журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ПРЯМА МОВА

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

Рецензії

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ДИСКУРС

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

МАСКУЛЬТ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

КРУПНИМ ПЛАНОМ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №12, 2004

ПРЯМА МОВА

Легенди химерного краю

Олександр Євтушенко – мистецтвознавець, арт-критик, музичний оглядач, продюсер, радіо- і телеведучий. Редактор першої регулярної газети "Аудіо-толока", альманаху "Рок-око", музичного журналу "Галас", ведучий музичної телепрограми"Тинди-Ринди", що проіснувала 10 років, автор і ведучий радіопрограми "Рок української вдачі" (FM "Золоті ворота"). Співавтор книги "Зірки Червоної Рути", автор і виконавчий продюсер CD-компіляцій: "Легенди химернго краю" (2 CD); "Революція на граниті. Золоті рок-балади України", " В майбутнє без Чорнобиля. Золоті рок-балади України"; " Перлини Сезону. Нова українська хвиля"; "Рок-екзистенція" (2CD), глобальна серія " Українська колекція".

– Ви є Колумбом стосовно першості в занотуванні історичних подій і фактів з творчого життя вітчизняних рок-музикантів. Чому у Вас виникла ідея написання української рок-антології?

– "Українська рок-антологія" дійсно є першою книгою, що відкриває читачам факти зі сценічного життя їхніх численних улюбленців. Стосовно ідеї написання, то почалося це з того, що в 1999 році я як виконавчий продюсер видав два диски під назвою "Легенди химерного краю", що фіксували стан національної рок-культури на рівні кращих груп, котрих було 16. На дисках були буклети з короткими біографіями – після того, як вони вийшли, мені почали телефонувати навіть зовсім незнайомі люди із побажаннями зробити щось більше для того, щоб феномен українського року став більш предметним, явним та артикульованим. Тому я подумав, що потрібна книга з таким самим диском-додатком, що ілюструватиме ті речі та яви, що не увійшли до попередніх дисків. Я свідомо не став міняти назву, тому що для тих людей, що знають, про що йдеться, це є своєрідний message. Стосовно назви, то це рядки з пісні Андрія Середи (група "Кому вниз"), де химерний край – то наша Україна, яку у всі часи роздирали химери міжусібних та імперських війн. Наш край, що ніяк не стане на шлях цивілізованого розвитку. Книга була написана доволі швидко, тому що я майже на 30-40% я використав статті, рецензії та репортажі.

– Наскільки легко було вирішено питання з видавництвом? Чи книгу хтось спонсорував?

– Як людина більш-менш практична, паралельно з роботою над книгою я шукав видавця. Видавничий дім "Орфей" благородно взявся за цю справу, але так сталося, що поступово він збанкрутував. Та на його уламках з'явився видавничий дім "Автограф", тобто ті самі люди, що, потрібно віддати їм належне, все ж таки видали цю книгу. Та можна сказати, що історія її народження була важкою, надто довгою, – книжка пролежала майже півтора роки, чим я дуже незадоволений. Справа в тому, що в ній є розділ, де розповідається про молоду генерацію, котра на сьогодні вже дозріла, а також з'явилося багато чого нового, про щоб хотілося б розповісти. Та, безумовно, книга є актуальною, тому що це історія всіх відомих українських команд, які працювали в країні, починаючи з групи "Березень", що виникла в 1996 році.

– Який тираж цієї книги і чи достатньо широко вона розповсюджується по українських книгарнях?

– Тираж книги складає 5 тисяч екземплярів. Я можу сказати, що зараз "Автограф" дійсно робить певні зусилля, хоча, за великим рахунком, вони досить таки ліниві, як виявилося. В мене є інформація, що книгу можна придбати у всіх обласних центрах.

– Іноді виникає питання, чи в Україні взагалі є справжня рок-музика, чи патріархи року мешкають тільки на Заході?

– Враховуючи інформаційну блокаду з боку FM-радіостанцій, що цілодобово "крутять" другосортну фігню, я зрозумів питання. Те саме можна сказати про державні телерадіоканали, що далі, ніж українська класична естрада, на просуваються, тому що бояться. Музичні редактори нагадують мені страусів, що засунули голови в пісок. І, не дай Бог, до них завітає особистість. Все загладжується, і скрізь панує тотальна російська бездарна "попса". На жаль, цей напрямок домінує, незважаючи на те, що це фальшиво і плоско! Рок-музика, на жаль, не знаходиться в широтах шоу-бізнесу, хоча виникають молоді талановиті команди, та й класики не здають своїх позицій. Це і "Плач Єремії", "ВВ", "Мандри", "Кому вниз". Можна сказати, що відроджуються "Брати Гадюкіни", а також повернулася зі Штатів Віка Врадій – "...мамо, дайте гроші на книжки..."

– А що в нас з шоу-бізнесом? Якщо він є, то наскільки це є цивілізовано і професійно?

– Звичайно, він є, та, знову ж таки, на жаль, він є спотвореним, як криве дзеркало. Якщо на Заході шоу-бізнес знаходить талановитих людей і робить на них гроші, то в нас віддають перевагу нездарам. Їх "розкручують", вкладаючи гроші та роблячи великі помилки. Коли "бабло" кінчається, людина зникає з екрана і про неї дуже швидко забувають. Рок-музика збирає клуби, фестивальні майданчики, сольні концерти, і народ "голосує" гривнею та платить за концерти, тому що це дійсно зіграно якісно і професійно.

– То яким чином талановитим музикантам реалізувати себе, втілити в життя справжню музику?

– Може, я Вас здивую, але вважаю, що у професіоналів зараз більше можливостей, ніж це було раніше. По-перше, загальносвітова тенденція – це тотальне повернення до World music і до живої музики. World music – це мікст етносу і модерну. Це також не є секретом, що наша культура багата на етнос, тобто має колосальні запаси української народної пісні. Їх нараховується близько 600 тисяч. Жоден народ в світі не може похвалится такою кількістю. Для порівняння, у Франції, за підрахунками фольклористів, всього 10 тисяч. Фундамент українського мелосу потребує переосмислення і трансформації на сучасному етапі технологічної революції. Тобто можна сказати, що є високий шанс для справжніх музикантів, більшість з яких працює в стилі мікст. Йде повне змішування стилей, що зайвий разу підкреслює тотальне домінування World music.

– Чи можете назвати фестивалі, які по сьогодні живуть в Україні?

– До речі, з'явилася гарна тенденція реанімації: фестиваль " Тарас Бульба"( в Дубно) був мертвий 5 років, та повстав з попелу два роки назад. Також львівська "Альтернатива" поновила своє існування. З'явилися нові альтернативні фестивалі: "Рейвах" в Тернополі", "Мазепа-Фест" в Полтаві, до якого я маю безпосереднє відношення. Знаковий фестиваль "Рок-екзистенція" екзистує вже 10 років – це парад кращих груп! Все це свідчить, що український рок живий!

– Хто виступає спонсорами таких акцій?

– Їх дуже мало, якщо йдеться про рок-культуру. Частіше за все, це благодійні фонди, такі, як "Відродження", або політичні структури, такі як блок "Наша Україна". До речі, вони стали спонсорами фестивалю "Мазепа-Фест". Що ж стосується торгових марок, брендів, то можна сказати, що вони ще не в'їхали в значущість культури для життя.

– Чи в нас дійсно є така гостра потреба "Гоп-гоп-ати" разом із Сердючкою і паралельно вживати " Віа-Гру"?

– Повертаючись до явища інформаційної блокади, констатую, що справжнє мистецтво знаходиться далеко від телеекрану і радіо-ефіру. Вищезгадані яви – це поєднання метафізики і соціуму, тому що Quasi-кітч, яким є Вєрка Сердючка, звичайно, не є справжнє мистецтво і не музика, та це кітч. Він спрямований на найнижчу чакру, і доводить людину до скотського стану і повного відключення. Це є ціль тих, що замовляють цю музику, та людям подобається, коли їх масово дурять, причому за їхні ж гроші. Що ж стосується "Віа-Гри", то цей продукт спрямований на іншу чакру, що відповідає за виливання сперми, всього-на-всього. На мою думку, тут більше нема що додати.

– Що Ви можете сказати стосовно конкурсу "Євробачення"?

– Можу сказати, що це конкурс для домогосподарок, і він зовсім не є престижним в Європі, та наша співачка Руслана змогла вдало використати його, тобто заявила про себе настільки вдало, що Європа дізналася про існування такої держави, як Україна! Те, що наступного року конкурс має відбутися в Україні, є позитивна річ, тому що це залучить багато іноземих гостей, які внесуть свій внесок у бюджет держави!

– Своєю книгою Ви зробили внесок не тільки в українську рок-культуру, але й в літературу. То ж як можна оцінити той стан чи напрямок, в якому перебуває література?

– На жаль, сучасна українська література знаходиться в стані інформіційного вакууму. На національному телебаченні ще й досі немає жодної передачі, котра б присвячувалася літературі. Література перебуває в повному андеграунді і, так само як Церква, відокремлена від держави. Тобто це означає, що політична та інтелектуальна еліти розділені, і це є великою трагедією. Це різні світи, що спілкуються одне з одним, як марсіани. Саме з цієї причини, в нас повна відсутність інформації про нові видання в мас-медіа та в електроних варіантах. Єдине, що помагає, це радіо "Культура", "Ера", "Промінь". Там є передачі, в яких розповідається про книжковий бізнес. Та цього замало для такої великої держави, як Україна, – мають бути спеціальні передачі на центральних телеканалах. Що ж стосується молодої генерації, то вони несвідомо йдуть на провокацію, котра викликана потребою – прорватися до читача. Для того, щоб продемонструвати свою контрреволюційність, вони свідомо вживають нецензурну лексику, без якої могли б спокійно обійтися. Це тотальний нігілізм стосовно суспільства. Все це на грані, тобто між мистецтвом.

– Пане Олександре, то кого ж все-таки можна назвати носієм української культури?

– До речі, цікаве питання. Дякую. Носієм української культури я вважаю себе, наприклад. Якщо в сфері літератури, то це класики Павло Загребельний, Павло Мовчан, Ліна Костенко. Серед середнього покоління, звичайно ж, Юрій Андрухович, Оксана Забужко. В принципі, їх не так мало. Можна сказати, що це ті люди, які створюють навколо українського слова хоча б якийсь суспільний резонанс, є носіями української культури в літературі.

– Сьогодні ми ще й досі знаходимся на порозі історичного вибору. Яке у Вас відчуття?

– У мене дві сильних емоції: перша – це надія, а друга – острах. Я боюся, що можуть бути провокації з боку влади. Та є велика надія на український народ, який, здається, вже остаточно прозрів.

– Стан української культури залежить від того, хто стане президентом країни?

– Абсолютно прямий зв'язок, тому що риба гниє з голови. Гадаю, що якщо в цієї риби буде здорова голова і буде хоч трохи совісті, то і з літературою, і з культурою все буде гаразд. У Франції, наприклад, нормальний президент, і там існує національний фонд літератури, кінематографу, котрі постійно підтримуються державою.

Записала
Татіана Комарова

 
© агенство "Стандарт"