журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

ДИСКУРС

ВИЗНАЧНІ ПОСТАТІ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ПО ДІАГОНАЛІ

ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ ЕКСКУРСИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №4, 2004
"Книжковий огляд" – №4, 2004
ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ
Василь Шкляр: "Свої романи я виношую довго, пишу швидко"

Знаний письменник Василь Шкляр з 1998 року послідовно епатує читачів, літературознавців, критиків та всіх небайдужих до української літератури. Насамперед він здивував своїм суперроманом "Ключ" – гран-прі літературного конкурсу "Золотий Бабай", в якому є все: і містика, й відверта еротика, і вбивства, і філософія, й іронія etc. Обсяг публікацій у ЗМІ вже давно перевищив формат самого роману. Наступний роман "Елементал" (2001 р.) викликав чимало різких закидів на адресу автора, навіть йшлося про заборону його видання. Та незважаючи на це, роман отримує гран-прі Всеукраїнського конкурсу романів та кіносценаріїв "Коронація Слова". 2003 року виходить новий гостросюжетний роман "Кров кажана", який, знову ж, викликав у багатьох письменників "моралістів-традиційників" декалітри жовчної критики. А останнім часом пан Василь епатував суспільство своїм проектом стосовно адаптації творів класиків літератури до сучасного читача, скорочуючи їх до більш-менш читабельного обсягу і зробив це з "Декамероном" Джованні Боккаччо та "Повією" Панаса Мирного. Вулкан вибухнув, почали писати критичні й розгнівані листи. Ще не видано жодної з названих книг, а пишуть про це майже всі газети й журнали, й навіть такі, які ніколи не писали про літературу. Сьогодні Василь Шкляр зайшов до нашої літературної вітальні і розповів нам про себе, свої твори та проекти.

КНИГА I РИНОК
Філософські роздуми про оптимізм у масштабі Вінниці

Приїжджаючи вперше в незнайоме мені місто, маю звичку зауважувати, де і як там продається друковане слово. У Вінниці мене вже біля залізничного вокзалу вразив досить великий базар, де було не так вже й мало яток з книгами, щоправда, в асортименті здебільшого представлено читво середньої руки, але ж не посперечаєшся, що на це і є найбільший попит у сучасному суспільстві. Отже, вирішила я, книга тут живе. І навіть попри те, що на центральній вулиці одразу побачила крамницю "Промінь", на вітринах якої було гордо написано "книги", а всередині темно і на підлозі лежали гори хламу, я все ж з оптимізмом почала шукати книгарів у Вінниці. І легко знайшла...

"Шкільні" проблеми

Скандальна карнавалізація та інші навколопрезентаційні роздуми

Хочемо ми цього чи ні – на сьогодні існують доволі жорсткі правила гри для кожного, хто бажає здобути інтерес та попит. Слова – якщо з них створено книжку – є таким ж товаром, як і речі. З однією різницею – потрібність речей легше вмотивувати, а отже й продати їх простіше. Для того, аби продати книжку – навколо неї потрібно створити міф.

Книжка з бігборду

В деяких жанрах літератури головний акцент ставиться не на те, що і як написано, а на те, хто це написав і про що. Зараз будь-яка чим-небудь відома людина конче мусить написати книгу (або ж за неї напишуть), писання відомих людей підносимо до n-ного степеня й отримуємо лавину книжок про відомих (історичних постатей, класиків, сучасників) людей. Додамо сюди також "невигадані історії" – книжкова аналогія "ріеліті-шоу" – події, історії, хроніки, таємниці, скандали, розслідування тощо. Потічок літератури губиться в океані книжкової журналістики. Багато західних видавництв працюють за такою схемою: автор попередньо продає свою історію і укладає контракт на написання книги (а як уже він її напише – то невелика біда: підправимо, прилижемо, зробимо з г… кунхветку, й народ "захаває").

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА
Всього потроху

"А були й… [автори], що вважали за першопричину світу павука, який, прядучи, створив з свого павутиння першоелементи, а пізніше – небесні сфери. Він повинен був керувати своїм твором, постійно будучи присутнім аж до кінця світу. І ще вони вважали, що цей кінець дійсно наступить разом з загибеллю світового павутиння".
Теофан Прокопович. Натурфілософія або Фізика//Теофан Прокопович. Філософські твори. В 3-х т. – Т. 2.– К.: Наук. думка, 1980. – С. 293.

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ
Терни й зірки сучасної фантастики – що попереду?...

Що таке фантастика для фантаста? Робота, карма, улюблена справа, хобі? А може, стиль життя? А може, саме життя, поза яким немає нічого? Напевно, все одразу. І нічого зокрема. Хто дасть відповіді на це запитання? Можливо, самі фантасти?
Хто ж вони, ці люди, – трохи скептики, трохи не від світу цього, трохи романтики. Вони – просто люди, які сміються й плачуть, радіють і страждають. Зі всіма вадами й чеснотами, здавна притаманними "Гомо сапієнс". Але разом з тим, вони й не зовсім люди. Бо бачать те, що недосяжне іншим. Іноді вони пророки. Іноді предтечі. Іноді диваки. Вони грають в ігри, доступні лише їм, вони граються людьми, епохами й світами. Вони – творці. І трохи боги. І все ж вони – просто люди. І самі відповідають на всі питання.
Читайте нашу рубрику...

Конан у жупані

Бурхливий потік жанру фентезі, що ллється на нас з книжкових полиць – не випадковість. Переживши епоху матеріалізму в житті та в мистецтві, ми усвідомили, що межі реальності значно ширші від тих, що можна помацати руками. І з подивом відзначили, що далекі предки прекрасно це знали. В міфах та казках не так давно вбачали тільки плід буйної народної фантазії. Але проста вигадка не могла б прожити тисячоліття. А міфи й казки живуть. І слов'янські – у тому числі.
Здається: чим ми гірші кельтів, датчан і всяких інших шведів? У них – ельфи. А в нас – кікімори. Дрібні, щоправда, замурзані, алмазних діадем не носять навіть по святах і живуть нібито в болоті. Зате рідні. І життя в них цікаве – то домовика ховають, то відьму заміж віддають. Чим не сюжет? Ні, щось не на те виходить. Про ельфів та гномів товсті книги пишуть, у мене в самої знайомі є і з ельфів, і з тролів. А знайомої кікімори – немає. І домовика теж немає. Відьми є, але вони самі про це не знають, а скажеш – образяться.
Про що це я? Та про слов'янську ж фентезі. Тема близька, рідна, навіть де-інде болюча. Чи є вона взагалі? Напевно є, бо про неї усі знають. А почнеш дошукуватися, що це власне таке – лише туман, мов світання над тим самим болотом... І справи слов'янської фентезі настільки погані, що видавці жахаються її, як відомий персонаж ладану. Розчарувався читач. Але чи винна вона? І чи слов'янська фентезі – те, у чому читач розчарувався?

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО
"Брусилівський прорив"

Обираючи між літературою і політикою...

ДИСКУРС
І все-таки вона рухається...

Ці хрестоматійні слова Галілео Галілея якнайкраще пасують до української книжки – скільки її не душили й не душать усеможливі азарови, а вона все ще "рухається". Здається, видавництва помалу відходять від "шоку першого січня" й звикають до роботи в нових-старих умовах тиску й гонінь, не дочекавшись від владців розуміння найелементарніших основ функціонування національної економіки, не кажучи вже про національну культуру.

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО
Три городи, одна диня

Багато років тому, коли я працював у київському театрі опери та балету, там розповідали бувальщину, як Гмиря їздив на концерт до Москви, спохвату забувши взяти ноти однієї партії. У Москві з'ясувалося, що співатиме він у супроводі оркестру. Тож Гмиря у вихідний потелефонував до театру в Києві й попросив передати потягом партитуру. Черговий, який в неділю сидів біля телефону, не знав, що таке партитура й перепитав про це Гмирю. Той якось пояснив йому, що "це багато нот". І найближчим потягом до Москви Гмирі передали велику валізу нот, де саме потрібних нот і не було.

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ
Роман without роман

…Отже, роман. Саме на цьому жанрі сходиться нині будь-яка адекватна ромова про сучасний літпроцес. Вочевидь, закладені в самій природі роману виражальні можливості найкраще надаються до того, аби художньо відображати час нинішній, – так само, як у добу, приміром, романтизму своєрідною "царицею літератури" була поема, нині присутня в літпроцесі мінімально й у вигляді зазвичай суттєво трансформованому.

Духовна єдність

Серед книжок, які з'являються останнім часом, чимало про лемків, одну з гілок українського народу. "Ці загадкові лемки", "незбагненні лемки", "невивчені лемки", "феномен лемків" – так характеризують це плем'я журналісти і письменники. Михайло Слабошпицький – один з перших в Україні, хто почав про них писати. 1995 року він випустив у світ документально-художню повість про лемківського художника-самоука Никифора. Нині він готує повне видання вже роману "Никифор Дровняк із Криниці", яке незабаром з'явиться у київському видавництві "Ярославів Вал"...
Нижче пропонуємо розмову з Михайлом Слабошпицьким.

Кольорові миші

"І той сусід сказав тоді у тиші:
– Панове судді! Я її привів.
Вона робила… кольорові миші
з оцих ось жовтих і сухих листків."
Ліна Костенко

У Японії хейянського періоду (8–11 ст.) суто чоловічою справою було писання віршів. Творилися вони аристократичною китайською мовою і вимагали ювелірної точності та граничної стислості формулювань. Проза ж, безумовно, жанр більш низький, грубий, примітивний, віддавалася жінкам. Сей Сьонагон, Мурасакі, Мітіцуна-но Хаха виливали свої біди, ділилися секретами, переповідали придворні плітки, одне слово, лишали наступним поколінням набілений та вбраний у ретельно причесане штучне волосся, портрет епохи. Та, попри всі фарби, біжутерію та перуки, портрет виявився достовірним, бо ж, баба, як відомо, "дура", пише як бачить, без ускладнення та філософії, фотографує підмальованими очима, плеще швидким, напівсвідомим язиком.

Контроверсійно про фентезі

Тільки-но, збитий з травинки
Став падати – одразу ж полетів.
Світлячок
Мацуо Басьо

Люди, які ділять літературу на "високі" і "низькі" жанри, нагадують мені расистів. Вони схильні визначати моральні якості та інтелект індивіда за кольором шкіри чи формою носа. Звучить комічно. На ділі сумно, грубо, фатально. Пишу цю статтю з особистих, шкурних міркувань. МЕНІ НАБРИДЛО ВИБАЧАТИСЯ! Так, мені набридло вибачатися за мою любов до фентезі.

ПО ДІАГОНАЛІ
Близнята зустрілися

У несподіваний спосіб, завдяки цим двом книжкам, ще одна "правда" про Венедикта Єрофєєва стає набутком малопросвітленого читача. Адже допіру ми так і не з'ясували, чи це був справжній ґеній русліту, а чи просто "ученый алкоголик из Петушков". Наразі Єрофєєв сам стає героєм літературного твору. Ну, а з літературою ми вже вміємо боротися!

ВИЗНАЧНІ ПОСТАТІ
Формула Сонця Миколи Руденка

8 травня минає 40 днів, як відійшов у Вічність відомий поет і письменник, мудрий мислитель, щирий правозахисник Микола Руденко.

ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ ЕКСКУРСИ
"Поезія квітів і співів"

Отут, де зараз пишу ці рядки, мала б бути коротка довідка про мого співбесідника, але… Посміхається, простягає візитівку. " Талах Віктор Миколайович. Антимонопольний комітет України. Начальник Управління методичного та інформаційно-аналітичного забезпечення". Гублюся: "Що, так і писати? А індіанці, а мова майя?" А переклади? Що спільного між "антимонопольною тематикою" та культурою і мовою мертвих народів? Посміхається. Не відповідає.
Після чого починає розповідати.

 
© агенство "Стандарт"