журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КОНКУРСИ

ПАЛІТРА ФАНТАСТИКИ

ПРЯМА МОВА

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ДИСКУРС

Культреванш

АВАНСИ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №10, 2004

АВАНСИ

Талантів ніхто не шукає!

Я вже розповідала в минулому числі про свій сон, де чаклун дав мені ім’я, а разом з ним величезну магічну силу. Прокинувшись, я згадала все, до найменших подробиць, окрім, звичайно, імені. Ото й лишаюся звичайною людиною, відповідно мушу працювати, продовжувати цю рубрику, наприклад.
Ім’я – магічне слово літературного процесу. "Я Василь Герасим’юк", – вимовляєш ти, і тобі, не те що б легше дихається, але, безперечно, легше друкується. І слава Богу, бо Василь Дмитрович того варті. Але як ведеться іншим, кому доля, дивний, непослідовний чаклун, дала талант і яскраву особистість, але поки що не наділила чарівною могутністю імені?
Цього разу на болюче запитання відповідає молода авторка яскравої, хоч і подекуди темними кольорами забарвленої прози Майя Степанова. "КРАЩЕ ПОСМЕРТНО, НІЖ НІКОЛИ?"

– Як ведеться в літературі без імені?

– Перша, безпосередня реакція на таке запитання: "Ох і погано!". Трохи згодом, глибоко зітхнувши, починаєш пояснювати, чому, власне.

Для досягнення успіху в нашій країні, насамперед, потрібно мати зв’язки, високих покровителів, або простіше, народитися у вдалий час, у вдалому місці. Це стосується будь-якої сфери прикладання здібностей, не лише мистецтва. На жаль, за таких умов, талант плюс працелюбство не грають головної ролі. Особисто я без найменшої заздрості, із задоволенням спостерігаю обдарованих людей, які знайшли дорогу до своєї аудиторії, нехай і завдяки "сімейним зв’язкам". Спасибі! Я прочитала цікаву, розумну книгу, за інших обставин вона могла б лишитися поза полем зору.

Однак, мене засмучує доля багатьох талантів, змушених гибіти "по закапелках літератури". Звичайно, справедливий час розставить усі крапки над "і", достойні твори, рано чи пізно, знайдуть достойного читача. Але, погодьтеся, творити під гаслом: "Краще посмертно, ніж ніколи", – гірка доля. Підтвердження сенсовості власної творчості хочеться отримати просто зараз, поки я існую, мислю, поки можу сперечатися, доводити, помилятися, виправляти, переписувати набіло.

На шляху самородка (людини з вулиці) виникає серйозна перешкода: видавці воліють мати справу з іменами, що вже прозвучали. Їх, видавців, можна зрозуміти. Так простіше й надійніше. Навіщо випікати напівфабрикат, навіть смачний і з великим потенціалом, коли існує готовий продукт. Робота з останнім зводиться до мінімуму. Книги іменитих авторів практично не потребують реклами, достатньо вказати назви магазинів. Вони на короткій нозі зі ЗМІ. Природно, до них липнуть гранти.

Так, усе це цілком природно і непотворно, якби не один нюанс: зазвичай, видавці дають життя чомусь аморфно-посередньому, бо ж вийшло з-під "розкрученого пера", натомість відкидають більш яскраві, самобутні, захоплюючі речі.

Не вірте, коли кажуть: "У нас немає або надто мало талановитих авторів". Ніхто їх не шукає! Набравшись хоробрості, дехто сам приносить свої рукописи. Але ставлення до самостійної, ніким не санкціонованої появи автора в редакції апріорі негативне.

Типовий діалог:

– А хто цей молодик?

– Його привів пан N!

– О! Хороший хлопець!

Я не бачу нічого ганебного у протекції відомого літератора. Мені образливо, що інакше не можна.

Лише у Києві я знаю добрий десяток вартих прочитання поетів і прозаїків, які майже не публікуються – нема рекомендацій. А скільки талантів пропадає за межами столиці! Мабуть, сотні. Гадаю, мало хто з них, взагалі, адекватно оцінює себе, а головне, у змозі розвиватися і вдосконалюватись. Їм же нема з ким порадитись, нема на кого орієнтуватися.

Далі, якщо початківець усе-таки зібрав гроші чи якимсь дивом причарував видавця… О щастя! О радість! Його книга опинилась на полиці одного з поважних магазинів, її згадали у пресі. Тоді постає наступна проблема – ціна! Продавати книжку "свіжоспеченого" письменника за ТАКИМИ ЦІНАМИ, означає звести до нуля його шанси бути прочитаним кимсь, окрім рідних та друзів.

Питання цін на вітчизняну літературу – це окрема тема. Страждають усі, в тому числі й читачі. Але, на мою думку, саме молоду поросль високі ціни нищать при корені.

Ух. Ось я і згустила барви! Тепер шукатиму світлих моментів, пропонуватиму вихід.

1. Для видавців.

Читацька аудиторія по суті своїй жінка, кокетлива, вередлива, непоступлива. Її треба завойовувати, "уламувати", не лінуватися спокушати. Іноді, аби втримати її увагу, необхідно підкидати дещо свіженьке, а не лише традиційно стале, яке вже отримало її схвалення в минулому. (До речі, мій заклик тоді буде мати сенс, коли видавці житимуть із продажу книжок, або ж покриватимуть ним значну частку своїх витрат. На жаль, на сьогодні друкування книг коштом видавництва – акція, спрямована на залучення грантодавців, пересічний читач тут ні до чого).

2. Вихід.

Існування літературного агента полегшило б роботу і видавцеві, і письменникові. Послуга такого роду не суперечила б нашій улюбленій здавна ситуації: "Здрастуйте! Я від Івана Івановича!". Літературний агент, особа шанована, знайома з усіма крупними та дрібними видавцями, добре обізнана щодо їхніх смаків та вимог. Редакторам не потрібно власноруч виставляти ображених авторів за поріг. Їм приносять лише те, що може їх зацікавити. Автори спокійно пишуть, не вештаються по редакціях, не тримають носа за вітром, сподіваючись нанюхати виникнення нових антологій та альманахів. Цим займаються фахівці, які володіють повною інформацією про те, що, де і як.

3. Втіха.

Світ не без добрих людей. І в середовищі літераторів вряди-годи трапляються безкорисливі ентузіасти, персони, які мають певний вплив і готові замовити слівце, допомогти зорієнтуватися. У їхньому ставленні нема нічого двозначного чи поганого. Просто здатність і бажання дружити – теж талант, божий дар. Він притаманний далеко не кожному. Варто було б завести "Червону книгу" для рідкісних людських видів і заносити туди ці імена. Трапляються журнали, що охоче розглядають і публікують твори авторів, які узялися "нізвідки" . Боюся перелічувати конкретні видання, не згадані обов’язково образяться. Так само є сенс світитися у інтелектуально-літературних газетах, альманахах та збірках, що періодично виникають. Їх здебільшого складають люди недурні й талановиті, але з обмеженими фінансовими можливостями. Так, подібні видання погано розповсюджуються. Так, у них не платять гонорарів. Але для автора-початківця надрукуватися у такому виданні – означає відчути себе потрібним. А наявність десятка таких публікацій пом’якшує бесіду із крупним видавцем, робить прийшлого з вулиці автора привабливішим у його очах.

Зрідка кольорові та глянцеві, модні журнали випускають літературні додатки, куди можна втулитися й отримати гонорар. З особистого досвіду, у будь-яких, навіть, найелітарніших, виданнях, час від часу відбувається криза матеріалу. Старі, добрі автори не розродилися нічим новеньким, починається пошук "свіжих мізків". Передусім це стосується прози, з поезією важче. Поетів набагато більше, а попит на них менший.

Один з мінусів модних журналів – їхня принципова російськомовність. Натомість російськомовним авторам гостро не вистачає конкурсів, на кшталт "Смолоскипа" чи "Гранослова". Ці два конкурси – реальний шанс для невизнаних авторів виявити себе, подивитися на реакцію обізнаної публіки, врешті решт, опублікуватися.

Вихід.

Літературне життя у нашій країні важко назвати повноцінним, але воно жевріє, його підтримують, реанімують, не дають захиріти доконечно. Бо література – поклик і призначення багатьох людей, і вони не збираються опускати руки. Не думаю, що у наступні десять – п’ятнадцять років стан речей істотно зміниться. Вірю – він не погіршиться. В усякому разі, люди, які прагнуть творити, не вимруть, вони народжуватимуться знову і знову.

Сьогодні молодому, "безіменному" автору краще не розраховувати на швидке і справедливе визнання його здібностей. Гадаю, треба шукати і знаходити собі подібних, об’єднуватись у студії, вигадувати літературні течії, творити середовище, відкривати одне одного.

Щира захопленість заражає, енергія та оптимізм порушують звичний плин подій. Ми продовжуємо жити і займатися тим, що любимо, тим, що виходить у нас найкраще.

Записала
Марина Муляр

 
© агенство "Стандарт"