журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
ЛЬВІВСЬКИЙ ФОРУМ ВИДАВЦІВ

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ДИСКУРС

МАСКУЛЬТ

ПРЯМА МОВА

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Культреванш

АВАНСИ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №9, 2004

ЛЬВІВСЬКИЙ ФОРУМ ВИДАВЦІВ

Скажи мені, що ти думаєш про Форум, і я скажу, хто ти

Критичний погляд на 11-ий Національний Форум видавців у Львові
і на самих себе на Форумі

Постфорумівські роздуми вклали "книжку в руку" – "Доручення, або про спостереження спостерігаючого за спостерігаючими" Фрідріха Дюренматта… Тож наразі подумалося: ми, українці, маємо кровну потребу критикувати все і вся. Утім, самі не можемо жити без критики. Адже це, хоч і негативна, проте увага до кожної нашої персони – індивідуальної чи колективної. Звісна річ, ми нічого не змінюємо, щиріше – не хочемо змінювати: бо так комфортніше, бо сутність критики у самій критиці, бо інакше втратимо сенс життя.

"Бачу, ви дістаєте книжки… Я кожному з вас охоче підпишу книжку, але якщо ви організуєтеся. Прямо зараз", – не витримав Пауло Коельо наприкінці зустрічі із форумівськими журналістами, відчувши у тому фінальному ворушінні зародок чергового штурму на столи, за якими розташувалися винуватець й організатори події. Напевно, довгоочікуваний на Форумі бразильський гість не порадив би разом із вподобаним українським "таночком із хустинкою" експортувати й "дикі танці українських журналістів", які підсвідомо – поведінкою – продемонстрували неповагу передовсім одне до одного. І гадаю, бодай когось із колег, як і мене, боляче зачепив докір живого класика про наше невміння організуватися. Адже то була правда про нас усіх на Форумі: учасників, гостей, відвідувачів, мас-медіа, а також організаторів. Для внутрішньої дисципліни, злагодженості у діях, корпоративності нам все ще бракує культури, досвіду, а головне – бажання.

Цікава у мене була роль на одинадцятому Національному Форумі видавців у Львові. Я дивилася на це книжкове дійство очима журналіста і водночас учасника, головного редактора молодого всеукраїнського видання "Каталог "Навчальна книга – поштою". І не могла не згадати переддень цьогорічного книжкового свята у Львові. Як шанувальницю книжки і читання мене дуже порадував зміст звернення Президента Форума до – тоді ще майбутніх – його учасників, утім, як людину, яка певним чином орієнтується в умовах українського книжкового ринку, це збентежило. Тож пропоную разом вирушити маршрутом, окресленим Олександрою Коваль, і наповнити вже реальним змістом оті її сподівання, довірені нам.

"Дорогі друзі! Шановні колеги!

Ми починаємо все спочатку: попередні десять років примірялися, експериментували, пробували, щоб нарешті почати Форум видавців для дорослих. Цей буде першим. Тому не питайте, що буде нового. Крім Палацу Мистецтв (ми на нього приречені), новим буде геть усе, треба лише подивитися свіжим оком. Неначе вперше."

Чи подорослішав Форум? За словами Олександри Коваль, протягом 10-ти років він збільшився у 10 разів (1-й Форум видавців – 58 учасників, 10-й – 582). Станом на початок 11-ї виставки-ярмарку у Львові до участі у ній зголосилося 552 учасника, хоча акредитацію учасника одержали понад 1500 осіб.

Проте варто, напевно, говорити про ступінь достиглості якісних змін, про правильність зроблених висновків, міру усвідомленості найголовніших уроків впродовж "дитячих і підліткових" десяти років. Причому пам'ятати, що епітети "перший" і "новий", характеризуючи якість, не завжди стосуються змін на краще.

Спершу трохи показових цифр. Прес-реліз 11-го Форуму говорить про понад 100 нових його учасників. Рахуємо: торік загалом їх було 582, це означає, що сотня нових-таки з'явилася, але майже стільки ж минулорічних участі в 11-му Форумі не узяли. Приміром, партнерів видавців – книгарень, бібліотек, приватних підприємців та авторів, фондів, спілок, громадських організацій, котрі займаються видавничою діяльністю, – цього разу на Форум приїхало 181 проти понад 220-ти минулорічних. І якими б не були причини тої неучасті, це також оцінка Форуму. Хоча, якщо "подивитися свіжим оком", побачимо просто знак, який раніше не помічали: цілком можливо, "відсутні" книжкарі були в числі півтори тисячі акредитованих на Форумі учасників, інакше – обрали для себе інший формат участі, чим дали підставу припустити: не для всіх учасників присутність на оплаченому стенді, на якому демонструється і навіть продається вроздріб їхня продукція, є ефективною.

З іншого боку, така велика кількість акредитованих, серед яких було багато гостей, завадила декому з видавців фахово поспілкуватися, хоча відвідувачів у перший день виставки не пускали до Палацу Мистецтв. "Ми навіть не могли угоду нормально скласти з партнерами", – говорить Діана Карпин, завідувач відділу зв'язків з громадськістю та реклами львівського ДСВ "Світ".

Новиий формат цікавості до Форуму призвів також до того, що організатори були змушені чи не третині учасників відмовляти у запрошеннях на урочистий вечір в Оперному театрі, що вміщує лише тисячу чоловік. Хоча насправді дивує інше: видавці, гості, журналісти щоразу досить суворо критикують, навіть висміюють організацію "офіціозу в Оперному", і щоразу йдуть туди, неначе на аншлагову циркову виставу, піднімаючи одне одного із зайнятих не за квитками місць. Ідуть із валізами і не знімаючи верхній одяг – нехтуючи проханням працівниць гардеробу: "Будь ласка, у нас же свято…" Невже така наша спільна поведінка здатна викоренити помпезність, нещирість урочистого відкриття і похибки його організації, коли, приміром, у залі відсутні переможці або називається ім'я не тієї людини, яку мають нагородити? І чи зізнався собі кожний особисто: коли "зааплодували" зввернення до Форуму прем'єр-міністра України, озвучене чільним представником Держкомінформу Василем Шевченком, вкотре виявили свою войовничу нечемність, чи це була певна спроба консолідуватися?

Своєрідний перехід від кількості до якості продемонструвала і журналістська громада: торік на Форумі працювало вдвічі більше представників мас-медіа. Старт новій якості дала "Львівська газета", яка 16-19 вересня робилася (і виходила) безпосередньо на Форумі, "у живому ефірі", силами всіх журналістів, бажаючих долучитися до її створення. Привід замислитися подарувала і так звана "поведінкова якість" (ситуативна чи підсвідома?) моїх медіа-колег, серед яких на прес-конференції Коельо була і я: чому ми такі?

Новим тривожним симптомом озвалася, на перший погляд, дивна стриманість журналістів на прес-конференції організаторів Форуму, на яку були запрошені представники обох гілок влади, Василь Шевченко і Павло Мовчан, керівник "Кредит (Банку) Україна", фінансового партнера заходу, головний редактор "Львівської газети" Олесь Старовойт, Президент Національного університету "Києво-Могилянська Академія" Вячеслав Брюховецький. "Прошу запитання, – волає пані Коваль. – Немає запитань". Можливо, для журналістів, як і для інших слухачів, запитання втратили будь-який сенс, коли вони вкотре побачили протистояння законодавчої і виконавчої влади (В.Шевченко: "Треба захищати будь-яку книжку, яка робиться в Україні, тим більше що відсотків сімдесят з них – це видання українською мовою. Сьогодні є всі законодавчі умови, аби українська книжка була успішною" і – П.Мовчан: "Українська книжка українською мовою – треба повернутися до цієї редакції Закону. Російськомовна книжка не може бути опільгована в Україні")? Коли прозвучали фрази на кшталт: Для кожної справи має бути ідея. Людина – набір інформаціїї, позитивної та негативної... Книговидання і подібні речі лише інструмент щодо наповнення існуючої ідеології. Протягом 14-ти років незалежності ми не маємо в нашій державі загальнодержавної української ідеології. Тож, "знявши одяг" ("Шаровари" і "вишиванки"? – О.Х.) ми отримали порожній ринок, – і ось маємо те, на що заслуговуємо (генеральний директор "Кредит (Банку) Україна"); "Як Україна може завойовувати якісь позиції в Росії, якщо вона не має своєї позиції в Україні?" (П.Мовчан); "Чи може Пауло Коельо зрівнятися з Ліною Костенко чи Павлом Загребельним?" (запитання із залу); "Ми маємо бути горді з того, що ми українці" (В.Шевченко). І що б вирішили тієї миті будь-які слова чи запитання на вже заскорублу думку Олександри Коваль: "Роль держави у книговидавничій справі є важливою, але не першочерговою. Проект програми "Читання" існує вже кілька років, але донині нікого не цікавить – ані владу, ані громадськість. Якби українці хотіли більше читати українською, то видавці задовольняли б їхній попит. Російськомовний Коельо в Україні продається вдесятеро краще за україномовного…"

"…І тоді виявиться, що наші видавці видають багато нових книжок, і книжки ці надзвичайно цікаві. А також, що попит на українську книжку несподівано з'являється навіть в тих місцях, де, начебто, й українців ніколи не було. Що діти хочуть читати, а письменники (хоч вони все ті ж) пишуть ще краще, ніж раніше…"

Усі мої співбесідники, в яких я запитувала про відчуття якісних змін, відзначили, що завдяки Форуму вони можуть знайомитися з книжковими новинками (понад 200 додаткових заходів виставки-ярмарку так чи інакше презентували нові видання або проекти українських видавництв і гостей Форуму!) з усіх регіонів України. Й у цьому сенсі відбувається інтеграція Сходу і Заходу країни. Так, львівський "Світ" знайшов партнерів-дистрибуторів і поліграфістів, зокрема, у Донецьку та Запоріжжі. Луганськ, Маріуполь, той же Донецьк саме на Форумі помітили високу якість продукції "Інституту передових технологій" і зараз, за словами керівника відділу маркетингу та реклами видавництва Владислава Вітьмана працюють з їхніми ексклюзивними стінними картами. Виконавчий директор видавництва "Кальварія" Юрій Сокирка зауважив, що для нього якість – це кількість проданих книжок на Форумі, кількість підписаних угод, поява нових книгарень і книгорозповсюджувачів, і ця "якісна кількість" з року в рік зростає. Образно про якісні зміни висловилися директори видавництва "Зелений пес" Віталій та Дмитро Капранови: "Якісні зміни дуже великі: поховали українське книговидання, потім витягли з труни, обтрусили трошки, відтак усі сині ходять, голодні, нас відкинули на п'ять років назад… Якщо говорити про Форум три роки тому, то якісні зсуви колосальні, а якщо порівнювати з минулим роком, то, на жаль, ні. Форум організовано на хорошому професійному рівні, і преса хороша. Але галузь напівжива. Від влади ми можемо прохати лише одного – захистити ринок від іноземного демпінгу. Сьогодні ринок окуповано російськими видавництвами: у 93-му році вони займали 90%, відтак сьогодні це 95, а то й 99, і якщо держава не зрозуміє, що книжки – така сама економіка, як цукор чи автомобілі, і що вітчизняний книжковий ринок також потребує захисту, то не буде держави як такої". Бо без автомобілів вітчизняного виробництва держава проживе, а от без своїх книжок – навряд чи. На думку братів Капранових, потрібно вчинити дуже просто: аби через кордон ходили не вантажівки із книжками, а ліцензії і авторські договори на видання і друк книжок будь-якою мовою, але в Україні.

Як позитив Брати Капранови відзначали і те, що протягом останніх років значно зріс асортимент нової літератури, який вважають критичною річчю для видавництва: бізнес стає цивілізованим, коли починає давати пристойний асортимент. "Біда української книжки у тому, що на сьогодні вона поки що є "нацменським жанром російської книжки", – пояснюють брати-видавці. – Тобто зазвичай купують російську книжку, а українську купують для чогось: фольклористика, українська історія тощо. Немає орієнтації на українську книжку як на самостійне явище, яка покриває всі потреби людини в читанні. Тому що немає асортименту. Ми кожного року оцінюємо Форум саме з цього боку: чи може людина повноцінно жити, грубо кажучи, не знаючи російської мови, не читаючи російськомовних книжок? І якщо українське книговидання і надалі так розвиватиметься, звичайно, з допомогою держави, років за п'ять в цій країні можна буде жити, читаючи українською мовою повноцінно".

Натомість почула і дещо протилежну думку – від генерального директора представництва в Україні видавничо-торговельного підприємства "Каро" (Санкт-Перербург) Віталія Огієвського, який вважає, що український видавець змізернів ідейно: "Те, що ми бачимо навколо – абсолютне болотце без будь-якого просування. Видавництва не висувають нових перспективних проектів, якнайкраще – ліцензійні технології або займають вузькі і малопомітні, малосоціальнозначущі ніші. А від старовинних проектів "Софії" з Коельо, відверто кажучі, віддає нафталіном. Я спеціалізуюся на досить вузькому сегменті ринку – навчальній літературі. Тут відчувається тиск з боку державних видавництв, які мають велику кількість накладів, і не дають можливості малим видавництвам особливо імпровізувати. Скажімо, в Росії будь-яке видавництво здатне тримати "глибину". Хоча зараз у них спостерігається зміна концепціїї: вони з "глибини" переходять в асортимент, тобто, впали наклади – втім, асортимент гігантський. Якщо раніше тираж у 10 тисяч для них був неприпустимий, то нині вони легко погоджуються на друк 3-5 тисяч примірників, завдяки асортименту обіг коштів значніший. Гроші як головна енергія будь-якого бізнесу одержуються іншим шляхом. А в Україні кошти, що обертаються у книжковому бізнесі, мізерні – справа не підживлюється. Можна ввести квоту на російську книжку, придумати, наприклад, "книжки в обмін на нафту", але так звані "кардинальні" кроки на державному рівні, м'яко кажучі, є наївними".

Зрештою, показник споживання книжок на одиницю населення, який в усьому світі формують видавці, в Україні занизький, зокрема, через відсутність належної системи книгорозповсюдження, дистрибуційної мережі. Переважна більшість учасників Форуму використовують його як майданчик вельми вигідної роздрібної торгівлі, проте деякі видавці саме це вважають чи не найбільшим соромом Форуму. Адже, на думку останніх, той факт, що протягом трьох форумівських днів видавець продає стільки книжок, скільки упродовж півроку реалізує у цілому західному регіоні, свідчить про неефективну роботу служби збуту цього видавництва.

На те, що книжку легше видати, ніж реалізувати, завжди, як правило, нарікають видавництва, виплекані за радянської доби, здебільшого ті, що і сьогодні залишаються державними. На Форумі такі нарікання я почула від директора ДСВ "Мистецтво" Ніни Прибєги, проте (цілком можливо, через поганий зір або неуважність) чомусь не побачила пані Ніни на круглому столі "Проблеми розвитку роздрібної торгівлі в Україні. Перспективи розповсюдження української книги". Симптоматично, що присутні на цій зустрічі видавці і книгорозповсюджувачі так і не влаштували плідних перемовин, спостерігався лише монолог останніх. Дивно, але якщо першим усе зрозуміло, то чому ця важлива ланка книжкової справи в Україні така проблемна? А якщо інакше – то чи у горлі у них пересихає перед такими "метрами" українського книгорозповсюдження, як Світлана Зоріна, Костянтин Клімашенко, Олександр Красовицький? Чи ми просто ще не вміємо говорити на цю тему, як припустилися брати Капранови?

"…Виявляється, що Україна не така вже втрачена для світу, раз нею вже починають цікавитися – спочатку найближчі сусіди, а там і до ЄС недалеко. До нас вперше приїде аж так багато видавців, книжок та авторів з Польщі. Спробуємо поговорити з ними, як з рівними партнерами?.."

(Уривок з майже особистого листа) Оце так! Пані Олександро, а все так добре починалося! Де ж Ваші "аж дві книжки" замість "лише дві книжки"? Звідки ці інтонації меншовартості українців? Якби Ви насправді так відчували, хіба Вам вдалося б організувати аж два фестивалі в рамках одного Форуму – російської та польської книжки? Хіба примкнув би до Форуму міжнародний літературний фестиваль "Скрипти", організованийй українським поетом Остапом Сливинським від імені Асоціації українських письменників? Хіба Пауло Коельо надав би перевагу Львову та Києву перед Тулузою і Барселоною? І словацьке видавництво NEOGRAFIA не приїхало б до нас. І Ви, певно, забули, що ілюстрації до російськомовних та україномовних перекладів Коельо, зроблені Владиславом Єрком, – найкращі в світі?..

Звісно, шкода, що через якийсь недолік в інформуванні учасників Форуму багатьом з них не вдалося 15 вересня побувати на майстер-класі за участю головного редактора московської газети "Книжное обозрение" Олександра Гаврілова: були окреслені лише 16-19-те як дні роботи ярмарку. Справді, шкода, що так і не запросили до Львова Станіслава Савківа, знаного в Україні й у Польщі перекладача і літературного діяча: забули, не знайшли можливості, зрештою, всіх, кого хотілось би, не запросиш. Ці речі легко виправити наступного разу. Не помиляється той, хто нічого не робить. Гірше інше: те, що в Україні донині не існує жодної програми перекладу іноземних книжок українською мовою, за Вашими ж словами. Чи сподіваєтеся, що з'явиться? Адже потрібне лише чиєсь непідробне бажання. Як, скажімо, це: хоч ведучі урочистого вечора нарекли Вас "вельмишановною прімадам" та "галицькою царівною", саме Ви розрядили обстановку своїм просто-щирим "Привіт-привіт!" Проте наступної миті Ви сказали: "Я роблю те, що можу робити", і я подумки була змушена перекласти для себе: "Я роблю те, що не можу не робити". Подібне притягує подібне, і слова Коельо за хвильку не прозвучали як додаток до виправдовування, а стали співучастю, долученням: "Я знаю, як складно організувати такий форум. І я справді почуваюся дуже гордим серед вас".

"…У нас зовсім оновлений формат конкурсу: не відмовляйтесь від потужного поштовху у промоції ваших книжок!.."

Понад 520 видань надійшло на конкурс "Книга Форуму 2004". Приємно, що цього разу журі не довелося обирати краще між "чорним" та "квадратним" – скажімо, книжці з мистецтвознавства надавати перевагу перед… шкільним підручником. Замість звичних номінацій було запроваджено тільки три тематичні категорії літератури: видання загального призначення, розраховані на найширшу читацьку аудиторію: наукова та фахова книга; навчальна книга (підручники та посібники). На прес-конференції організаторів Форуму прозвучало, що у книжковий бізнес приходять погано фахово підготовлені люди. Можливо, ця найпопулярніша в Україні книжкова виставка-ярмарок послугує певною "кузнею кадрів": допомагати щоразу зголошується чимало студентів; цього разу вони і навіть школярі були у шкільній раді – серед журі зазначеного конкурсу на найкраще українське видання. Можливо, у майбутніх Форумах і в журі, і серед учасників будуть ті, хто сьогодні бере участь у Фестивалі дитячого читання…

"…На День дитячого читання цього разу з'їдуться дітлахи з усієї Галичини – давайте влаштуємо свято їм і собі. Тоді щось зміниться: на Форумі, в нас, в Україні.

Не відразу – ми ж починаємо все спочатку.

В нас є шанс."

Організатори-таки знайшли можливість запросити на Фестиваль майже 600 діток з усієї Галичини (Тернопільська, Івано-Франківська, Рівненська та Львівська області) і повернути їм кошти за проїзд в обидва боки. Це і радує, і засмучує одночасно. Радує, тому що Форум підтрималии фінансові партнери, засмучує, що далеко не кожний мешканець українського села, навіть райцентру може виділити дитині п'ять гривень на таку поїздку. Може, тому приїхала чи не половина запрошених дітлахів. Разом із усвідомленням того, що інтелектуальна ціна книжки набагато більша за друкарську, потрібно рівень життя в країні підвищувати.

А свята на Фестивалі дитячого читання вистачило на всіх – на дітей, бібліотекарів і батьків, які з ними приїхали, на гостей. Правда, усім присутнім довелося згадати себе у молодшому шкільному віці (саме на нього була розрахована вистава), але маленькі артисти – були просто сонячними, а слова дитячих пісень українською мовою – справді дитячими і просто прекрасними. Можливо, наступного разуу, якщо долучиться ширша організаторська громада, дитячий Фестивваль вдасться зробити активнішим, не лише споглядальним. І спонсорів у нього буде більше. Гадаю, не лише "Тезис", харківська та київська "Школа", "Видавництво Старого Лева", "Афіша", "Марка Україна", "Піраміда", "Євросвіт", "Дім.Сад. Город", "Ярослав" у змозі подарувати дітям книжки, а й багато інших видавців і книгорозповсюджувачів. Певна: і цього разу на заваді стала не жадібність, а та сама неорганізованість, заклопотаність, може, елементарні лінощі.

Кожний, якщо захоче, може влаштувати свято передовсім собі. Якщо вміє порадіти з успіхів колег – у нього подвійне свято. У такий спосіб поки що і влаштовуємо його одне одному. "Не зважаючи на запрошення росіян і поляків, на Форумі нічого не змінилося, – говорить заступник головного редактора тернопільського видавництва "Підручники&Посібники" Сергій Ткачов. – А традиційність – категорія позитивна. Форум набув нової якості – став традиційним, добротним, іншими словами – стабільним. Стадія формування закінчилася, йде шліфування. На Форум ми їдемо спокійно, їдемо спілкуватися. Ми навіть не очікуємо ніяких результатіів". У чому наш шанс? "Методично танцювати" – знати, чого ти хочеш і робити свою справу – нехай хоч камені з неба. "Мене все влаштовує, – говорить головний редактор видавництва "Факт" (Київ) Леонід Фінкельштейн. – Головне для мене на Форумі – спілкування з авторами, друзями, читачами… Я спілкуюся з читачами – і знаю, які книжки треба видавати наступного року, я спілкуюся з авторами – і вирішую, чи приваблюють мене їхні тексти чи ні, я спілкуюся з колегами-видавцями – і якось коригую свою роботу, якщо бачу, що вони щось зробили краще, ніколи не радію, якщо в них зроблено щось гірше, може, навіть і підказую, якщо їх цікавлять мої поради… І я ніколи не вимагаю того, чого не може бути. Скажімо, у Львові я хотів би жити у п'ятизірковому готелі, але такого тут немає…" Безумовно, такий погляд на світ допомагає видавцям втрапляти в очікувані пристрасті читачів і розвиватися, розвиватися, розвиватися.

"…З повагою і любов'ю

Олександра Коваль"

Я щиро радію з того, що пані Олександра відчула у собі потребу повернути деякі забуті традиції: "Мені дуже шкода, що ми трошки віддалилися від тієї теплої, сімейної атмосфери, яка у нас панувала на наших перших Форумах. Я намагатимуся її повертати і підтримувати. Я підійду до кожного з вас і привітаюся…" Це відчуття допомогло пані Президенту Форуму видавців встигати скрізь, бачити безпосередні враження, чути міркування, думки, претензії з перших уст, а не через журналістське посередництво, зрештою, бути справжньою ґаздинею Форуму. Гадаю, що виграли з того всі ми. І всім нам додалося свята. А шанс (у кожного свій чи-таки один на всіх?) став реальнішим.

Поки що ми думаємо кожний про свій бізнес. Поки що ми ані на тлі суспільних, ані економічних інтересів згуртуватися не готові. Розчинилася у повітрі не вперше озвучена пропозиція члена правління УАВК Олександра Єшка про створення на базі Асоціації акціонерного товариства. Відтак поки що критерії оцінки книжкового ринку загалом і зокрема ефективності Форуму різні. Донині не існує визначених, а тим більше визнаних усіма операторами цього ринку правил гри. На Форумі проводяться круглі столи з нагальних тем, утім, це поки що намагання (що вже добре) порушити проблему, а не пошук шляхів її розв'язання. До речі, статистичних даних від усіх учасників організаторам отримати так і не вдалося, проте і обіцянку опублікувати крихти зібраного, аби кожний виглядав "без шовків та масок", вони не виконали.

Напевно, Форум міг би прислужитися тим, що проводив би аналітичну роботу як безпосередньо після виставки-ярмарку, так і в міжфорумівський період. Аби бажання. Звісно, наше з вами. Тож, панове видавці, автори, книгорозповсюджувачі та "іже з вами", зміни вам потрібні чи будемо й надалі насолоджуватися взаємною критикою?

Олена Холоденко

 
© агенство "Стандарт"