журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ЛЬВІВСЬКИЙ ФОРУМ ВИДАВЦІВ

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ДИСКУРС

МАСКУЛЬТ

ПРЯМА МОВА

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Культреванш

АВАНСИ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №9, 2004

Культреванш

Коди сніжинок і снів

Розглядаючи в дитинстві обкладинку "Букварика", де була зображена дівчинка, що читає такий самий "Букварик", на якому зображена дівчинка, що читає... (ну, ви, певно, зрозуміли, про що йдеться) я страшенно злякалася, бо вперше тоді усвідомила, як може виглядати бескінечність. Читаючи вірші поета з Полтави Сергія Осоки, я знову відчула те саме, що й тоді, багато років тому. Тільки тут бескінечність не лякала, а притягувала...

А до чого ж тут сон? А до того, що саме про сон і йдеться. Десь на половині книжки "Сьома сніжинка січня" я збагнула, а через кілька сторінок упевнилася на сто відсотків, що вірші Осоки – це саме такі розкодовані СНИ, видобуті автором з величезної глибини підсвідомості.

Уві сні зринають образи, витіснені в підсвідомість. Принаймні, за Фрейдом. Хоча природу сну важко збагнути. І вірші Сергія є ще одним доказом цього. Все паранормальне тут видається звичайним, буденним. І нікого зовсім не дивує те, що "під опалим кущем догниває старе НЛО...", а "якийсь дивак, у небі розпростертий, // Рукою ніжить обрії тверді". Уві сні, тим більше багаторівневому, можливо ВСЕ. Наприклад, втрапити в ідеально виліплений часопростір, творець якого наділив значенням кожну часточку свого шедевру, де "кілька зайвих листків порушують гармонію осені", а саме "сьома сніжинка січня небо в собі несе". Або ж раптом усвідомити, що "осінь павуку // не притаманна // він живе восени // лише для того // щоб якийсь // невідомий // художник // розчулився // побачивши // краплинки // роси на його // павутині".

У світоснах предмети, ба навіть нетілесні поняття, набувають нових якостей, властивостей. Тут "грізна шибениця пахне // Усмішкою старого короля", старість висить на сволоці, "зітхання до брудного скла, // Немов комар приплюснутий, прилипло", пейзажі уміють посміхатись, а світлофори плачуть щоночі "у зарослях неонових лісів". І це ще далеко не все! Живуть у снах також міфічні створіннячка: гноми, чорти, русалки, стоокий привид міст, а ще старезна відьма, яка "під кущами глоду // Збирає дощь, бо хочеться вина". А варто тільки прислухатись – "й почуєш голоси // Невинних душ, яких давно немає". Словом, казка, та й годі. Але казка для дорослих, які не втратили здатності бачити найменші цікаві дрібнички навколо себе й розуміти мову тварин і речей, чим і заслужили у вищих сил дозвіл літати, якщо не насвправді, то бодай уві сні. І налітавшись, ці дорослі вже точно матимуть підстави виголосити: "Може, три дні тому // Випав тисяний град, – // Ми його віддали котам // Та не їли коти..." Адже це так легко й природньо!

Нема чого дивуватися в цих світах і тоді, коли побачиш дівчину з разком грози поверх плаща, або ж легесеньку, як паперовий човник, осінню панну. Бо миттєве зволікання – і вони розтануть назавжди в місячному сяйві, або сонячному світлі, чи навіть у дощі, залишивши по собі лише мрію про велике кохання. Та ще, може, такі слова, що промайнуть у вашій (під)свідомості: "Ви – божественна, дивна, але – мимолітна, // Ви – несправжня, тому й не моя".

Інтимна лірика Сергія Осоки твориться саме з таких шматочків-відчуттів, які вибудовуються в рядки, строфи, іноді навіть не встигши набути рими:

"Оголошую

розшук.

Загубилась

душа,

Ніяк не мо-

жу знайти її.

Люба, поди-

вись на всякий випадок

У своїй поштовій скриньці..."

Щодо теми "кохання", автор досить відвертий. Він не ховається за якимись порожніми банальними фразами, не вдається в довгі й занудні філософування. Він просто зізнається: "мене дуже дивує те, що кохання – є..." й констатує, що "квітка любові до любові глуха".

Юля Гушул

 
© агенство "Стандарт"