журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ДИСКУРС

nota bene

ПО ТОЙ БІК

ПРОФІ

Не для еліти

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ПРЯМА МОВА

ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ МОНОЛОГИ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Культреванш

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №7, 2004

ДИСКУРС

Про «пустельні пантрування» й «нашестя сарани»

Як ми й обіцяли в минулому числі «Книжкового огляду», цього разу зосередимося на новинках власне літературно-художніх. І почнемо із серії «Зона Овідія» київського видавництва «Факт», продюсованої віце-президентом Асоціації українських письменників Тарасом Федюком, яка вже з першої подачі минулої осені – коли вийшли поетичні збірки Павла Гірника, Дмитра Кременя та Ірини Євси – привернула до себе особливу увагу залюбленого в поезію читача. АУПівський проект, що з'явився за сприяння народних депутатів О. Козаченка, Б. Губського й Фонду інтелектуальної співпраці «Україна – XXI століття», виглядає нині найрезонанснішою поетичною серією.

«Східна» урбаністика

і голос совісті

Одна з найцікавіших у цьому проекті збірок – «книга інтимної лірики» (як зазначено в підзаголовку) донеччанина Олега Солов'я з незрозумілою на перший погляд «східною» назвою «Аль Катик». Утім, насправді ця назва якщо й східна, то виключно в українських вимірах. Так первісно називалося рідне Олегове містечко на Донеччині, – доки за совіцьких часів його не переозначили на якісь типові для цього краю комуністичні конотації.

Солов'єва поезія незвичного читача з першого разу здатна добряче заскочити – своєю, на перший погляд, нарочитою формальною нібито «невправністю» і так само нарочитою сюжетною нібито «випадковістю» образів та колізій. А ще – густою концентрацією марґінального, нерідко навіть потворного, підкреслено неестетичного, яке незмінно «мирно» (себто, насправді, аж надто «войовниче») сусідствує з цілковито естетськими пасажами, посиланнями на класиків, алюзіями до культурних цінностей, інтелектуальними рефлексіями:

усім подобається гратися на шару

дешева водка хліб аперитив

на ранок бомж бере порожню тару

такий от він – святковий наратив

я знаю – так ніколи вже не буде

мовляв минули всі уже свята

та ось таке стискає знову груди

пожежі й книги стус і мандельштам

А вчитаєшся – і вже не можеш відірватися від цього щемкого суму, глибкого надриву чи, власне, відриву життя «урбаністичного» від життя істинного. Здається, ключова тема поезії Олега Солов'я – незатишність. Нестерпна роздвоєність життя на «всередині себе», де глиби найнеймовірніших почуттів і найтонших вражень, і «всередині світу», де «дешева водка», суспільні низи, з кола яких «найкраща фам сама просилась на міньєт», «старий з очима Меня старцює безпритульний» і т. д., і т. п…

Одначе Олег Соловей недарма називає свою збірку «книгою інтимної лірики». Попри подекуди певне перенагромадження низького, «Аль Катик» справляє враження справді глибоко інтимної, максимально довірливої розмови про сучасну людину меґаполісу, її мрії й прагнення, страждання й спокуси, нерви й надриви, надлами й болі, ніжність і слабість, відвагу й силу… Після неї можете спокійнісінько кинути каменем у кожного, хто стверджуватиме, що в нас немає урбаністичної поезії.

Ще одна надзвичайно цікава новинка в серії «Зона Овідія» – «Четвертий із Триптиха» Володимира Затуливітра. На жаль, уже посмертна книжка одного з найпотужніших вісімдесятників-метафористів. Біль і набутки трагедійної історії народу, філософська заглибленість у самобутню сутність особистості, «труди і дні» людської душі на крутозламах часу – так означено в анотації провідні мотиви збірки.

Поезія Володимира Затуливітра напрочуд енергетично насичена. Кожен вірш – це буквально згусток енергії, найчастіше надзвичайно болючої:

Сирі дуби мруть ничма на Сирці,

в столікті руки охопивши груди.

І зморшки, наче в Бога на лиці,

не переходять із кори на люди.

Глухим, підземним пеклищем пашать

щербаті злами стовбурів дідастих.

Немов олія в лієчку, душа

Крізь них звивається вужем безластим,

підземні чорні повнить казани

собі задля останньої купелі…

Також у серії «Зона Овідія» побачили світ нова збірка відомої київської поетки Людмили Таран, яка продовжує традиційні для цієї авторки мотиви осмислення місії жінки в сучасному світі, і колективний збірник вибраних віршів молодих поетів Полтави «Болотні вогні», який засвідчує прихід у літературу напрочуд цікавої юної ґенерації полтавчанок.

«Молода молодь»

Дебютних книжок молодих авторів – притому книжок цікавих – маємо цього разу чимало.

Найперше хочеться звернути увагу читача на колективний збірник «Пробудження», до якого увійшли твори переможців літературного конкурсу «Любіть Україну», який проводив блок Віктора Ющенка «Наша Україна» спільно з Національною Спілкою письменників України. Книжка побачила світ у видавництві «Український письменник». Твори кількох десятків авторів наймолодшого покоління, звичайно, дуже різні – тим паче, що упорядники справедливо вирішили подати хоч по дещиці текстів, але якомога більшої кількості конкурсантів, аби підтримати творчі прагнення юнаків і юнок. Одначе тексти переможців – студентки Хмельницької філії Відкритого міжнародного університету розвитку людини Ольги Ткач і студентки Ніжинського державного педуніверситету Анни Малігон – справді варті уваги. Зрештою, як і тексти низки інших лавреатів і учасників – Анастасії Байдаченко, Ярослава Гадзінського, Тетяни Дерюги, Ярослави Івченко та ін. Та й саму з'яву нового «літзмагання» можна лише вітати і сподіватися, що конкурс триватиме й надалі.

Одначе роботу видавництва «Український письменник» у цьому випадку вітати аж ніяк не можна. Зрозуміло, від помилок ніхто не застрахований, але їх тут аж надто багато. Та й якщо допускати помилки в прізвищах авторів (Софія Китичок замість Киричок, Ганна Малигон замість Анна Малігон тощо), перекручувати назви навчальних закладів і т. п. – це вже, погодьтеся, занадто.

А ще можна було цілком обійтися без «п'яти копійок» спілчанських «реліктів», – маю на увазі післямову В. Базилевського, який «нічтоже сумняшеся» розмірковує в контексті молодої літератури про… «нашестя літературної сарани». Знаючі люди цих, даруйте, «міркувань» читати, звісно, просто не будуть, – але ж далеко не всі люди «знаючі», особливо серед конкурсантів, яких подібна «увага» Базилевського «со товаріщі» лише псує. Не думаю, що на це розраховували організатори конкурсу.

Втім, деякі конкурсанти вже мають і власні книжки. Приміром, згадана вже Анна Малігон, чия дебютна збірочка «Дзвінок у двері» побачила світ у невідомому наразі київському видавництві «Гопак» у рамцях спілчанського ж таки конкурсу «Гранослов». Її поезія формально традиційна, але має в собі ледь чутний присмак архетипної глибини, – якій, утім, доводиться важко продиратися крізь цивілізаційні й побутові нашарування.

Ще одна переможниця «нашоукраїнського» конкурсу «Любіть Україну» киянка Анастасія Байдаченко є водночас і лавреаткою видавництва «Смолоскип», де й побачила світ її дебютна (лишень уявіть собі!) історична повість «День перед вічністю», присвячена битві під Крутами. Текст витримано в пригодницькій стилістиці, хоч і дещо наївній, але органічно. Принаймні книжка засвідчує, що юна авторка, активно працюючи на цьому поприщі, з часом і досвідом може досягти чимало.

Ще одну «смолоскипівську» лавреатку Оксану Самару зі збіркою «Debris» доречно порівнювати з Анною Малігон, – вони працюють у дуже близькій тональності. Самара, щоправда, дещо вправніша і… дещо дитячіша – що також надає її текстам особливого шарму.

А найцікавіший зі «смолоскипівських» дебютантів, як на мене, – сумчанин Олег Романенко зі збіркою віршів «Абстиненція»:

Спочатку тебе у сутінь загорне.

Це буде історія зі страхітних оповідок.

Потім тобі стане темно, а далі – чорно…

І лише Бог буде тобі свідок.

Надія – це спроба втечі від суду.

Твоя історія

темніша за будь-який льох.

Тебе будуть судити люди,

а свідчитиме Бог.

Експеримент тут доречно поєднаний із традицією, іронія – з меланхолією, але домінує все-таки лірика. От лише цікаво, що свою збірку Олег видав… двічі – як переможець конкурсів «Смолоскипа» і львівського поетичного конкурсу «Привітання життя» імені Богдана-Ігоря Антонича.

Із дебютантів «неконкурсних» привертає увагу збірочка віршів Тетяни Винник із Ніжина «Золотоноша», яка побачила світ у київському видавництві «Задруга». Стилістика, знову ж таки, традиційна, тексти дещо багатослівні, але є невідворотне бажання авторки сказати щось таке, що відоме лише їй одній – це обнадіює.

А ще – «Пустельне пантрування» молодого донеччанина Станіслава Федорчука. Тут знаходимо цікаве поєднання тексту поетичного й прозового, про яке відомий поет Сергій Пантюк так написав у передмові: «Жива, розмовна, трохи навіть «посленґована», вона (книжка. – І. А.) породжує цілий спектр емоцій: від обурення (спочатку) і до захоплення, коли минув останню крапку. Бо результат подібних збірок – не аналіз дещо кострубатих лексичних конструкцій, а співіснування у світі неординарної особистості, співвідчуття нюансів цього світу». Книжка побачила світ у донецькій видавничій групі з дивною назвою «Стилус».

По дорозі до…

Збірка поезій Наталки Позняк «По дорозі до казки» – теж дебютна, але авторка її вже доволі відома і як журналістка-культуролог, і як перекладач, і власне як поетка й головний редактор часопису «Радосинь», видання однойменної столичної літературної студії. Наталчина поезія витримана в цілковито традиційній тональності, формально доволі однорідна, але натомість позначена особливою теплотою, шармом глибокої наївної людяності, «істиною добра». А це, погодьтеся, таки неабищо. Збірка вийшла в київському видавництві «ЛДЛ».

А харківський «Майдан» видав нову збірку поезій і перекладів авторитетного професора-мовознавця, поета Володимира Калашника «Бентежне надвечір'я». «Виважене, змістовне слово хвилює ліричним настроєм. А лірика ж – як мелодія скрипки в наш вік тектонічних струсів і стресів, якій не загубитися в наш вік тектонічних струсів і стресів», – так відгукнувся про цю книжку знаний поет Василь Боровий.

«Українська література сьогодні – Ukrainian literature today», – під такою назвою в київському видавництві «Журналіст України» побачив світ упорядкований авторитетним Василем Рубаном збірник вибраних поезій українською та англійською мовами. Серед його авторів – Ліна Костенко, Микола Вінграновський, Тарас Мельничук, Василь Стус, Ірина Жиленко, Станіслав Вишенський, Григорій Чубай, сам Василь Рубан та інші багатьма улюблені прекрасні поети. Англійський переклад, доволі таки добротний, виконав А. Бондар – от тільки, на жаль, зі скупих вихідних даних неможливо збагнути, чи йдеться про знаного поета молодшої ґенерації Андрія Бондаря, за яким спроби перекладання з української досі не були помічені, чи про невідомого мені його однофамільця. Але для любителів поезії книжка є справжнім подарунком – тексти дібрані з неабияким смаком.

Знову втішило й київське видавництво «Дух і літера», запропонувавши солідний том «Творів» великого англійського романтика Джорджа Гордона Байрона, причому низка його текстів тут українською взагалі представлена вперше. Є й «Шільонський в'язень», і «Мазепа», й «Каїн», і повний текст «Паломництва Чайлд Ґарольда». Український переклад Валерії Богуславської. Любителям поезії рекомендую зіставити цей новий переклад з досі відомими – іноді в сенсі поетики це буде на його користь, частіше ні (хоча не кричуще), але безперечно цікаво. От лише єдине, чого категорично не можна робити видавництву, – це довіряти автору (в нашому випадку автору перекладу, звісно) редагування і коректу. Таким чином багатьох дрібних «бліх» можна було уникнути.

Про інші видання, насамперед ориґінальну й перекладну (якої останнім часом, що не може не втішати, назбиралося чимало) прозу, поговоримо наступного разу.

Іван Андрусяк

 
© агенство "Стандарт"