журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КОНКУРСИ

ПАЛІТРА ФАНТАСТИКИ

ПРЯМА МОВА

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ДИСКУРС

Культреванш

АВАНСИ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №10, 2004

КНИГА I РИНОК

Ситуація на книжковому ринку в Україні

З одного боку, ситуація з книжковим ринком в Україні цілком зрозуміла: кожен бачить, що книжок українською мовою надто мало порівняно з російськомовними, крім того, книги, видані в Україні, набагато дорожчі, а якість не завжди вища. Дивись порівняльні таблиці динаміки збільшення російського та українського книговидання за назвами та за тиражами (дані взято зі статті М. Сенченка "Маємо те, що маємо", Друкарство 2004/3). Переконана, цілком зрозуміло, що, по-перше, російські видавництва отримують прибутки від жителів України (кажучи по-простому, вивозять звідси гроші), по-друге, за рахунок нас у росіян "ростуть тиражі", що зменшує собівартість однієї книги і сприяє тому, щоб продукцію цього успішного видавництва купували і надалі. А це вказує на те, що місцевий ринок українські видавництва на сьогодні втратили, й відвойовувати його можна лише нижчими цінами чи вищою якістю як текстів, так і книжкової поліграфії. Крім того, засилля російських книжок вказує на наявні проблеми в інформаційному полі України, адже його в нашій державі фактично формує сусідня країна. І не лише за рахунок книг – є у нас і російське телебачення, і дуже значна частка російської преси, доступ до більш розвиненої російської мережі Інтернет-сайтів, російськомовні радіостанції та фактично всуціль музика російських виконавців, інтереси яких, можливо, хтось лобіює в Україні, адже, як показала заява українських музикантів, компакт-диски "наших" радіостанції купують вкрай неохоче, за концерти на батьківщині музиканти отримують менше грошей, ніж приїзжджі артисти, тож вигідніше, як українська "Віагра" чи Сердючка, робити "кар’єру" в Москві.

Зважаючи на бажання Росії впливати на інтерпретацію в Україні (!) української історії, на активне використання міфу про "третій Рим" та "слов’янське братерство", помножене на характерну для росіян неповагу до "хохлів" та тугу за "розірваними зв’язками", за зруйнованою "могутньою державою" (це озвучив нещодавно президент РФ В. Путін під час прямого ефіру на українському телебаченні), ситуація набуває загрозливого звучання та потребує послідовного державного захисту українського інформаційного поля.

Чому? Та хоча б для того, щоб на народ України не чинили зомбуючого тиску іноземні джерела інформації, з допомогою яких можна переконати людей в тому, що вони програють економічно від отримання незалежності (що є абсурдне твердження), що заради виживання треба триматися разом, а оскільки українці не мають повноцінної історії, нормальної культури і загалом самоповаги, то їхньою справою є фізична праця та обслуговування видобувної та переробної промисловості, сільського господарства. Людину, яка не отримує повноцінну інформацію, можна примусити повірити в приреченість її спроб робити щось самостійно та змусити її погодитися на третьосортну позицію. Якби за рабовласницького ладу існували такі способи маніпулювати масовою свідомістю, як зараз, то ні феодалізм, ні капіталізм ніколи б не настали, бо раби щиро просили б хазяїна не відпускати їх на волю, покарати, але не виганяти.

Чи робить щось в цій ситуації законодавча та виконавча влада України? Протягом більш як 10 років Комітет з питань культури та духовності Верховної Ради бив на сполох, але реально зробити нічого не міг, бо бюджетних грошей на запровадження програм підтримки розвитку українського книговидання, престижу мови, сектора українського шоу-бізнесу, навіть власної радіостанції чи телеканалу, на ініціювання конкурсів для письменників-початківців чи дослідження українських архівів він просто не отримував. З другого боку виконавчі структури, які мали здійснювати нагляд, наприклад, за прийнятим Верховною Радою рішенням, згідно з яким україно-російського мовлення на радіостанціях має бути 50 на 50, не могли чи не хотіли діяти "батогом". На "пряник", як вже було сказано, грошей не виділялося. Реальної конкуренції між україномовною та російськомовною продукцією не виникало не лише через те, що внаслідок послідовної політики СРСР більш як третина українців (за громадянством) була зрусифікована, а й тому, що Росія своїх видавців, музикантів, ЗМІ підтримувала на державному рівні. В Росії за 2003 рік було видано майже 81 тис. назв книг загальним тиражем 700 млн. примірників, що становить

5 книг на одного жителя, в Білорусії – 9048 назв книг тиражем 48, 41 млн. примірників, що становить майже 5 книг на кожного жителя в рік. В Україні у 2003 році видано 13805 назв книг тиражем 39 млн. 462,9 тис. прим. Тобто близько 0,8 книги на жителя. Крім того, більшу частину тиражів (понад 23 млн.) становлять навчальні видання та методичні посібники. На масового читача різноманітної літератури залишається всього 16,5 млн. примірників, тобто 0,36 книги на жителя України в рік.

Отже, що там із українським законодавством? Наших видавців то зовсім позбавляли пільг, то частково пільги повертали, в результаті чого утворювалися законодавчі "шпарини", які дозволяли трактувати закон, вступ в дію тих чи інших його частин по-різному, в різний час, не для всіх та подібне. А нещодавно не лише видавництва, але й книгарні пережили більш як піврічний колапс, в результаті чого видавництва в 2004 році працювали ще гірше, ніж в попередньому – тиражі значно зменшено, неприбуткові книжки (а такими найчастіше є поезія, твори молодих авторів, релігійна та філософська література) викреслено з видавничих планів, кількість назв дуже серйозно скорочено.

Окремою проблемою є на сьогодні книжкові магазини та мережа книгорозповсюдження, адже книгарні виселяють з центру столиці новомодні магазини одягу та дорогих брязкалець; в регіонах у населення немає достатньо грошей, щоб дозволяти собі купувати книжки, а магазини відповідно не мають за що виплачувати оренду, зарплату продавцям, закуповувати нові книжки. Тож і виходить, що читання витісняє пасивне споглядання телевізора, а за потрібною книгою треба їхати на київську Петрівку чи чекати Львівського форуму видавців.

Про "ходіння по муках" українського закону про книговидання розповів президент Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів (УАВК) Олександр Афонін.

За його словами, спочатку законодавці просто не мали достатньо досвіду, щоб приймати професійні рішення в цій сфері. Як приклад Афонін наводить Указ Президента України від 31 січня 1992 року про комерціалізацію державної торгівля та громадського харчування, який дозволив приватизацію державного об’єднання "Укркнига". Це, на думку Афоніна, призвело до руйнації книготорговельної мережі. Про "плюси" та "мінуси" державної закупки книжок точаться суперечки й досі. З одного боку, якби держава була зобов’язана викуповувати якусь задекларовану частину тиражів та розсилати їх у свої книгарні, то більше грошей надходило б видавцям, та й регіони були б забезпечені літературою краще (хоча зважаючи на наш рівень життя, невідомо, чи державні книгарні були б прибутковими). З другого боку, це могло би "розслабити" видавців, а зважаючи на "кумівську" складову українського бізнесу, конкуренція видавництв полягала б не в тому, щоб зробити кращу (дешевшу і якіснішу, нагальнішу) книгу, а в тому, хто ближче знав би Ікса Іксовича (пана, що відповідав би за визначення пріоритетів закупівлі) та був йому приємніший особисто. Отже, треба було законодавчо забезпечити нормальне функціонування видавництв, а реалізацією вже займуться самі видавці, посередники чи власники книжкових магазинів. На державному рівні розповсюджувати (наприклад, розіслати в школи чи бібліотеки) можна було б суспільно значущі книги, такі, як Олеся Волі "Мор" (про голодомор в Україні 1933-го), історико-культурологічні дослідження на українському ґрунті, "Кобзар" Шевченка, повне видання творів Лесі Українки, Івана Франка, а також енциклопедію України (подібний проект – російська багатотомна енциклопедія в Росії здійснюється саме на державному рівні).

У 1995 році було прийнято "Державну програму розвитку національного книговидання і преси на період до 2000 року", яку Олександр Афонін охарактеризував як непрофесійну та абстраговану від реальності. Програма передбачала бюджетне фінансування модернізації видавничої галузі й була виконана лише на 13%. Цього ж року в Росії було прийнято Закон "О государственной поддержке книгоиздательского дела и прессы в Российской Федерации", завдяки якому російська книжка стала дешевшою в 2 – 2,5 раза. Росіяни масово відмовилися від послуг українських поліграфічних підприємств.

У грудні 1996 року відбулася Варшавська Конференція Ради Європи "Законодавство у світі книги", де було вирішено, що "книга як результат людської діяльності має двояку природу: насамперед це – витвір мистецтва, а вже потім – виробництва". Український уряд вирішив проігнорувати це рішення та в сфері оподаткування свою книгу не милувати.

"У 1996-97 роках у ВР активно обговорювали законопроект "Про видавничу справу", профільним у розробці якої вважався Комітет у справах культури та духовності. Експертиза показала, що такий законопроект не є демократичним. Українська асоціація видавців та НСПУ протестували проти його прийняття. Єдиною реальною пільгою було звільнення від податку на додану вартість. Але оскільки закон не мав прямої дії, то його пільги залишилися на папері. У цей час Лукашенко підписав указ, аналогічний російському", – розповів Афонін.

"Як казав колись канцлер Бісмарк, "хто не хоче годувати власну армію, годуватиме чужу", – веде далі пан Олександр. – "Чим тяжчим ставав податковий тягар, тим швидше зменшувались пропозиції вітчизняних видавців у книжковому секторі та зростала частка чужої, привізної дешевої літератури. Якщо в 1995 році експерти (як з української, так і з російської сторони) оцінювали кількість завезених з Росії і проданих в Україні книг десь у 45 млн. дол. США, то 1999-го цей показник сягнув майже 100 млн. доларів США".

Тоді в Україні виживали лише так звані "Ґрантоїди", тобто видавництва, які видавали наперед оплачені книги та ті, що отримували держзамовлення. Того року до бюджету від виробництва і продажу вітчизняної книги надійшло різного виду податків і платежів на суму близько 17 млн. грн. (3,5 млн. доларів США), з яких 13 млн. – це повернені у вигляді податків бюджетні кошти, отримані певними вітчизняними видавництвами для виконання держзамовлень з виготовлення підручників і соціально значущих видань.

У 1998 році УАВК підготувала текст проекту указу Президента України "Про деякі питання державної підтримки книговидавничої справи". "На жаль, – за словами Афоніна, – після 4-місяних блукань інстанціями Кабінету Міністрів та Адміністрації Президента цей текст мав дуже мало спільного з оригіналом". Термін "зобов’язати" було замінено на "рекомендувати", а у нас рекомендації самі знаєте як виконуються. У 1999 році плачевний стан української книги став очевидний уже не лише для спеціалістів, громадськість здійняла тривогу, було створено Комітет захисту української книги. До керівників Комітету входили Павло Мовчан, Юрій Мушкетик, Олександр Афонін, Іван Драч. Вони подали віце-прем’єру Миколі Жулинському проект закону України "Про внесення змін до деяких податкових законів у частині, що стосується видавничої справи". Через 4 місяці "пробивання" закону Президент України Л. Кучма його підписав, тепер залишалося прийняти його на Верховні Раді. Але тут "каменем спотикання" стало формулювання про те, що книга є не суто матеріальним явищем, а, відповідно до рішення Варшавської конференції, "у першу чергу витвором мистецтва". Олександр Афонін вважає, що керівництво Комітету з питань фінансів і банківської діяльності (цікаво перевірити, хто в ньому був), профільне в роботі з цим законопроектом, зробило все, щоб він не пройшов. Розгляд закону постійно відкладали, його відсилали на доопрацювання, аж доки у березні 2001 року не винесли на голосування. Проте тут теж не обійшлося без ексцесів – зникла кінцівка "у частині, що стосується книговидавничої справи", тому проект із профільного перетворився на загальний. "Тобто, – пояснює Олександр Афонін, – замість друкарських фарб у ньому значилися фарби різного призначення, замість офсетного картону для книг – картон для пакування й фольга для етикеток (у тому числі на тару для спиртних напоїв), замість поліграфічного обладнання для книжкового виробництва – офісне обладнання…" Тобто той, хто вносив правки (на жаль, визначити зараз, хто це був, практично неможливо), потурбувався у першу чергу не про книговидання, а про зменшення податків у рекламно-пакувальній сфері продукції, що не має жодного стосунку до інформаційного поля нашої країни. Надамо слово Афоніну: "Історія замовчує, кому і скільки коштувала така метаморфоза із законом, який мусив захистити видавців, а натомість перетворився на ключ від митних воріт, через які було ввезено стільки фарб, обладнання й матеріалів, що тільки сума пільг у вигляді несплаченого мита, ввізного ПДВ і акцизів склала, за підрахунками фінансово-енкономічного блоку уряду, майже 700 млн. грн." Зрозуміло, що недосплачені гроші осіли у когось в кишенях і чи не подібним неочікуваним полегшенням було спровоковано бурхливий розвиток рекламних видань, які й без пільг є дуже прибутковими. Зрештою, цю страхітливу суму запам’ятали і надалі використовували її для психологічного тиску на Президента, мовляв, пільги для видавців обходяться державі надто дорого.

І все ж прийнятий закон дав полегшення для книговидавничої галузі. Хоча закон у 2001 році діяв лише 7 місяців, за цей час кількість найменувань книжок вдалося збільшити на 2865 одиниць (на 37%) порівняно з 2000 роком. Відбулося це, за словами голови УАВК, "завдяки відміні трьох кабальних позицій Закону України "Про податок з прибутку підприємства" 1997 року, які примушували видавців платити 30-відсотковий податок на прибуток з:

-відвантажених і переданих на реалізацію, але ще не проданих книжок;

-авансових платежів, отриманих видавництвами для підготовки видань;

-суми, витраченої видавництвом на купівлю паперу".

При цьому відвантажені книжки могли і не продати (тобто прибутку як такого не було), а аванс, природно, надавався з урахуванням витрат на друк, закупівлю паперу, гонорари авторам, зарплату працівникам видавництва та інші витрати, тобто також не був тим "прибутком", з якого, згідно з назвою, мали би стягати ПДВ.

Закон, прийнятий у 2001 році, полегшив життя видавцям, але не спричинив зменшення цін на книжки, адже, як було зазначено, пільга з податку на прибуток сплачувалася лише у разі, якщо книги були продані кінцевому споживачу. А продаж книг більше однієї некниголюби-податківці визнали оптовим. Та й для видавців він міг би бути сприятливішим, якби з нього Комітет ВР з питань фінансів і банківської діяльності не вилучив надання суб’єктам видавничої галузі пільг зі сплати ПДВ на всі технологічні операції виготовлення книги. До речі, саме цією (єдиною!) пільгою користуються російські видавці, і саме вона може реально впливати на вартість книги з тієї простої причини, що її виготовлення обходиться видавцям дешевше.

Відтепер УАВК вирішила проводити ретельну юридичну експертизу кожного документа, який "спускається згори" та оскаржувати його в суді.

У червні 2002 року розпорядженням Кабміну було сформовано робочу групу з розробки закону України "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні". Проект підготували (схоже, що закон вчергове розробляли з самого початку) й передали на розгляд до парламенту. Варто сказати, що проект надійшов разом з листом Президента України, в якому було підкреслено важливість цього питання у зв’язку з критичним станом видавничої галузі. Проект прийняли рекордним числом голосів – 406.

Але уряд змінився, головою Кабміну став Янукович, і повернулося на гірше ставлення до книги. За словами Афоніна, "особливо активно почав знищувати всі напрацювання щодо підтримки національної книги новий керівник фінансово-економічного блоку уряду, перший віце-прем’єр-міністр, міністр фінансів М.Азаров. Саме з надр відомств, що перебувають під його безпосереднім керівництвом, з’явилася абсолютно неадекватна цифра (700 млн. грн.), якою було визначено ймовірні суми втрат у зв’язку з уведенням у дію Закону України "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні". Особистий підпис Азарова випередив навіть висновок Кабміну, що в усі часи вважалося порушенням субординації". Законодавці також змогли здивувати видавців. Ті, хто недавно підтримував Закон (і досить активно, як бачимо з результатів голосування), відмовилися його визнати. Президент, незважаючи на те, що його лякали втратами бюджету в 700 млн. гривень, відмовився накладати на Закон вето. Всі прохання УАВК пояснити, звідки взялася ця сума, якщо податки та платежі у разі 100-відсоткового продажу усієї книжкової продукції, що виготовляється в Україні, становила би лише 65 млн. гривень, "Як тоді, так і сьогодні мене не перестає хвилювати питання, – говорить Афонін, – навіщо це робилося і робиться? Кому вигідне знищення книговидавничого сектору національної економіки, духовна й культурна деградація народу, занепад освіти і науки? На жаль, достовірної відповіді, підтвердженої документально, я не маю. А ті, хто причетний до цього, замовчують, звідки "нещасні мало оплачувані держслужбовці" черпають кошти на приватні авто, дачі, яхти і навіть літаки". Цікаво, що на сьогодні практично неможливо визначити, хто стоїть за знищенням книговидання в Україні, хоча можна здогадуватися, що вигідно це може бути не лише тим видавцям, які не мають достойної конкуренції на території нашої держави, й силам, зацікавленим у послабленні української політичної нації, якщо такі є.

Розпочався 2003 рік, але Закон не було підписано Президентом. Видавнича галузь в ситуації невизначеності зависла над прірвою. Тут на допомогу прийшов законопроект Турчинова (фракція БЮТ), яким термін дії закону "Про внесення змін до деяких законів України з питань оподаткування" (діє до 1 січня 2003 року) продовжував ще на рік. За законопроект проголосувало понад 400 депутатів, однак через тиждень закон було повернуто з АП з накладеним вето. Парламент через два тижні було продовжено за подолання вето. Чотиримісячні "роздуми" законодавців призвели до того, що діяльність видавництв на цей час завмерла. А коли почала діяти знову, то виявилося, що внаслідок низки доопрацювань з числа суб’єктів видавничої справи, на які поширюється пільга з податку на прибуток, зникла книжкова торгівля. Тобто продавати книжки українських видавництв стало невигідно. Крім того, бухгалтерам вдвічі додалося роботи, адже відтепер видавництва повинні були відкрити окремий рахунок для введення субрахунків для нарахованих, але не сплачених податків на прибуток. Видавництва начебто і не віддавали ці кошти, але й не могли використовувати їх, наприклад, для розвитку своєї справи. Ситуація нагадувала процедуру "замороження" рахунків, та й цього для придушення української книги (принаймні враження про такі наміри складається) було замало.

Як розповів далі Олександр Афонін, "у червні 2003 року представники парламентської більшості ініціювали закон, який передбачав ліквідацію будь-яких пільг видавцям. У липні 2003-го цей новий варіант намагалися тричі протягнути через Верховну Раду. Розлючений Азаров на липневій прес-конференції заявив, що не допустить надання пільг видавцям, бо знає їхню психологію: отримавши прибутки, вони ніколи ними не поділяться".

Стало відомо, що в бюджет 2004 року закладали норми, які переносили би дію "Закону про державну підтримку книговидавничої справи в Україні" (№601 від 6 березня 2003 року) на невизначений термін. УАВК відразу розгорнула діяльність з вилучення цих положень із тексту бюджетного закону. Члени УАВК розсилали листи до комітетів, розгорнули широку кампанію в ЗМІ, але Азаров домігся голосування за "урядовий" варіант бюджету без змін. Кім того, бюджетним законом 2004 року було передбачено вилучення із Закону України "Про податок на додану вартість" пільгу з ПДВ на операцію з продажу вітчизняних книжок.

Під час парламентських слухань "Духовна криза українського суспільства та шляхи її подолання" з подачі УАВК до підсумкового документа слухань вписали тезу про необхідність підтримки книговидання. Але ні Кабмін, ні парламентська більшість ці пропозиції не взяли до уваги.

Але тут несподівано відбулася правова колізія, адже депутати проголосували як за держбюджет (без пільг книговидавцям), так і за введення в дію Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо державної підтримки книговидавничої справи в Україні" (з пільгами). Цей закон підписав і Президент. Робота з поправками до поправок дала свої наслідки, – видавці отримали абсолютно суперечливі закони. Виникла юридична колізія. Депутати спробували вийти з неї, запропонувавши ще одну поправку до бюджетного закону. Але Президент наклав на неї вето. УАВК ініціювала 26 січня проведення всеукраїнських зборів суб’єктів видавничої справи, запросивши на них міністра фінансів М. Азарова, міністра юстиції Ю. Лавриновича, голову Державної податкової адміністрації Ю. Кравченка та начальника головного управління з питань внутрішньої політики АП О. Рафальського. На жаль, високі чиновники на засідання не з’явилися. Від ДПА заступник голови Ю. Гриб зачитав повідомлення, згідно з яким з 1 січня 2004 року видавництва, за винятком виробників підручників і посібників, працюють у безпільговому режимі. Міністерство юстиції було не згодне з цим твердженням. Доки відомства не могли узгодити свої рішення, видавці природно, боялися карального органу, хоча й продовжували стояти на тому, що пільги існують, та поставляли свої книжки до магазинів за ціною, що не враховувала цей податок.

Влада вирішила однією рукою набити, а другою приласкати, саме так сприйняли проект Р.Богатирьової (фракція "Регіони України"), в якому вона пропонувала захистити видавців та припинити "дикі танці". Бюджетний комітет, головою якого був П. Порошенко ("Наша Україна"), заблокував узгодження цього законопроекту. УАВК звернулася безпосередньо до Януковича. Доки прем’єр-міністр мовчав, до ВР потрапив ще один законопроект, автором якого були В. Ющенко, С. Терьохін та П. Порошенко. Проект знімали з розгляду. Афонін вважає, що мотивація цього була подібна до мотивації "Нашої України", яка начебто не допустила до розгляду проект Богатирьової: "Чому ми у майбутніх президентських перегонах мусимо давати кандидату у Президенти України В.Ющенку козирну карту у вигляді його закону про пільговий режим оподаткування національної книги і преси?" Нарешті надійшла відповідь від Кабміну, який пропонував для вирішення правової колізії звернутися до Конституційного Суду України. Практично "цим листом Кабінет Міністрів України визнав свій повний непрофесіоналізм, який постарався виправити… шляхом організації перевірок суб’єктів видавничої справи та здирання з них незаконних податків", – резюмує Афонін.

Координаційна рада громадських організацій 27 квітня цього року підписала заяву, в якій, зокрема, зазначено: "…введення 100-відсоткового оподаткування (!) ринкового сектора національної книги та періодичної преси виглядає як усвідомлена дія, спрямована на погіршення духовного і морального стану суспільства, зниження освітнього, наукового, інтелектуального рівня української нації". Після такої заяви В.Янукович пообіцяв зробити все для виправлення кричущої ситуації та… доручив Ярошенку, Деркачу, Кравченку, Чижу "вжити заходів для прискорення розгляду проекту закону "Про внесення змін до закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік".

16 червня Верховна Рада усьоме поставила на обговорення проект закону, й наступного дня таки прийняла його. Що ж було сказано в цьому варіанті закону? Афонін розповів, що "закон від 1 липня 2004 року надав право всім суб’єктам видавничої справи України не сплачувати ПДВ із жодних технічних операцій, пов’язаних з виготовленням вітчизняної книжкової продукції, та з операцій з її продажу". Власне, хочеться запитати, чи надовго і що за несподіванки буде закладено в бюджет 2005 року?

Для того, щоб такі питання не виникали щоразу з прийняттям бюджету, щоб видавці не ходили кланятися щоразу до владних органів, які можуть будь-коли їх притиснути, у вересні громадськості на круглому столі, організованому УАВК та видавництвом "Зелений пес", запропонували новий проект закону, який передбачає плановий захист українського ринку від напливу іноземної книжкової продукції. Ним передбачено не лише пільги видавцям, а й обмеження імпорту книжок, тендер на поставку яких буде розігруватися на аукціоні. Держбюджет України поповнюватиметься також за рахунок продажу книжок іноземного виробництва, не кажучи про розблокування галузі українського книговидання.

Сьогодні президентські перегони відволікають як громадськість, так і законодавців від дуже важливих проблем у книговидавничій галузі. Зрозуміло, що багато чого залежатиме від майбутнього президента України. На жаль, надій на те, що запропонований закон із звільнення українського ринку від російської продукції, залишається все менше. Президент РФ В.Путін підкреслив важливість відкритості ринків у межах простору ЄЕП, а один з лідерів президентських перегонів В.Янукович показав свою послідовність у підтриманні добросусідських стосунків саме з Росією, книжки якої так вільготно почуваються на нашій території.

Анастасія Богуславська

 
© агенство "Стандарт"