журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ПРЯМА МОВА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

Рецензії

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ДИСКУРС

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

МАСКУЛЬТ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

КРУПНИМ ПЛАНОМ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №12, 2004

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

Видавництва і революція

Огляд-підсумок участі видавництв і письменників в революційних подіях

Впродовж кількох останніх століть видавництва закономірно відігравали не останню роль у творенні революцій: по-перше, в сенсі друку книжок та агітаційних матеріалів (подумати лишень: ще якихось 20 років тому це був самвидав, за який садили у в'язниці й психлікарні), по-друге, саме навколо них гуртувалися письменники і творча інтелігенція, які знову ж таки донедавна були основним авангардом всіляких революційних віянь. В наш час письменники поступилися своєю революційною роллю політикам, естрадним зіркам і навіть спортсменам, а видавництва – засобам масової інформації. Але і зараз у видавництв є два варіанти участі в революціях: друк книжок та інших матеріалів на злободенні політичні/революційні теми (від скандальних біографій, пліток, викривань або панегіриків сучасним політикам і подіям – ой, скільки можна заробити! – до інтелектуальних есеїв і революційних щоденників) та заяви про свою громадянську позицію й участь в різноманітних акціях (що може бути однаковою мірою і щирою підтримкою, і піаром). Свій огляд я розпочну із передвиборчих подій у видавництвах, потім розглянемо книжки, присвячені сучасним політикам і політичним подіям, а тоді перейдемо до прямої участі видавництв в останніх подіях, що збурили нашу країну і світ.

Передвиборчі пригоди

видавництв

На видавництво "Такі справи", дочірнє підприємство литовського видавництва "Tokioc Tokeles", ще в 2002 році "наїхала" ДПІ Шевченківського р-ну м. Києва через видану на комерційній основі рекламну книжку про Юлію Тимошенко. Податкова звинуватила видавництво у відмиванні 196 мільйонів гривень, справа дотепер розглядається в Міжнародному центрі рішення інвестиційних спорів. Перед виборами-2004 ця сама податкова знову оголосила планову перевірку видавництва, видавництво протестує, мотивуючи тим, що така перевірка є неправомірною до оголошення судового рішення по справі, і стверджує, що поведінка податкової інспекції зумовлена політичними мотивами.

В серпні цього року видавництва "Донеччина", "Новый мир", "Донбасс" розірвали договори із опозиційною газетою "Остров", відмовившись друкувати її в своїх друкарнях через "технічні причини" – ні за яку ціну і ні на яких умовах. За словами редактора "Острова", із ними відмовились працювати понад 20 друкарень чотирьох областей: Донецької, Харківської, Дніпропетровської, Луганської. Друкарня, що погодилась друкувати газету "Остров", робить це підпільно. Перед тим, ще в травні, в Інтернеті з'явилась інформація, що у видавництва "Донеччина", яке контролювало більшу частину видавничо-поліграфічного ринку Донецької області, змінився господар. 55% акцій видавництва викупила донецька фірма, яка до того часу спеціалізувалась на операціях з металом і керівництво якої належить до вищих щаблів так званого "донецького клану".

Газета "Остров" має досить скандальну славу в своєму регіоні і вимушена була друкуватися за межами області ще під час виборів 99-го року. Абсолютною несподіванкою стало те, що доля "Острова" спіткала також луганську газету "Луганчане", яка, на відміну від "Острова", є найбільш масовою газетою Луганської області. Видавництво "Прес-експрес" за добу до здачі номера в друкарню несподівано відмовилось друкувати газету, яка підтримала блок "Наша Україна", знову ж таки через технічні причини. "Луганчанам", як і "Острову", посилаючись на різні причини, відмовили усі друкарні Луганської і сусідніх областей, і тепер вони друкуються в Києві. До цьогорічних виборів в Луганській області таких репресій не траплялося.

Письменники

Колись давно, іще з часів Просвітництва, статус письменника передбачав громадську діяльність і підтримку певної ідеології, обов'язок бути вісником громадянської та політичної позиції й "совістю нації". Останнім таким письменницьким поколінням в нас були шестидесятники, як-от Ліна Костенко (тут я не рахую традиційних письменників-співців радянської влади). Сучасний же український письменник "гражданином быть обязан" ще менше, аніж поетом. Щоправда, глибини принципової аполітичності наших письменників дещо зачепили події 91-го року (наприклад, "Листи з Києва" Соломії Павличко). Але загалом це в гіршому випадку вилилось в шароварно-пафосну кон'юнктурщину, де родіну і Совєтскій Союз просто замінили на неньку-Україну, козаків і національну ідею, а злочинний режим почав засуджуватись і викриватись з тим же завзяттям, з яким раніше вихвалявся. В кращому ж випадку незалежність породила песимістично-чорнушні опуси із змістом приблизно, як у відомій пісні Віки Врадій: "Я також вже маю державу, і вільно живу і щасливо: два тижні працюю на каву, три тижні працюю на пиво..."

Для порівняння, в Чехії за часів Оксамитової революції побутувала думка, що всю гнилу владу потрібно замінити на шляхетних, мудрих письменників – проводирів нації. (Просто тобі платонівська утопія: державою повинні правити філософи, – зараз-то вже всім очевидно, що з сучасних письменників, що з філософів такі політики, як з мене балерина. Хоча є винятки, як наприклад Збігнєв Бжезинський) Відповідно, й першим їхнім президентом став письменник Вацлав Гавел.

Отож, роль сучасних українських письменників як в політиці, так і в революції є мізерною (Єдиний відомий мені виняток – Юрій Винничук, що вже багато років бомбардує владу в спеціальній рубриці львівської газети "Поступ" під псевдонімом "Юзьо Обсерватор"). Натомість, можна сказати, що не письменники пробудили громадянську революційну свідомість нації, а навпаки, внаслідок революції більшість письменників, як і більшість громадян взагалі, знову вилізли зі свого аполітично-нігілістичного кокону (й закричали, що вони вибачаються перед народом, виявивши, що він є, чи то пак, народився). Знову ж таки, єдиний відомий мені виняток – письменник, який протягом останнього часу принципово не зрадив своїй аполітичності, – це поет Роман Скиба (зомбована свідомість відразу видає фразу "тому що послідовний", але на адресу улюбленого Скиби не буду так матюкатися). Конкретну участь письменників в подіях Помаранчевої революції розглянемо нижче.

Книжки

Щодо книжок, то я впевнена, що незабаром з'являться стоси есеїв, хронік і художніх творів, присвячених Помаранчевій революції: на цю тему вже написали есеї Оксана Забужко, Тарас Прохасько, Юрій Іздрик, незабаром обіцяв написати і Юрій Андрухович, традиційно склали вірші Борис Олійник (як пам'ятаємо, єдиний комуніст, що підтримав революцію), Дмитро Павличко, Юрій Рибчинський, нетрадиційно заполітизувався Олександр Ірванець, який, смішно витріщаючи очі, читає свої віршовані політично-злободенні приколи в ефірі 5 каналу... Спостерігати "помаранчеву революцію" і писати про неї приїхали професор Гарвардського університету і головний редактор "Критики" Григорій Грабович та професор Оксфордського університету Тімоті Гартон Еш. Крім того, вийде "карнавальний" номер "Помаранчевого Четверга", а також спеціальний випуск журналу "Ї", присвячений політичним і революційним подіям.

Але дотепер, наскільки мені відомо, жодне популярне українське видавництво не видало жодної серйозної книжки, присвяченої політиці або виборам. (В певному сенсі це свідчить на користь наших видавництв, що вони не скористалися з нагоди заробити на такій кон'юнктурній темі (а може, просто дурні були?). Тут пригадується хіба тільки збірка "Мукачівська епопея: хроніка найбрутальніших виборів", яка побачила світ у мукачівському видавництві "Карпатська вежа", в якій зібрано свідчення українських політиків і журналістів (зокрема, Сергія Рахманіна, Тетяни Коробової, Данила Яневського, Володимира Ар'єва, а також впливових закордонних часописів – "Financial Times" та "Los Angeles Times". Книга на документальній основі розповідає про те, як розгорталися події від сумнозвісного указу Президента про зміщення законно обраного мера Василя Петьовки і аж до відзначення "антигероїв" виборів "по-мукачівськи" урядовими нагородами. По суті, "Мукачівська епопея" є дайджестом всього кращого і розумного (і вічного? – І.В.), що писалося на тему цих найбрутальніших виборів в Україні. На думку упорядників книжки (Закарпатський інститут політичних досліджень), поки винні за фальсифікації та безчинства на виборах у Мукачеві не покарані, доти у мукачівській епопеї крапку ставити не можна". На презентації цієї книжки було сказано, що це шосте видання, присвячене цій темі, – нічого не знаю про п'ять попередніх і взагалі припускаю, що видання, на жаль, практично не виходило за межі Закарпатської області (хто його бачив?).

Отже, можна сказати, що видання, присвячені цьогорічним виборам, практично існували тільки на рівні агітаційних матеріалів і "жовтої преси", і видані були зазвичай невеликими чи маловідомими видавництвами або за політичним замовленням, або просто з метою збагачення на скандалах, або при поєднанні "приємного з корисним". Про Віктора Ющенка, окрім принципово аполітичних, останнім часом, здається, не писав тільки лінивий – просто тобі золота жила.

2 липня в клубі "Бабуїн" пройшла презентація книги "не журналіста" і "не письменника" Олексія Ланя "Ющенко: історія хвороби". Недороге видання, газетний папір, наклад 4 тис. примірників... Ця книга, ледь з'явившись, наробила багато шуму. Її вже планують перекласти російською та англійською мовами. 29-річний Олексій Лань, який десять років пропрацював у правоохоронних і податкових органах, копітко збирав матеріали про "злочинну" діяльність екс-прем'єра, лідера "Нашої України". Лань узяв на себе сміливість виступити громадським суддею цього політика, довівши, що бездоганність Ющенка – лише плід західних політтехнологій. "Моральність" і "професіоналізм", на які нескінченно посилається лідер "НУ", – лише маска, що приховує фінансового афериста, злодія, розважливого кар'єриста й нульового політика. Не будемо переобтяжувати себе переказом, зауважимо лише, що в книзі зібрані найскандальніші документи, що розкривають досі невідомі широкій публіці (або з успіхом приховувані) сторони "широкої" натури "незалежного" кандидата в президенти. Поки в "Бабуїні" проходила прес-конференція, в якій брали участь автор дослідження Олексій Лань і видавець Дмитро Понамарчук, на вулиці поблизу клубу зібралося осіб 5-7 ющенківської "підтанцьовки". Однак, очевидно, відпрацювавши визначений час, вони незабаром благополучно пішли..." (перепрошую за довгу цитату).

Завдяки виданням подібного штибу політика нагадує човни в північних морях, коли їм доводиться пропливати повз скелі із колоніями птахів. Щоб захистити свої гнізда, птахи, збираючись у величезну зграю, починають... завалювати човни купами свого посліду. Кажуть, деякі човни тонуть під цією критичною масою, інші намагаються втриматися на плаву... Деяким людям подобається слава таких птахів, крім того, пташина робота зазвичай має великий попит серед людей. Можливо, як політика, так і всі політики саме такими і є – по вуха в лайні – можливо, в цій книзі наведені якісь правдиві факти й документи... Але самий тон висловлювань автора і видавця (кому цікаво – почитайте їхнє інтерв'ю в неті) у нормальної людини викликає огиду, і подібну книжку просто не хочеться брати до рук, наче смердючу річ. Крім того, не маючи, звісно, ілюзій, що політик може бути чистим ангеликом із крильцями, однаково ж не дізнаєшся, яка в тих "викриттях" частка тої правди – хочеш вір, хочеш, не вір... Також дуже неприємним видається те, що такі люди фактично зображають ситуацію як протистояння американського і російського сценарію/технологій, в якому абсолютно немає ні України, ні українців... І тоді виходить, що ми – якась віртуальна Країна дурнів.

А найдивнішим збігом видається назва книги – "історія хвороби" – адже скандал з отруєнням стався значно пізніше 2-го липня, коли вже вийшла і презентувалася книга. Автор виявився чорним пророком-Касандрою?

Прикметно, що видавець книги, Дмитро Понамарчук, президент фонду вільних журналістів, наприкінці вересня звинуватив Віктора Ющенка в проведенні незаконної агітації: книга "Віктор Ющенко: вірю в Україну" не оплачена із виборчого фонду кандидата в президенти і в ній не вказано, яким тиражем її видано (насправді цей тираж буцімто близько 1 мільйона). Книга продається чи не в кожному кіоску, її ціна 3 гривні, і прибуток від продажу приховано від оподаткування. Також Ющенко "вкрав тексти журналістів, які записали його виступи і інтерв'ю", бо видав книжку під своїм іменем. Від себе додам, що чи не в кожному кіоску поряд із цієї книгою продавалося ще щонайменше 2-3 антиющенківських видань не менш, якщо не більш сумнівного походження.

12 листопада, через два тижні після цього звинувачення, Воловецька міліція на Закарпатті затримала вантажівку із 15-тисячним накладом вищезгаданої книги, а на другий день Дрогобицька податкова завітала із позаплановою перевіркою в дрогобицьке видавництво "Коло", яке видало цю книжку. Втім податківці зникли, коли прибули журналісти і депутати Дрогобицької міськради.

Дмитро Понамарчук сказав про книгу "Історія хвороби": "Книжка унікальна, тому що уперше відкриває інший бік Ющенка – її героя або, вірніше, антигероя". Поряд із цією унікальною книгою я назву також книги Володимира Скачка, Андрія Дерепи, Петра Бачука... Смішно, що (за свідченнями очевидців) усі ці книжки разом із нижчеописаною книжкою видавництва "Донеччина" про Януковича на короткий час зйомок привезли на Московську книжкову виставку журналісти російського Першого національного та РТР – відзняли матеріал та інтерв'ю із авторами, а тоді позбирали книжки й авторів, і зникли. Єдине, що можна сказати про ці книги точно – їх ніхто ніколи не перевіряв і не затримував.

Ще одним позитивним виданням про Ющенка, окрім "Вірю в Україну", стала видана у вересні видавничим домом "Скарби" за підтримки партії Християнський демократичний союз книга Віктора Лисицького "Віктор Ющенко – лідер народжуваної української політичної нації". Автор є економістом, у 1999-2001 роках працював урядовим секретарем Кабінету Міністрів України. Назва вкрай агітаційна, але книжка видана вкрай аполітичним накладом в 1000 примірників.

Єдиною відомою мені "антиянуковичською" книгою є "Хто є хто. На дивані президента Кучми" Миколи Мельниченка, хоч її не можна назвати "антиянуковичською", оскільки Віктору Януковичу в ній присвячено всього один розділ. Текст розміщено в "Українській правді" – не знаю, чи існує він у паперовому вигляді. Взагалі Віктор Янукович сильно відстає від Віктора Ющенка за кількістю книжок. Може, я щось пропустила, але в нашому Інтернеті я накопала лише одну книжку про нашого прем'єра вищезгаданого видавництва "Донеччина" – і то на мові путунхуа... (схоже на прикол, але начебто ні – чого тільки не було на цьогорічних виборах, навіть "щось на кшталт путунхуа"). "Донецьке видавництво "Донеччина" готує до видання книгу про прем'єр-міністра України Віктора Януковича на мові путунхуа – національній літературній мові Китаю (до речі, нагадую, що окрім російського парламенту, помаранчеву революцію в Україні засудив також Китай – І.В.). Автор книги, що отримала назву "Прем'єрський дебют" – власний кореспондент українського журналу "Президент" Володимир Чередниченко. Раніше він написав книгу про Януковича на англійській мові – "Час професіоналів". Як повідомляє газета "Панорама", яку видає видавництво "Донеччина", бажання Чередниченка розповісти китайському читачеві про українського лідера виглядає "цілком зрозумілим, своєчасним і закономірним". Автор книги "на сто відсотків" впевнений, що Януковича виберуть президентом України, і "на триста відсотків" – що "саме Янукович сьогодні може і повинен зайняти найвищу державну посаду в Україні". В лютому 2005 року донецьке видавництво планує презентувати книги про Януковича на китайській та англійській мові на міжнародних ярмарках в Санкт-Петербурзі й Мінську, в березні – в Казані, Лондоні й Парижі, в травні – в Ростові і Пекіні. Крім того, плануються традиційні презентації за участю автора в Москві, Тель-Авіві, Шанхаї, Києві, Запоріжжі, Сімферополі і, звичайно, в Донецьку".

Як бачимо, хоч Янукович є героєм значно меншої кількості книжок, ніж Ющенко, зате їх скоро перекладуть на всі мови світу. Певне, вони покликані трошки розбавити ряди книжок про Леоніда Кучму на імбецильно-рушничкових стендах, які презентують Україну на міжнародних ярмарках.

Крім того, книжку про Януковича "Залізний господар" (не плутати із залізобетонним!) обіцяла нам його колишня прес-секретар Ганна Герман. Хто в ній буде сучасною донною Анною – зрозуміло, а от хто Дон Жуан, поки що залишається таємницею (для побудови класичної інтриги це мав би бути Віктор Ющенко...).

Політичні заяви

1. Жовтень, напередодні першого туру голосування.

"Не тільки до наших читачів: відкритий лист аполітичних літераторів про вибір і вибори" за підписом Юрія Андруховича, Андрія Бондаря, Олександра Бойченка, Івана Андрусяка, Наталки Білоцерківець, Юрія Винничука, Юрія Іздрика, Олександра Ірванця, Ірени Карпи, Василя Кожелянка, Тараса Прохаська, Миколи Рябчука. Зміст цієї різкої заяви практично можна звести до двох останніх фраз: "І якщо ЦЯ влада ТАК ненавидить ЦЮ людину, то наш вибір правильний. Вибираймо СЬОГОДНІ, тому що ЗАВТРА в нас можуть забрати саму можливість вибору".

Ця публікація збурила мас-медійний скандал, оскільки багато російських культурних і суспільних діячів обурилися тим, що західноукраїнські письменники-націоналісти в своєму листі обізвали російську мову "мовою попси і блатняка". Аполітичні націоналісти довго і, головне, марно пояснювали, що вони мали на увазі зовсім не російську мову як таку.

2. Жовтень, напередодні першого туру голосування.

Від західноукраїнських письменників-націоналістів переходимо до "філософів" з усього світу, яким так і не довелося керувати державою, але вони бажають долучитися до цієї справи бодай своїми заявами...

"Найвидатніші сучасні мислителі в Україні та за кордоном стверджують, що фронт боротьби за демократію проходить через Україну. Більше 1000 чільних інтелектуалів світу (всього – понад 1100 осіб) підписалися під Зверненням міжнародної академічної спільноти на підтримку демократії в Україні. Звернення ще напередодні першого туру президентських виборів ініціювали знані україністи професор Варшавського університету Оля Гнатюк і професор Львівського та Центральноєвропейського університетів Ярослав Грицак. Спочатку це був відгук на початок жовтневих політичних репресій в Україні, спрямованих, зокрема, й супроти наукової спільноти, університетів і студентської молоді. В перебігу виборчого процесу Звернення перетворилося на маніфест солідарності інтелектуалів цілого світу з українською демократією. Зараз під Зверненням підписи таких видатних науковців і мислителів, як соціолог Імануел Валерстайн, лінґвіст Ноам Чомскі, історики Норман Дейвіс, Тимоті Ґартон Еш, Юрґен Кока, Андреа Ґраціозі, Ян Т. Ґрос, Пьотр Вандич, Едвард Кінан, Ігор Шевченко, Наталя Яковенко, Іштван Деак, Ярослав Ісаєвич, Тимоті Снайдер, Роман Шпорлюк, Зенон Когут, Ларі Вулф, Франсуа Том, Андреас Капелер, Єжи КлочковськийМарк фон Гаґен, Єжи Єдліцький, філософ Мирослав Попович, політологи Номі Бгабга, Владімір Буковський, Микола Рябчук, Ґаятрі Чакраворті Співак, Норман Ферклов, Богдан Осадчук, Ендрю Вілсон, літературознавці Григорій Грабович, Рикардо Піккіо, Андрєй Зорін, Джованна Броджі Беркоф, Хосе Казанова, Марко Павлишин, Марія Яніон, письменники Адам Заґаєвський, Володимир Діброва, Оксана Забужко, Морис Фархі, Олександр Ірванець і чимало інших відомих в Україні та світі науковців і літераторів. Звернення підтримали ректор Українського Католицького Університету о. Борис Ґудзяк і архієпископ Харківський і Полтавський владика Ігор (Ісіченко)".

3. Жовтень, напередодні першого туру виборів.

Відкритий лист львівських письменників про громадянську кампанію "ПОРА!" за підписами Романа Іваничука, Ніни Бічуї, Віктора Неборака, Андрія Содомори, Тимофія Гавриліва, Василя Ґабора, Назара Гончара, Івана Лучука, Тараса Лучука, Тараса Возняка, Назара Федорака, Ярослава Павлюка, Мар'яни Савки, Маріанни Кіяновської, Остапа Сливинського, Марії Кривенко, Галини Крук, Ірини Старовойт, Вікторії Садової, Ростислава Чопика. Загальний зміст зводиться до підтримки громадянської кампанії "Пора" і засудження репресивних заходів влади: "Цим відкритим листом звертаємося до всіх свідомих громадян України: не дозвольте неправді запанувати, коли країні найбільше потрібні негайні зміни! "ПОРА" – не терористи, "ПОРА" – проти т е р о р у с и с т е м и"

4. Листопад, напередодні другого туру виборів.

"Книговидавці за цивілізовану, освічену, європейську Україну: політична заява".

"До політичних передвиборчих заяв українських письменників, інтелігенції, музикантів, спортсменів та інших відомих осіб (краще пізно, ніж ніколи – І.В.) приєдналися також і книговидавці. Під гаслом "Книговидавці за цивілізовану, освічену, європейську Україну" із закликом голосувати за кандидата в Президенти Віктора Ющенка підписалися видавництва "Дух і літера", "Видавництво Старого Лева", "Задруга", "Кальварія", "К.І.С", "Класика", "Літопис", "Піраміда", "Свічадо". До акції також приєдналися Національний Форум видавців, часопис "Ї", часопис "Критика". "Книговидавці переконані, що у випадку обрання президентом Віктора Ющенка, влада припинить порушувати права українських громадян, змінить згубну для інтелектуального поступу соціальну й економічну політику, виведе з кризи науку й освіту та покладе край поширенню ксенофобії та культурного розбрату, а також перестане вдаватися до цензури, маніпулювати медіями, тиснути на журналістів, видавців та інтелектуалів. Все це сприятиме розквіту української культури загалом і розвиткові книговидання та книгорозповсюдження зокрема. Тоді, вважають книговидавці, українська книга стане доступною і бажаною скрізь у цілій країні та для всіх громадян України".

Амінь. Ваші слова та Богові у вухо.

"Книговидавці підкріпили свої заяви конкретними діями: кожне видавництво, яке долучилося до ініціативи "Книговидавці за цивілізовану, освічену, європейську Україну", подарувало штабові кандидата по кількадесят примірників своїх видань як дар університетським і регіональним бібліотекам України. Вони закликали інші видавництва підтримати цю ініціативу. Охочі можуть долучитися, написавши ініціаторам акції: "Дух і літера" ; часопис "Ї"; часопис "Критика".

Книговидавці виявились ще більш неорганізованими і аполітичними, аніж письменники... Але гадаю, що те, що офіційну заяву підписали так пізно і так мало видавництв – це лише формальність, я точно знаю, що насправді нас багато...

Участь в акції протесту

Найактивнішим учасником акцій протесту серед видавництв стало видавництво "Кальварія". "27 листопада видавництво відсвяткувало 13 річницю. В своєму прес-релізі "Кальварія" висловила впевненість у тому, що остаточна перемога демократії в Україні відбудеться незабаром. В УНІАНі видавництво "Кальварія" провело прес-конференцію, на якій оголосило про підготовлені нею подарунки. Головний редактор "Кальварії" Петро Мацкевич показав присутнім дві теки. Одна – з півтисячею книжок для наметового містечка на Майдані. Романи Василя Кожелянка, Василя Шкляра, Леоніда Кононовича, Світлани Поваляєвої, Любка Дереша, книжки Юрка Покальчука, Марини Гримич, Лариси Денисенко, Олеся Уляненка, В'ячеслава Медвідя, комплекти часопису "Четвер", перший переклад українською знаменитого "Механічного апельсина" Ентоні Берджеса вже потрапили до Майдану.

Другий стосик – з книжок Андрія Кудіна "Як вижити у в'язниці" потрапить до рук тих членів ЦВК, які підписали заяву про перемогу Януковича. Видавництво "Кальварія", як видавництво гуманне, повідомляє: "книжок "Як вижити у в'язниці" є достатньо, аби подарувати їх усім учасникам з'їзду в Сєвєродонецьку і підготувати їх до нелегкого життя за ґратами!" А особисто для п.Ківалова презентовано книжку Леся Подерв'янського "Герой нашого часу", з якої на прес-конференції була зачитана одна лиш стрічка: " Не вір, мій сину, цьому підарасу..." – зазначено в прес-релізі. Передати книжки до адресатів зголосилися активісти "Пори".

Крім того, видавництво започаткувало щочетвергові мистецькі "Кальварійські посиденьки в УНІАНі". Тема першого зібрання, яке відбулося 9 грудня, – "Карнавальна культура помаранчевої революції і... Франсуа Рабле". У розмові взяли участь письменники Василь Кожелянко, Лесь Подерв'янський, Василь Шкляр, Леонід Кононович, Марина Гримич, Євгенія Кононенко, Наталка Білоцерківець, Світлана Поваляєва, перекладач Анатоль Перепадя, лідер гурту "ВВ" Олег Скрипка, арт-критик Олександр Євтушенко.

"Кальварійці" стверджують, що письменник Василь Кожелянко передбачив сучасні події в романі "Тероріум", який вийшов в 2002 році, щоправда, "описав їх в кривавих тонах". А я б сказала, що нічого він не передбачив, а просто описав в художній формі події народної акції "Кучму – геть", яку справедливо називають предтечею Помаранчевої революції. При всій фіксації різними аналітиками нагнітання народного незадоволення, при всій попередній організації подібних акцій штабом Віктора Ющенка і компанією "Пора", ТАКОГО не міг передбачити ніхто.

Цікаво, чи не висунула "Кальварія" на додаток до того всього вимогу до Віктора Януковича повернути презентовану йому книгу Жана Бодріяра "Символічний обмін і смерть"? (було би круте видавниче "фе" – відібрати у Януковича Бодріяра, подібно до того, як Києво-Могилянська академія відібрала в Леоніда Кравчука статус "почесного члена", а Львівський Національний університет ім. І. Франка відібрав у Леоніда Кучми звання доктора наук).

Також в ефірі 5 каналу були помічені письменники Андрій Курков, Юрій Андрухович, Юрій Покальчук, Олександр Ірванець, Ірена Карпа, в ефірі ТРК "Київ" директор видавництва "Факт" Леонід Фінкельштейн.

Але знову ж таки хочу сказати, що хоча офіційно задекларували свою підтримку Помаранчевій революції відносно невелика кількість видавництв, але дуже багато видавництв та книготорговельних організацій разом із іншими підприємствами в цей час страйкували, не могли відірватися від радіо та Інтернету, збирали гроші для Майдану або й їздили на Майдан. Щоправда, наскільки мені відомо щодо видавництв і книготорговельних організацій східних і південних областей, то більшість з них в цей працювали в нормальному режимі і в перші дні революції навіть дуже дивувалися страйкам чи бездіяльності своїх центральних і західних партнерів.

Отже, не можна говорити, що революція обійшла наші видавництва... Загалом можу сказати, що не чула і не знайшла жодного відомого українського письменника або популярного видавництва, які публічно висловилися б на підтримку існуючої влади, прем'єр-міністра або засудили б Помаранчеву революцію (якщо не рахувати мовчазну відмову східноукраїнських друкарень друкувати будь-які "дестабілізуючі" матеріали). Це незважаючи на те, що під час революції дуже багато видавництв і книготорговельних організацій практично не працювали і, відповідно, не отримували прибутків, і, відповідно, працівникам деяких із них досі не виплатили заробітної платні. Зокрема, за словами працівників львівського видавництва "Свічадо", яке, до речі, підписалося під політичною заявою книговидавців, з їхньої зарплатні вирахували час, який вони провели на мітингах – тому що принципове....

Якщо я щось або когось пропустила – вибачайте, це заангажованість не моя, а нашого Інтернету.

Використана інформація з Інтернет-джерел:

www.ukrpravda.com, www.ru.obkom.net.ua, www.rionews.com.ua, www.calvaria.org, www.gazeta.lviv.ua, www.citynews.net.ua, www.podrobnosti.ua, www.hotline.net.ua, www.zadonbass.org, www.temnik.com.ua, www.proza.com.ua, www.ostro.org

Інна Волосевич
inana@ua.fm

 
© агенство "Стандарт"