журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
СУСПІЛЬСТВО І КНИГА

СУСПІЛЬСТВО І СЛОВО

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ДИСКУРС

МОНОЛОГІЧНІ ЕКЗЕРСИСИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №3, 2004
"Книжковий огляд" – №3, 2004
ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ
Теорія і практика виживання

У вітчизняних видавців є два питання, вірна відповідь на які може збільшити ефективність їх діяльності у багато-багато разів. Перше: "Які книги будуть купувати через кілька років?", та друге: "Як примусити купувати вітчизняні книги?" Цікаво, чи ви помітили, що на першому плані у сучасній видавничій справі перебуває вже не Читач, а Покупець...

Видавництво – автор: ланцюги пошуку

Серцевиною будь-якого видавничого процесу, його своєрідним еґоцентром є автор. Саме автори є джерелом популярності та вдалої комерції видавництва. Ю. Винничук видається в літературній агенції "Піраміда", й автоматично позитивне імпонування через автора передається й тій же агенції. Т. Прохасько, Ю. Андрухович видалися в івано-франківській "Лілеї-НВ", тож, певно, й інші видання там непогані. Київське видавництво "Твім інтер" не зазнало широкого розголосу, але, якщо воно видало В. Шевчука, то в його актив автоматом потрапляє кілька бонусів.

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ
Ремінінсценції від Дмитра Кременя

Дмитро Кремінь – поет, який цікавий завжди. І це не є перебільшенням. Його поетичні композиції наповнені філософськими роздумами, які заглиблюють у життя. Його книги поліфонічні, багатовимірні, художньо-історіософічні. Його інтимна лірика – дивовижна, пронизливо сучасна своєю відвертістю. Глибоке знання історії та світової літератури збагачує його творчу палітру, додає їй змістовності. Космос поезії Дмитра Кременя безкрайній. В його поезіях наявні мотиви Ольвії, Скіфії, Трої, й паралельно в них відбивається пульс сучасного життя. Він продовжує експериментувати, пробує себе у різних поетичних формах, створюючи таким чином власну неповторну поезію, збагачуючи нею сучасну українську літературу.

КНИГА I РИНОК
Благородні пірати?
або Українські видавці проти літератури в UAnet – почалось!


В останніх числах лютого видавництво "Кальварія" розпочало активну кампанію проти українських сайтів, які розмістили в себе "Всесвітівський" текст "Механічного апельсину" Е. Берджеса в перекладі О. Буценка. В літературних чатах (зокрема, львівських сайтів "Літkлуb" і "Smith"), звичайно, зчинився страшенний рейвах під кодовою назвою "Українські видавці проти літератури в UAnet – почалось". Власники сайтів завзято створюють нові лінки з текстом "Апельсину", а також обіцяють розсилати текст по емейлу усім бажаючим ("а вдавіться", "no pasaran!" і "нас не догонишь" тощо), дописувачі чату, серед яких є й українці з діаспори, наводять морально-етичні, культурні та націоналістичні аргументи за поширення українських книжок в Інтернеті і проти зажерливих видавців, але із хвиль обурення коли-не-коли виринають поодинокі визнання, що "Кальварія" таки має "формальне" юридичне право на цей текст, посилання на закон про авторське право та "закони бізнесу". "Кальварія" спромоглася знищити один чи кілька сайтів із "Апельсином", чим викликала шквал звинувачень вже конкретно на свою адресу: посилено шпетять як книжкову продукцію "Кальварії" – "галімі" переклади, "убога" поліграфія (газетний папір, книжка розсипається) й непомірно високі "звірські" ціни, – так і персонально Петра Мацкевича та Анетту Антоненко. Крім того, чи не кожного дня вперто з'являються нові лінки із текстом "Механічного апельсину".

Злодії і книги

Ніхто не буде заперечувати, що книга – товар специфічний. Особливо, якщо її розглядати з позицій... звичайного злодія. Книга як ніщо інше підходить для крадіжки: мала, плоска, непримітна річ. Звичайно, книги бувають різні, але більшість з них не так вже і складно непомітно витягти з торговельної зали (порівняно з, наприклад, холодильником, швейною машинкою чи глобусом). Як же запобігти крадіжкам?

ПРЕЗЕНТАЦІЯ
Сучасний підручник: проблеми видавничої підготовки

Перехід загальноосвітніх закладів України на новий зміст, структуру та 12-річний термін навчання акцентував увагу на тому, що сучасна освіта повинна мати особистісно-орієнтований характер, формувати в дитини світогляд, цінності культури, вміння й навички, необхідні для життєвого й професійного вибору, вміння самостійно вчитися. У зв'язку з цим і виникла необхідність перегляду сучасного підходу до створення оновлених засобів навчання, зокрема навчальної літератури. Не можна сказати, що актуальність цього питання назріла саме сьогодні. Про цю проблему вже багато говорили й писали, але, на превеликий жаль, у школах, як і раніше, не вистачає саме сучасних навчальних видань.

Гіркий полин солодкої Дарусі

Марію Матіос прийнято хвалити. Зрештою, є за що: за останні два роки побачили світ п'ять нових книжок письменниці, вона – один з найрейтинговіших українських прозаїків.
Проте популярність, як і медаль, має зворотній бік. Йдеться про "Бульварний роман". Фанати Марії "на ура" сприйняли і цю річ, забуваючи при цьому, що фанатизм допомагає лише у футболі. Справжні літературні гурмани розчарувалися: еротоманські викрутаси "Бульварного роману" не зворушили ані плоті, ані духу. Читач з нетерпінням чекав нової книжки. Саме її поява мала засвідчити "порох у порохівницях".

КНИГА I РИНОК
Діагнози і рецепти від Петра Мацкевича

Видавництво "Кальварія" не потребує епітетів, так само як не потребує їх головний редактор "Кальварії" Петро Мацкевич. Отже, проминемо офіційні банальності про наочну успішність та безперечне лідерство, а напишемо правду. Правда ж полягає у тому, що хотілося чогось камерного: затишної розмови за філіжанкою кави, під гаслом "Головний редактор як людина розумна".
Та не так сталося, як гадалося. Тобто, сталося саме так, як мало статися. Кава була, а от затишність... Почали за "здравіє", а закінчили (о, господи, не хотіла так сумно жартувати) – за книговидання в Україні. Та почали ж з хорошого! Тож отак поведемо і ми.

Як оживити українського динозавра?

"Багато книг творити – кінця не буде, і багато читати – утомливо для плоті", – твердив мудрий Соломон. І таки наврочив: творимо, творимо без кінця і краю. І плоті не шкодить. Хутчій навпаки – по-фрейдівськи сублімуємо. Від берести, манускриптів та фоліантів – до сучасного дизайну. Кажуть: книгу замінив тєлік, підсидів інтернет, і вона вимирає, як динозавр. А тим часом книг на полицях все прибуває. Виходить, є кому читати!

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА
Всього потроху

"А були й… [автори], що вважали за першопричину світу павука, який, прядучи, створив з свого павутиння першоелементи, а пізніше – небесні сфери. Він повинен був керувати своїм твором, постійно будучи присутнім аж до кінця світу. І ще вони вважали, що цей кінець дійсно наступить разом з загибеллю світового павутиння".
Теофан Прокопович. Натурфілософія або Фізика//Теофан Прокопович. Філософські твори. В 3-х т. – Т. 2.– К.: Наук. думка, 1980. – С. 293.

СУСПІЛЬСТВО І КНИГА
"Усе, що продиктує серце"

Здається, про Шевченка написано море літератури, про нього сказано вже майже все… Але при пильнішому розгляді вражає той факт, що ми добре знаємо про Великого Кобзаря, "революціонера-демократа", основоположника української мови та літератури, батька нації, однак так мало знаємо про поета і ще менше про людину Тараса Григоровича Шевченка.

ДИСКУРС
"Тінь у шухляді"

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ
Харків як столиця дармограйства

Слобідське книговидання останнім часом якось усе більше структурується. Наприклад, відоме спілчанське видавництво "Майдан" вирішило започаткувати нову поетичну серію, орієнтовану передовсім на творчість східного реґіону України. Вважаючи, що його "оберігає здоровий консерватизм і руйнує невмотивований модернізм". Себто, Жадана в тій серії, вочевидь, не буде. Натомість першою ластівкою стала збірка "Ходить Хо" харківського поета, автора вікопомної книжки "Жар-птица" і лавреата премій ім. М. Островського та В. Сосюри Олексія Ковалевського. "Це не модерністські чи постмодерністські вибрики й виверти, де за каліцтвом фрази криються фахова безпорадність і несмак", – попереджає читача В. Базилевський. Хоч в анотації до збірки зазначено, що "вона має яскраве постмодерністське стилістичне забарвлення"...

Симулякри від "Основ"

Один з недавніх тижнів у Києво-Могилянській академії пройшов під знаком енциклопедичного постмодернізму. Спочатку відбулося чергове засідання з серії "Зустрічі на драбині", присвячене "ідеї енциклопедії". "Зустрічі на драбині" регулярно відбуваються в залі Періодики Дослідницької бібліотеки Староакадемічного корпусу: запрошуються кілька різнокаліберних "визначних діячів", аби поговорити на яку-небудь актуальну тему культурного сьогодення. Фішка цієї імпрези в тому, що усі доповідачі за відсутності трибуни або сцени мусять видиратись на хитку бібліотечну драбину, і я підозрюю, що деяка частина студентів відвідують ці зустрічі в бравурному передчутті видовища, що за поважна особа нарешті з тієї драбини беркицьнеться. Тоді "Зустрічі на драбині" заборонять як такі, що загрожують здоров'ю і безпеці нації.

Михайло Слабошпицький: "Чи напише детектив письменник, який не може вигадати анекдот?"

Роман жахів Михайлини Омели "Мертва кров", який нещодавно з'явився у видавництві "Ярославів Вал", відразу викликав зацікавлення як у читачів, так і у професійних літераторів. Навіщо потрібна така література? Чим керувалися видавці, випускаючи його у світ? Невже нам усім замало жахів у сучасному світі, переповненому голосними вбивствами і зовсім немістичними кривавими війнами? Невже висока поезія може стати тлом для зображення зовсім непоетичних, навіть цинічних реалій? Про все це у розмові з директором видавництва "Ярославів Вал", письменником Михайлом Слабошпицьким.

"Облом" руйнувати штампи…

Осяйні баламути

Привид глобалізації вільно шугає по всіх усюдах і царинах, не оминаючи, звичайно, і видавничу галузь. Відвідуючи закордонні книжкові виставки, наші видавці вже впізнають чи не третину представлених там книжок: абсолютно однакові видання в різномовних перекладах бачимо і на Франкфуртській, і на Варшавській, і на Московській виставці, як і на українських книжкових розкладках. Уявляється глобальне стандартизоване майбутнє, коли в декількох куточках світу матимемо декілька корпоративних видавничих монстрів, продукція яких складатиме до 80% світового книжкового ринку, тоді як решта 20% набиратиметься за рахунок дрібненьких локальних бідосьок з інтелект-просвітницькими ідеалами, що вишкрябуватимуть гроші і гранти на 1-5 тис. примірників своїх оригінальних видань для 1-5 тис. інтелігентних обранців, об'єднаних усвідомленням власних культурних висот і снобізмом щодо "масової культури".

Star as Шевченко

...У нашого Кобзаря назагал кумедна доля. Свого часу футуристи затіяли акцію "Реабілітація Шевченка", вважаючи, що "аматори вишиваних сорочок і картопляного лушпиння дуже просто і дуже сумлінно засоплили Його постать". І що в країні, де кожен третій при слові "Шевченко" починає всміхатися, ніякий Чемберлен не пройде. Втім, кобзареві рядки "в жидівській хаті похмеливсь" ще довго залишалися культурним раритетом, а психотичні інвестиції Шевченко отримав якраз від закордонних інтерпретаторів. Ставши містифікованим супутником постмодернізму.

Знову шукаємо ворогів?

Знай, швець, своє шевство, а в кравецтво не мішайся. Керуючись цим незлецьким принципом, я не маю ані найменшого бажання втручатися в так звану "дискусію" довкола так званої "проблеми Грабовича", незважаючи на абсолютно незрозуміле для мене бажання деяких сивочолих авторів "Літературної України" (на кшталт професора Клочека і його особистих друзів) саме мене в цю "дискусію" вплутати. Гадаю, я все-таки ще не зовсім "із дискурсу з'їхав", аби реагувати на "Літературну Україну". Насправді проблема, довкола якої останнім часом стільки дешевого й бездарного галасу, криється, як на мене, зовсім не в професорові Гарварду Григорієві (Джорджу) Грабовичу і його наукових концепціях, а в зовсім іншій площині, – це все, на що мені в цьому контексті випадає звернути увагу тих співбесідників, котрі все ще воліють слухати не тільки себе й своєї зашореності.

СУСПІЛЬСТВО І СЛОВО
Слово в добу непевну

Однині 28 лютого 2004 року буде однією зі знакових дат у історії українського письменства. Датою, яка відмежувала нас учорашніх – роз'єднаних, збайдужілих, перейнятих здебільшого лише добуванням хліба насущного, від нас сьоднішніх – охоплених гнівом, згуртованих і сильних як жодного іншого разу за моєї, принаймні, пам’яті, хіба що коли Рух творили чи Товариство української мови. І хтозна, чи вистачить нам цієї сили нині так, як вистачило її нашим геніальним попередникам свого часу аж на кілька століть уперед, аби постала українська мова і українська література, а згодом і українська нація – саме тому, що українське письменство значною мірою сприяло духовному відродженню тієї мови, якою завжди говорили на цій землі наші предки.

Пропала грамота!

"Піклування" української влади про розвиток книговидавництва призвели до того, що, зазвичай аполітичні, українські пиьсменники та видавці останнім часом вдаються до дещо нестандартних, скажімо так, методів у відстоюванні своїх корпоративних інтересів. Не так давно під стінами Кабміну вони влаштували публічну акцію зі смаженням шашликів у полум'ї спалюваних книжок. Ця акція мала за мету "повідомити працівників Кабміну про те, що в Україні наявні українська книжка, українські видавці, українські письменники, та показати, що вони наробили своїми недолугими законами". Їх помітили, навіть облаяли. Але за місяць, що минув із дня акції, жоден високопосадовець так і не завітав до хоча б однієї київської книгарні, аби самому дослідити питання, або ж просто купити книжку.

МОНОЛОГІЧНІ ЕКЗЕРСИСИ
Юрій Покальчук: забави з екзистенцією

Творити вибуховий, а головне, тривалий резонанс у суспільстві українські деміурги намагаються, але не у всіх виходить масштабно. У дев'яності про нього було сказано й написано багатоповерхівки критики. Одні казали, що він перлина сучукрліту, другі – закидали збоченські нахили, треті – ставили під сумнів його вміння писати.
Тільки через те, що був піонером, який вперше відкрив терену Союзу славетного аргентинського письменника-культоролога Хорхе Луїса Борхеса, Юрій Покальчук міг стати культовим. На те нашарувалися тони перекладів (Е. Гемінгвей, Дж. Д. Селінджер, Х. Кортасар, Ж. Амаду, М. Варгас Льоса, Р. Кіплінг, А. Рембо, Р. Радіге, Ж. Жене etc), музично-поетичні вихили у "Вогнях великого міста", фундаторство "Асоціації українських письменників"... От і маємо живу легенду.
Еротична проза сьогодні в мейнстрімі, й Покальчукова збірка "Те, що на споді" в свій час не стала бестселером хіба через кволість PR-підтримки. Сміливі описи еротичних сцен, з усією атрибутикою жанру: від епізодів групового сексу до анально-оральних доповнень, за словами автора, є лише "інструментом та засобом". Хоча, як би там не було, а відвертість такого засобу перевершити поки що не зміг ніхто.
Писати про письменника такого ґатунку доволі складно, тим більш, що з його автобіографічних монологів можна сконструювати неабиякий карколомно-пригодницький роман. Отже поринемо в їх суцільність.

 
© агенство "Стандарт"