури. Не все написане має художню цінність, але з-поміж них трапляються як "шедеври" графоманського штибу, так і цікаві літературні твори. Раніше "Книжковий огляд" (№ 4, квітень 2003 р.) висловлював свою думку про III Всеукраїнський конкурс романів та кіносценаріїв "Коронація слова". Сьогоднішня ж розповідь – про найпомітніші з літературних конкурсів, до яких належить і вищеназваний.

Євген Дудар: "Мені сцена допомагає творити"

Сьогоднішнім представникам українського політикуму та багатьом можновладцям Євген Дудар не подобається. І ця нелюбов пояснюється просто – вони стають "героями" його гострих сатирико-публіцистичних звернень, памфлетів, гуморесок, фейлетонів, реплік, заяв тощо. Письменник висловлюється як від себе особисто, так і через своїх колоритних персонажів. До прикладу, його збірка "Плацдарм", де йдеться про нашу дійсність з її радощами й печалями. Дії відбуваються на хуторі Мозамбік із його мешканцями Ванею Молдаваном, Вітею Царапкіним, дідом Тимохою, свинаркою Астраущенко, Стасом Патехвоном, буфетницею Клавою та іншими, що їх дотепно представляє читачеві житель цього хутора Гаврило. Діапазон проблем, які тривожать автора, безмежний. Він сміливо боронить українську державність, мовлячи правду в очі сучасним керманичам. Здається, немає таких питань чи подій нашого суспільно-політичного життя, які б не помітив або залишився стояти осторонь них Євген Дудар. Йому вдається у своїх творах кумедно висвітлювати серйозні події, які відбуваються в Україні та за її межами, змушуючи водночас читача сміятися й розуміти актуальність теми. Та, власне, зустрічайте, сьогоднішній гість нашої "Літературної вітальні" – відомий український письменник-сатирик Євген Дудар.

Оксана Забужко: the room of her own

"The room of their own" – це вислів Вірджинії Вульф, українською мовою перекладений як "власний простір", що означає замкнутий в собі специфічно жіночий світ, незнаний і закритий для чоловіків. На презентації в рамках Форуму видавців Оксана Забужко розповіла, що, прочитавши в підлітковому віці романи Ернеста Гемінгвея із властиво яскравим і точним зображенням "світу чоловіків", відчула бажання так само репрезентувати жіночий світ, який у західній культурі аж до дев'ятнадцятого століття проіснував у цілковитій мовчанці, ніби темний бік місяця. Найкращі мислителі-чоловіки бовкали повні бздури, щойно мова заходила про жінок; письменники-чоловіки ніби наштовхувались на глуху стіну, продукуючи якихось іконних ангелів-Беатріче або фатальних Єлен із диявольською вродою та підступністю, або пласких однозначних статисток, що грали епізодичні ролі в бурхливому чоловічому житті. В кращому разі жінка в чоловічих творах виступає непізнанною інакшістю, майже потойбічною істотою, як-от у Фаулза в "Жінці французького лейтенаната": "...Он гордо шел вперед, постигший все на свете. То есть все, кроме Сары".

Іван Андрусяк: "Самітництво – єдино можливий спосіб існування письменника"

Ім'я Івана Андрусяка шанувальникам сучасної української літератури не потрібно представляти, оскільки з початку 90-х років минулого століття він є активним учасником літературного процесу, одним із найбільш самобутніх представників молодої поезії, учасником леґендарної "Нової деґенерації", а також не менш ориґінальним перекладачем, прозаїком і літературним критиком. Власне, з його іменем асоціюється будь-яка розмова про літературне покоління 90-х. Щойно Іван закінчив свій перший роман "Вургун", про який хотілося б (і не лише про це) поговорити.

У річищі Часу

Книги про доброту

Генрі Лайон Олді: "Людство живе у хитросплетінні міфів"

Знайомтеся: Генрі Лайон Олді. Письменник-фантаст. Народився у місті Харкові, де проживає й понині. Приховує у собі тисячу і одну таємницю.
Втім одна з них вже давно розкрита: аристократ від фантастики Генрі Лайон Олді – це насправді двоє симпатичних енергійних чоловіків, Дмитро Громов та Олег Ладиженський, які устигають писати вишукано-серйозні, а іноді жартівливо-сумні романи, есе з проблем розвитку сучасної фантастики, вирощувати нові пагони на фантастичному древі (створена ними творча майстерня "Второй блин" подарувала вітчизняній літературі не одне ім'я), організовувати фестиваль фантастики "Зоряний Міст", періодично зустрічатися з читачами і… навіть роздавати інтерв'ю. Одне з яких ми вам і пропонуємо.

Премії в галузі фантастики

А на закінчення рубрики – коротко про НАГОРОДИ, що ними відзначаються фантастичні твори та діячі від фантастики. Їх – нагород – чимало. Тож про основні

"Книжковий огляд" #11

Олександр Афонін: "Української книжки або нема, або вона дуже дорога"

Одним з найгостріших виступів на недавніх парламентських слуханнях "Духовна криза суспільства і шляхи її подолання" у Верховній Раді був виступ президента Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна, в якому він закликав приєднатися і народних депутатів, і учасників слухань до Заяви асоціації, в якій ішлося про надзвичайно складний стан української книги і про її збереження "як фундаментальної складової всього того, на чому грунтується майбутнє України – духовно і культурно багатої, високорозвиненої, освіченої незалежної держави".
Після парламентських слухань ми розмовляли з паном Олександром у прямому ефірі на Українському радіо і ця розмова викликала чимало телефонних дзвінків радіослухачів, яким також не байдуже наше майбутнє.

Петрівка: хай живе книжковий ринок!

Здається, що базари повинні поступово зникати, залишаючи місце теплим супермаркетам та затишним крамничкам, де є зручна система пошуку, ввічливі продавці, приємна стилізація замість дощу з неба, калюж під ногами, продавців у рукавичках, задубілих від холоду і абсолютної асистемності. Звичайно, є відсоток людей, що поступово починає забувати ці базари, але, як не дивно, це здається зовсім не правильним. Тому що Петрівка – найбільший книжковий ринок України не тільки не здає своїх позицій, він ще й набирає обертів.

Житомир книжковий і поліграфічний

З Києва до Житомира можна дістатися лише за півтори години. Чесно кажучи, шлях з одного кінця столиці в інший часто забирає більше часу. В центрі Житомира усіх вітає зрозумілий і очікуваний Ленін, а також «Фокстрот», «Домотехніка» і, що вже втішає – найбільша книгарня міста. Отже, в обласних центрах України живе книгобізнес. Після більш ретельного дослідження виявляється, що не лише живе, але й розвивається, долаючи економічні негоди і байдужість держслужбовців.

Київ у "Іншому форматі"

18 листопада Київ потрапив у інший формат. Чи, радше, "Інший формат" нарешті потрапив до Києва. Івано-франківське видавництво "Лілея НВ" презентувало в столиці свій гучний проект "Інший формат".

Михайло Слабошпицький: "Письменник бездержавної нації не міг стати Нобелівським лауреатом…"

У київськім видавництві "Ярославів Вал" цього року вийшла друком книжка "Поет із пекла. Тодось Осьмачка". Про загадковий феномен цього талановитого письменника і людини незвичайної долі, а також про жанр біографічного роману в українській літературі – розмова з автором книги, письменником Михайлом Слабошпицьким.

Історичний белетрист Юрій Мушкетик

Василь Герасим'юк: "Поезія – це серце істини, але й тіло також"

"У пору, коли чинять свої короткочасні сектантські бали метаметафористи, метареалісти, концептуалісти, конкретисти, іроністи, стьоб, попса, літреп, поп-арт, просто постмодерн і постпостмодерн; коли молоді й не дуже молоді хлопці дотепно й не дуже дотепно бавляться у великих маґістрів, архікардиналів, командорів, бриґаденфюрерів і квартирмейстерів поезії, – він із тих, хто залишається просто Поетом".
Ці слова академіка Івана Дзюби сказані про цьогорічного лавреата Шевченківської премії Василя Герасим'юка, чию високу осібність у сучасному українському "літпросторі" незайвий раз потверджує і це інтерв'ю.

Всього потроху

"А були й… [автори], що вважали за першопричину світу павука, який, прядучи, створив з свого павутиння першоелементи, а пізніше – небесні сфери. Він повинен був керувати своїм твором, постійно будучи присутнім аж до кінця світу. І ще вони вважали, що цей кінець дійсно наступить разом з загибеллю світового павутиння".
Теофан Прокопович. Натурфілософія або Фізика//Теофан Прокопович. Філософські твори. В 3-х т. – Т. 2.– К.: Наук. думка, 1980. – С. 293.

Рекорди й дещиця шпигачок

На полиці столичних книгарень і книжкові розкладки останнім часом потрапляє все більше видань, які побачили світ не лише в Києві, Львові чи Харкові. Все активніше долучаються до процесу й інші міста. Оглядаючи новинки, ми все більше уваги воліли би приділяти "провінції" – адже саме від її активности залежить наша потенційна спроможність колись таки витіснити у спецвідділи іноземної книги все те добре й погане, але не наше, чим до нестями забиті полиці "гіпер-супер-пупер-шмупер-маркетів". Отож, цього разу, поряд зі "столичними" виданнями, зупинимося на книжках, які побачили світ у Тернополі, Чернігові, Луцьку. А наступного – одразу ж проанонсуємо – нас чекатимуть Хмельницький, Житомир, Коломия…

Зоряний корсар української фантастики

27 листопада минає 77 років з дня народження письменника-фантаста та громадського діяча Олеся Бердника (1926-2003 рр.).
Перш ніж у 1957 році вийшла перша книга Олеся Бердника, збірник повістей "Поза часом та простором", молодий письменник уже пройшов фронтовими дорогами Другої світової, закінчив акторську студію театру ім. Івана Франка та звідав етапи сталінських таборів по звинуваченню в "антирадянській діяльності" за сумнозвісною 58-ю статтею.

Перехрестя недосконалості

У видавництві "Юнівест Принт" вийшла друком книжка відомого художника-фантаста Сергія Пояркова "Безукоризненное несовершенство".

Слово про Юрка Винничука

Якось я сиділа в одній кнайпі Львова, де збираються навколописьменницькі тусовки і пліткують собі – навколо письменників. І один пан оповів нам тоді байку про Грицька з Винників. Кілька сот літ тому жив собі у Винниках Грицько і був збирачем податків. Щось троха збирав, а більше все до кишені клав – але тоді було не так, як тепер, тоді того не можна було – спіймали Грицька на гарячому, побили та й голого-босого вигнали з Винників. З усього поцупленого лишилась в Грицька тільки книга, написана химерними чужинськими літерами. І подався Грицько до Львова. А куди йому ві Львові йти, як не на Ринок біля ратуші. Став посеред Ринку й почав буцімто із книги розповідати казки про заморські дивовижі, продавати магічні заклинання і чудодійні рецепти, ворожити й віщувати майбутнє. Врешті стало довкола нього збиратися по півринку, із далеких навіть околиць приходив цікавий люд подивитися на теє чудо, покотився містом поголос про арабського мудреця й дійшов до вух самого бургомістра. А бургомістр якраз шукав собі товмача із східних мов і послав до Грицька свого писарчука, щоб той запросив його на службу в ратуші. І зажив Грицько на казенному утриманні, як вареник у маслі, а як приходили купці зі Сходу і Грицька викликали перекладати, то він усе відказував: "Ні, це не та мова, цієї я не знаю". Поки якось один східний купець, побачивши Грицькову книгу, вельми здивувався: "А що, у Львові почали розводити верблюдів?". Присутні ошелешено втупились у нього, а купець пояснив: "В цій книзі зібрано поради, як доглядати за верблюдами".

Нумо до голови по розум

У нашому ще красному, але дедалі частіше неписьменстві, а читанні для обрано-перебраних гуртів менш і більш обдарованих майстрів писання, їхніх родичів і найбільш витривалих друзів (тут конозить пересапнути, хоча й те правда, що простіше за одним заходом тоте все й не назвеш) перекладарство посідає чи не перше місце. І не тільки тому, що про Поттера сьогодні якось незручно й не читати. Просто ріжні фонди дарують нам сьогодні величезну силу грантів, а доброзичлива діяспора передає чимало датків, аби ми ще щось потрібне для людей видавали, а ті щось путяще читали. І у вигляді дитячої літератури, і довідкової, і підручників, і художньої.
Виходить на люди того всього подостатком, а тому не гріх звернути увагу на цехові, як колись казали, проблеми. Але я стану на мову не про ріжні мудрації перекладного книговидання, а про недолю сучасного перекладача.

Глиняні боги

Кров кажана та люлька-борулька

Василь Шкляр. Кров кажана.– "Кальварія", 2003

"Бачу, як тебе мордують отруйні мухи"

Колись на кшталт листопаду десь на кшталт Києво-Могилянської академії хтось на кшталт Бойченка робив щось на кшталт презентації чогось на кшталт книги "Щось на кшталт шатокуа". Хтось давно вже не бачив, щоб хтось презентував щось так дотепно й весело – оце вже без всяких кшталтів.
Презентація відбулася в кінозалі Києво-Могилянської академії, її ведучою була журналістка з "Дзеркала тижня" Катерина Ботанова. Олександр Бойченко зізнався, що йшов сюди з певним острахом, не знаючи, що його чекає, бо, за словником жаргонної лексики української мови, "катрусин кінозал" означає "груповий секс".

Філософія добра і зла

"Відірвавшись від комп'ютерів і телевізорів, сотні мільйонів дітей і дорослих у всьому світі ЗНОВУ ЧИТАЮТЬ! Казка про хлопчика-чарівника Гаррі Поттера зачарувала всю планету…"

"Світ сили" і Поль Констан

Нещодавно Київ, Львів, Харків та Одесу з лекцією "Двадцять років роману: життєвий шлях письменниці" відвідала відома французька письменниця, лавреат Ґонкурівської премії Поль Констан.

Читво для творців книжок

Письменники, видавці, книгорозповсюджувачі, журналісти, літературні критики – всі вони так само читачі. Задавшись метою з'ясувати, якому саме читанню вони віддають перевагу, "Книжковий огляд" вирішив започаткувати відповідне бліц-опитування, перші результати якого пропонуємо вашій увазі.

"Книжковий огляд" #12

"Найважчі часи позаду"

Чернігів – старовинне місто на півночі України. Ще 20 років тому тут був надзвичайно розвинений туризм; тут можна було і відпочити, і оздоровитися. Після аварії на Чорнобильській АЕС все пішло в забуття, отже, заїжджих людей та туристів, які могли б купувати книги, на Чернігівщині стало значно менше. З розпадом Радянського Союзу заводи зупинилися, перестала розвиватися промисловість, і, звичайно ж, це відбилося на закупівельній спроможності чернігівчан. Як наслідок, книга з популярного товару перетворюється на елітарний, дозований.

Українська книга і державні інтереси

Останні дії уряду стосовно розвитку української книговидавничої справи викликають серйозну стурбованість усіх учасників книжкового ринку України.
Ці дії, що неадекватні інтересам держави, можуть спричинити кризову ситуацію. Про це розповідає Олександр Афонін – президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів, член колегії Державного комітету телебачення та радіомовлення України.

Війна за таланти розпочинається...

Якщо ви прихильник кіно, то, напевно, ви можете перелічити багато кінокартин, у яких головні герої – письменники та художники – співпрацюють із видавництвами. Розмірене та заможне життя, спілкування із яскравими особистостями, специфічна тиша, що сприяє творчим пошукам – складники робочих буднів цих спеціалістів...

"Дорослий метелик махаон"

"Дорослий метелик махаон" – це персонаж із "Твоєї першої енциклопедії" з серії "Енциклопедія для наймолодших" видавництва "Махаон-Україна". Книгарні охоче замовляють цю книжку, тому що вона дуже добре продається. Дитячі енциклопедії спокушають батьків тим, що це нібито не просто собі цяцьки-казочки, а корисна "розвиваюча" інформація, що проллє світло знань у незаймані дитячі мізочки. Зараз в книгарнях є досить багатий вибір енциклопедій для дітей шкільного віку, а от для наймолодших і дошкільнят чомусь майже не видається нічого такого розвивального-пізнавального, і цим, мабуть, пояснюється популярність "Твоєї першої енциклопедії". Але ті дорослі, що купують діткам оцю книжку, певне, так само, як немовлята, продивляються малюночки, не звертаючи жодної уваги на буквочки... Нещодавно в нас знову активізувалась санітарно-гігієнічна кампанія проти дитячої літератури, якісь міфічні дослідження доводять, що фон, папір, шрифти, кольори та малюнки погіршують зір і "спричинюють інші серйозні захворювання" в дітей. А зате писати в дитячих книжках можна що завгодно і як завгодно, ще жодної книжки не вилучили з продажу за відверто маразматичну маячню, що може спричинити, скажімо, розумову чи мовну недорозвиненість дітей – це не так "серйозно", бо, певне, не так помітно.

Апельсин з годинниковим механізмом

Що можна знати про "Clockwork orange" Ентоні Берджеса, живучи в Україні? По-перше, в російських Інтернет-бібліотеках Володимира Мошкова і в "Артефакті" "у вільному доступі" є повний оригінальний текст твору, що його без особливих труднощів можуть прочитати всі, хто знає англійську принаймні на середньому рівні – але про це відомо небагатьом. По-друге, покоління, якому журнал "Всесвіт" свого часу просвердлив дзюрочку в залізній завісі, знає "Механічний апельсин" в перекладі О. Буценка – саме цей переклад і перевидало видавництво "Кальварія" (не минуло й двадцять років...). По-третє, режисер Стенлі Кубрик в 60-тих роках зняв фільм за мотивами цього твору із молодим Малькольмом Макдавелом в головній ролі. На мою думку, початок цього фільму зовсім "ніякий" порівняно із книжкою, але мало-помалу захоплює – це гарний фільм сам по собі, незалежно від книжки.

Кожному своя "омана"…

Тему "круглого столу", який проходив у рамках програми ярмарку "Книжковий світ – 2003", також можна назвати доволі "округлою": "Літературна критика сьогодні: посередник між автором і читачем чи між видавцем і покупцем". Що називається "гуляй-нога".

Андрій Курков хотів стати ботаніком і займатися кактусами

Нині пан Андрій Курков завершує роботу над романом "Остання любов президента", який за жанром визначає як соціально-романтична утопію. Головного героя твору звати Сергій Павлович Бунін. Він – президент України, обраний у 2011 році, який в трьох сюжетних лініях розповідає свою автобіографію. Лінії торкаються трьох фаз його життя: перша розвивається в кінці 70-х на початку 80-х років, коли герой пізній підліток; друга охоплює нинішні роки – 2003-2004; а третя торкається майбутніх – 2011-2017 років. Останні є знаковими: 2016 – рік двадцятип'ятиліття незалежності України, а на 2017 випаде свято "Великої Жовтневої Революції". Як визначає автор, роман складається на 40% – із романтики та трагічних любовних історій, на 20% – із політики, а все інше становить сама реальність. Уривками роман уже друкувався українським перекладом в "Літературній Україні".

"Гектари поетів і букет пригодницької прози"

Йти вперед, повернувшись до віча

Андрій Кокотюха: "Я журналіст, який пише книжки"

У рамках П'ятого Київського міжнародного ярмарку "Книжковий Світ – 2003" відбулися численні зустрічі з сучасними українськими письменниками, які презентували свої нові книжки. Одну з них, під назвою "Криминальная Украина" (Харків, "Фоліо", 2003), написав, за матеріалами реально скоєних 18 резонансних злочинів, що були розкриті за останні 10 років, відомий український журналіст, сценарист, письменник Андрій Кокотюха. Ця книга, за словами письменника, "не журналістське розслідування і не публіцистика, це – документальні детективи, написані у жанрі художнього твору на реальному матеріалі". Андрій пише детективні романи, два з них принесли йому лауреатства Всеукраїнського конкурсу гостросюжетного роману "Золотий Бабай" і Всеукраїнського конкурсу романів та кіносценаріїв "Коронація слова". Він багато читає книжок українських, російських та зарубіжних письменників, але своїми улюбленими авторами вважає п'ятьох: Миколу Гоголя, Сергія Довлатова, Чарльза Буковські, Володимира Висоцького, Раймонда Чандлера. Ще Андрій пише у різних жанрах сценарії для кіно та телебачення. На сьогодні за його сценаріями знято художній фільм "Тупик" та три документальні кінострічки із серії "Кримінальні історії". Про його нову книгу, про популяризацію української книжки та на інші теми сьогоднішня розмова з письменником Андрієм Кокотюхою.

Читати Загребельного – справа добровільна

Коли саме наш дикий, волохатий предок усвідомив, що він – Людина? Я гадаю, це сталося не тоді, коли він став на дві ноги, і не тоді, коли узяв до рук знаряддя праці. І навіть не в той щасливий і визначальний для подальшого розвитку цивілізації момент, коли він здобув вогонь. Людина стала людиною у ту хвилину, коли взяла до рук гострий камінь, аби на стіні печери видряпати свою історію і свої мрії.
Тоді на світ з'явилася Людина мисляча. І тоді ж народилася фантастика. Бо що є фантастика, як не вічне прагнення людей пізнати невідоме. Наблизити майбутнє. Змінити історію. Реалізувати мрії...

Реалії сучасної фантастики на зламі новітніх технологій

Коли саме наш дикий, волохатий предок усвідомив, що він – Людина? Я гадаю, це сталося не тоді, коли він став на дві ноги, і не тоді, коли узяв до рук знаряддя праці. І навіть не в той щасливий і визначальний для подальшого розвитку цивілізації момент, коли він здобув вогонь. Людина стала людиною у ту хвилину, коли взяла до рук гострий камінь, аби на стіні печери видряпати свою історію і свої мрії.
Тоді на світ з'явилася Людина мисляча. І тоді ж народилася фантастика. Бо що є фантастика, як не вічне прагнення людей пізнати невідоме. Наблизити майбутнє. Змінити історію. Реалізувати мрії...

Палітра фантастики

Рукописні раритети з Криму

Нещодавно у Державному музеї книги та друкарства України у всіх, хто цікавиться історією культури кримців, була нагода побачити унікальну виставку рукописних книг та інструментів для їх переплітання (загалом 90 експонатів) з фондів Бахчисарайського державного історико-культурного заповідника. Автор виставки – науковий співробітник Бахчисарайського музею кримськотатарської архітектури Зіра Мамутова, хранитель фондів Галина Золотова. Цей захід відбувався у рамках днів кримськотатарської культури в Києві.

"Я відчуваю, яка сила йде від них…"

Наїзди слобідського критика

У статтю Ігоря Бондара-Терещенка "Глиняні боги", що була надрукована в минулому номері "КО", проник сумнозвісний комп'ютерний вірус "I love you" і попереплутував всі слова і букви. Але в будь-якому руйнуванні присутня творча складова (деміургія) – і ось що видала нам наша офісна Абулафія:
"І сьогодні важко читати БТІ тому, що раніше він був просто пустотним приколістом, а сьогодні виявився ще й безформним. Чи пак відповідним середньостатевій природі сучасної творчості. Таким неухильним робом, як бачимо, донедавна мертві літературні терени злипаються з хірургічною деміюргією "живого" життя. Там же, зауважмо, знаходяться бруньки всіх бульбашних містифікацій нашого славного "майстра і Маргарити" актуальної літератури, хоч би й в якості пасинка оної. Ніби маємо справу з культурною монадою, зовсім не пов'язаною із собою. Тоді як подібна розрізненість в наській культурі притаманна хіба що невиграним айболітам".

Володимир Даниленко: "Україна – це острів пінгвінів"

Коли живу легенду українського року – лідера групи "ВВ" Олега Скрипку попросили назвати найоригінальніших сучасних українських письменників, він назвав усього трьох авторів: Леся Подерв'янського, Юрія Андруховича і Володимира Даниленка. Подаємо розмову з Володимиром Даниленком, автором книжки "Місто Тіровиван" та чисельних публікацій в Україні і за кордоном, письменником, який одним із перших в українській літературі застосував можливості реклами та PR, чим до деякої міри розворушив сучасний літературний процес.

"Інтерв'ю без вампіра"

Є такий всесвітньо відомий фільм – "Інтерв'ю з вампіром". А ще є такий новий роман – "Мертва кров". А от автора у цього роману немає. Підпис під рукописом є – Михайлина Омела, а людини такої не існує. Проте існує цілком реальна особа, Світлана Короненко, усміхнена жінка із хлопчачою зачіскою, котра аж ніяк не асоціюється з жанром трилеру, але саме вона редагувала містичний трилер "Мертва кров", що недавно випустило видавництво "Ярославів вал". То ж, за відсутністю автора, звернемося до редактора.

Читво для творців книжок

Продовжуємо нашу рубрику, розпочату в минулому числі "Книжкового огляду". Будемо раді отримати відповіді від тих наших читачів, які так чи інакше відносять себе до категорії "творців книжок" – літераторів, журналістів, книговидавців, а також людей, які мають стосунок до Книги.

 
© агенство "Стандарт"