журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ЛЬВІВСЬКИЙ ФОРУМ ВИДАВЦІВ

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ДИСКУРС

МАСКУЛЬТ

ПРЯМА МОВА

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Культреванш

АВАНСИ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №9, 2004

ПРЯМА МОВА

Секрети творчості Валерія Шевчука

Наша бесіда з відомим письменником Валерієм Олександровичем Шевчуком відбулася щойно після презентації наукового видання збірки поезій видатного українського поета та громадського діяча кінця 17-початку 18 ст. Данила Братковського "Світ, розглянутий по частинах", переклад якої на українську мову здійснив В. Шевчук.

– Пане Валерію, скажіть, будь ласка, як співіснують в вашій творчості барокова доба та сучасність?

– Натурально й гармонійно. Можливо тому, що і бароко й сучасна доба не були і не є гармонійними, а болісними й розшарпаними. Це й каламбур (гармонія в дисгармонії) і не каламбур. Вважаю, що минулі культурно-стилістичні епохи проявляються в новому часі, коли людина того нового часу уподібнюється до того чи іншого типу (романтик, класицист, реаліст, наприклад), відтак починає цікавитися тими явищами, що були в минулому. Так я пояснюю спалах інтересу до бароко в кінці ХХ століття, цей спалах "підпалив" і мене, може, навіть і надто.

– Чи існують реальні прототипи персонажів овістей з "житомирського циклу" або вони ще були живі років 10-15 тому? А хто з них ще живий сьогодні?

– Моя творчість фактично вся прототипізована на різному рівні: на сучасну тематику – це живі моделі, з яких я витворюю свої мистецькі образи, а на історичну – пам'ятки давньої літератури (діаріуші, хроніки, автобіографії, спогади, літописи, поетичні пам'ятки тощо, а також документи, акти зокрема). Реальні ж прототипи моєї сучасної прози існують або існували, але я їхніх імен розкривати не маю бажання, бо це належить до "секретів творчості", за визначенням І. Франка. Хай читач сприймає мої образи такими, якими я їх подаю, а не намагається викопати їхні реальні подоби – це нездоровий інтерес. Хоча, правду кажучи, те, що стосується мене самого і найближчих, я не раз розкриваю, зокрема у спогадових творах "Сад житейський" чи дві книги "На березі часу" – прочитайте. Але хочу застерегти: літературний образ та жива модель в моїх творах речі цілковито нетотожні, модель – це лише місток, від якого я починаю свою творчу плавбу.

– Що саме надихнуло вас змалювати галерею "люмпенів"? Чи є у вас, як автора, надія, що згодом життя кожного з них якось налагодиться?

– Я письменник маргінальний, через це мене цікавлять маргінальні теми й люди, а не магістральні – цим і пояснюється мій інтерес до, на чиюсь думку, "ніяких людей". Я ж вважаю, що кожна людина, навіть суспільно негодяща, залишається людиною, при тому, раз назавжди даною у цей світ і неповторною. Друга причина: маю змогу спостерігати такий тип у певному географічному просторі, отже, не вигадую їх, як це чинять любителі так званої "чорнухи", а користуюся реальністю. Це, до речі, похідне методу неореалізму, якого я засвоїв ще з юності. Мене цілком не цікавить, чи життя моїх "люмпенів" налагодиться, бо моя творчість будується не на ідеологічних чи народницьких спонуках, а на психологічних: мета літератури, на моє переконання – пізнавати людину, байдуже, на якому щаблі суспільної драбини вона стоїть.

– Чи вірите ви, що деякі жінки насправді можуть бути відьмами? Чи зустрічали ви таких жінок у житті?

– Мені доводилося зустрічати в житті жінок навіть у літературному середовищі, які признавалися, що вони відьми. Але мене відьми цікавлять не як реальні істоти, а швидше як естетичний знак людини певного типу. Щоб зрозуміти це, раджу в моєму "Домі на горі", в другій частині, прочитати оповідання, яке так і зветься "Відьма" – тут міститься аналіз психіки жінки, яка із звичайної перетворюється у відьму, а в другому оповіданні ("Перелесник) – йдеться про жінку, яка психологічно оборонилася від того перевтілення. А ще прочитайте оповідання "Диявол, який є" у книзі "У череві апокаліптичного звіра", після цього можете зробити літературознавче дослідження на цю тему і все збагнете.

– Які ваші найближчі творчі плани?

– Ніколи нікому не відкриваю своїх найближчих (чи подальших) планів, бо я не прихильник "планового господарства"; зрештою, це моя приватна сокровенність.

– Чи згодні ви з твердженням, що "сучасній українській літературі не вистачає читацької аудиторії і в цьому винні видавництва"?

– Українській літературі через колоніальний статус України завжди не вистачало читацької аудиторії, але одначе вона в неї завжди була і є. І не видавництва у цьому винні, а суспільні обставини, коли особливо посилилася російська культурна агресія при сприянні держави, яка не хоче бути українською (один із її діячів, який навіть упав з переляку від киненого в нього курячого яйця, в ефірі розпачливо заявив, що націоналізм – це хвороба, а не бажання здобути своєму народу волю); але поки ми не виховаємо людини української культури, наша література й продовжуватиме існувати в тому-таки пригніченні, в якому існувала раніше, і в якому існує й тепер. Отож нічого дивного.

– Як ви вважаєте – в місті Києві, що перетворилося останнім часом на шалене, неможливо спокійно працювати? Для цього треба "замикатися" хоча би в Кончі-Озерній? Там існує якась особлива енергетика?

– Я людина міська від народження, тому міська колотнеча мене не вельми вражає. З другого боку, я людина праці, а для праці потрібний спокій, зосередження і можливість бути собою, тим більше, що я вже літній чоловік. Для цього й треба "замикатися", що й чиню, бо марно втраченого часу мені шкода. Звісно, "особлива енергетика" існує в довколишньому просторі, але найбільше шукаю її в собі. Все інше має якомога сприяти цьому процесові.

– Як ви ставитеся до молодих українських письменників?

– Мені байдуже: молодий письменник чи старий, важить лише результат його творчості. Є погані письменники старі, є й молоді. Важить також, наскільки письменник є яскравою індивідуальністю. Мене турбує в молодій літературі її естетична та й інтелектуальна мімікрія і надто мала кількість значних, коли не сказати видатних, індивідуальностей. Справжні ж естетичні вартості творять лише індивідууми. Складається не раз враження, що багато теперішніх письменників є продуктом не живого, зеленого, великого й дивовижного світу, а... комп'ютерів. Слово ж – категорія Божа.

– Чи згодні ви з терміном "Житомирська прозова школа" (що так її вперше назвала Наталка Білоцерківець), або "Галицька прозова школа"? Хіба для митця має якесь значення географічне знаходження міста, де він народився або мешкає?

– Доки Антея не відірвали від Матері-землі, від якої він черпав свої сили, він був нездоланний. Геракл, як відомо, його від землі відірвав і задушив. Ця алегорія дуже прикладається до процесу творення мистецтва, зокрема літератури. Без своєї Матінки-землі ми ніщо, прив'язаність же митця до якогось терену має вирішальне значення.

– Яка історія ваших перекладів Д. Братковського? Що саме надихнуло вас на цю роботу?

– Творчістю Данила Братковського я зацікавився ще в 1970-х роках, коли почав глибоко засвоювати літературу українського бароко, відтак через переклади став повертати творчість цього чудового поета у літературний процес, що завершилося цього року з виходом книги, яка зібрала всю його спадщину в окремому томі. (Це видання обачило світ у Тернополі – прим. авт.) Я з того щасливий, а щастя хіба не надихає?

– Як ви ставитеся до українського феміністичного руху в літературі?

– Цілком негативно. Вважаю фемінізм однією з ознак суспільного розкладу, своєрідною аномалією, а ще жіночою формою комплексу неповноцінності. Чому? Бо цей рух постає супроти природи жінки, а повстання супроти природи є повстанням проти Бога. Я ціную й шаную в жінці жінку, а очоловічень вона мені бридка. Очоловічень жінка – вже не жінка, а сурогат. Можна сказати: це карикатура на жінку, а хто карикатурою милуватиметься? Сміх та й тільки! Так само я ставлюся і до чоловічих аномалій: гомосексуалізму і намагання себе ожіночити. Не забуваймо: повсталий проти Бога ангел ранньої Зорі Люципер став дияволом.

– Як ви оцінюєте рівень сучасної української літературної критики? Чи є надія, що вона все ж таки посідатиме гідне місце або перетвориться остаточно на бульварну чи суто рекламну?

– Рівень сучасної критики, здебільшого, є вкрай низький. Це і зрозуміло: занепад літератури супроводжується занепадом критики; критика – це похідний жанр у літературному процесі. Власне, з філософії літератури критика перетворюється у журналізм, а художня література й журналізм – антиподи. Література для дурнів (так звана масова) творить критика-дурня; література бездарна – бездарного, схоластична – схоластичного. Література велика має віднайти критика великого. Дай же Боже, щоб у нас була велика література, тоді віднайдеться й велика критика, все ж інше придасться; зрештою, немає розуму і без глупоти.

Бесіду вела
Анна ЛОБАНОВСЬКА

 
© агенство "Стандарт"