журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ЛЬВІВСЬКИЙ ФОРУМ ВИДАВЦІВ

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ДИСКУРС

МАСКУЛЬТ

ПРЯМА МОВА

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Культреванш

АВАНСИ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №9, 2004

ЛЬВІВСЬКИЙ ФОРУМ ВИДАВЦІВ

Визнані й невизнані хіти форуму

Не буду претензійно узагальнювати індивідуальні спостереження, враження та досвід спілкування – але я б сказала, що на ХІ Форумі видавців відчутно "царили упаднические настроения", наче в загниваючому буржуазному мистецтві. Нібито все як завжди: шалене збіговисько видавництв, лавини відвідувачів, активна торгівля, – а попри те якесь невідчепне відчуття загальної млявості важко пурхало в ярмарковій атмосфері. Фанати Форуму, які в минулі роки носилися з величезними торбами книжок, що ставали домовинами місячної зарплатні, тепер знуджено никали, крутячи одну-дві книжечки в руках: "нема на що дивитись, нема на що гроші витратити…" Знову засичали темні ворожі чутки про те, що наш Равлик з часів позаминулорічного тріумфу неухильно згортає свої завитки і "шо то все будуть переносити до Кийова"…

Монотонне гудіння невражаючих експозицій дещо пожвавлював незвичний надмір іноземних гостей: польські видавці, російські видавці, Паоло Коельо врешті-решт, – і в нас тепер усе як у людей! Варто визнати Брусилівський прорив організаторів Форуму у вимірі престижу – адже донині Форум відбувався на рівні "свій до свого по своє" – маленьке, проте дуже горде українське. На минулих форумах Олександра Коваль щороку констатувала, що наші польські й російські колеги (найближчі-найдорожчі сусіди, що їм ми присвячуємо роки свого життя, не кажучи вже про казкове заЄЕСся) вважають участь у Львівському форумі неприбутковою і просто "нецікавою" – мовляв, права на їхні видання за кілька тищ баксів в них тут ніхто не купить, а права на наші видання вони і з доплатою не візьмуть. Цього разу чомусь "нє побрєзговалі батєнькі" нашою ласкою – і зустрілись книгопредставники трьох дружніх добросусідніх держав, не забувши принагідно відрефлексувати цей історичний зліт на відповідному семінарі, красиво назвавшись "слов'янською віссю". "Тому що патріоти", певне...

На мою думку, саме гості цього разу забезпечили найцікавіші імпрези Форуму: презентації польських письменників (серед них Анджей Стасюк, про якого ми вже знаємо, що "Стасюк є"; Ольґа Токарчук, аж три книжки якої в цьому році вперше вийшли українською мовою і відразу завоювали українську аудиторію, "подарувавши нам свій спокій"; українське і польське перевидання геніального дрогобиччанина Бруно Шульца, втім, значно більш відомого в світі, аніж в сучасному Дрогобичі), презентація книжки російської журналістки Анни Політковської "Друга чеченська" про реальну ситуацію в Чечні (сама пані Політковська не змогла приїхати на Форум через те, що її намагались отруїти, як-от нещодавно Ющенка), вісім українсько-російських і російсько-українських літературних "спаринґів" (Жадан-Амєлін, Кіяновська-Стєпанова, Дереш-Букша, Іздрик-Рубінштейн, Андрухович-Ґандлєвскій), на яких стабільно перемагала вічна слов'янська дружба. Але усі ці заходи не могли приховати явного затишшя і дефіциту новинок на українському ринку, в чому насамперед варто звинуватити сумнозвісне скасування книговидавничих пільг.

Цьогорічний брак яскравих новинок українських видавництв, як на мене, цілком відображає список переможців "Книги Форуму 2004", який цього разу відбувся під знаком науки (видно, в журі бал правили гуманітарії, адже майже половина переможців – книжки з гуманітарних наук). Скасували всі номінації, натомість впровадивши "тематичні категорії", перша з яких – це "видання загального призначення", куди жужмом скинули художню, довідкову, дитячу, мистецьку й подарункову літературу, есеїстику, мемуаристику тощо (!). Інші дві категорії: "наукова та фахова книга" і "підручники і посібники". Відповідно до категорій маємо три експертні комісії: журі, академічну раду і шкільну раду. Звідки раптом такий вибух наукового інтересу, через який постраждали "художня-дитяча-публіцистична-довідкова-тощо", лишилось невідомим. Гадаю, це було зроблено для того, щоб залучити побільше потрібних осіб: президентів і ректорів усіляких університетів, що стали членами Академічної ради, – від яких може бути значно більше користі, аніж від простих собі письменників і культурних діячів. Серед книжок-переможців, обраних Академічною радою, я особисто відзначила б дослідження Марії Зубрицької "Homo legens: Читання як соціокультурний феномен" – пані Зубрицька як завжди тримає свою марку якості поєднання науковості із цікавістю й вільним мисленням – яка вже надихнула Ігоря Бондаря-Терещенка на серію фірмових інтелект-приколів в минулому номері "КО".

В результаті маємо такі розклади: дев'ять наукових досліджень (причому, з них аж три книжки релігійної тематики – вгадується впливова рука ректора Українського католицького університету отця Бориса Гудзяка; а серед суцільної історії-філології-культурології як Пилип із конопель вигулькує книжка "Методи і результати дистанційного зондування планетних атмосфер"), три підручники, два "мистецтва", одна "публіцистика", одна "дитяча книжка" (вперше не А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА, зате цього разу Іван Малкович отримав "найкращого директора"), одна "художня" перекладна, три класики (один наш – Володимир Свідзінський – перше академічне видання, другий вірменський – Григор Нарекаці – перший український переклад, а третій, звісно, Тарас Шевченко – що ж ми, Шевченка не нагородим, чи що, без нього куди?..), одна "поезія" – ґран-прі і невідомо чому один атлас світу, що взагалі не мав би входити в категорію загальнопризначених видань. Не нагороджено жодного сучасного українського прозаїка.

Судячи з усього, список переможців не сподобався нікому, крім переможців, але це звична доля всіх українських конкурсів і рейтинґів – усі вони блатні, непрофесійні й суб'єктивні! І все ж я вирішила розпитати у письменника Івана Андрусяка, який входив до складу журі конкурсу, як це все відбувалося і що він про це думає.

– Як ви гадаєте, чому цього року в конкурсі "Книга Форуму" відбувся такий сильний перекіс в бік науки? Тобто більше половини номінацій зайняли наукові видання?

– Не знаю, який може бути "перекіс у бік науки" в нашій країні при нашій науці… Тут скільки не вибирай, все одно буде мало, по-моєму.

Але щодо наукових видань, то їх оцінювало не журі, ясна річ, а спеціальна академічна рада, що складалася з авторитетної професури. Вони мали обрати десять видань – і вони їх обрали.

– Як відбувався відбір книжок?

– Всі книжки, подані на конкурс, розсортували для трьох експертних комісій: наукові видання, а також підручники й інше "школярство" оцінювали спеціальні фахівці, а все решту – художню й дитячу літературу, подарункові видання, публіцистику тощо – журі, членом якого я був. Ми мали кілька годин на ознайомлення з поданими на конкурс книжками. Перед тим домовилися, що кожен із членів журі може обрати п'ять книг, котрі пропонуватиме на відзнаку. Ці книги відкладали на окремий стіл у центрі залу, довкола якого відтак і відбувалося обговорення. Далі серед обраних книжок виявлялися такі, проти яких більшість членів журі не заперечували, й такі, довкола яких спалахували пристрасті. Десь доходили консенсусу, десь не доходили, але наприкінці абсолютно демократична, відкрита процедура голосування все розставила по своїх місцях.

– Хитра штука – консенсус. А ґран-прі?

– На ґран-прі наше журі й академічна рада запропонували по дві книжки. Від науковців – "Повна Симфонія до Святого Письма Старого та Нового Завіту" і "Переяславська рада 1654 року: історіографія і дослідження". Від нас – "Мальоване дерево: Наївний живопис українського села" Лідії Орел і поетична книга Миколи Воробйова "Слуга півонії". Яким принципом послуговувалися при цьому науковці, я не знаю, але ми вирішили висунути на ґран-прі ті книжки, які набрали найбільшу кількість голосів. Проти цих двох не було подано жодного голосу, тому номінувалися саме вони.

Відтак відбувалося загальне обговорення цієї четвірки всіма трьома складами експертів. Ясна річ, я був серед тих, хто відстоював Воробйова, і мої арґументи полягали в тому, що специфіка самого жанру ґран-прі краще достосовується не стільки до певного явища, як до особистості в культурі, а серед номінантів такою особистістю якраз і є Воробйов – направду геніальний поет, якого досі несправедливо оминало визнання сучасників. Я говорив про те, що наше рішення мусить пропонувати публіці певний, як тепер модно казати "месидж", і в разі обрання Воробйова цим "месиджем" буде сучасна українська поезія, котра уваги як мінімум давно заслуговує.

Чесно кажучи, я не сподівався, що це вдасться, оскільки до поезії нині чомусь надто багато несправедливо упереджених. Самі бачите, скільки виявилося незадоволених нашим рішенням, скільки бурчання, "гниття", занудства довкола. Але я щасливий з того, що це вдалося, а через "гниття" щасливий вдвічі, бо воно насправді лише засвідчує правильність вибору.

– Все-таки, що для вас було визначальним у виборі книжок – цікавість, важливість, поліграфічне оформлення?

– Для мене особисто – культурна цінність видання. Наприклад, я не мав змоги до конкурсу ознайомитися з відзначеним на Форумі виданням "Книги трагедій" Григора Нарекаці, там я її побачив уперше, проте одразу ж включив до своєї "п'ятірки". Бо сам факт її першої з'яви українською мовою – вже неабияка культурна подія, котра заслуговує на виокремлення, на привертання до неї уваги.

– Із сучасних українських прозаїків не було кого нагороджувати?

– На мою думку, єдина книжка з поданих на конкурс, котра справді на це заслуговувала – "Трояка ружа", чи то б пак, "Солодка Даруся" Марії Матіос. Але з цим погоджувалися далеко не всі члени журі, так що я мусив змиритися. Ще була почасти "сучасна" (бо включає і сучасників, і попередників) антологія Юрія Винничука "Чорт зна що". Вона обговорювалася активно, але спіткнулася, очевидно, об чиїсь упередження, – так само, як і "а-ба-ба-га-ла-ма-гівські" "Тореадори з Васюківки", котрі, по-моєму, теж заслуговували відзнаки. Але після бою кулаками не розмахують, а те, що вибрали, було наслідком консенсусу.

Упередження, звісно ж, не найкраща штука, але всі ми люди, і ніщо людське нікому не чуже. Я теж маю свої упередження, – скажімо, нізащо в світі не проголосував би за відверту попсу типу Пиркало чи за "фоліївську" російськомовну маразматику типу, прости Господи, Лади Лузіної чи дядька, котрий змінив прізвище на Поттер.

– Чим видатне зібрання творів Шевченка, крім Шевченка?

– Я не знаю, навіщо відзначили це видання… Так, це подія, але трішки не того статусу, аби відзначати її на Форумі. Чесно зізнаюся – я відстоював, причому доволі таки "нахраписто", двотомник Володимира Свідзінського – по-моєму, це подія не лише Форуму, а всієї нашої культури. І я не здивуюся, якщо, скажімо, на конкурсі "Книжка року" цей двотомник здобуде ґран-прі. Вважайте, що це мій прогноз – побачимо відтак, чи справдиться…

– Яким дивом у вашій категорії опинився Великий атлас світу? Йому явно пасувало би бути в наукових і фахових виданнях, а до вас він не має стосунку.

– Погоджуюсь. Шевченкові, до речі, теж пасувало би бути там, а не в нас, – але це питання не до мене.

А щодо атласу, то я з дитинства маю величезний сентимент до картографії, і знаю, наскільки нам справді бракує якісних видань у цій сфері. Так що за атлас, незважаючи на тонкощі "розмежування", я голосував свідомо й відповідально.

– Що ви скажете на те, що цей конкурс дуже непропорційний до реальних продажів?

– Просто мають бути різні конкурси – чим більше, тим краще. А щодо рейтинґів продажу, то я особисто ставлюся до них украй скептично. Бо реально їх вам усе одно ніхто не покаже – це пов'язано з нюансами нашого "прибацаного" законодавства і нашого відверто колоніального ринку. А крім того, скільки на всю велику Україну українських книгарень? Ото ж бо й воно! Краще вже консенсус фахівців, хай з упередженнями й недосконалостями, аніж узагалі чорт зна що (ясна річ, не про Винничукову антологію мова).

– Взагалі ви задоволені результатами конкурсу?

– Я дуже задоволений тим, що Микола Воробйов отримав ґран-прі. Це як мінімум історична справедливість. І ще задоволений тим, що відзначені деякі інші видання.

А щодо власне результатів, то вони, по-моєму, полягають не у відзнаках, а в низці все тих же "месиджів", котрі для свідущих людей про щось та свідчать. Ось кілька з них.

Прозаїкам і видавцям прози: запропоновані вами цього року тексти здебільшого не витримує конкуренції, виглядають блідо й нецікаво, а тому в цій царині слід принципово міняти підходи; натомість із прозою перекладною все більш-менш гаразд, варто продовжувати в тому ж дусі, нарощуючи темпи.

Дитячим письменникам і видавцям дитячої літератури: конче потрібні нові хороші тексти, перевидання й переклади вже набивають оскомину.

Читачам: існує потужна сучасна українська поезія, на котру варто звернути увагу.

Політичний: на Форумі відзначено дві книжки, безпосередньо пов'язані з Польщею – дитячі поезії Яна Бжехви і проза Ольґи Токарчук; а також дві книжки, пов'язані з Росією – "Переяславська рада" і "Друга чеченська" Анни Політковської. Дружній жест у бік Заходу й насторога стосовно тоталітарних рецидивів Сходу однозначно засвідчують орієнтації українського культурного простору.

Гадаю, на ці та інші "месиджі" варто звернути увагу всім зацікавленим.

– Як ви гадаєте, що цей конкурс дає? І чи взагалі щось дає?

– Я не знаю, що це дає видавцям, крім морального задоволення. Але, без сумніву, це є певний "месидж" читачам, яких постійно збивають з пантелику, завалюють карпами й лузіними, подаючи фіґню за неабищо. Просто рано чи пізно слід було вказати цьому охлосу на те, хто такі Воробйов, Свідзінський, Бжехва чи Нарекаці. Хоч трохи, але "маякнути", – бо в нас, бігме, страшенно рідко трапляєтья нагода привернути увагу до справжньої літератури.

– Дякую вам. Будемо сподіватись, що охлос "поняв" і буде роздуплятися.

Крім того, я хочу розповісти (чи пак, прорекламувати нашому любому охлосу) іще про два, можливо, із багатьох невизнаних хітів Форуму, причому це хіти не лише за якістю, а й за продажами. Я не погоджусь із Іваном Андрусяком, що якість завжди суперечить популярності – це залежить від жанру і контексту. Перший хіт – дійсно хіт, хоча й усе-таки місцевого рівня – це книжка "Таємниці міста Лева" львівського видавництва "Аверс", яку уклали О. Волосевич і О. Даниленко. Ця книжка продовжує традицію досить відомої аверсівської серії "Історія/Природа/Герої/Культура України в казках і легендах" в сенсі класного – доладного, вичерпного, цікавого, рідкісного… – підбору матеріалу. (Розділи: Історія стародавнього Львова, Природа Львова (львівські гори, річки, стави), Мандрівка Львовом (вулиці, площі, церкви, палаци), Колись давно у Львові (перша львівська газета, найстаріші ринки, кінотеатри, конка, трамвай тощо), Слава Львова: люди і події (страта Івана Підкови, облога Хмельницьким Львова, Руська Трійця, Андрей Шептицький, Іван Франко, ЗУНР, Йосип Сліпий та ін.), Освіта, культура, мистецтво (книжки Івана Федорова, львівські університети, театри, музеї, картинна галерея, література, музика, малярство). В кожному розділі спочатку йдуть інформативні нариси відомого львовознавця Ірини Котлобулатової про історичні постаті і події, а за ними казки, загадки, легенди, оповідання, вірші знаних львівських і не львівських письменників і поетів: Зінаїди Тулуб, Ігора та Ірини Калинець, Марії Чумарної, Володимира Лучука, Марії Людкевич, Євгена Маланюка, Івана та Петра Радковців, Петра Карманського, Оксани Іваненко, Василя Симоненка, Богдана Ігора Антонича та багатьох інших. Історичні нариси супроводжуються дуже цікавими репродукціями старовинних гравюр і давніх фотографій, а художні твори проілюструвала молода художниця Оксана Гопяк-Фіта. Також дуже вдалою є обкладинка книжки, що належить художниці Іветі Ключковській: на Форумі й в книгарнях люди питають книжку "з левчиком в окулярах". На Форумі книговидавців з яток було продано близько 1000 примірників вельми недешевої книжки, кілька сот примірників закупило для міських бібліотек Головне управління ЗМІ та поліграфії Львівської державної адміністрації. Це перша і єдина книжка про історію Львова для дітей – не підручник, і не чисто художній твір, а власне, як і зазначено на титулі – "книга для читання".

Другий "невизнаний хіт" – це книжки з серії "Казкова скринька" львівського видавництва "Афіша": "Вередлива коза" та "Руденька курочка". В них просто неперевершені малюнки – дивіться самі! Я давно вже такого не бачила, малюнки художників Наталі та Романа Польових зачаровують з першого погляду: кожен персонаж має абсолютно неповторний образ, риси і вираз обличчя. Незабаром з'явиться третя книжка з їхніми малюнками – "Неввічливий вовк". Три книжки містять десять ілюстрованих казок: "Фарбований лис", "Вередлива коза", "Мишка і сир", "Нерозумний горобчик", "Руденька курочка" (Наталія Польова); "Легковажне Ягня", "Кіт-боягуз", "Солом'яний бичок", "Неввічливий вовк", "Рукавичка" (Роман Польовий). Тексти написані цілком просто і дотепно, в кінці кожної казки – запитання-ігри для дітей (скажімо, знайти щось на малюночку – подібні до тих, які є в дитячих журналах). Коштують суцільно ілюстровані книжки на крейдованому папері лишень 9 гривень, що не в останню чергу спричинило зашкалювання продажів. Одне польське видавництво навіть звернулося до "Афіші" з пропозицією придбати права на ці книжки – небувалий випадок, особливо щодо дитячих книжок!

Головний редактор "Афіші" Роман Коник розповів мені історію появи цих книжок. П'ять років тому, коли він ще працював в іншому видавництві, він познайомився із молодими художниками Польовими, що виставляли свої роботи на львівському вернісажі, і запропонував їм проілюструвати казки. Для художників це була досить незвична робота, але, почитавши казки, вони погодились. Видавництво оплатило їхню працю, проте книжок не видало і невдовзі закрилося. Художники поклали собі більше нізащо і ніколи не ілюструвати жодних книжок. І от аж через п'ять років пан Роман вмовив керівництво "Афіші" перекупити малюнки і видати книжки. Художники були дуже здивовані – і на момент нашої розмови з паном Романом вони ще навіть не знали про свій фурор. Пан Роман сподівається, що після такого успіху вони продовжуватимуть ілюструвати книжки. Так що шукайте-виглядайте талановитих художників – це запорука успіху в галузі дитячої книжки!

Інна Волосевич
inana@ua.fm

 
© агенство "Стандарт"