журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

суспільство

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ДИСКУРС

ПРОФІ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

Культреванш

Не для еліти

ПО ДІАГОНАЛІ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №6, 2004

ДИСКУРС

Що для розуму?

"Азаровщині", на жаль, іще не кінець, але вже початок кінця. Цими днями парламент нарешті ухвалив те, чого так довго й уперто чекали й не дочекалися від "ну дуже українського" уряду – згідно зі змінами до закону про бюджет (далі цитую дослівно, але фраґментарно), "звільняються від оподаткування операції з продажу таких товарів (послуг) українського виробництва на митній території України:

б) підручників, навчальних посібників, словників, у тому числі в електронному вигляді на магнітних носіях інформації;

в) книжок, брошур, альманахів та інших неперіодичних друкованих видань, крім рекламного, еротичного характеру чи тих, що сповідують майнову, класову, релігійну, статеву чи расову нерівність громадян;

д) редакційних та видавничих послуг, пов'язаних із виготовленням товарів, визначених у підпунктах "а" – "г" цього підпункту;

е) продажу послуг з доставки товарів, визначених у підпунктах "а" – "г" цього підпункту".

На жаль, пільги відновлюються лише з 1 липня, але це рішення – вже хоч маленька, але перемога. От лише хто компенсує видавцям збитки, завдані "недбальством" пана Азарова?

Тим не менше, є надія, що відтепер знову українських книжок виходитиме хоч трохи більше (звісно, не одразу – ще багатьом треба прийти до тями), а отже, наш огляд триватиме. Отож, переходимо до головного – до новинок українського книжкового ринку. І зупинимося цього разу детальніше на гуманітаристиці.

Башляр і переклад

Почнемо з книжки, з'ява котрої на наших теренах вельми симптоматична – це "Фрагменти поетики вогню" відомого французького філософа, літературознавця, культуролога Гастона Башляра, які щойно побачили світ у харківському "Фоліо".

Наші інтелектуалісти Башляра відкрили недавно і в перекладах, як водиться, російських. Ідеться, зокрема, про його знамениту "тетралогію стихій", – дослідник провів напрочуд цікавий експеримент, ґрунтовно проаналізувавши, як оприявнюються в поезії чотири стихії: земля, вода, повітря й вогонь. Цікаво, що першу книжку – про повітря – росіяни видали ще "експериментально", себто невеликим накладом (який згодом кілька разів додруковували) і на дешевому папері, а вже наступні видання були "навороченіші", зважаючи на попит. І тепер от "Фоліо" в рамках програми сприяння видавничій справі "Сковорода" посольства Франції в Україні дало можливість нашому читачеві познайомитися з фраґментами останньої праці філософа із цього циклу, котру він, на жаль, не встиг завершити.

Те, що ця книжка з'явилася, само по собі прекрасно, але разом із цим тут виникає низка запитань. Бо знову маємо ситуацію, коли український читач мусить задовольнятися, по суті, тим, що "залишилося після росіян". От якби "Фоліо" видало українською весь цикл, "заквітчавши" таке видання додатком "Фрагментів поетики вогню", це було би для українського читача справжнє відкриття Башляра, а так… Одиниці "обізнаних" змогли втридорога (у цьому випадку саме так – адже йдеться про серйозну інтелектуальну літературу, котру росіяни, на відміну від лайна й порнографії, завозять до нас украй дозовано й ціни накручують усерйоз) на "Петрівці" чи в "Букві" (деінде просто не було) зібрати собі розрізнений російський комплект "тетралогії", – і саме ці "одиниці" тепер зможуть оцінити наше "додаткове" видання. А всім іншим, хто доти про Башляра не знав або "всього лише чув", "фоліївська" книжка мало що про нього скаже. У кращому випадку, заохотить до пошуку видань… російських, – адже тут усього лише фраґменти, начерки, розвиток висловлюваних уже раніше думок. Тут немає, що цілком зрозуміло, тієї загалом дивовижної для науковця такого рівня, а для філософа тим паче, легкості й краси викладу матеріалу, захопливості, відчуття "тексту одного подиху". Сама по собі, відірвана від решти тексту Башлярової праці, ця книжка непосвяченій більшості радше відіб'є охоту читати Башляра, ніж заохотить.

Утім, на це, очевидно, є ще одна причина, крім тієї печальної, що автор, на жаль, не встиг завершити своєї праці. Ця причина – переклад Р. В. Мардера. Очевидних проколів нібито й немає (принаймні мені, оскільки я не знаю французької), редактори були більш-менш грамотними (в межах радянського правопису, звісно), але враження все одно таке, ніби перекладали з російської, а не з французької, або принаймні українською перекладач "у житті" не розмовляє. Звідси фрази на кшталт: "сенс слова "пережитий" – є удавано зрозумілим" або "посилення прихильності до віри", справжнє значення яких хіба віддалено відгадується в контексті, – але ж на ці хащі треба нерідко витрачати зусиль більше, ніж на осмислення справді глибокої думки Башляра. Так що, чесно кажучи, я не хотів би, щоб цього справді шанованого мною автора повніше видавало українською "Фоліо" – боюся, що зіпсує; хай би краще "Основи", "Юніверс" чи "Критика".

Дух зеровського

інтелектуалізму

Якщо вже мова зайшла про літературознавство, не можна тут оминути й вітчизняні видання, а найперше – двотомник авторитетної дослідниці, однієї з найяскравіших особистостей покоління шісдесятників Михайлини Коцюбинської "Мої обрії", що побачив світ у київському видавництві "Дух і літера". Це видання – своєрідне "вибране" (якщо такий термін, звісно, достосовується до наукових студій, а не лише художніх текстів) – дослідження творчості Василя Стуса, Михайла Коцюбинського, Тараса Шевченка, Жака Превера, Василя Стефаника, Віри Вовк. А ще це видання цінне надзвичайно інтеліґентними, тактовними, сповненими надзвичайно теплою людяною атмосферою (як, зрештою, й усі писання Михайлини Хомівни) спогадами про леґендарні шістдесяті, себто, про леґендарних людей цієї непростої, але дивовижної пори.

Загалом, мемуаристики в нас останнім часом виходить усе більше, і то справді хорошої. Тут хочеться найперше відзначити новий том серії "Українська модерна література" київського видавництва "Гелікон" – збірник спогадів "Родинне вогнище Зерових". Уважний читач уже звернув увагу на попередню публікацію фраґментів цієї книги в часописі "Кур'єр Кривбасу", тож відрадно, що й саме видання не забарилося. А ще більш відрадно, що не лише в короткому журнальному викладі, а й у книжці загалом вдалося уникнути ключових "проколів" такого типу видань – перетворення їх на такий собі "меморіал для родинного користування" з неодмінними одноманітними "панегіриками" й униканнями гострих кутів. Навпаки – тут витає дух живого зеровського (в сенсі насамперед літературному, себто в контексті писань неокласика Миколи Костьовича) інтелектуалізму. І це попри те (а очевидно: насамперед тому – коли йдеться про таку родину), що самі члени родини брали якнайактивнішу участь у цьому виданні – співукладачка Марина Зерова, технічний редактор Тетяна Зерова, спонсор Юрій Зеров. А ще, звісно, тому, що до книжки доклали рук і одні з найавторитетніших інтелектуалістів нашого часу Євген Сверстюк та Роман Корогодський.

У контексті мемуаристики привертає увагу також том "Скрижалі пам'яті" авторитетного літературознавця кінця XIX – початку ХХ століття Миколи Петрова, який побачив світ у новій серії "Пам'ятки історичної думки України" видавництва "Либідь". Тут поряд із працею "Перші спроби історіографії української літератури" вміщено також спогади автора про життя духовенства та академічну корпорацію Києва. Втім, якраз надзвичайно цінні студії цього дослідника з царини давньої української літератури дуже давно не перевидавалися, і хотілося б, аби наші видавці не випускали це ім'я з поля зору й надалі.

Також, до речі, в серії "Пам'ятки історичної думки України" побачили світ ще кілька томів. "Історичні портрети" Володимира Іконнікова та "Вибрані твори" Михайла Максимовича, зрозуміло, зацікавлять насамперед істориків. А філологів – "Українські приказки, прислів'я і таке інше", зібрані видатним етнографом, фольклористом і педагогом М. Номисом, одна з найцікавіших у цій галузі пам'яток.

Бароко забагато не буває

Літературознавцям є ще один чудовий подарунок – "Українське літературне бароко" Дмитра Чижевського, яке побачило світ у серії "Київська бібліотека давнього українського письменства. Студії" видавництва "Обереги". Звісно ж, обізнані люди тут же пригадають, що праця Чижевського "Український літературний барок" трохи більше року тому побачила світ і в харківській "Акті". Однак перейматися цим особливо не варто, коли йдеться про такі знакові для нашої гуманітаристики тексти, які, до того ж, досі навіть дослідникам-медієвістам були мало приступні. Я, чесно кажучи, був би зовсім не проти, якби цей текст видали паралельно ще кілька видавництв, і то значно більшими накладами, – зважаючи на те неподобство, яке через катастрофічний брак саме такого штибу літератури коїться в нас у царині викладання давньої української літератури не лише в школах, а й у більшості вузів. Так що тут усе гаразд: "актівське" видання, традиційно для цього видавництва, розкішніше, зате "оберегівске" – демократичніше і, що теж дуже важливо, ширше. А про рівень підготовки обидвох їх сам за себе промовляє той факт, що до них доклав рук один із найавторитетніших наших медієвістів, світлої пам'яті Олекса Васильович Мишанич. Лишень "Обереги", на жаль, трохи "похалтурили", допустивши в покажчику імен і назв розбіжності написання частини імен, порівняно з текстом, – але ж не можемо ми чомусь узагалі обхотися без "дьогтю", то хай уже буде така "ложечка"…

Щодо медієвістики, то маємо тут іще один цікавий том, уже з царини філософії – працю Вілена Горського, Олени Вдовиної, Юрія Завгороднього та Олександра Киричка "Давньоруські любомудри", видану "КМ Академією". Досліджуючи тексти Іларіона Київського, Климента Смолятича, Нестора, ігумена Данила, Кирила Туровського та Володимира Мономаха, автори задаються метою виокремити квінтенсенцію ідей давньоукраїнських учених, які визначили напрями розвитку вітчизняної філософії на багато століть вперед.

А от тим, що нині непокоїть філософів, перейнялося київське видавництво "Альтерпрес", запропонувавши нашій увазі том "Філософія сьогодні: розмови з Ульрихом Беком, Гансом-Ґеорґом Ґадамером, Юрґеном Габермасом, Гансом Йонасом, Отфридом Гьофе, Вікторіо Гьосле, Ричардом Рорті та іншими". Про зміст "розмов" судити не беруся, нехай це роблять фахівці, але сама книжка виглядає підготовленою якісно.

А ще один суперовий подарунок для філософів – "Трактат про людську природу" Девіда Г'юма (досі це знакове прізвище калькували з російської як Юм). Реноме видавництва промовляє й про якість видання – київський "Всесвіт".

Міфологізація,

але не тільки

Прикметно, що останнім часом з'явилася низка добре підготовлених видань, присвячених проблемам віри. Тут якраз дуже непросто знайти "золоту середину" – маємо або ґрунтовні теологічні праці (які в нас, на жаль, видаються мало й рідко, хоча ми їх таки справді маємо), або ж літературу конфесійно-аґітаційного штибу (якої безліч), а з текстами, які були б цікаві одночасно і дослідникам, і ширшому читацькому загалу, якраз проблема. Одначе два таких видання мені все ж вдалося завважити. Найперше це "Роздуми про Божественну Літургію" славетного Миколи Гоголя, які в перекладі з російської запропонувало, звісно ж, львівське "Свічадо". А ще – переклад "Реколекцій зі святим Августином" отця Едварда Станєка, який побачив світ у київському "Кайросі" в напрочуд зручному "кишеньковому" форматі. Обидві праці, крім іншого, можуть слугувати також прекрасним навчальним матеріалом, причому не лише для дітей.

А от книга завідувача лабораторії психоінформатики Центру з інформаційних проблем територій НАН України, головного редактора журналу "Перехід-IV" Ігоря Каганця "Арійський стандарт" (київське видавництво "А. С. К.") таким матеріалом навряд чи може слугувати. Нашу найдавнішу історію міфологізують віддавна, і в цьому сенсі праця І. Каганця бачиться апотеозою – в нього навіть Ісус Христос подається українцем. У сенсі "політичної психології нації" це, може, й непогано, бо нашому національному характерові таки відверто бракує здорової агресивності. Однак із, м'яко кажучи, історичною достовірністю тут проблеми очевидні. Втім, нехай із цього приводу "лаються" фахівці, а я натомість не можу не відзначити, що текст пана Каганця напрочуд "хвацько" виконаний, дуже енергетичний – йому б художні твори писати…

"Заміфологізовує" нас і вінницьке видавництво "Котинент-Прим", пропонуючи "фундаментальне" видання одіозної "Велесової книги". Не знаю, про що думали укладачі шкільних програм, включаючи туди згадану "книгу" (по-моєму, укладачі шкільних програм здебільшого взагалі ні про що не думають), але не можу не завважити, що я не бачив іще жодного, серед численних останнім часом, видання цього тексту, яке було б "нормально науковим". Може я, звісно, "погано дивився", але мені здається, що таке видання вже давно назріло, а вінниччани, на жаль, із цим не впоралися.

До речі, про "реґіональні" цікавинки. Я був подивований, завваживши видавця напрочуд цікавої й потрібної книжки – перекладеної з польської праці Зофії Мітосек "Теорії літературних досліджень". Ним виявилася сімферопольська "Таврія", що звучить, чесно кажучи, трохи по-футбольному, – але книжка зроблена якісно і, ще раз підкреслю, вкрай актуальна.

І насамкінець – знову до літературознавства, але "впереміш" із політикою. Нову книжку під назвою "Ох, Україно…" видав авторитетний вчений, проректор Києво-Могилянської академії Володимир Панченко. Її склала здебільшого публіцистика останнього десятиліття, злободенні роздуми, – адже професор, як відомо, активно займався свого часу практичною політикою і був навіть депутатом парламенту, а проте став одним із украй небагатьох щасливих винятків, коли політика не вихолостила живого таланту. Попри це, є в книжці й напрочуд цікаві студії з царини літературознавчої, зокрема статті про творчість Тараса Шевченка, Івана Карпенка-Карого, Олеся Гончара, прозу 1970-х тощо.

Цього разу я зупинявся на виданнях художніх. Але це не означає, що в наших книгарнях не з'явилося нових вартих уваги прозових текстів і поетичних збірок, – просто про них поговоримо в наступному огляді.

Іван Андрусяк

 
© агенство "Стандарт"