журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ЛЬВІВСЬКИЙ ФОРУМ ВИДАВЦІВ

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ДИСКУРС

МАСКУЛЬТ

ПРЯМА МОВА

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Культреванш

АВАНСИ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №9, 2004

ДИСКУРС

Книжковий дім – 1

Загальновідомо, що саме до львівського Форуму видавців переважна більшість видавництв намагаються приурочити левову пайку своїх новинок, принаймні найцікавіших, – тож саме під цю пору в книжкових оглядачів виявляється найбільше роботи. Ясна річ, із того, що представлено на цьогорічному Форумі, в одному матеріалі оглянути навіть усе просто варте уваги неможливо, інакше все число "Книжкового огляду" виключно з такого матеріалу складалося б. Проте спробуємо зосередитися бодай на дещиці.

А для того, аби мені цікавіше писалося, а вам цікавіше читалося, подамо все це в химерній, хоч і не вельми ориґінальній, формі спорудження такого собі "книжкового будиночка" з новинок, насамперед "форумних". За його "фундамент", ясна річ, правитиме й література "фундаментальна" – наукові студії. "Стінами" будуть проза, переклад, дитяче письменство й публіцистика плюс мемуаристика. А "дахом", звісно ж, буде поезія. Втім, усередині нашого "книжкового будиночка" буде ще одна "перемичка", яка на "стіну" відверто не тягне, але принаймні для декору згодиться – "попса". Але почнемо, ясна річ, із події, котра цілком годиться виконати в нашому контексті роль "надідеї".

Надідея: Свідзінський!

Особисто для мене "книжкою Форуму-2004" (абсолютно приватна "номінація", – попри те, що це видання було відзначене й офіційно) став довгоочікуваний двотомник творів Володимира Свідзінського. Річ у тім, що академічні зібрання творів вітчизняних класиків у нас в останнє десятиліття не виходять у принципі (Шевченка тут до уваги не братимемо, бо то окрема тема й окремий випадок), а потреба в таких виданнях величезна. І тут раптом щасливий виняток із нещасливого правила – Свідзінський у видавництві "Критика", де два томи вмістили всю відому на сьогодні його творчу спадщину, за винятком лише прозових перекладів. Це тим паче знаменно, що мова йде про великого поета, якому досі катастрофічно не щастило з виданнями, з доступністю текстів для читацького загалу. Лишень уявіть: донедавна єдиним більш-менш доступним виданням його текстів була невеличка збірочка в "Бібліотеці поета", впорядкована професором Василем Яременком, котра побачила світ понад два десятиліття тому, і знайти її навіть у більшості бібліотек було украй проблематично. За останні два роки нібито з'явилося ще три видання вибраних поезій, проте два з них для читацького загалу виявилися недоступними, оскільки на прилавки книгарень не потрапили чомусь узагалі (держзамовлення в нас, знаєте, штука цікава – нібито чуєш, що книжка є, і навіть бачиш її на якійсь із держвиставок, можеш навіть хвилину-другу в руках потримати, але придбати цієї книжки неможливо ніде й ні за які гроші, навіть цілеспрямовано відтак розшукуючи). Втрапив на прилавки лише впорядкований мною збірник "Мандрівник і риболов. Природа у творчості Володимира Свідзінського і Максима Рильського", який побачив світ у відомій серії "Текст плюс контекст" видавництва "Факт", – проте там, ясна річ, не йшлося про повноту представлення автора, лишень про розірвання зачарованого кола недоступності текстів і привертання уваги читача до великого, але несправедливо невідомого поета.

"Численні спроби дати визначення поезії, як-от, наприклад, "найкращі слова в найкращому порядку", напевно, були незадовільне через недостатню свою радикальність: насправді поезія – це спосіб життя. Те особливе бачення й переживання світу, котре здатне в моменті сприйняття робити й читача поетом. Свідзінський належить до кола поетів найвищої проби, що їх можна схарактеризувати словами Ґадамера про Гельдерліна: поетів, котрих "народила скрута і поцілувала мова", – так пише у ґрунтовній післямові (насправді мало не монографії – вона займає 70 сторінок книжки!) про життя і творчість поета упорядниця двотомовика, відомий літературознавець Елеонора Соловей. Їй маємо завдячувати не лише зібранням воєдино всіх цих матеріалів (досі розпорошених по різних українських і закордонних архівах і збережених буквально дивом), але й ґрунтовними коментарями, і навіть спробою реконструкції ключової у творчості, але так і не виданої свого часу збірки Володимира Свідзінського "Медобір", відомої в кількох рукописних інваріантах.

Шкода, ясна річ, що видавництво "зекономило" на гіпотетичному третьому томі – із прозовими перекладами, – хоча логіка в тому, безперечно, є, оскільки ці тексти, маючи значною мірою характер "заробітчанський", далеко не всі становили б нині серйозний інтерес, а більшість із тих, що могли б становити, до нас, на жаль, не дійшли. Так що цінності двотомовика це аж ніяк не применшує, а може навіть – ув очах рядового, "незаакадемізованого" читача – додає.

"Фундамент": культурологія й мистецтвознавство

Продовжимо низкою видань, як то кажуть, "фундаментальних", – себто таких, що претендують на серйозність і всебічність висвітлення певної проблеми. На перший погляд, саме такою є монографія Віри Фрис "Історія кириличної рукописної книги в Україні", видана Львівським національним університетом імені Івана Франка. Тим паче, що досі ми не мали настільки ґрунтовної студії на цю тему, – тож варто порадіти заповненню ще однієї "білої плями" у вітчизняній культурології.

Одначе тут слід завважити й таку річ: книжка, як вказано навіть в анотації, підготовлена на базі лекційного курсу, який шановна авторка читає в зазначеному університеті. Відтак, ця обставина виявилася не надто сприятливою для, так би мовити, наукової "густини" пропонованого нею тексту, – нерідко їй доводиться звертати більшу увагу на "розжовування" речей елементарних. Утім, цей нібито "мінус" є водночас і неабияким "плюсом", якщо зважити на те, що використовуватися книжка буде і в якості навчального посібника; та й для ширшого читацького загалу ця обставина радше сприятлива.

Тим не менше, окремі моменти все одно вимагають більшої точності. Скажімо, обставини написання знаменитої поезії Стефана Яворського "Митрополита Рязанського та Муромського слізне з книгами прощання" були, як відомо з літературознавчих студій, трішечки іншими, ніж шановна авторка описує на с. 154 своєї книги: митрополит в останні роки свого життя майже втратив зір, а відтак заповів свою бібліотеку Ніжинському Благовіщенському монастирю і, відправляючи книжки до Ніжина, написав згадану поезію. Цікаво, що книжки відправлялися, запаковані в… бочках, а відтак у Ніжині (лишень уявіть собі!) не знайшлося жодного всерйоз зацікавленого ченця для того, аби більшість із тих бочок принаймні розпакувати. Втім, це вже дещо інша історія, хоча й надзвичайно показова. Що ж до поезії, писаної латиною, то існує її блискучий переклад Миколи Зерова, і залишається лише подивуватися, чому авторка використовує підрядник.

Утім, це не стільки завваги, скільки принагідні міркування, які висвітлюють лише ситуацію "нестиковок" наших літературознавчих та культурологічних студій. Але завваг, на жаль, теж не бракує, притому більшість із них стосується правопису, себто, роботи не стільки авторки, як редактора, – тут правила з різних правописних інваріантів настільки "поплуталися", що це доводить іноді до кумедних ситуацій. Скажімо, в покажчику осіб (складеному, як видається, нашвидкуруч) згадуються як дві різні особи… Ліхачов Дмітрій і Д. С. Лихачов! Очевидно, подібних елементарних ляпів у настільки важливих і серйозних виданнях таки варто нарешті навчитися уникати.

До речі, прикладом сумлінної роботи в цьому сенсі є інше підготовлене у Львові так само доволі таки розкішне видання – альбом-монографія Володимира Стасенка "Христос і Богородиця у дереворізах кириличних книг Галичини XVII століття: особливості розробки та інтерпретація образу". І текстове, і візуальне наповнення тут надзвичайно цікаві, а допоміжний апарат книжки відзначається особливою старанністю, що засвідчують навіть англо- та німецькомовні анотації (для наукових видань це, до речі, надзвичайно важливо, і даремно наші вчені та видавці приділяють цьому зазвичай мало уваги).

"Фундамент": історія

Інше "фундаментальне" видання, яке привертає особливу увагу з-поміж оприявненого останнім часом, належить до царини історії. Здавалось би, трагедія Бабиного Яру, – а 29 вересня саме минає шістдесят третя річниця початку цієї жахливої терористичної акції, – була предметом як мінімум сотень статей, публікацій, досліджень, збірників, книжок, що побачили світ у різних куточках світу. Проте, як з'ясовується нині, у царині об'єктивного наукового осмислення навіть перебігу (не кажучи вже про глобальніше висновування) тих моторошних подій роботи непочатий край. У цьому контексті напрочуд важливою бачиться з'ява першої книги збірника документів і матеріалів "Бабин Яр: людина, влада, історія", котрий щойно побачив світ у "Зовнішторгвидаві України". Збірник анонсовано як п'ятитомовий, що заповідає всебічний розгляд питання, – і вже перший шестисотсторінковий том засвідчує серйозність намірів його укладачів Тетяни Євстаф'євої та Віталія Нахмановича. Том має підзаголовок "Історична топографія. Хронологія подій" і включає, крім власне низки студій, більше півтори сотні документів – розповіді свідків та учасників подій, у тім числі низки людей, які дивом зуміли врятуватися з кривавої м'ясорубки; матеріали про дії влади в радянські часи, спрямовані на витривлювання з суспільної свідомості пам'яті про це жахливе злодіяння нацистів; документальні світлини; карти, схеми, дані аерофотозйомок і комп'ютерної реконструкції рельєфу місцевості тощо.

Прикметно, що 90 відсотків цього матеріалу взагалі публікується вперше, а всі раніше публіковані матеріали пильно звірені з ориґіналами, оскільки в їхніх попередніх публікаціях подекуди траплялися, як з'ясувалося, не лише випадкові недогляди, а навіть свідомі перекручення, допущені несумлінними чи заанґажованими дослідниками. Довідавшись про останнє, вже не дивуєшся такій фразі Жанни Ковби з передмови до видання: "Вражаюче, але закономірно, що досі немає жодного спеціального наукового дослідження чи довідника (з цієї проблематики. – І. А.), в основному – замітки, повідомлення, статті в масовій, частково науково-популярній періодиці". Зрештою, як і висновку співукладача збірника В. Нахмановича, який стверджує, що "географія масових розстрілів у Бабиному Яру в період війни і до останнього часу не була предметом повноцінного наукового дослідження, оскільки спиралася на вкрай вузьке коло джерел… Крім того, пошуки часто проводилися непрофесіоналами, і чимало праць обтяжені відпочатково заданими ненауковими вимогами "потрібних результатів".

Залишається, вслід за укладачами, сподіватися, що введення в науковий обіг такої кількості невідомої чи малоприступної досі документальної інформації, притому зібрання її під однією, хай і невиправдано, як на такий обсяговий том, тонкою (це закид, ясна річ, видавцям, а не публікаторам) обкладинкою прислужиться як мінімум максимальній об'єктивності наших знань про події, уроки яких у принципі не можуть залишатися незасвоєними.

До чести укладачів ще одна напрочуд важлива риса цього видання – принципове уникання будь-яких спекулятивних рефлексій, незалежно від того, з чийого боку й на чию адресу вони б не напрошувалися. Лише скрупульозне відтворення фактів – без жодної спроби піддаватися "спокусі" роздути одиничні приклади до рівня мало не глобальних узагальнень чи, навпаки, що-небудь контекстуально затушувати. Мушу підкреслити це через те, що подібним досі грішило аж занадто багато студій на цю моторошну тему.

Ясна річ, пропонована студія не вичерпує проблеми дослідження жахливої трагедії Бабиного Яру. Радше вона лише закладає підвалини якісно нового етапу цих досліджень. Гадаю, пропонована авторами збірника реконструкція місць розстрілу й захоронення нацистами мирних громадян і далі буде предметом наукових дискусій. Сподіваюся лишень, що ці дискусії будуть справді науковими, а не псевдоідеологічними, а подальші томи збірника "Бабин Яр: людина, влада, історія" витримаються на такому ж високому професійному рівні й моральних принципах.

"Фундамент":

літературознавство,

фольклористика

Наступний вартий пильної уваги том – літературознавча монографія професора університету Манітоби (Канада) Мирослава Шкандрія "В обіймах імперії: російська і українська літератури новітньої доби", що побачила світ в авторитетному київському видавництві "Факт". Тема українсько-російських взаємин досі надзвичайно важлива й болюча, одначе в культурологічному, зокрема літературознавчому сенсі відчитана досі напрочуд слабо, – досить сказати, що ця монографія є однією з перших спроб системно оглянути її крізь призму постколоніальних теорій. У цьому контексті, аналізуючи знакові твори як вітчизняного, так і сусіднього письменства – від О. Пушкіна й К. Рилєєва до Ю. Андруховича, – автор нерідко доходить принципово інакших, аніж це досі було прийнято в літературознавстві, висновків. Високої оцінки заслуговують виконаний Петром Таращуком переклад праці з англійської, наукова редакція професора Віри Агеєвої, а також безпосередньо робота видавництва – том якісно виданий, допоміжний апарат дібраний з розрахунку на зручність користувача тощо.

Неабияк втішило львівське видавництво "Літопис", запропонувавши переклад книжки Умберто Еко "Роль читача. Дослідження з семіотики текстів". Щоправда, переклад цієї праці Мар'яна Гірняк виконувала не з італійської, а з англійської (по суті, переклад перекладу), – тим не менше, сам факт з'яви цієї книжки вельми симптоматичний, оскільки це перша українська інтерпретація не белетристики, а власне наукової праці знаменитого медієвіста. Про якість перекладу судити, ясна річ, неможливо, не бачивши ориґіналу, але все одно не можу не завважити, що очевидних бздурів нібито не проступає, і текст загалом нормально надається до сприйняття – а це вже неабищо.

Зрештою, проблемою читача "Літопис" останнім часом переймається системно, – вочевидь, з подачі авторитетного літературознавця Марії Зубрицької, яка не лише виконала наукову редакцію згаданої праці Умберто Еко, але й видала тут власну монографію "Homo legens: читання як соціокультурний феномен". Про якість цієї праці свідчить бодай відзначення її академічним журі Форуму видавців.

Тим часом фольклористика останнім часом чомусь виглядає в нашому науковому дискурсі нічим іншим, як "дідовою дочкою" з відомої народної казки. Принаймні я не пригадую за останні роки справді помітних видань з цієї галузі. Тим приємнішою є з'ява у львівському видавництві "Світ" першого тому "Казки Гуцульщини" нової серії "Українські народні казки". Підкреслю, що маємо тут справу саме з науковим виданням фольклорних записів гуцульських казок, зібраних у селах Соколівка та Яворів Косівського району Івано-Франківської області, які записав, опрацював і відкоментував Микола Зінчук. Зважаючи на те, наскільки стрімко останнім часом втрачаються ці безцінні скарби, значення цього видання переоцінити важко. Сподіваюся, що наступні томи серії – казки Буковини, Покуття, Бойківщини та Закарпаття – не забаряться й будуть настільки ж цікавими. Одначе, як на мене, наукова цінність цих видань була б іще більшою, якби тексти подавалися безпосередньо діалектом, опрацьованим, ясна річ, науково, але не літературно.

_______________________

Ясна річ, кількість книжкових новинок, які вартують того, аби бути оглянутими, завелика для того, аби все це вмістилося в одному журнальному числі. Тому продовжимо споруджувати наш "книжковий дім" у наступному числі "Книжкового огляду". А доти займемося "начиткою", себто, підготовкою "будматеріалу". Адже попереду "стіни", а це, що не кажіть, справа відповідальна.

Іван Андрусяк

 
© агенство "Стандарт"