журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ДИСКУРС

nota bene

ПО ТОЙ БІК

ПРОФІ

Не для еліти

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ПРЯМА МОВА

ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ МОНОЛОГИ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Культреванш

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №7, 2004

Культреванш

«Коли складаєш вірші»...

Горе від популярності, або Кілька абзаців
про «попсу» і «нетлінку»

...І втретє, шановні читачі та читачки, Той, хто живе в телефонній буді, поет в законі Роман Скиба має честь звернутися до вас зі сторінок «Книжкового огляду». Мабуть, ви помітили певний курйоз у послідовності попередніх подач нашої рубрики. Річ у тім, що з технічних причин п'яте і шосте числа часопису помінялися місцями, і на те не було жодної ради - та все ж, впевнений, що для вас не склало труднощів збагнути, де хвіст, а де голова. «Розумному досить», а від переставляння доданків сума не змінюється. А сума у нас - ого! Не сумнівайтеся! То й не засумуєте.

Вічне, тобто сьогоднішнє

Не все те золото, що популярне, не все, що блищить – попса. До «розкрутки» надається що завгодно. Були б у автора (чи продюсера) гроші, впертість, вміння, зв'язки. Або принаймні хоч щось із цього переліку. Виходячи з певних закономірностей, популярність узагалі з художнім рівнем пов'язана вельми умовно. У самому цьому факті немає нічого злого, щоправда, співзвучність «популярного» і «попсового» часто вводить в оману як виробників, так і споживачів культури.

Зосередимося хоча б на естраді. Поганий виконавець, що не мріє стати зіркою. Заради цього початківець свідомо готується до моральних жертв і, навіть маючи гарний смак, запрограмовує себе на низький (загальнодоступний?) рівень. Диктатура ж бо ринку... Краще самому наступити на горло власній пісні, аніж її затопче суспільство... Та чи існує вона, диктатура ринку? – от в чому питання. Чи не сам виконавець (автор, продюсер) вигадує собі необхідність цієї пожертви і встановлює для себе тверду «нижче плінтусову» межу?

Щодо літератури, то вона тяжіє до певного цехового розподілу (маю на увазі літературу професійну, випускаючи з огляду графоманську складову). Це ось, мовляв, автори-«нетлінники», а це – «чтивотворці». «Нетлінників» читати не обов'язково. «Чтивотворців» читати краще таємно, без афішування, бодай аби протиставити себе наївним масам, які виявляють до їхніх творів іноді аж занадто активний інтерес. І тих, і інших треба знати. А головне – розрізняти.

Жарти жартами, а все воно набагато складніше. Динамічний сюжет – аж ніяк не підстава вважати твір «ширпотребівським». Навіть у випадках, коли автори примирилися з тим, що у «нетлінники» їх не зачислять.

Чи любите ви, наприклад, Олді? Для необізнаних поясню: це псевдо двох харківських фентезійників. Нещодавно мені втрапило на очі їхнє видання «Орден Святого Бестселера», що вміщує однойменний роман і п'єсу під назвою «Секонд Хенд». Два феномени під однією обкладинкою. Ні, роман зовсім не випадає з традиції «низького жанру», от тільки... майже половина його розділів – вірші(!). До речі, непогані. Що ж до п'єси – графоманом буду – глибина неймовірна. Якби я толерантно ставився до терміну «постмодерн» – визначив би «Секонд Хенд» як один із найкращих його зразків. А спробуй доведи комусь, що це «нетлінка»... Надто вже обкладинка в Олді яскрава, надто вже тираж великий. Ось вам і зворотній бік «ордену»...

Той самий Скиба

Time AUтора

Бабкіна та її літо

Оскільки літ Катерині Бабкіній не те щоби багато, то за стереотипною образною системою актуальніше було б говорити про її весну. Але ж і так зрозуміло, що у нашій презентативній подачі ви знайомитеся з її минулим-теперішнім та аж ніяк не з тим, чого у неї (сподіваюсь) більше – майбутнім. То невже воно (зокрема, літо) не заслуговує на окремий акцент, бодай у назві, якщо не у змісті. Адже це така підстава для оптимізму – усвідомлювати, що «Літо буде!».

…Хоча насправді Бабкіна радше песимістична натура (а може, лише вимахується?)… Так чи інакше, а вона таки екзальтована, егоцентрична, вразлива – все, як належно мисткині…

Ощасливила нас Катерина своєю з'явою у 1985 році. Сталося це у Франківську (Івано-), або ж, як тепер прийнято евфемічно номінувати це місто – у Станіславові. Навчається Бабкіна на третьому курсі в Інституті журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка. Активно членує у мистецькому об'єднанні «Біла риба». Авторка книжки поезій «Вогні святого Ельма» («Лілея-НВ»). Перед премією «Культреваншу» Катерина встигла олауреатитися на фестивалі «Молоде вино». «То лі єщьо будєт,» – як співає Алла Пугачова. – «Ойо-йой»…

крупним планом

Повінь блакитної крові

Вона тендітна, часом аж крихка, має великі очі й уміє дивитися, як песка. Вона вишукана і вихована, ніколи не длубається в носі на людях, проте не може втриматися, аби не розколупувати собі мізки і навиворіт не вивертатися. Публічно. Вона своєрідна і норовлива. Уже в квітні ми вбиралися в сандалі, а коли по-весняному зимнішало, вона як онучі вдягала вовняні шкарпетки і все, щоби не виставляти себе на поспіх, бо ж сильна й гонорова. І взагалі, Бабкіна – «Дівчинка з блакитною кров'ю, / нестримна й цинічна...» (з «Автопортрету»). Вона маленька і тому здається безпечною. А ще часом виникає бажання притиснути її до себе міцно і аж до смерті, як зазвичай звіряток голублять. Особливо, коли скімлити починає. Народилася б кілька століть тому, була би... дворянкою, лежала б на канапі в салоні і читала б романи. А по вечорах – плела б інтриги. Любовні. А якби вона не народилася, то, напевно, усю кров би виссала в царстві ненароджених дітей, і її би просто випхали. Бо вона має здатність спричинювати передозування себе. А ще каналія Бабкіна пише вірші. Тож вона – панна поетка. Але споживаймо її творіння в міру.

Вірші про любов. Коли всього стає занадто, Бабкіна (навіть будучи закоханою) проголошує

гасло, котре затвердив кожен:

громадяни, будьте взаємно байдужі -

тільки це вбереже від пошкоджень.

Напевно, саме така вона, коли цинічна. Разом з тим у її поезії ледь вловимий ліризм просотаний крізь те, що бачить. Те, що здається, так само присутнє. І те, чого нема.

У віршах, найпевніше, є лірична героїня, а ліричний герой має ім'я «Ти». А часом – «Ви». Імовірно, найповажніший. А часом, його просто означують місцем у житті героїні.

Слухай, коханий,

незабаром скінчиться осінь.

Ти не схочеш почути

холодну ранкову тишу,

ти повіриш у те,

що на дворі не сніг, а злива –

так буває, коханий,

коли ти складаєш вірші,

так буває, коханий,

коли ти чекаєш дива.

Катя – казкарка і сама оповідка. Вона завжди каже, що думає. І повідає, що перед очі трапляється, проте здебільшого те, чого не існує. Вона все плутає і вузликами в'яже, повертається до попереднього і до переднього, а кінців – не знайти...

О.

отак тобі пишеш а вже й розцвіли черешні

і вода у криниці терпка зробилась прозора

а вчора при брамі спинявся стомлений вершник

а сьогодні над дахом бузьків пролетіло із сорок

а іще спіймали в саду степового птаха

той не вмре казала ведунка бо живиться лиш вітрами

батько палять люльку і бавляться з птахом в шахи

пролітали бузьки і вершник спинявся при брамі

отак тобі пишеш а ті бузьки либонь з-над Нілу

і птаха спіймали і всякі розцвіли вишні

і вершник при брамі і вода прозора зробилась

і отак тобі пишеш і пишеш тобі і пишеш

Ці вірші мають ритміку маленького старого міста. Ним(и) блукати і потрапляти на ті самі вулиці, завулки, проспекти і бульвари (а мале місто має все мале), і бачити їх з іншого боку, і не впізнавати, а потім дивуватися, завважувати схоже каміння й подібні обриси дерев. І мати Станіславів за рідний.

Засипте піском своє спалене місто...

.......

Де губиться ранок у лунах мовчання

І куриться в ніч непривітна дорога.

Туди, де птахи й плазуни ще правічні,

Де часу наймення не згадують всує,

І там Вас ніхто не впізнає з обличчя,

Не прийде, не знайде і вже не врятує…

Із віршів Катерини Бабкіної вилучати цитати важко, напевно, тому, що ті їхні занадто споріднені вулиці-бульвари не дають вирвати себе із власного міста-вірша. Вони стають звичайними і не читаються. Поезія – називна, а рима часом ледве вловна. Це просто для дівчинки-розумнички. Вірші можна назвати технічно досконалими. Ранніх творів панна Бабкіна соромиться і водночас робить висновки. Вона добра учениця.

– Ось тут ви збиваєтесь, дівчинко. Ще раз.

Тренуйтеся, дівчинко. Вправи і гами.

А бісовий дощ все не втомиться лити.

Відлунює Моцартом з класу навпроти.

– Рахуйте уголос. Слідкуйте за ритмом.

Будь ласка, спочатку. Дивіться у ноти.

І взагалі Катруся незла, хоча часом такою прикидається. Вона дорослішає, незважаючи на мініатюрні розміри тіла, у неї росте голова, і волосся також росте. І досвід життєвий серйознішає, грубшає і збільшується, ним піддобрити ґрунти, зорані пальцями й засіяні надлубаним мозково-серцевим насінням, а тоді причаїтися і чекати. Ш-ш-ш... Не лякайте, думки такі полохливі. Підуть собі ген-деінде, і шукай їх тоді поза світами. Ітимеш, ітимеш, мине ніч, а тоді

День почнеться зі сходження

на поганську гору.

.......

сонце буде в зеніті,

а потім впаде чи сяде,

і зовсім буде не дивно

щось в собі знайти чи побачити,

і зовсім буде не важко

дати собі з тим ради

Ксенія Харченко

Post Scriptum

Отож, шановні читачі та читачки, всякому автору – свій «Time» і права… Незайве буде привітати героїню попереднього номера, теж Катерину – ту саму, «що сіль», а на прізвище Калитко – з виходом її нової збірки «Портретування на асфальті» (вид-во «Смолоскип»).

Гадаю, вас навряд чи здивує ідея розширити (за вашої участі) рубрику дискусіями та літературним рейтингом презентованих «двотисячників». Надсилайте свої побажання, оцінки, альтернативні тези на електронну адресу kultrevansh@ukr.net. Рукописи не рецензуються та не горять. Автори, що прийшли по гонорари, не повертаються. Жарт. Звичайно, жарт! До зустрічі. Культреваншуймо, шановні читачі та читачки!

 
© агенство "Стандарт"