журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ДИСКУРС

nota bene

ПО ТОЙ БІК

ПРОФІ

Не для еліти

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ПРЯМА МОВА

ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ МОНОЛОГИ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Культреванш

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №7, 2004
"Книжковий огляд" – №7, 2004
ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ
Підрізані крила дитячої книги

Найближчим часом ви не побачите бутіка, в якому будуть представлені високохудожні книги видавництва "А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА", дешевих видань також не буде. Хоча, за словами Івана Малковича, після нового року підняли ціни лише на деякі книги, і то на одну гривню. Залишається таємницею, як бути успішним, потрібним маленькому читачеві і не потонути у шаленому темпі зростаючих податків.

«Галімі» домашні завдання

Видання для школярів представляють тепер не лише дидактичні інтереси панівного класу дорослих, але й бешкетні інтереси підпорядкованого класу нечемних дітей: і вовки ситі, і вівці цілі, і пастухові – навчанню, світлу знань як базовій ідеологічній цінності, яку заповідали нам Шевченко, Франко і Лєнін -- вічна пам'ять. Давно вже видають «шпори» з усіх шкільних предметів, і «золоті» учнівські твори, і конспекти, що містять стислий виклад шкільних курсів, в тому числі й «дайджести» художніх творів з літератури (наприклад, «Війна і мир» чи «Майстер і Маргарита» на двох сторінках: «кр-расота!»), і розв'язки екзаменаційних задач чи відповіді на екзаменаційні питання. І цей сегмент, здається, не менш вигідний, аніж шкільні грифи і держзамовлення. Сучасний письмовий іспит полягає у списуванні розв'язків із кольорових збірників, на яких радісно шкіряться тінейджерські писочки, сучасний усний – у натужному переказуванні примітивних брошурок.

«Кидали» серед книгоросповсюджувачів

КНИГА I РИНОК
Презентація успішності

Чого ви чекаєте від Львівського форуму видавців?
З цим запитанням звернулися ми до українських видавців.

КНИГА I РИНОК
Солодкі мрії та жорстока дійсність

Сенсацією минулорічного Форуму книговидавців у Львові було повідомлення (з перших вуст, під час прес-конференції) про злиття найбільших в Україні книготорговельних структур: «Букви» та «Орфея». Хоча сказати, що обидві структури були «монстрами» й володіли на той час левовою часткою книготоргівельної справи, було б досить зухвало. За оцінками фахівців, ця частка складала приблизно одну третину «світлого» ринку. Й «монстри» насправді виявились трохи іграшковими та інфантильними. Проте характерні тенденції у книготоргівлі пов'язували саме з ними, й події навколо «іграшкових монстрів» були й залишаються показовими.

«Книголюб» у Дарниці

Минуло вже близько року з того часу, як у Києві на Лівобережжі відкрився альтернативний «Петрівці» книжковий ринок «Книголюб».

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ
Про українську фантастику

Всі ми діти світла

ДИСКУРС
Про «пустельні пантрування» й «нашестя сарани»

Як ми й обіцяли в минулому числі «Книжкового огляду», цього разу зосередимося на новинках власне літературно-художніх. І почнемо із серії «Зона Овідія» київського видавництва «Факт», продюсованої віце-президентом Асоціації українських письменників Тарасом Федюком, яка вже з першої подачі минулої осені – коли вийшли поетичні збірки Павла Гірника, Дмитра Кременя та Ірини Євси – привернула до себе особливу увагу залюбленого в поезію читача. АУПівський проект, що з'явився за сприяння народних депутатів О. Козаченка, Б. Губського й Фонду інтелектуальної співпраці «Україна – XXI століття», виглядає нині найрезонанснішою поетичною серією.

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ
Homo telegens:

...Нечитання змінювало людину та її уявлення про світ, єднало її з минулим і прокладало мости в майбутнє, надихало на відкриття і освоєння щораз нових просторів внутрішнього і зовнішнього світу. Нечитання настільки проникло у свідомість і буденне життя людини, що стало просто її органічною потребою. Ми не читаємо себе, не читаємо обличчя і жести інших, не відчитуємо – саме не відчитуємо – світ навколо себе, не відчитуємо минуле, часто намагаємося не прочитати майбутнє. Насправді, кожний з нас є унікальним, неповторним портретом homo legends.

Не для еліти
Від Сіменона до містера Клона

Від решти авторів, що вперто, не дивлячись на стандартні «немасові» тиражі, торує ниву сучасного українського кримінального читва, журналіст та письменник Олександр Винокуров займає, як на мене, особливе місце. Правда, читати його романи можна поки що лише в двох випадках. Перший: якщо ви вболіваєте за розвиток української поп-літератури і старанно відстежуєте все, що виходить друком у цих жанрах. Другий: ви опинилися на безлюдному острові чи в одномістному, навіть без чорно-білого телевізора, номері провінційного готелю, і, окрім романів Винокурова, у вас при собі нічого немає.

Культреванш
«Коли складаєш вірші»...

...І втретє, шановні читачі та читачки, Той, хто живе в телефонній буді, поет в законі Роман Скиба має честь звернутися до вас зі сторінок «Книжкового огляду». Мабуть, ви помітили певний курйоз у послідовності попередніх подач нашої рубрики. Річ у тім, що з технічних причин п'яте і шосте числа часопису помінялися місцями, і на те не було жодної ради - та все ж, впевнений, що для вас не склало труднощів збагнути, де хвіст, а де голова. «Розумному досить», а від переставляння доданків сума не змінюється. А сума у нас - ого! Не сумнівайтеся! То й не засумуєте.

ПРОФІ
Звідки родом поезія?

На світ нас народила поезія. Та про це знають тільки обрані. А більшість гомосапієнсів навіть і не підозрюють цього. Бо їм подавай хліба й видовищ (у тім числі й тілесних), а слово, мовляв, то лише зникома тінь життя.

nota bene
Пантеон чи бестіарій літпроцесу?..

Свобода і терор у Донбасі

Минулого року видавництво Соломії Павличко «Основи» презентувало книгу японського історика Гіроакі Куромії «Свобода і терор в Донбасі». Тоді цю книгу сприйняли як нове неупереджене і оригінальне дослідження української історії. Тепер же, напередодні президентських виборів, в яких лідирують «донецький» та «прозахідний» кандидати, можна говорити про ледь не символічне значення книги Куромії. Хоча б тому, що існує можливість того, що Україна деякий час буде розвиватися за «донецьким» сценарієм. Саме тому хотілося б трохи більше дізнатися про історію Донбасу та ментальні особливості його жителів. На думку японського дослідника, на Донбасі особливо яскраво проявилися риси анархічного Дикого степу і в одночас ця земля зазнала дуже великого тоталітарного тиску та насильства над паростками свободи.

Про наших предків замовте словечко,

Звідки єсть пішли індоєвропейські народи, а з ними й загальноєвропейська цивілізація, а відтак – усі відомі в Європі цивілізації, з греко-еллінами та етрусками включно? Списів навколо цієї теми зламано немало, з чого видно, що тема ця заслуговує на увагу не лише спеціалізовано-наукових часописів. Утім, кому не цікаво знати про витоки свої? Питання, гадаю, риторичне.

ПО ТОЙ БІК
Коли з людьми дружба не складається...

До уваги читачів пропонуємо нову рубрику, в якій йтиметься про книги зарубіжних авторів, що виходять друком у наших видавництвах у перекладах українською.
Ведуча рубрики – Євгенія Кононенко.

ПРЯМА МОВА
Іван Андрусяк: «Не все те погано, що цензура…»

Як відлякати читача? Звідки беруться резерви мови? Що буває, коли «перемішати» діалекти? Чим кацапи відрізняються від росіян? Навіщо змінювати мову? Які твори слід позначати «червоним квадратиком»? Чи варто розмежовувати літературу й попсу? Про це і багато про що іншого в інтерв'ю «Книжковому огляду» відомого поета ґенерації дев'яностих Івана Андрусяка з нагоди публікації його першого роману «Вургун».

Мати бджіл і мати ос

Це є приказка-слоган для правильної вимови її родової фамілії.
«Солодка Даруся» Марії МатіОс гримить-бринить-котиться Україною, збурюючи хвилі захоплення і читацьких плачів (не тих гротескних жіночих плачів від «мильних опер», а плачів правдивого зворушення від твору мистецтва, що свідчать не про емоційну слабкість, а радше про глибину сприйняття), і неодмінні дидактичні вигуки «нарешті ми маємо нашу справжню (варіант: автентичну, закорінену, рідну, питому, самобутню, національно-мітопоетичну, непредставлену) літературу, замість інтелектуальних загравань із західно-глобалізаційною культурою (самі здогадаєтесь, у чий город летять оці камінці)!», і неодмінні ж таки обурені запитання: «як може письменниця та-акого рівня написати «Фуршет» і «Бульварний роман»? Однак про сам твір написано вже багато – інтерпретацій, вражень, а надто всілякого барвистого пустослів'я – а ми краще поговоримо із самою авторкою, що має колоритний, але дещо оманливий і лукавий стиль гостинної жвавої господиньки, при цьому вражаючи вдумливою людською зацікавленістю розмовою й особистістю співрозмовника (незважаючи на те, що, за її словами, втомилась від інтерв'ю та повторювання одного й того самого на тих інтерв'ю), а також живою оригінальною невідповідністю тим стандартним письменницько-пресовим відповідям, до яких уже звикли ми, журналісти. Найдивнішим було для мене саме те, що вона значно більше цікавилась мною, моїми справами (ці епізоди розмови тут, звичайно, вилучено) і моєю думкою, ніж хотіла розповідати про себе – повна байдужість до формальної процедури інтерв'ю та чарівне перетворення його на теплу людську розмову.

«Я є письменником лише тоді, коли пишу»

Юрій Андрухович: «Література – це лише один із варіантів...»

Дев'ять літер А-н-д-р-у-х-о-в-и-ч у культурному дискурсі зараз володіють магнетичною, символічною й кодовою природою. Чи варто обмежувати об'ємність сприйняття постаті, шукаючи влучну для неї алюзійну назву? Чи можливо почерпнути нове з колодязя, який сам по собі розливається романами, колонками в періодиці й постійним миготінням у безлічі проектів, хоча б у тому ж Потязі-76? Цими питаннями я хворіла, допоки не придумала основні мішені бесіди. Першою нібито мало стати з’ясування особистого ставлення Андруховича до навколишнього світу, другою – як, залишаючись собою, можна розвиватись, третьою – доторк до «мементо морі», четвертою – «гармонія інсайд» чи як виробити гормон щастя. А ще рецепт лікування дзеркальної хвороби, мозаїчна природа художньої цінності твору, вади та переваги літературного самітництва, охоплюючи навіть ставлення до літературних потуг дружини. Насправді ж вдалося оголити лише вершину. Вершину айсберга.

ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ МОНОЛОГИ
Свобода і доля

Серед моїх знайомих дуже мало знайдеться людей гармонійних, врівноважених, здатних створити навколо себе заспокійливу, затишну атмосферу. Усі ми, більшою чи меншою мірою, агресивні, тим чи іншим, знервовані, так чи інакше, нещасливі. Але трапляються подиву гідні винятки. Ось, сидить на лавці у затінку старих дерев Володимирської гірки немолодий чоловік. Борода – сіль з перцем, окуляри, гакуватий турецький ніс. Чоловік п'є пиво. Посміхається. Голос у нього м'який, трохи легковажний. Оцим голосом, з однаковими, усміхненими, дружніми інтонаціями, він філософствує під пиво, читає вірші, спілкується з начальством. Його звати Ігор Леонтійович Лапінський. Музикант за освітою, поет за світоглядом, а з рештою, краще послухати його самого.

 
© агенство "Стандарт"