журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

суспільство

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ДИСКУРС

ПРОФІ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

Культреванш

Не для еліти

ПО ДІАГОНАЛІ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №6, 2004

Культреванш

Літературна критика оптом і вроздріб

вічне, тобто сьогоднішнє

Той хто живе в телефонній буді, поет в законі Роман Скиба, вдруге вітає вас, шановні читачі, на сторінках нашої рубрики. Сьогодні у її культотворчій частині "Time AUтора" не троє, а лише один герой, точніше героїня із покоління, умовно обізваного "двотисячниками". Бо ж і справді "поетів ніколи не був мільйон", як висловилася Ліна Костенко, – то куди ж нам поспішати? А лауреати "Культреваншу" варті того, аби розглядати їх персони крупним планом. До того ж, помірковане тяжіння до змінності і самокорекції аж ніяк не повинно зашкодити рубриці, якщо вона мистецька. А втім, спочатку про вічне...

Рекомендація О.С. Пушкіна щодо того, як митцеві належно сприймати "хвалу и клевету", безумовно, гідна бути справдешнім імперативом для кожного, себе поважаючого, орудувача пером. Проте ой як тоскно нам, літературним менам та вуменам, довелося б без критики! А може, й доводиться? Нещодавно трапилось мені на очі інтерв'ю з одним видавцем, де він категорично заявляє: "На сьогоднішній день її взагалі не існує..." Я особисто не маю схильності до таких радикальних тверджень...

Передусім, я хотів би сформулювати її призначення у своєму розумінні. Тільки наївний може вважати (а до таких подекуди належать і професіонали), що місія критики – вказувати авторам на плюси та мінуси їхніх творів. Це лише предмет "розмови", що зумовлює змістову наповненість критичного опусу. Основне ж її (критики) завдання – популяризація літпроцесу оптом і вроздріб. Про що говорять, те існує. Схвальна чи розгромна рецензія на глибинному рівні однаково фіксує літературне явище у свідомості суспільства, а значить, нагадує йому, що література жива. Для самого ж автора, про якого пишуть, це вияв уваги, яка йому так необхідна. А що вже являтиме собою відгук – дифірамб, змішування з багном, відсторонені асоціації чи навіть абсолютний маразм – це вже на совісті критика, адже він – теж автор.

Персональні рецензії на конкретного письменника у нашому літпроцесі взагалі штука рідкісна. Як правило, вони пишуться на його замовлення чи, бодай, прохання. Якщо автор не страждає комплексами, такий варіант зовсім не конче передбачає "дифірамбічність".

В окремих випадках, коли критик керується власною ініціативою, він – або "фанат" письменника, або "місіонер-громитель", тож так чи інакше впадає у крайнощі. Критиків, що працюють на самоствердження, в Україні лише кілька. Рівня їхнього торкатися не буду, скажу лише, що їх відзначають всеядність, маніакальна працездатність, ду-у-уже екзотичні смаки і схильність до панорамних оглядів (тобто літературні явища вони зачерпують гамузом). За стилем вони – "диспутанти-медитатори", тому про що пишуть – одразу не розберешся.

Найідеальніший стимул для розвитку критики – це замовлення статей "на тему" безпосередньо від періодичних видань (безперечно, важливо, щоб замовник не нав'язував виконавцеві свого бачення). Саме такий підхід здатен народити критиків-професіоналів. У нас подібна практика існує, щоправда, на початковій стадії (тобто з нюансами).

Щодо мене, то кількість опусів-"персоналок", присвячених моїм витворам, становить чи не один відсоток із загальної кількості публікацій, де фігурує у тій чи іншій мірі моє прізвище (інтерв'ю, добірки віршів, згадки в "панорамах" та ін.). Хоча, чесно кажучи, хто би то все порахував...

Той самий Скиба.

 
© агенство "Стандарт"