журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ЛЬВІВСЬКИЙ ФОРУМ ВИДАВЦІВ

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ДИСКУРС

МАСКУЛЬТ

ПРЯМА МОВА

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Культреванш

АВАНСИ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №9, 2004

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Троянди не хотіли воювати

Музыку я, как труп, разъял
Зрозуміло хто,
Зрозуміло звідки.

Ой, навіть і не знаю з чого почати. Оце, якби не гроші, які хочеться отримати за сяку-таку відповідь, одразу здалася б на милість переможця. Проти такої ерудиції і такого наукового підходу, як оце у панни Інни Волосевич, нема чого виставити, окрім слабких жіночих рук. Бодай голову від грому інтелектуального затулю. Я ж нічого! Я лишень баба нерозумная! Ото тільки й скарбу, що емоції, а з таким приданим не те що в літературознавство, у Тмутараканьський монастир не візьмуть.

Гаразд. Пожартували і годі. Полемічну статтю Інни Волосевич я прочитала зі щирою цікавістю, та не менш щирою приязню. Зверхність, яка одразу впадає в око, зазвичай притаманна молоді. Я сама була такою "триста літ тому назад". Мені глибоко симпатична беззастережна відчайдушність, з якою авторка кидається на захист усіх посестер, кого чоловіки, у богомерзькій гордині своїй, намагалися поставити на місце. Мовляв, "кіндер, кітчен, кірхен". Щоправда, сама я у подібні ситуації ніколи не потрапляла. Чи то на друзів і приятелів мені щастило, чи рятував мене Бог, спровокувати грім та блискавки атавістичного патріархату. Стоп! Чого це я беру до рук зброю опонента? Я ж говорила у своїх статях "Кольорові миші" та "Без претензії" на об'єктивність про книжки, а не про свою жіночу долю, легка вона там, чи важка. От, і говоритиму про книжки.

А! Нє! Спочатку мушу виправдатися. Вичерпний підзаголовок до другої статті, щось таке, про "уважний жіночий погляд" належить зовсім не мені, а панові Михайлу Сидоржевському, який милостиво дозволив мені тут про це написати. Я б такого підзаголовку своєму матеріалу не дала, але "хозяин – барин". То ж і обурені запитання: що ж воно таке, жіночий погляд, адресувати варто не мені. Ось.

Чи має написання статті для "Книжкового огляду" якийсь стосунок до статі? Має, адже я, не будучи ані Єленою, ані Лореляй, ані зміючкою Оленкою (які там ще жіночі стереотипи є у наявності?), все-таки відрізняюся від чоловіка принциповіше, ніж від іншої жінки. Якби мені ще років сім-вісім тому сказали, що я обстоюватиму гендерний підхід, я плюнула б тому футурологу межи очі, адже загальнолюдське переважає! Так. Воно і переважає, але не заперечує психологічної відмінності статей. Підкреслюю: ПСИХОЛОГІЧНОЇ, саме про це зараз йдеться. Якщо жінки і чоловіки почнуть доводити одне одному свою однаковість, ми отримаємо всесвітнє шоу трансвеститів. І що у тому хорошого?

Панна Інна безапеляційно закидає чоловікам-письменникам непереконливе, часто-густо вороже зображення жінки. Як сказала б Вєрка Сердючка: "Я не пойняла", – чого це потрібно робити саме у полемічному матеріалі щодо моїх статей. У жодній з двох я не торкалася питання літературного взаємозображення статей. О, хороша ідея на майбутнє! Спасибі, дорога Інно! Але дозвольте з вами не погодитися. Гаразд, не будемо спиратися на Лорку, чиї жіночі образи у п'єсах такі вже проникливі і зворушливі! Лоркине співчуття до жінок йшло від Лоркиної власної жіночності, а вона, у свою чергу… Ні, не будемо лізти у інтимне життя сеньйора Федеріко. Облишимо. Та ж чим не справжні, не щирі, не переконливі жіночі персонажі у Хемінгвея? Та я б десять років життя віддала за одну Пілар з "По кому подзвін?", аби зуміти так написати жінку. (О. І я ерудицією, принаймні, на рівні університетської програми, хизонулася. Їй богу, не навмисне! Дуже вже хотілося широкими грудьми чоловіків заступити.

Далі. Авторка звинувачує мене у боягузливості стосовно оцінок чоловічих творів. Дарма. Ну, неможливо серйозно претендувати на об'єктивність у світі, де немає двох однакових людських істот. Як вам, приміром, оцей пасаж? "Повелителя мух" легко "побити" романом С'юзен Хілл "Я у замку король"". Чарівливо! Прегарно! Слізьми чистого замилування залитися! Дорога Інно, а чому це так легко? Лише тому, що вам С'юзен Хілл подобається більше за Вільяма Голдінга? А от мені ні. Побалакали. А, нє, не добалакали. Ви гнівно перепитуєте, якщо Генрі Міллер, наприклад, не вкладається у мою концепцію хорошої чоловічої літератури, то він уже і не належить до чоловічої літератури. Уявіть собі, на мою, СУБ'ЄКТИВНУ, думку, не належить. Ну, не люблю я Генрі Міллера і вважаю його дріб'язковим та самозакоханим, як баба. То що, мене більше в "КО" не друкувати?

А ще, люди добрі, скажіть мені, тупуватій та неотесаній, чим це я так образила панну Волосевич, припустивши, що далеко не кожній жінці буде приємно читати про кишки, намотані на стовп, чи ребра, вивернуті назовні з натягнутими на тих легенями, що разом символізують крила кривавого орла? Мені особисто романи Гарісона і Холма милі зовсім не цим. Через жваву, часом некеровану уяву, зізнаюся, деякі, особливо яскраві сторінки, давалися мені досить важко. Ну, і що в тому образливого? Давайте я публічно визнаю товстошкірість та кровожерливість сучасних дівчаток! Може, тоді панна Інна мене вибачить?

Пасаж про те, що панна Волосевич не читала повісті Ерве Базена "І вогонь поглинає вогонь", але вона нагадує їй чийсь інший роман, якого вже не читала я, робить честь на обом. Зустрілися два ерудити і завели гарячу суперечку під гаслом: "Не читал, но скажу". Мене за цих обставин виправдовує принаймні те, що не я цю суперечку затіяла. Ну, не знаю я, чий там "хепі енд" "продвинутіший" і корисніший для колективної психіки людства, ніж трагічний фінал Базена! Я писала про те, що знаю і як відчуваю. Наголошую: ВІДЧУВАЮ! Відверто визнаю панівну позицію моїх емоцій перед моїм розумом. Не претендую на роль аналітика від літератури, бо нудно і, зрештою, безперспективно. Література штука кріпко смакова, попри усі "спроби об'єктивності", у тому числі, і мої.

Потім панна Інна докоряє мені за порожні балачки про страх, що давно вже зробився "загальним місцем у психології". (Анекдот № 33. Ха! Ха! Ха!) А любов зробилася загальним місцем у поезії. То зовсім не писатимемо про любов? Навіть Ронсар? Бо вона стала загальним місцем вже за його часів. До речі, про страх як основний мотив "Камінного господаря". Так, він головний, але, на мою суб'єктивну думку, не такий однозначний, як здається панні Волосевич. Так, командор страшний своєю незворушністю, своєю психологічною вагою. Але чи не так само страшний Жуан, безжальний, безпам'ятний, поривчастий, як вітер? Як легко він переступає через Консуело, а вона ж пожертвувала заради нього всім. Скільки читачів, стільки прочитань.

Мене було звинувачено у тому, що, наводячи суто чоловічі, на мою думку, риси письменника, я малюю якийсь портрет Ераста Фандоріна. От лишень не розумію, чого маю сприймати це як звинувачення. Чим, Господи, Ераст Петрович не справжній чоловік? Люблю Акуніна. І героїв його люблю, бо яскраві і переконливі, як на мене. Та, зрештою, що взагалі обурило мою опонентку? Що я говорю про чоловіків без огиди, навіть з повагою? А може, я просто "оригінальнічаю" на тлі загального, майже тотального фемінізму? А може й ні. Я поважаю людей за риси, гідні моєї поваги, навіть якщо люди ці іншої статі.

Щодо епіграфу з Лорки. При всьому трагізмі "Балади про іспанську цивільну поліцію", поставитися серйозно до такого епіграфа у даному контексті можна було лише з вродженої серйозності. Я ж іронізувала, звичайно, не над Лоркою, а просто над стереотипом чоловічого світу, що часто існує в уяві жінки.

На завершення. З давніх часів і по сьогодні у ботанічних садах, на дачах та цвинтарях, у горщиках та вазах існують поруч троянди усіх можливих кольорів, у тому числі білі та червоні. Тільки дурна та жорстока усобиця Ланкастерів і Йорків змусила запекло воювати червоні троянди з білими, винісши безневинні квіти на герби. Обома своїми матеріалами я хотіла сказати, що хороші книги, писані чоловіками і жінками, єднає те, що вони хороші, а різнить відмінність у світосприйнятті авторів. І це прекрасно, адже світ прекрасний своєю різноманітністю і неповторністю різноманітного. Прекрасно, що є червоні троянди і білі теж є. Кожен вибирає на свій смак, а дехто складає строкаті, радісні букети.

Марина Муляр

 
© агенство "Стандарт"