журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КОНКУРСИ

ПАЛІТРА ФАНТАСТИКИ

ПРЯМА МОВА

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ДИСКУРС

Культреванш

АВАНСИ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №10, 2004

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

Не їжте "ядерних" горіхів!
або
Сів метелик на травичку...

На міжнародних книжкових виставках можна побачити фантастичні ультрасучасні дизайнерські розробки "книжок-іграшок" – із дивних небачених матеріалів, із залученням новітніх технологій, в тому числі мультимедіа... Українських же "книжок-іграшок" для малюків (не те, що "ультра", а звичних з радянських часів картонних або м’яких книжечок, часто в формі тваринки чи рослинки, часто із усілякими вставками, "ширмочок", витинанок тощо) ще нещодавно практично не існувало, адже за наших тарифів витрати на подібні поліграфічні викрутаси підняли ціну книжки до захмарних висот. Зараз значно вигідніше видавати великі й грубі книжки для дітей, аніж маленькі й тоненькі, тому що останні виходять надто дорогі для свого обсягу при тому, що надто маленькі для подарунку. Тому "книжки-іграшки" поки що не видає навіть "А-ба-ба-га-ла-ма-га" – видавати їх в Україні можуть дозволити собі або видавництва при друкарні (наприклад, "Деснянська правда"), або видавництва, що друкують книжки в Росії, переважно з макетів російських видань, підставляючи тільки плівку з українським текстом (наприклад, "Махаон"). Причому, махаонівським виданням притаманна дивна закономірність: що менший обсяг отого підставленого "українського" тексту, то більший ступінь його неграмотності і прибацаності... Тобто найбільше бздур дістається найменшим діточкам.

Візьмімо їхню серію "Чотири лапки, один хвіст". Маємо чотири книжечки – "Слоник Чепурун", "Поросятко Квік", "Гіпопотамчик Булька" і "Їжачок Ярко" – на класному картоні, вирізані у відповідних слонико-свинко-гіпопотамчико-їжачкових формах, із гарними малюнками всього за 4 гривні. Однак від натужності, нісенітності і повної халявності тих віршиків аж трафляє:

Що в Африці сонце невтомне,

як мама

Відомо дорослим це гіпопотамам.

А місяць, напевне, лінивий, як тато – й відомо це всім африканським вар’ятам?

З сонцем у автора взагалі явні проблеми:

А сонце запустить дошкульне проміння,

Він під баобабом втішається тінню.

...Коли ж хтось покличе на допомогу,

Він хобот здіймає і трубить тривогу.

Видно, міцно запустило сонце дошкульним промінням в українського слоника, що він "трубить" тривогу. І, певне, саме під дією запущеного в голову дошкульного проміння народжуються поетичні знахідки...

Ворони сміються, регочуться жабки.

Лиш Квік геть поник, затрусилися лапки.

Чи ніжки вірніше – та хай йому грець!

Заплакав й додому прийшов навпростець.

...як-от: "Квік-поник". Цікаво тільки, яким чином він міг не піти, а "прийти навпростець"?

Але автора не завжди осяюють рими, тому він інколи пише білими віршами, привчаючи діток до сприйняття різних форм поезії – наприклад, про Слоника Чепуруна:

За нею він слідом гуляв по савані

Й у річці широкій купавсь,

як у ванні

Вертким довгоносиком

всмоктував воду

Й у спеку себе душем сам

охолоджував

Про їжачка Ярка:

У ліс шмигонула руда напролом,

А Ярко героєм вертався додому.

Бо всім розказали налякані зайці,

Що ніби їжак за рудою ганяється

Про гіпопотамчика Бульку:

О, як тут чудово! Вода – насолода!

На радощах водять в воді хороводи.

Немов діаманти мигтять водограї.

Купається мама, і Булька купається.

Не бракує також "неологізмів":

Ген сонце зійшло,

Мені нудно у нірці...

І він покотьолом скотився по гірці.

По какім, інтересно, тьолам?..

Збагатило українську мову також слово "бублі" – якщо є, скажімо, штрудель, то чому не може бути "бубель"?

Гасали довкола, аж бублями хвіст.

Втомились – і в різні боки подались.

Скік – Рудик до буди, а Квік –

у болото

Іще жабенят подражнити охота!

Загалом, що тут можна сказати – "із пєсні слов нє вікінєш", і "авторських" розділових знаків теж:

Ураз затріщало довкруж безупину

Це Ярко клубком закотився... в ліщину.

Почало з кущів "Ой-ой-ой!" доноситься

І звідти кометою мчиться... лисиця.

А вже дикі інверсії типу "Тож щоб її слоник не був слабовитим навчила його молоко неня пити!", "А сонце зайде, уночі залюбки нам можна гуляти за плесом ріки" годі й перелічити.

Наприкінці книжечок написано, що це віршики О. Борисова, але мені здається, що це автор російського видання серії російського "Mahaon"а (а в російських виданнях практично не буває таких несусвітніх дурниць). Український же віршоклей, певне, із зрозумілих причин побажав зберегти інкогніто. Тому лишається невідомим, кого це так "ковбасило" над українським перекладом тих віршиків, в чиїй змученій уяві весело танцювали райдужні звірятка: Поросятко Бдзік, Сроник Чепулун із "вертким довгоносиком", Їжачок Покотьолка, Гіпопотамчик Стограмулька... На чотирьох лапках ("чи ніжках, точніше – та хай йому грець!") "далєко не уєдєш", щоби родити такі бздури, гадаю, потрібно щонайменше чотири "колеса" – а серію, відповідно, можна перейменувати на "чотири "колеса" – аж бублями хвіст".

Не кращі й чепурненькі картонні книжечки із інших махаонівських серій, наприклад, перли з віршика "Білочка Ласунка":

Гайну на узлісся, де білкам на втіху,

Дозріли смачнющі яде’рні горіхи.

...І ширяться лісом і пралісом слухи,

Що в білочки нашої щічки розпухли.

Від "ядерних горіхів" "щічки розпухли" – "ужастік" якийсь – мені вже уявився "ліс із пралісом" неподалік Чорнобиля, де білочка-мутант пожирає "смачнющі ядерні горіхи", і пухне… "Сів метелик на травичку і сказав якусь дурничку…" – прекрасний слоган для "Махаона".

Інше видавництво, що має великий асортимент "книжок-іграшок", це харківський "Ранок". Ці видання також, вочевидь, перекладені з російських, але "Ранок", на відміну від "Махаона", раз у раз таки залучає нормальних перекладачів. Тобто серед ранківських видань, у порівнянні із махаонівськими, таки значно більше книжок із літературною українською мовою, але й халява теж нерідко трапляється. Візьмімо, наприклад, гарно ілюстровані картонні книжки "Ведмежа", "Цуценя" (Олександр Торгалов) і "Лисеня" (Ганна Макуліна) із вставленими шматочками шерсті відповідних тварин (синтетичними, звичайно, видавці – не живодери).

Безліч справ у цуценяти

Зовсім ніде часу взяти

Взимку роздиху не знає

Кучугурами гуляє.

Літо. Сонце ярко світить.

Та не може відпочити

Бідолашне цуценя.

Бо метеликів ганя.

Дощик ллє без перестану

Літо в синім небі тане...

А маленьке цуценя

Все гуляє навмання.

"Роздиху не знає", "сонце ярко світить", як може літо танути в синьому небі, коли ллє дощик – але річ навіть не в тому, а в загальному враженні якоїсь фігні. Тобто навіть коли в подібних виданнях немає очевидних помилок і дурниць, однаково це просто безглузде римоляпання – важко уявити, що діти можуть полюбити такі віршики. Гарних смішних дитячих віршиків українських поетів у нас вистачає, але їх треба малювати і друкувати в Україні, що значно дорожче і невигідніше, ніж передруковувати готові іноземні макети.

А от для перекладу "Лисеня" "Ранок" запросив "самого" Ігоря Бондаря-Терещенка – його переклад справді набагато кращий від перекладів книжок "Ведмежа" і "Цуценя", хоч і є два проколи, які міг би виправити редактор. По-перше, в українській мові немає слова "дружок" ("Де ж ти, лисеня руденьке? Підійди, дружок, близенько"), а по-друге, з відображенням можна тільки "гратись", а не "грати":

А зелене жабенятко

Нумо реготати:

– З відображенням, лисятко,

Ти збиралось грати.

Набагато більше мені подобаються книжки-іграшки видавництв "Деснянська правда" і "Кашалот" – вони досить недорогі і завжди якісні, але, на жаль, порівняно із виданнями "Махаона" і "Ранку", рідко трапляються в продажу.

В’ячеслав Інець

 
© агенство "Стандарт"