журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

суспільство

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ДИСКУРС

ПРОФІ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

Культреванш

Не для еліти

ПО ДІАГОНАЛІ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №6, 2004

суспільство

Суд над суржиком

Нещодавно у приміщенні Київського молодого театру відбулася акція, аналогів якої в Україні ще не було – суд над суржиком. Збирати чергову наукову конференцію, на якій представники української інтелігенції, мовознавці та краєзнавці одноголосно засудять суржик як явище, що спотворює і засмічує літературну мову, не було сенсу. Хоча б тому, що розголосу такі акції не набувають, до слабких голосів протесту "жменьки інтеліґентів" ані влада, ні народ, який звик жити за правилом "маємо те, що маємо" (тому так гарно і живе), не прислухаються.

Отож організатори – члени асоціації захисту української культури "Український світанок" – вирішили дати слово пересічним громадянам України і водночас зробити цю акцію більш видовищною – провести її у вигляді суду, де кожній зі сторін буде надано можливість висловитися за суржик чи проти нього. "Мовна інквізиція 21 століття" зацікавила студентську молодь та україномовних діячів культури.

На жаль, тих, хто у повсякденному житті користується виключно суржиком, не було. Віртуозів суржику та просторічної мови – Вєрку Сердючку та Леся Подерв’янського – запросити також не змогли. Точніше, на відому українську артистку (чи то пак артиста), який мав представляти Росію на Євробаченні, просто не змогли "вийти", а автор інвективізованого "Гамлета" напередодні виїхав у своїх справах. Проте присутні були кілька депутатів Верховної Ради.

Те, що суд над мовним покручем не зацікавив представників російської культури в Україні, є яскравим свідченням, що суржик нищить ареал української, а не російської мови в нашій державі. Зала на 400 чоловік була переповнена ще до початку акції, а ті, хто спізнився, були змушені стояти між рядами. Присутнім роздавали бланки для голосування з написами "Геть суржик!" та "Хай живе суржик!".

Роль судді виконував колишній власник закритої владою кав’ярні (єдиної в столиці України, де весь обслуговуючий персонал говорив українською мовою, де відбувалися акції, що популяризували сучасну українську культуру), головний редактор журналу "Молода Україна", фінансувати який київська міська влада відмовилася, Олесь Доній. Прокурором був відомий український письменник Юрій Покальчук, а сторону захисту представляв "адвокат" – культовий театральний режисер Богдан Жолдак. Підсудний був символічним. За гратами сиділо трохи сумне лялькове страшидло. Мимоволі згадувалася дитяча пісенька про дівчинку, яка вирішила зліпити з пластиліну ляльку та блазня – вони виходять негарними, тому дитина вирішує назвати їх "дурнями". Закінчується пісня словами "разве кукла виновата, разве клоун виноват?"

Суржик звинувачували за статтями Кримінального Кодексу України останнього зразка – 2001 року: ст. 111 ч.4 – державна зрада; ст. 113 – диверсія; ст. 241 ч.3 – забруднення атмосферного повітря; ст. 294 – заклик до масових заворушень; ст. 303 – проституція і розбещення неповнолітніх; ст. 190 ч.4 – групове шахрайство і заклик до шахрайства; ст. 194 ч.4 – хуліганство. Із задніх рядів пропонували розглядати суржик як дитя ґвалту.

Прокурор пояснив статті звинувачень: "Чому проституція? Тому, що на всі боки. Чому державна зрада? Бо мова – це теж батьківщина, тож той, хто користується цим покручем, зраджує свою державу. Наскільки ви знаєте, у Франції, Німеччині заборонено на державному рівні використовувати у місцях масового користування англомовні вивіски і навіть вживати англійські слова, коли існують рідні аналоги. Чому диверсія? Бо це поступова і завуальована русифікація". Привівши приклад відомого українського суржиконосія Вєрки Сердючки, який(яка), почавши з суржика, цілковито перейшов(ла) на російську мову з вкрапленнями українських слів. Ідеологія Радянського Союзу, яку не було замінено жодною іншою ідеологією в незалежній Україні, і тому вона продовжує діяти і надалі, передбачала інтернаціоналізацію народів колишнього СРСР до злиття їх в один "радянський" народ, що є фактичним знищенням націй, в тому числі й української.

І все ж таки найпершим завданням суду було не прийняти рішення "за всю Україну", узаконивши чи заборонивши суржик, а виправдати чи засудити його вживання. "Краще суржик, ніж російська", – сказав якось Олесь Доній. Тому і виникло питання: може, суржик є несвідомим протестом україномовних громадян, які в умовах суцільної русифікації намагаються зберегти хоча б часточку того українського, що в них є? Звичайно, нині, якщо ти розмовляєш державною мовою, тобі не загрожують Соловки, розстріл без суду чи звинувачення в державній зраді та буржуазному націоналізмі. З іншого боку, для того, щоб розмовляти українською (в незалежній Україні!), треба мати певну мужність, навіть позицію, бо… зараз "так не принято". Українська є маркованою, іншою (в екзистенційному значенні) стосовно суржика та російської. Ті, хто нею користуються в Центральній і особливо Східній Україні, таким чином – хочуть того чи ні – виявляють свою громадську позицію. Українській мові катастрофічно не вистачає природності вживання, тим більше, що "дзеркало життя" (книги, телебачення, преса, радіо, Інтернет) демонструють природність російської. В школах, натомість, українська асоціюється з 19 століттям, шевченковим кожухом, рушниками та селом. Проти такого фундаменталізму протестував Ірванець: "Як ти звучиш калиново-дубово,/ Рідна моя, моя матірна мово!" ("матірний" – від спотвореного "материнський").

Як у справжньому суді, на сцену було запрошено присяжних та заслухано свідків з обох боків. Свідками з боку звинувачення виступили відомі філологи-науковці Олександр Пономарів, Анатолій Погрібний, депутат Микола Княженко. З боку захисту – Олександр Ірванець, Олесь Ульяненко, Андрій Кокотюха, Микола Вересень.

Анатолій Погрібний порівняв суржик з тяжковиліковною хворобою, такою, як рак. "Питати, ви за рак чи проти раку – безглуздо. Той, хто говорить, що він за рак – не лише тяжкохворий, але й, вибачайте, просто дурний", –категорично сказав науковець. "Я зовсім не підтримую мовну стерильність, – додав інший свідок з боку звинувачення Олександр Пономарів. – Діалектизми збагачують мову, але якщо кажуть "благодарю вам" чи "дякую вас" або, як питав один хлопець, повернувшися додому з армії, "мамо, чого у вас так длінно вариться борщ?", це лише засмічує й псує мову.

На засіданні було сказано, що суржик як явище існує виключно в українській та білоруській мовах; інші країни, позбувшись колоніального гніту, намагалися повернути свою власну мову. Так було, наприклад, в Чехії, коли чеська інтеліґенція зібралася й вирішила перекласти чеською ті слова, які були взяті з інших мов. "Спочатку то було трохи дивно, але зараз чехи говорять не театр, а "дівадл", і вже всі до того звикли", – сказав прокурор-Покальчук.

Найблискучіша промова захисту була у Ірванця. Він запропонував провести всеукраїнський референдум за мовною ознакою: україномовний, російськомовний чи суржикомовний. Оскільки рускоговорящєго українця найчастіше у білокам’яній впізнають одразу (акцент не той), можна передбачити, що суржикомовних виявиться переважна більшість опитаних. На основі цих результатів можна запровадити суржик як другу державну мову (благо, більшість найвищих державних посадовців блискуче нею володіють). Промову колишній "бу-ба-біст" закінчив у стилі Бендера: "Суржик консолідує штучно розділену за мовною ознакою Україну! Луганець не буде дивитися на франківця, як на "бандєру недорєзаного", а франківець більше не казатиме, що східняки – москальські запроданці. Узаконивши мовне каліцтво, ми урівняємо всіх в правах і досягнемо щастя і благодєнствія!".

Сторона захисту вважала твори Сковороди, Котляревського прикладами "красивого і літературно вартісного суржику", сторона ж звинувачення з обуренням відкидала таке припущення, кажучи, що твори Сковороди написані з використанням давньої української книжної мови. Подібне явище, коли книжна та розмовна мова більшою чи меншою мірою різнилися, є практично у всіх народів. А твір, з якого починається нова українська література, "Енеїда" Котляревського, написаний з використанням полтавсько-київського діалекту.

Захист суржика запропонував не соромитися, що ми використовуємо слова близькоспорідненої мови. Росіяни горді з того, що Микола Гоголь збагатив нову російську літературу українізмами, й не соромляться використовувати українські слова і по сьогодні. Чи не є "вичищення" мови від русизмів проявом комплексу меншовартості, так званого малоросійства? До того ж, існує теорія, що російська мова бере свій початок з книжного варіанту давньоруської (тобто староукраїнської) мови. Тому російські слова в українській мові можуть сприйматися просто як архаїзми.

Присутні могли голосувати, кидаючи до скриньки один з бюлетенів "Геть суржик" або "Хай живе суржик!". Після виступу всіх свідків присяжні підрахували голоси.

Нас завчасно попередили, що суд є справжнім українським, тому результати можуть бути сфальсифікованими. Згадавши Київський подільський суд та районний Мукачівський, глядачі погодилися, що така натуралістична деталь є принаймні логічною.

Виправдати суржик погодилося 188 чоловік, засудити – 223. Вкинені 2 саморобні бюлетені не було враховано. У скриньці знайшли 184 підкинутих бюлетенів офіційного зразку на користь суржика. Те, що вони трохи відрізнялися своїм кольором, враховано не було. Ми починаємо потроху звикати до того, що офіційно підроблені документи беруть повноправну участь в голосуванні, тож присутні в залі були змушені погодитися ще й з таким "нововведенням".

Врахувавши результати голосування та виступи свідків, суд вирішив визнати суржик винним за статтями 117.1 – зґвалтування мови, 196 – підривна антидержавна діяльність, забруднення навколишнього мовного середовища, 117.3 – розтління малолітніх патріотів, а також за статтями "промивання мізків" та "вимивання мізків". Суд ухвалив: "перше – вважати суржик мовним покручем, інспірованим сусідніми державами для духовного нищення українського народу. Друге – заборонити до вживання суржик українськими патріотами та тими, хто їм співчуває".

Зваживши на кошти, зібрані в залі "на підкуп суду", рішення було трохи змінене. А саме: "Визнати суржик абсолютно безневинним мовним покручем, інспірованим сусідніми державами. І тому вважати вживання суржику – особистим правом кожного суржиконосця".

Незважаючи на карикатурний характер засідання, громадськість висловила свою думку чітко. Боротися з суржиком слід на державному рівні, так, як колись боролися з безграмотністю населення. Оскільки суржик, безперечно, є наслідком русифікації, то варто було б на державному рівні перешкоджати зросійщенню населення України. І все ж висновки суду апелювали не до керівництва держави (в тому, наскільки законодавча і виконавча влади цікавляться питаннями культури, ми можемо переконатися, проаналізувавши стан бібліотек, музеїв, шкіл, книговидавничої та книгорозповсюджуючої сфери, якість радіо та телеефіру), а до кожного громадянина України окремо. Тому, як говорити – вибір кожного.

Анастасія Богуславська

 
© агенство "Стандарт"