журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ПРЯМА МОВА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

Рецензії

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ДИСКУРС

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

МАСКУЛЬТ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

КРУПНИМ ПЛАНОМ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №12, 2004

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

Літературу – в маси!

Література, властиво, як усе в світі, має свій певний "поділ за якістю та призначенням". Тобто кожне видання, кожен представник роду літературного повинен відповідати вимогам, які є відповідями на питання: що я є? для кого я є? Власне, видавець, створюючи та розробляючи певний проект, має здавати собі звіт саме по цих пунктах, адже кожне слово повинне влучати в ціль. Отже, ціль слід досконало вивчити.

Метою такого літературного влучання є народ, homo legens. Задля адекватного окреслення картини і формування продуктивної та перспективної видавничої політики, видавець вивчає людей-читачів, сполучає їх у групи, і, за власними уподобаннями й за всіма правилами цієї гри, формує поняття "свій народ", свою аудиторію. Власне, методи сегментації ринку доволі розмаїті, однак кінцева мета – своя надійна "парафія" – об'єднує їх усіх.

Якщо йдеться про художню літературу (однак винятково про белетристику), то здебільшого визначають дві категорії: елітна література та масова. Оскільки прошарок "інтелігенції" (фактично – споживачів елітної літератури) в суспільстві в середньому складає близько трьох відсотків, визначити її потреби та задовольнити їх видається значно простішим, аніж систематизувати та впорядкувати смаки й уподобання решти – 97 % строкатого населення. Саме їх прийнято умовно означувати словом "маси", отже, література відповідно "масова". І це є позитивне визначення, адже також побутує поняття "популярна література", зведене нанівець словом "попса".

Запозичене з латини слово "популярний" в українській мові саме в літературному контексті звульгаризувалося і цілком відійшло від свого питомого первинного значення. Адже дослівний переклад означає "народний, корисний для народу", а поняття здебільшого тлумачиться як "загальнодоступний, викладений зрозуміло для загалу; відомий в широких колах". Напевно, субстантивація прикметника "народний" і перетворення його на іменник "попса" спричинене тим літературно-споживацьким ґрунтом, в який його посіяно. (Такий от філологічно-життєвий курйоз.) Властиво, природне ("позитивне") значення слова "популярний" увібрало в себе поняття "масовий". Отже, масова література – не лише загальнодоступна альтернатива елітній, а й потужний засіб протидії попсі.

На практиці викладене вище втілюється приблизно в такий спосіб. На думку Леоніда Фінкельштейна, головного редактора видавництва "Факт", різниця між масовою літературою та попсою полягає в тому, що "попса – це, в найкращому випадку, закручений сюжет, а масова література – це сюжет плюс образи, які розуміють маси, з точки зору пересічного читача. Тобто масову літературу читають різні люди: і ті, які читають попсу, і ті, які читають елітну літературу". В розвиток цієї думки: масову літературу можна розглядати як "елітну літературу для народу", адже тут животрепетні проблеми, засадничі питання сучасності розбираються й викладаються доступною мовою. Фактично споживач літературного продукту такого штибу в книжках шукає для себе певного пояснення, розуміння того, що відбувається за вікном.

Одним із проектів київського видавництва "Факт" є серія "Exceptis excipiendis" (усе, окрім того, що варте винятку). Це сконденсована відповідь на всі життєві питання: "Легке читання, що заохочує думати, мова, яка стає потребою, сюжети та образи героїв, що не залишать байдужими – все це можна знайти в книжках серії". Серія об'єднує різні жанри, різних авторів – від "початківців" аж до лауреата Шевченківської премії – Василя Слапчука, від незлого графомана до визнаного майстра слова. До того ж серія є виключно україномовною: твори усіх без винятку іноземних авторів перекладаються.

Власне, для чого різножанрові твори об'єднувати в серію, якщо вони однаково видруковуються окремими книгами і фактично один від одного не залежать? Якщо серія називається, скажімо, "Класика світового детективу" або "Бібліотека журналу "Четвер"", очевидним є те, що в першій ви знайдете детективістів від Конан Дойля до Сіменона, а в другій – твори, друковані у названому часопису; перший випадок – вказівка на жанр, другий – посилання на авторитетне першоджерело, яке має свою відому концепцію. Отже, що може звести докупи все без винятку і яка ціль цього?

"Серійний" удар напевне тим потужніший, чим чисельнішою є серія. Головна ідея полягає, так би мовити, в "законі паличок": одну зламати легко, усі – неможливо, в цьому ж – закон гурту. Таким чином це діє не лише у приватному житті, а й у видавничо-книжковому.

Книжки, які об'єднуються "Exceptis excipiendis", всі без винятку належать до так званої елітної літератури для народу, тобто до масового читва. Серія має своє призначення, широку аудиторію, котра формується з невеликих сегментів, які задовольняє кожен окремий твір. Таким чином, запланованими читачами є всі категорії населення: і старі, і малі, і любителі фентезі, і поціновувачі модерної прози, і урбаністики і т.д. І всі вони, читаючи, прагнуть не просто розважитися, а й щось почерпнути з книжки, на чому наголошується особливо. До того ж, в разі, якщо один твір захопив серійність видання гарантує подібну читацьку насолоду. Наклад кожної з книжок складає дві-три тисячі примірників, що в умовах українського псевдовидавничого ринку є оптимальним.

Ця видавнича політика "Факту" орієнтована на розумного пересічного громадянина, який звик і любить читати.

Винятково на молодих (і незакомплексованих, і вільнодумних і т.д. – на прогресивну українську молодь) спрямований удар від "Фоліо" – це серія "Графіті". Автори і читачі – за задумом – якщо не є однолітками, то їх принаймні об'єднує одне покоління. Вони статево дозрілі, переймаються подібними (чи не однаковими) проблемами, шукають рішень і виходів. Вони п'ють, курять, кохаються (є ще інше, "брутальне" слово), і такий спосіб життя пробачать, якщо можна так сказати, лише обраним, то, може, варто жити за законами Божими, аби не зійти з рейок одразу після двадцяти, не здохнути десь на півдорозі до своєї особистої перемоги, однак це цікаво і весело, тож нащо вся ця мура? Твори, писані жінками (Наталкою Сняданко та Іреною Карпою), можливо, могли б започаткувати "новий" український жіночий роман. Авторка повідає захопливу історію з елементами автобіографічності (яку, звісно, ж розпізнають лише "близькі" читачі, для решти – це насичене різноманітними пригодами життя незалежної жінки). У творах – відповіді на екзистенційні та важливі питання: чому молода, красива, розумна жінка ітеде – самотня? Або варіант розвитку подій: що може (на що здатна) молода, красива ітеде. Романам такого штибу можна було би закинути щоденниковість, однак це нікого особливо не обходить, до того ж саме це є непереможним козирем нового жіночого роману.

Надреклама серії "Графіті" цілком виправдана: прогресивна українська молодь любить і читає українську модерну прозу. Вона провокує до читання навіть своїм зовнішнім виглядом: картинки впадають в око і благають: давай я буду твоєю книжечкою! Директор видавництва "Фоліо" Олександр Красовицький в інтерв'ю "УЛП-литературному Интернет-СМИ" (www.proza.

com.ua) відзначав: "Якщо говорити про книжки Карпи, то це свідомо попсові обкладинки. Вони мають бути обкладинками масової літератури в розумінні цього ринку. Звісно, це не жіночі романи, на обкладинці яких цілується парочка, проте це книжки, призначені для яток, для читання в поїзді, в метро, між парами, і на лотку вони мають виглядати набагато яскравіше, ніж серйозніша література".

Про стан книжкового ринку чимало говорили і неодноразово доходили невтішного висновку. Фінкельштейн переконаний, що масовий читач, який читає українською мовою, є, однак проблема полягає в іншому: умови для придбання української книги несприятливі. Власне, є саме той пересічний читач, який під час читання хоче думати, а не комфортно засинати.

У Росії, де загальний наклад книг, випущених впродовж 2003 року, становить 702 мільйони примірників (тобто "можна припускати", що систему збуту книжок там налагоджено), найпопулярнішими авторами є Донцова, Мариніна, Полякова, Бушков і Даніелла Стіл, а наклади їхніх книжок сягають кількох сотень тисяч. Це, власне, і є та попса, яка навряд чи змушує замислюватися над проблемами сьогодення, однак допомагає згаяти час за таким шляхетним заняттям – читаючи. До того ж ця іноземна попса не раз ставала у пригоді не одному українському громадянину, а це підтверджує, що російський книжковий ринок справді налагоджено скрізь.

В чому секрет такої популярності? Будь простішим – до тебе потягнуться люди. Книжки цих авторів стали предметом самореклами, хоча, певна річ, спершу було покладено чимало зусиль для їх "розкрутки". Подібна література обслуговує потреби і задовольняє смаки щонайбільшого кола читачів. Якщо її не буде, людям не буде чого робити, бо навряд вони замість засинати й розважатися одразу захочуть ворушити мізками. Отже, висновок від супротивного: якщо раптом український книжковий ринок опритомніє, хто присиплятиме пересічних українських громадян-читачів? Де вітчизняні "поп-старз"? Невже вони раптово зійдуть на українському небосхилі? І ще: якби уже зійшла у нас така зоря (а ліпше не одна), чи помогли б ми їй опанувати нашими свідомостями і захопити ринок?

Ксенія Харченко

 
© агенство "Стандарт"