журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КОНКУРСИ

ПАЛІТРА ФАНТАСТИКИ

ПРЯМА МОВА

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ДИСКУРС

Культреванш

АВАНСИ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №10, 2004

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Щоб не здохнуть,
Фройд сміявся

"Випадок Марли "

Книга "співачки-письменниці-журналістки" ("всього потроху, нічого досконало"), "…красивої жінки", від фоток якої вже розпирає журнал "Четвер" (не перевіряла їхню придатність для мастурбації, практику якої – в числі інших пафосних речей – наче Йорік із "Короля Літра" Подерв’янського, пропагує авторка, ніби без її підтримки ця справа занепала б у невідомості), Ірени Карпи "Фройд би плакав" за своїм стилем нагадує мені металево-дзвінкий дум-дум загальновідомої завдяки вуличним кіоскам і маршруткам пісні російської групи "Глюкоза":
Я буду вмєста-вмєста-вмєста нейо
Твоя нєвєста, чєсна, чєсна… яйо!

Нагадує також і мультяшний кліп до цієї пісні: йде дівчина, що дерев’яно-механічними рухами тонких ручок і ніжок нагадує Буратіно, крутить різними видами зброї, і всі, мов скошене жито, полягають довкола неї, – явний рімейк "Kill Bill"а. Втім, і сама Карпа серед інших пишних словесних форм милозвучно називає свої тексти "тарантинівськими".

"Париж – Франкфурт – Джокджакарта – Джакарта – Бангкок – Джакарта – Джокджакарта – Київ – Яремча – Київ – Джакарта – Гілі Айр – Убуд – Джокджакарта – Берлін – Мюнхен – Київ – Делі – Аґра – Катманду – Тхімпху – Київ – Яремча – Лімасол – Київ – Ярославль – Київ – Прага" – "такий шлях зробив цей роман, перш ніж стати книжкою". Але все це, вибачте, "один хрін" для тріумфальної дефіляди гарненьких ніжок головної героїні на ім’я Марла (яку неможливо відрізнити, принаймні, від публічного образу та біографії Ірени Карпи): між віхами цього шляху, по суті, "немає ніякої різниці", окрім цікавих назв – дуже глобалізаційно.

"Кемпінги і дорогі отелі, помешкання українських заробітчан і західних дипломатів, шведський коханець зі шляхетною місією покращити світ і російський коханець з купою проблем, світ шоу-бізнесу і буддійські храми", тут же див. секс-алкоголь-наркотики, гори, океани, будди і мавпи, мандали і мантри (Ом Мані Падме Гум), абстиненція і мастурбація, лесбійські подруги, народ лайа в Гімалаях, раз кохання, два кохання, "і етот влюбльон", астральний вихід з тіла та інші веселі картинки упливають стравоходом тексту, наче вода, яку п’є розрізаний навпіл мюнхгаузенський кінь. Мета – запхати якомога більше понтів в один нещасний текст і відсторонено стібатися, не знаючи, що іще з ними робити ("ніякого кокаїну, ЛСД, екстазі на останні гроші вона не куплятиме: А НАЩО?!"). Тобто понти існують для стьобу, а стьоб для понтів. Схоже на кривляння мавпочки чи малої дитинки: "Вам таке і не снилося, але мене це все не гребе – бе-е!"

Будь-які можливі виміри молодіжного престижу – трава, лесбійство, Тибет, зйомки кліпу – приєднуються до Марлиної папки (як вона сама любить казати) й одразу позбуваються будь-якого сенсу, стаючи паливом для запаморочливого самозахоплення ("Марла страшенно пишалася своєю абстиненцією від трави"). Азія – вічночарівна і вічнонезвідана мрія європейців – перетворюється на комікс-путівник мегамаркету, в якому з салютом знецінюються всі традиційні і нетрадиційні цінності, окрім запаморочення від власного буття. Так можуть писати тільки підлітки – "яке в мене де жа вю", хоч мушу визнати, що я на два роки молодша від Карпи. Ретельно стилізований світ безмежної молодої самозакоханості, де екзотичні пейзажі і події існують для Марлиних приколів чи для вславлення її причетності до них, люди – для того, щоб її кохати, хотіти, інтерпретувати ("Марла не могла достеменно визначити, чи це справжні люди, чи як у більшості випадків лише їх двомірні картонні шаблони"), цитати і прізвища на кшталт "Не сни і не тигри (не Борхес)" чи "дарі-дарі-Деріда" – для заповнення порожнього місця в клітинках кросворду "Любімая, да ти і собєсєднік!".

Один мій знайомий, відомий український письменник, якось висловився про Карпу, що вона "дєвочка недотрахана". Взагалі-то нікому не робить честі вживання такого недотепного банального ярлика для жінок, які дратують чи не подобаються, що походить від вульгарної популяризації теорії Фройда (в якого є відоме дослідження "випадок Дори", за аналогією з яким я спробую на свій копил проінтерпретувати "випадок Марли". На щастя чи на жаль, я не знайома з Іреною Карпою, тому аналізуватиму виключно її книжку – Фройд також іноді досліджував книжки, а не людей). Сама "дєвочка", напевне, образилась би на смерть – як можна, коли ж "кількість бойфрендів ділилась на кількість днів тижня і множилась на частоту марлиних оргазмів" – і воліла б для себе епітет "перетрахана". Фройд же, своєю чергою, вочевидь, має плакати над недотраханими Дорами, перетраханими Марлами та іншими траханими дуримарлами…

Слід визнати, що Карпа зі своєю "відвертістю, яку не знала українська література", сама напрошується на такі визначення. Тому що позбавлення смислу – іще не є відвертістю. "Раптом я вирішила помастурбувати", а я зненацька вирішила по..рати – приголомшлива літературна відвертість! Або: "Марла розстібнула блискавку Ксюшиного светерка і без особливого дискомфорту (туалет "Боїнга" все-таки не пентхауз "Реддисона") і сексуального збудження ввімкнула програму "Поступальні рухи по тілу об’єкта Ж", що істотно відрізнялася від рухів на об’єкті М". На фіг воно "без сексуального збудження" – ну, як же, треба ж було раз у раз якось приплітати лесбійство… Бо яка сучасна просунута дівчинка не спить із собі подібними? Хоча б для того, щоб Андрій Бондар назвав її "андрогінним монстром".

Не знаю, чи захоплення психоаналізом плакучого Фройда, що його всюди, де тільки можна, задекларовує Карпа, виходить за межі "Пішов на х... комплекс Електри", – і чи знає вона про вищезгаданий "випадок Дори"? Це одна із найбільш суперечливих робіт Фройда – настільки заморочила його вісімнадцятирічна дівчинка, яка послужливо подавала матеріал для геть усіх його концепцій та інтерпретацій. Дуже спрощено переповідаю сюжет: батько Дори зустрічався із фрау К., дружиною гера К., а гер К. намагався залицятись до Дори, яка вдарила його по обличчю і втекла, згодом всім про це розповівши. Після цього випадку в неї посилились істеричні напади і батько привів її на лікування до Фройда. В результаті сеансів психоаналізу у Фройда вийшло, що Дора примудрялась водночас: кохати батька і ревнувати його до фрау К. (комплекс Електри), кохати гера К., істерично відмовляючи йому, і при цьому ж кохати фрау К.! Але по суті оті кохання були лише дикою вимогою любові до себе і стражданням через те, що ніхто із трьох не може дати їй такої любові. Щойно домігшись чиєїсь любові (у випадку з гером К.), вона переставала її потребувати.

Множинність любовних об’єктів у "випадку Марли" (яку вона пояснює своєю винятковою складністю і свободою) є тією ж жадібною вимогою любові інших. Чи пак "жіночим нарцисизмом" – здатністю жінки любити себе виключно чужими очима – настільки, наскільки її люблять інші. Як подобаються їй ситуації, коли її "роздирають дві подруги" чи два коханця; кохаючись, вона "думає лише про власну сексуальність у цьому темно-синьому дзеркалі"; неодноразово бідкається з приводу того, що усіх європейських дівчат постійно намагались помацати індуси, а її чомусь ні – "невже я така потвора?"; і та ж істерична втеча від коханих, що й у Дори. Щоправда, із поетичним коментарем, що чоловіки – це "вбивці свободи". Після чого вже "інакше як феміністкою її не назвуть" – до "письменниці-журналістки-співачки-лесбіянки" не можна не додати ще й феміністку. А "свобода" – "красиве і страшне слово" – в цьому романі для мене схожа на зварйовані кружляння й оглушливе дзижчання весняної мухи (цікаво, що б сказав на це Камю, якого Карпа збирається перекладати для видавництва "Фоліо"?).

Та тут не те, що Фройд, тут всякий бобік здохне від перенавантаження такими дівчатками, що дуже люблять на кожному кроці ставити про себе невротичні загадки, – якщо тільки не зрозуміє, що загадка тут лише одна: що б іще таке утнути, аби її любили, нею цікавились, захоплювались, дивувались тощо. На городі капуста, на городі горох, хто Карпу не любить, бодай би він здох. Тож щоб не здохнуть, Фройд сміявся.

"Якийсь митець із мене кепський, піду краще поїм", – слушно пише Карпа. Їж-їж, доню, така худенька… Але якщо вже точно не митцем, то для когось вона є "випадком", для когось приколом, для когось "невиліковною лоліткою", а для когось і "лайфстайлзом" – одне слово, сяк-так розважити (незгірш як – "друга міньєтом") своє покоління вона вміє, а більшого від неї й не вимагають.

Інна Волосевич
inana@ua.fm

 
© агенство "Стандарт"