журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ЛЬВІВСЬКИЙ ФОРУМ ВИДАВЦІВ

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ДИСКУРС

МАСКУЛЬТ

ПРЯМА МОВА

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Культреванш

АВАНСИ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №9, 2004

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

Про українську фантастику*

"Ще не вмерла Україна"
(*Закінчення. Початок у №7-8 2004 р.)

...У 70-і – 80-і роки українські фантасти й перекладачі фантастики все ж не вимерли, а продовжували жити, писати, перекладати і навіть де-інде видаватися – хоч і в більшості випадків російською мовою. Українською вийшло лише декілька (до речі, дуже якісних!) перекладів, зокрема, "Бойня номер п'ять" Курта Воннегута та "Головний полудень" Олександра Мірера (можна згадати ще й "Володаря мух" В. Голдінга та "Паразитів свідомості" К. Вілсона. – Ред.); було також кілька "ідейно-витриманих" сірих і безбарвних "фантастичних" штамповок, про які не хочеться й згадувати. Зате російською мовою тоді починає друкуватися киянин Борис Штерн, публікується Володимир Савченко, який дебютував ще в 60-ті роки, видається Ігор Росоховатський, виходять дві авторські книги киянина Володимира Зайця; з'являються перші твори Василя Головачова (тоді ще він жив у Дніпропетровську); в журналах та збірках фантастики публікуються твори харків'ян Євгена Филимонова, Ернеста Марініна, Андрія Печеніжського...

Хоч, звісно, це була крапля в морі – і більшість рукописів припадали пилом у столах авторів та редакторів. Утім, в колег-фантастів з Росії на той час справи були не кращими.

Період так званої "перебудови" (кінець 80-х – початок 90-х рр.) ознаменувався з'явою нових імен на небосхилі української фантастики. А також бурхливим розквітом достопам'ятного ВТО МПФ (Всесоюзне творче об'єднання молодих письменників-фантастів), що значну діяльність проводило і на території України, видаючи тут свої збірки і включаючи до них твори українських фантастів.

Залишимо за бортом графоманські саморобки, що їх у збірках ВТО було більшість (графоман – істота інтернаціональна і дуже плодюча). Згадаймо інше: в ті роки в збірках "Румби фантастики" друкувалися повісті та оповідання Лева Вершиніна, Наталі Гайдамаки, Людмили Козинець, того ж таки Бориса Штерна, Єлизавети Манової, Віталія Забірка та інших цікавих авторів.

Той же таки В. Головачов активно видавався в серії "Золота полиця фантастики" у видавництві "Флокс" (Нижній Новгород), виходили його книги і в інших видавництвах, у т.ч. і в Україні. Саме тоді Головачов власними руками заклав основи своєї популярності. Можна до піни на губах сперечатися про ступінь талановитості його творів, хвалити чи ганити їх, а безсумнівно одне: цей письменник уперто й настирливо ломився крізь видавничі бар'єри (спершу – ідейні, потім – комерційні), в результаті досягнувши свого! Його книги почали видавати, і досить швидко в Головачова утворилася своя аудиторія читачів і шанувальників. Це був один із перших дзвіночків для видавців: на вітчизняних авторах теж можна заробити гроші. Але в той час на ринку ще царювала перекладна література. Навіть детективи вітчизняні не спішили видавати, не кажучи вже про фантастику. Книги ВТО, котре в 1992 році благополучно розвалилося, та Головачов в "Золотій полиці" – ось, здається, і все...

Ні, не все! Якраз на початку 90-х в Харкові Дмитром Громовим та Олегом Ладиженським, більш відомими під спільним псевдонімом Генрі Лайон Олді, була організована творча майстерня "Второй блин", що зайнялася підготовкою і "проштовхуванням" на ринок (тобто – видавцям) книг фантастики. Займалися харків’яни усяким – і перекладами, і кіноверсіями, але програмою-максимумом творчої майстерні завжди була "розкрутка" серії вітчизняної, в першу чергу української фантастики.

Програму вдалося частково реалізувати. Ціною неймовірних зусиль були "пробиті" й побачили світ три збірки серії "Перехрестя" (елітна фантастика): "Той, що живе востаннє" (1992), "Сутінки світу" (1993) і "Книга Небуття" (1995). І якщо в першому з них з волі видавця ще були іноземці – переклади Каттнера і Говарда, то інші вже повністю складалися з творів українських (точніше – харківських) фантастів: Федора Чешка, Єлизавети Манової, Андрія Дашкова, Григорія Панченка, Андрія Валентинова, тих же Г. Л. Олді...

У перервах між виходами книг "Перехрестя" "Второму блину" вдалося випустити чотири авторських "покети" в серії "Бенефіс"; також з подачі творчої майстерні вийшли збірки "Казки дідуся-упиря" та "Епоха гри".

Ну а потім...

Сталося! Видавці нарешті отямилися (читай – побачили гроші під ногами!) і з запалом почали видавати вітчизняних авторів. В цій, прямо-таки фантастичній ситуації, українська фантастика виявилася просто-таки необхідною. Судіть самі: серія "Нова російська фантастика" ("Фоліо", Харків) – 60 % українських авторів. Серія "Абсолютна магія" ("ЕКСМО", Москва) – 70 % книг українських авторів. Серія "Закляті світи" ("АСТ", Москва – "Terra Fantastica", СПб – "Фоліо", Харків) – половина українських авторів...

Твори українських фантастів почали видавати і в інших серіях: "Російська Fantasy" видавництва "Азбука" (СПб) – книги киян М. і С. Дяченків та О. Авраменка, київський "Альтерпрес" – Б. Штерна та А. Куркова, харківське "Фоліо" почало видання А. Валентинова... Не кажучи вже про найкрупніші видавництва – московські "ЕКСМО" й "АСТ", що видають українських авторів також у серіях "Абсолютна зброя" ("ЕКСМО") і "Вертикалі" й "Зоряному лабіринті" ("АСТ" – "Terra Fantastica").

Можна скільки завгодно сперечатися про якість, забувши, що про смаки... коротше, ясно. Можна навіть цвиркнути презирливо через губу: вивалили хлам на голову бідного читача, розфарбували розкладки глянцем – ні об що інтелект почухати! Облишмо, панове... Звісно, голодний автор, котрий понуро пише в рік три геніальних рядки, не забуваючи лаятися з сварливою жінкою – постать достатньо одіозна для кухонних розмов; але ми про інше. Не будемо кричати на перехрестях: поет в Росії більше, ніж фантаст! Фантаст в Росії більше, ніж прозаїк!... А від зміни Росії на Україну суть не міняється. Краще зупинимося на тенденціях, найбільш характерних для сучасної української фантастики. А також, висловлюючись, услід за відомим Бені Криком на прізвисько Король, знайдемо "пару слів за найвідоміших земляків".

Отже, безсумнівно, на даний час в українській фантастиці превалює жанр "Fantasy". Щоправда, істинні цінителі жанру все більше заперечують, що до нього належать такі автори, як Олді, Дашков і Валентинов. А останнім часом і Дяченкам відмовляють у місці в рамках "фентезі", але ми з вами правдоньку знаємо!.. В останні кілька років Україна порадувала шанувальників цього жанру цілою плеядою нових імен. Очевидно, сам поетичний склад української душі, плюс давні літературні традиції штовхають українських фантастів до писання саме в жанрі притчі, опоетизованої реальності – що зовсім не робить цю реальність м'якою й пухнастою. Напевно, є й інші причини того, що в Україні цей жанр розвивається найуспішніше – але факт лишається фактом: якщо у фентезійних і змішаних серіях книги українських фантастів превалюють, то в "науково-фантастичних" українців значно менше.

І якщо в жанрі "Fantasy" нові автори виникають один за одним – і варто зазначити, автори нестандартні! – то НФ залишається прерогативою російських фантастів. Авторів же з Україні, що вторгаються на простори НФ, можна перелічити по пальцях, та й з ними не все так просто. Володимир Васильєв був помічений у написанні "біляфентезійних" речей ("Клинки"). Володимир Заєць написав роман "Пастир добрий" на біблейські теми, Лев Вершинін навіть про наукові експерименти ухитряється писати в формі чудових притч...

Що ж стосується невиправних "фентезерів"...

Марина і Сергій Дяченко (Київ). Перша книга "Воротар" вийшла в 1995 р. Поєднавши романтизм з тонким володінням нюансами психології героїв, цей сімейний дует має немало шанувальників – цілком заслужено. Справжні успіхи – романи "Шрам", "Відьомська доба" і "Ритуал", де збита історія про дракона, лицаря і принцесу настільки майстерно вивернута, що дасть задоволення найдоскіпливішому знавцю...

Андрій Дашков (Харків). Чи не єдиний на просторах колишнього СРСР письменник-фантаст, котрий обживає стик жанрів "чорної фентезі" і містики, психотрилера та "жахів".

Андрій Валентинов (Харків). Його твори не можна назвати чистою "фентезі", це швидше "містико-історичні романи". Для жанру, у якому працює Валентинов, був навіть придуманий спеціальний термін – "криптоісторія", "прихована історія", що цілком відповідає духові книг.

Генрі Лайон Олді (Харків). Друкуються з 1991 року. Самі визначають жанр, у якому працюють, як "філософський бойовик" (термін придуманий особисто ними ще в 1991 році). Критики не спитавшись нарекли деякі твори Г. Л. Олді "міфологічним реалізмом епохи пост-модерну", на що автори знизали плечима і продовжили працювати. Жанр цей близький до фентезі, хоча Олді послідовно порушують усі її канони, ув'язуючи динаміку сюжету з будь-якими дошукуваннями з області моралі, філософії, психології чи історії.

Олег Авраменко (Київ). Почав з роману, що дуже нагадував погіршену копію "Амберських хронік" Роджера Желязни, – "Син Сутінок і Світла", написаного в змішаному жанрі "Science Fantasy". Але вже наступний роман – "Зоряна дорога" виявився набагато кращим...

Олександр Зорич (Харків). Достатньо стандартна "героїчна фентезі", яка легко читається. Автор плодовитий і небезталанний.

Окремо стоїть улюблений шанувальниками фантастики Борис Штерн (на жаль, нині покійний. – Ред.), тому що легше дістати місяць з неба, аніж визначити жанр, у якому він пише. У кожному разі Штерн – прекрасний стиліст з надзвичайним почуттям гумору, котрий ледь не демонстративно плює на форму та закони будь-якого жанру. У декого твори Штерна викликають відторгнення – зовсім як тропічний плід дуріан, знаменитий своїм відразливим запахом. Але якщо ви переборете снобізм і доберетесь до дивовижної соковитої м'якоті, що ховається під товстою шкуринкою цього екзотичного плоду...

За вуха не відтягнеш.

Отже, перечислять авторів і характеризувати їхню творчість можна ще довго – є і автори, й книги. Але поки що, підводячи підсумок, вважаємо своїм обов'язком констатувати: українська фантастика не тільки існує, не тільки вижила (усупереч ідеологічним та комерційним бар'єрам), але цвіте нині буйним цвітом! Звісно, на цій клумбі немало бур'яну, але де його нема? І хто візьметься відділяти зерна від плевел?

А поки що ясно одне: своя фантастика в Україні є, вона розвивається і плодоносить – а вже які плоди прийдуться до смаку особисто Вам, шановний Читачу... Вибирайте самі. "І нехай ніхто не піде ображеним!"

Від редакції. Ця стаття написана авторами у 1998 році. З того часу багато води втекло; в українській фантастиці з'явилося чимало нових цікавих авторів, стилів та книг. Сподіваємося, що автори не відмовляться продовжити цю вельми цікаву тему на сторінках нашого журналу.

Андрій Валентинов
Дмитро Громов
Олег Ладиженський

 
© агенство "Стандарт"