журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КОНКУРСИ

ПАЛІТРА ФАНТАСТИКИ

ПРЯМА МОВА

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ДИСКУРС

Культреванш

АВАНСИ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №10, 2004

Культреванш

Крупним планом

Шабаш двірників, або 32 травня

Ви вже звикли, що лауреатів "Культреваншу" ми презентуємо не послідовно, чи то пак не хронологічно, тож не здивуєтесь, що героїня цієї подачі є інаагуранткою щойно минулого фестивалю. Імовірно, вона ще й не знає про свою нагороду, оскільки зараз перебуває за кордоном. Ім’я її (і прізвище, звісно) – Юлія Косівчук.

Сенсей стилю льону

Юлія Косівчук народилася 9 січня 1980 року в Чернівцях (Садгора). Закінчила філологічний факультет Чернівецького національного університету. Одна з авторів альманаху молодої поезії Буковини "77", експресивний і оригінальний бард, що довела не тільки в Західній Україні, а й у Севастополі на фестивалі "Балаклавські канікули" (спеціальний приз за вірність традиціям). Працювала в обласній пресі.

Згідно з характеристикою поета Сергія Пантюка, передмовника до її першої книжки "У стилі достиглого льону", що вийшла унаслідок Юлиної перемоги на конкурсі ім. Вадима Коваля, ця дівчина "є дуже своєрідним і неординарним витвором природи – окрім захоплення поезією, вона ще адепт східних єдиноборств і навіть сенсей", а також "вегетаріанка, котолюб і таке інше. Нещодавно почала пробувати себе у прозі й графіці".

У авторстві цих віршів можна було б легко запідозрити Карла Фрідріха Ієроніма Мюнхгаузена, якби на обкладинці книжки "У стилі достиглого льону" не було написано б чорним по помаранчовому "Юлія Косівчук". Адже кому, як не барону, було властиво так вільно поводитися з простором і часом: "Мені не писані закони. // Ні сила тяжіння. // Ні вплив радіації.", "До осені три дні не долічили", "Ранок вчора почався невчасно"? Вражає також впевненість, з якою авторка дає відповіді на вічні питання: "Люди вмирають, // Коли пересняться всі сни", або ж констатує: "В комусь зневіритись нам не бракує часу – // Не вистачає ніколи, щоб у себе повірити".

Читаючи цю поезію, почуваєшся так, ніби стаєш співучасником підглядання за світом крізь маленьку шпаринку ("крізь пальці", "крізь малі віконця... капелюшка" тощо). Тебе ніхто не помічає, а ось ти бачиш, ніяковіючи, як вечір роздягає ліжко, "свічка пітніє восково", криницю "підвипили зірки", "вже зуби зчорніли у жовтого соняха", "А сонце липу роздягло до листя.: // Вже впала тінь білизною на пирій. // І слину втягує коріння...". А ще разом з авторкою переконуєшся, що "на підборах сльози вищі, // Хоч трохи нижчі від роси". І взагалі, з Юлею цікаво мандрувати як простором, так і часом, бо вона здатна розважити й вразити своїми думками з приводу баченого:

Дерева зі спорожнілими дуплами,

Як жінки, що завчасно позбулись вагітності...

Жінки повмирають і стануть

деревами

І в їхніх дуплах ніхто не погніздиться...

Також її лірична героїня вміє "кашляти нотами", через що й дивується: "І хто сказав, що хвороба // Схожа на злодія?"

Юлія – дівчина-експресія. Це відчувається і в ритміці її тектсів, і в яскравості та соковитості образів, і в своєрідній лексиці: "Святковісінько, наче з бантами! // На душі, як в школярки – метелики!", "щонайнепримітніший чебрець". Та емоції, що переповнюють авторку, вгамовуються, коли вона залишається сам на сам з природою. І тоді, в моменти найбільшого єднання зі Всесвітом, народжуються етюдики, від яких віє правічним спокоєм:

Запахло Місяцем.

Вже вікна яблук світло погасили.

Пологи осені – тепло втрачає сили.

І дух виборює земне тяжіння.

Родила осінь... сухе коріння...

Юля Косівчук зосереджує свою увагу на природі й тоді, коли її вже дістає до краю повсякдення, і вона намагається хоча б на мить вирватись з нього: "До біса розподіл на раси і нації. // Поглянь: на вербі вже пухнастяться котики!"

Правда, в урбаністичних пейзажах поетці також вдається відшукати для себе цікаві версії – і не лише лірично-образкового плану ("На дротах – ворони // В тональності сі бемоль // Розсілися нотами // На партитурі неба"), а й самі бачите якого:

Вивезли збоченців разом за місто.

Стало у місті тихо, як в гніздах.

Всіх пов’язали блудниць

і розпусниць,

Всіх прокажених і одержимих бісом,

Божевільних і навіжених –

Висадять всіх перед лісом.

Вигребли всіх голубих і рожевих,

Всіх не таких і ніяких:

Бомжів, нариків, пияків, маніяків.

Вивезли все, що ходило

і повзало –

Лиш не літало.

Чистили місто...

Коли придивилися –

Міста... не стало...

("Шабаш двірників")

Отож з генеральним прибиранням головне не перестаратися, бо втручання в рівновагу чистот та нечистот в природі призводить до катаклізмів. Тим більше, як писала Марина Цвєтаєва: "Когда б вы знали, из какого сора растут стихи, не ведая стыда..."

Юля Гушул

 
© агенство "Стандарт"