журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

суспільство

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

ДИСКУРС

ПРОФІ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

Культреванш

Не для еліти

ПО ДІАГОНАЛІ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №6, 2004

КНИГА I РИНОК

Парадокс за парадоксом або Прогулянки Дніпропетровськом

Дніпропетровськ належить до мегаполісів України – одне з найбільших наших міст. За всіма параметрами воно, очевидно, має бути схоже на столицю. Але, як виявилося, це не зовсім так, і іноді навіть можна помітити парадоксальні ситуації. Це стосується багатьох речей – наприклад, практично всі світлофори міста не працюють. До цього часу не збагну, як же таки там я мала переходити вулиці. При цьому пересічні жителі ставляться до цього буденно: перебігають перед автомобілями де і як заманеться. Схожа на дорожню ситуація і у книгобізнесі.

Погодьтесь, що більш-менш обізнана у видавничому житті України людина може не задумуючись назвати великі книговидавничі підприємства, приміром, Харкова чи Донецька, Тернополя та Львова. А щодо аналогічних книготорговельних структур Дніпропетровська – фахівець з книжкового бізнесу, мабуть, задумається. Чому? Це парадоксально навіть для самих дніпропетровських діячів цієї галузі. Кажуть, що так повелося здавна: не було багато великих видавництв, великих друкарень, великих книгарень... Таке становище, власне, спостерігається і сьогодні.

Монополістичний

чи безальтернативний?

Так, звичайно, у Дніпропетровську є чимало видавництв. І це зрозуміло. Дивно було б побачити лише двох-трьох виробників, як це було ще 20 років тому. Але більшість сучасних видавництв надають лише редакційно-видавничі послуги, як, наприклад, "Пороги", "Промінь" чи "Січ". Є і досить великі підприємства, такі як "Видавничий дім "Володимир Дудник", "Ліра", "Престиж". Вони мають, крім редакційних відділів, ще й власну поліграфічну базу. Хоча в довіднику "Книжковий ринок України" вони гордо іменуються книжковими видавництвами, насправді спеціалізуються в основному на виданні газет та журналів, здебільшого рекламно-інформаційного спрямування. Інші ж галузі, навіть у періодиці, поступово відмирають. На жаль, на сьогоднішній день зникло доволі багато газетних видань Дніпропетровська, які мали розважальний, популярний характер. Зараз тут стала ситуація, схожа на будь-яке інше місто: більшість періодики – це видання або загальноукраїнські, або російські (видрукувані у нас). І шарм Дніпропетровська, як короля розвинутої, не упередженої періодики, зник.

Іншим типом нових видавництв Дніпропетровська можна назвати новостворені редакції при старих друкарнях. Так, наприклад, друкарня "Зоря" вже купила такі права і має право видавати книги під власним грифом, та й інші не відстають від неї. Щоправда, обсяги видань таких видавництв досить малі, аби можна було їх вважати повноцінними представниками своєї галузі.

Чи не єдине видавництво, яке має цілком розвинену структуру, працює і повноцінно розвивається, – це "Дніпрокнига", яка має власні книгарні у Дніпропетровську, видає книги, займається гуртовим продажем книг, в тому числі і для бібліотек міста, тобто, по-суті, займає становище старого бібколектора. Напевно, саме за рахунок таких розгалужених функцій, які було покладено на плечі цього ВАТ, тут мають змогу видавати цікаві, оригінальні книги. До них належить і сучасна українська проза та поезія, і дитячі книги, і науково-популярні видання, і краєзнавча література.

Але монополізм як такий – досить шкідливе явище, особливо, якщо загалом існує дух конкуренції. Справа в тому, що у Дніпропетровському немає жодного серйозного закладу, який би займався гуртовим продажем книг (не для базарного продажу, а з реальною звітністю для податкової), окрім вищезгаданої "Дніпрокниги". Тому доволі часто, особливо від продавців книги у роздріб, можна почути про завищені ціни на книги у останніх і нарікання на те, що доводиться шукати альтернативні способи закупівлі книг. Приміром, "Орфей", який займає нішу гуртової торгівлі книгою в України вже понад 10 років, у Дніпропетровську відмовляється співпрацювати на таких засадах з книгарнями. Натомість вони відкрили дві власних книгарні. Думаю, що зрештою така ситуація у гуртовому продажі книг не може стояти на місці, і має призвести до розвитку і зміни на краще.

Друкуємо ВСЕ, а замовлень не вистачає...

Малих приватних поліграфічних фірм у Дніпропетровську, як, зрештою, і в інших містах України – дуже багато. Здебільшого вони спеціалізуються на випуску листівок, газет, брошур, а книги друкують лише в міру потреб і можливостей.

Так само, як і видавництва, друкарні Дніпропетровська мають свою специфіку. Оскільки за радянської доби тут не існувало потужних видавництв, так само і не було приділено багато уваги друкарням. Переважно тут працювали друкарські фабрики, які задовольняли потреби газетярів як міських так і обласних, а також виробляли інші види паперових товарів (листівки, альбоми, тубуси, коробки, упаковку, наклейки тощо).

Зараз час змінюється, і ця порожня ніша потроху починає заповнюватися. Найсучаснішою, з новим обладнанням, можна назвати друкарню видавництва "АРТ-Прес", щоправда, її потужності не могли б задовольнити потребу в швидкому віддруку великих накладів, але за сучасних умов і вимог ринку – це устаткування найкраще у регіоні. Видавництво "Зоря", яке раніше спеціалізувалося виключно на газетній продукції та паперово-побутовій промисловості, зараз починає друкувати і книги для збільшення пропонованого асортименту – для цього тут закуплено нове обладнання саме для друку книг. Це лише з першого погляду може здатися, що зараз не так вигідно друкувати книги накладом 1-2 тис. примірників, як, наприклад, газети 50-тисячними тиражами. Насправді ж знайти замовника досить складно, а друк книги дає ще одну можливість прилучити нових партнерів по бізнесу. Тим більше, що замовники не завжди купують у однієї друкарні всі послуги – одне підприємство робить внутрішні сторінки, інше – обкладинку, третє надає послугу зшивання і склеювання книги.

Єдиним гігантом, що завжди працював на друк саме книг, у Дніпропетровську була і залишається "Дніпропетровська книжкова друкарня". Це найбільша і найстаріша книжкова друкарня регіону, яка має на сьогоднішній день дуже великі потужності. Так, ще 12-15 років тому тут щомісяця видавалося книг у твердій палітурці – до 250 тис., у м'якій палітурці – до 100 тис., брошур – до 1 млн. примірників. Зараз такого завантаження, зрозуміло, немає, а знайти замовників доволі складно. Підприємству доводиться зменшувати ціну на виробництво, надавати значну увагу якості продукції, аби вижити і дати роботу тим людям, які працюють у цехах великого заводу. Цікаво, що у кінці 80-х, коли робота йшла повним ходом, замовлення на наклад 1-3-5 тис. примірників вважалися непотрібною морокою (раніше такими накладами видавали твори маловідомих авторів). Однак, зрозуміло, що за радянських часів відмовитися від такого замовлення було неможливо, тому друкарня мала друкувати все. Зараз такі наклади – основна робота друкарні.

Ця друкарня страждає не лише від відсутності книжкових замовників. Справа в тому, що раніше тут друкувалися етикетки для виробів усього Радянського Союзу (для виробів харчової та легкої промисловості). Зараз такі замовлення теж пішли в небуття. По-перше, сама упаковка змінилася, перетворилася на щось зовсім інше, по-друге, почали створюватися друкарські цехи, які орієнтуються на друк виключно етикеточної продукції, і ціна на їхній товар набагато нижча. Крім того, "Дніпропетровська книжкова друкарня" видавали схеми і правила для теле-, радіоапаратури. Що також сьогодні не робиться.

Зараз будь-яке замовлення вважається гарним знаком і виконується оперативно. Але все-одно цього не вистачає для задоволення потужностей друкарні, тому більшість її машин простоює. В деяких цехах навіть залишилися своєрідні "пам'ятники" старої напруженої роботи. Позбавитися від них не можна, тому що вони належать до державної власності. От і старіють, вкриваються пилом, втрачають працездатність. Цікаво, що ту ж саму бульварну літературу, яка видається в Росії, такими ж накладами можна цілком реально і без зусиль видавати на цій фабриці. Ціна таких видань була б на російському рівні, звичайно, за умови таких же великих накладів. Те ж саме можна сказати і про видання наших підручників для шкіл, які мають неприпустимо високу ціну. Збільшення накладу могло б призвести до зменшення ціни.

Усьому голова –

торгівля

За радянських часів у Дніпропетровську було досить багато книгарень. Вони розташовувалися як у центрі, так і у віддалених районах. Однак, як і в усіх інших містах після розпаду і занепаду, мало кому з них вдалося вижити. Але все ж таки і зараз існує добрих два десятки книжкових магазинів, розташування яких не обов'язково пов'язане з центром міста. Щоправда, у спальних районах, як правило, існують не великі крамниці, а невеличкі магазинчики приватних підприємців, які за обсягом представленого товару на полицях можна порівняти з великою яткою на Петрівці. Але це вже щось... Крім того, не може не втішати наявність практично у всіх торговельних центрах відділів книг, які мають європейський маркетовий вигляд.

Мені вдалося поспілкуватися з Ларисою Ковальковою, директором однієї з книгарень, що вижила ще з старих часів. Назва цієї книжкової крамниці – "Букініст". Ось що вона розповіла спеціально для "Книжкового огляду".

– Ми перші в Україні відкрили приватне підприємство в книжковій торгівлі. Хотіли від'єднатися від загальнодержавного книготоргу і перейти до власне букіністичного, заради цього свого часу навіть їздили у Москву. І нам врешті вдалося відокремитися. Ми зібрали у свою структуру всі букіністичні крамниці Дніпропетровська і Дніпропетровської області, на той час це були досить великі торговельні площі. Тільки у Дніпропетровську можна було нарахувати п'ять окремих букіністичних крамниць, окрім того, функціонував великий відділ старої літератури в "Будинку книги", який організувався з обмінного фонду.

Це було ще у 1989 році, ажіотаж довкола книги був неймовірний, і роботи було дуже багато. Потім пішов спад, який, на мою думку, триває і досі. Люди все менше купують книги, причому не тому, що вони стали менш розумними, а тому, що ціни на книги не дозволяють купувати їх так часто і у тій кількості, яка необхідна дорослій інтелігентній людині для розумового розвитку.

Після розпаду Радянського Союзу місцева влада почала забирати у нас торговельні приміщення, мотивуючи це неможливістю їх приватизувати. Тоді ж ми втратили дві крамниці в Дніпродзержинську, які вирішили працювати окремо від нас. Деякі з букіністичних книгарень повернулися в книготорг, сподіваючись таким чином зберегти крамниці. Але, зрештою, всі ці перебіжки закінчилися досить таки трагічно – багато книгарень просто зникли, і на їхньому місці тепер продається взуття, одяг, техніка тощо. Адже після того, як їх забрали у книгарень, вже можна було і приватизувати, і орендувати, і торгувати чим завгодно.

Ось так, поступово, але досить таки швидко, ми втратили всі наші крамниці. Ось цей – єдиний магазин, який вдалося приватизувати. Хоча також доводилося судитися, але зрештою ми перемогли. На жаль, деякі наші компаньйони продали власні акції, і тому від великої крамниці площею понад 120 квадратних метрів залишилося лише трохи більше 40.

Так, нам доводиться зараз продавати багато канцтоварів і бланків. За рахунок того, що ми співпрацюємо з підприємствами, в нас є постійний і стабільний прибуток. Робити як раніше, тобто продавати виключно книги, не має сенсу. Адже попит на них занадто малий. Що й казати про продаж лише букіністичної книги – це взагалі неможливий варіант. Хоча, звичайно, думаю, що така вузька спеціалізація могла б притягти до нас більше відвідувачів. Але для того, щоб був повноцінний букіністичний відділ з елементами обміну, потрібно мати досить багато місця, більше персоналу...

Якщо раніше букіністична книга була способом взяти і прочитати малотиражні, цікаві видання, то зараз це просто здешевлений варіант нових видань. Саме тому їх часто купують, особливо найбідніші верстви населення: студенти та пенсіонери.

На жаль, букіністичні книги теж не можуть бути дуже дешевими, адже з них ми так само маємо сплачувати податки. А документи, які потрібно оформлювати на кожну книгу, жахають – системи звітності до податкової й інших служб стають все більше заплутаними і вимагають все більших зусиль від нас, підприємців. Скільки це буде ще тривати?

Цікаво, що у Дніпропетровську взагалі дуже розвинений продаж букіністичної книги. Принаймні, я такого вибору не зустрічала ніде. Навіть у Києві. Книжковий ринок, мабуть, на третину заповнений виключно старою книгою, причому продаються і труди колишніх комуністичних вождів, і старі анатомічні атласи, і географічні карти доріг Європи 40-річної давнини, і т.ін. І якщо ви думаєте, що такі видання можна знайти лише у якого-небудь одного пенсіонера, що розклав свій товар просто на асфальті, то глибоко помиляєтесь. Тут такий товар продається мало не на кожному кроці.

Більшість з підприємців, що тут працюють, не продають запаси власної домашньої бібліотеки, а перекуповують книги у пересічних громадян. І якщо у вищезгаданому "Букіністі" на книги ставлять націнку не більше 30% (на ціну, запропоновану власником книги), то на книжковому ринку все залежить від цінових поглядів власника ятки, а також цінності книги на цьому ж таки ринку. Відповідно, книги, які бідні пенсіонери здають заради мізерного додатку до пенсії, по 5-6 грн., зрештою можуть дістатися покупцеві за 30-40, особливо це стосується таких видань, як багатомовні словники, фотоальбоми, історична література.

Що ж стосується не зовсім старих і унікальних видань, то тут діє цілком виправдана і правильна система оцінювання, яка, наскільки мені відомо, введена в Дніпропетровську вже, мабуть, років п'ять тому (в Києві така мода лише починає з'являтися, і щось не дуже розвивається). Йдеться про те, що багато яток надають можливість обміну з доплатою до зданої прочитаної книги. Так, звичайні покет-буки (малоформатні книги в м'якій палітурці) можна обміняти з доплатою у 50 коп., більш великі книги в товстій палітурці обійдуться в обміну у 1-2 грн. Такий демократичний підхід до справи викликає постійний ажіотаж довкола вже досить пошарпаних книг. Особливо багато любительниць жіночих романів та любителів детективного жанру.

Хоч як це дивно, але на Дніпропетровському книжковому ринку продається досить мало не букіністичної літератури. Більшість яток, які пропонують нову книгу, обов'язково, хоча б в куточку, тримають і книги для обміну. Така ж ситуація і на книжкових ятках на Центральному ринку, а також на стихійному книжковому базарі біля радіоринку в одному з віддалених районів Дніпропетровська.

Натомість нова книга продається у книгарнях, які розташовано не так далеко від ринку. Більшість з них нічим не відрізняються від своїх близнюків у інших містах України, щоправда, україномовну, краєзнавчу і взагалі глибокодуховну, інтелектуальну літературу на полицях як книгарень, так і яток досить важко знайти, а буває, і взагалі неможливо. Зрештою, більшість тих дніпропетровців, кого мені вдалося розпитати про покупку такої літератури, одразу визнали, що у разі необхідності – або замовляють таку літературу родичам, що живуть у Харкові чи Києві, або купують її, відвідуючи ці міста самі. Третій шлях, найменш популярний, але який часто згадувався – замовлення літератури через відомі київські книжкові Інтернет-книгарні, щоправда, доставка таких книг іноді затягується надовго і обходиться недешево. На жаль, єдина дніпропетровська Інтернет-книгарня "Бізнес-досьє" спеціалізується більше на продажу довідкових каталогів, CD-ROM, аніж книг, тим більше мало популярних на полицях Дніпропетровська.

Ще у 2002 році по місту поповзли чутки про те, що незабаром "Книжковий ринок" Дніпропетровська закриють у зв'язку з реконструкцією. Назавжди. Поки що він працює, і досить жваво. Мене запевнили, що під час вихідних днів він збільшується у 4 рази і заповнює усю площу. Що будуть робити підприємці, які тримають ятки на цій території, а також книголюби-покупці, коли закриють базар, не знає ніхто. Але всі сподіваються, що у разі його закриття буде виділено місце для книжкового ринку в іншій частині міста.

Український –

не український

Не є таємницею, що чим далі на схід України, тим менше можна почути українську мову. А що ж україномовна книга в східних регіонах, зокрема, у тому ж таки Дніпропетровську? Які її можливості достукатися до читача? Адже не може бути, щоб в такому великому місті не було любителів українського слова. Після недовгих розшуків у центрі міста та біля книжкового базару мені вдалося знайти фанатів української мови, яких, як виявилося, в Дніпропетровську не так вже й мало. Саме задля них було створено на книжковому ринку ятку української книги та музики.

Були й інші ідеї просування "української теми", які, на жаль, закінчилися ще на початковому етапі: це і формування мережі розповсюдження українських книжок за допомогою книжкових розкладок та кіосків "Преса"; і щоквартальні рейди по містах і містечках Дніпропетровщини з кількагодинними ярмарками "Української книжки"; і створення реклами на місцевих телеканалах, подання рекламних блоків у газеті "Січеславський край", відкриття рубрики "Книжковий огляд" в газеті "Зоря"; і створення декількох розкладок з українською аудіо і відео продукцією; і створення українського літературного кафе.

Для виконання більшості з цих пунктів необхідні інвестиції, які, зрозуміло, може зробити лише людина, закохана в українську книгу. Цікаво, що біля ятки з українськими книгами, та й біля стендів в "Орфеї" з україномовною літературою відчувається постійний інтерес. Але ж там наявний лише один стелаж зі ста. І книжки там не задовольняють справжнього попиту масової публіки – це здебільшого філософські книги, книги з історії України. Та розважальна і художня література, яка і зустрічається, – це лише краплина в морі російських відповідників, яка не може створити ні нормальної конкуренції, ні хоча б якось виділитися з потоку яскравих, якісних, продуманих і розрахованих на масового читача зарубіжних видань.

Тобто потенційних споживачів української літератури у Дніпропетровську не так вже й мало, але їх вже не задовольняє представлений асортимент.

Про справи

бібліотечні...

Як виявилося, у Дніпропетровську до бібліотечної справи ставляться прискіпливо і відповідально.

Спеціально для нашого журналу інтерв'ю дала директор "Дніпропетровської обласної універсальної наукової бібліотеки" Надія Тітова.

– Надіє Миколаївно, розкажіть, будь-ласка, про вашу бібліотеку, про її стан справ на сьогоднішній день і розвиток.

– Наша бібліотека належить до найбільших за фондами і найстаріших за віком обласних наукових бібліотек України. Її фонд сягає 3 мільйонів примірників. І, на жаль, основною нашою проблемою насьогодні є розрізненість розташування корпусів бібліотеки. По суті, на сьогоднішній день ми займаємо 6 приміщень, які знаходяться в різних частинах міста. Тому читачам доводиться або самостійно добиратися до наших філіалів, або очікувати добу на доставку книги до того корпусу, у якому було зроблено замовлення.

І попри все це у нас постійно зростає кількість читачів. Так, за 2003 рік прийшло на 10 тис. читачів більше, ніж в 2002 році. А загалом у нас 46,5 тис. постійних читачів, а відвідувань 220 тис. Читачам видається за рік 1,5 млн. видань, тобто половина загального фонду.

– Якою, на Вашу думку, має бути сучасна бібліотека?

– Думаю, що зараз бібліотека – це симбіоз, а не лише місце, де зберігаються за певними законами книги. Це той світоч, де можна отримати необхідну інформацію. Саме тому тут мають бути не лише книги, але й інші, можливі носії інформації. Крім того, обов'язково має бути доступ до Інтернету – адже саме там можна знайти безліч корисної інформації.

Ми в нашій бібліотеці постійно обновлюємо і доповнюємо комп'ютерну техніку. З гордістю можу сказати, що маємо 118 машин, за допомогою яких створили віртуальний аналог нашої бібліотеки. Тепер інформацію про фонди можна отримати з будь-якого філіалу.

– Чи досить виділяється коштів на укомплектування бібліотеки?

– Дніпропетровська область – одна з найбільших в Україні. Тут діє понад 500 державних підприємств, 90 науково-дослідних інститутів. Ми займаємо друге місце з виробництва валового продукту у державі. Та й просто географічно наша область дуже велика, на її території проживає близько 3,5 млн. жителів, в місті Дніпропетровськ – більш ніж 1,2 млн. Зрозуміло, що в такому великому місті, обласному центрі, є багато людей, які потребують корисної інформації. Звідки вони її можуть взяти? Звичайно, з бібліотеки. І коли деякі мої колеги з менших областей України ображаються, кажучи, що вони отримують набагато менші від нас кошти для укомплектування своїх фондів, я з ними не погоджуюсь. Думаю, що чим більша область, тим більше має виділятися коштів на її бібліотечні фонди. Отже, оскільки ми – головна бібліотека регіону, то і отримуємо 800 тис. грн. щорічно для закупівлі книг та періодики. Але проблема в тому, що сума повинна підвищуватися кожні півроку, адже передплата і книги дорожчають, відповідно ми змушені зменшувати обсяги закупівлі.

На Дніпропетровщині прийнята регіональна програма розвитку культури, і там окремим рядком зазначено суми для комплектування бібліотечних фондів. Сподіваюся, що вона дасть нам можливість розвиватися в правильному напрямку, не зменшуючи обертів. На жаль, недосконала система тендерів, прийнята на загальнодержавному рівні, не дозволяє нам зробити це якнайкраще.

– Але ж тендери потрібні, як кажуть, щоб знайти продавця, який продає книгу якнайдешевше. Тобто, за логікою речей, тендери мають бути якраз вигідні для бібліотек.

– Це так здається лише на перший погляд. Так, варіант з укладанням списку закупівельної літератури на початку кожного року існував в Радянському Союзі. Тоді ми складали план і протягом року отримували замовлену літературу. Але ж тоді ми точно знали, що, наприклад, у видавництві "Каменяр" вийдуть одні книги, в "Політвидаві" – інші, і так по кожному видавництву, по кожному пункту тематичного плану. Так само і фінансування з боку держави – його ніколи не затримували.

Зараз же бібліотекарі змушені заради тендерів у січні-березні складати список літератури, що будуть купувати протягом року. Як Ви вважаєте, чи можливо написати назву книги у березні, якщо вона вийде у світ тільки у листопаді? Думаю, що навіть самі видавці точно не знають, яка книга з'явиться у них за півроку. Тим більше, що бібліотека повинна купувати нову літературу, а не застарілу, яка виходила у друк минулого року. Добре, якщо це класичні твори Лесі Українки чи Олеся Гончара. А якщо це комп'ютерна література, яка застаріває буквально щомісяця. Виникла парадоксальна ситуація, але ніхто в нашій країні не хоче прислухатися до нас. А це ж турбує не лише Дніпропетровську обласну наукову бібліотеку, а й усі бібліотеки України.

Ми просили дозволу у влади проводити тендер не один раз на рік, а хоча б щоквартально, але нам відмовили. І це зрозуміло, адже за чинним законодавством це буде порушенням. Але чомусь в Росії зрозуміли ще в 1997 році винятковість нашої справи і ввели спеціальні постанови щодо закупівлі книг для бібліотек і музеїв.

– Як же Ви пропонуєте закуповувати книги для бібліотек?

– Я за нормальний підбір видань, такий, як був ще декілька років тому. Коли ми їздили безпосередньо у видавництва, в книгарні, на книготорговельні бази – підбирали літературу, яка нас цікавила – і тут же викуповували найсвіжіші видання. Це, можливо, і не найлегший шлях, але він реальний і можливий до виконання.

– Це зрозуміло, адже тоді Ви реально зможете задовольнити попит читачів.

– Так. Щоправда, іноді виникають проблеми. Ось, наприклад, обов'язковий примірник, який ми отримуємо з усіх видавництв області. Це, звичайно, гарна справа, але ж для такої великої бібліотеки, як наша, деякі книги у кількості один примірник – це вкрай мало. Тим більше, коли це стосується краєзнавчої літератури. А зараз багато хто взагалі відмовляється присилати навіть один примірник, особливо якщо така книга коштує 100-200 грн.

– У Вас в бібліотеці є унікальні видання?

– Наша гордість – це відділ патентно-технічної документації. Зараз в такому обсязі, як у нас, його немає в жодній обласній бібліотеці. Взагалі, такі відділи залишилися тільки в двох бібліотеках – Миколаївській і Дніпропетровській, також є фонд в Донецькій, але там він надто малий.

У нас ця документація зберігається з 1924 року на мікроносіях, з 1957 – на паперових носіях, а з 1997 – на нових носії як СD-ROM. Свого часу обласні бібліотеки відмовились від комплектування цього фонду, тому що було створено центри науково-технічної інформації, які перебрали на себе ці функції. Зараз їх вже немає, з ними кудись зникли і всі ці фонди. А от у нас є вся інформація, яка, до речі, користується великим попитом.

Щоправда, ця література, особливо періодика, дуже дорога. Наприклад, ми отримуємо видання "Изобретения стран мира", яке має 32 випуски, охоплює всі галузі. На сьогоднішній день передплата на нього на півроку обходиться нам у 180 тис. грн. Але це видання дуже потрібне, навіть необхідне ученим, адже приступаючи до якогось винаходу, наші сучасники обов'язково мають переглянути досягнення попередників. Це дуже цінне видання, особливо для країни, яка позиціонує себе в міжнародному середовищі як така, у якої є багато розумних і кваліфікованих кадрів.

– Ви співпрацюєте з міжнародними благодійними фондами?

– Зараз є програма, яка ініційована Фондом "Відродження" при підтримці Міністерства культури – створення регіональних інформаційних порталів на базі обласних наукових бібліотек України.

За їхньої підтримки ми плануємо створити основний Інтернет-центр – регіональний інформаційний портал Дніпропетровщини, загальнодоступний для всіх. Зараз вже ведеться робота над цим, вже утворено базу з 18 тисячі сайтів Дніпропетровської області.

– Ви – директор обласної бібліотеки, а отже, знаєте про стан справ у бібліотеках міст та містечок. Як Ви вважаєте, зараз їх укомплектування достатнє?

– Комплектування бібліотек області не рівномірне, але загалом досить таки задовільне. Я часто відвідую з перевірками бібліотеки області, і можу сказати, що відчуваються певні зрушення – нарешті на наші проблеми почала звертати увагу влада. Так, наприклад, у Кривому Розі міська влада вирішила виділити 500 тис. грн. на комплектування своїх бібліотек. Це приємно і не може не втішати.

– Отже, кількість коштів на укомплектування зростає. А як справи з оплатою праці?

– На жаль, те, що стосується кадрів, залишається незмінним. Зарплатня зростає на декілька гривень, що не може не відлякувати молодих і обдарованих людей для роботи у бібліотеці. Сказати по правді, я не уявляю, як можна самостійно прожити на таку зарплатню. Здебільшого, хтось допомагає, або чоловік, або батьки. І це тим гірше усвідомлювати через те, що у бібліотеці працюють справді високопрофесійні люди.

І проблема не тільки в рівні зарплатні, проблема і в кількості кадрів. Я кожного року прошу збільшити кількість працівників по штату і кожного року мені це не вдається. Зараз у нас 143 працівники, але ж обсяги робіт ростуть, фонди збільшуються, для створення тих же електронних баз даних потрібно більше людей. Виходить, що навантаження на старих працівників збільшується, а зарплатня їм не додається, так само як і не приходять помічники.

Відповідно виникає проблема старіння колективів бібліотек. Я намагаюся залучати до роботи молодих спеціалістів, випускників нашого училища культури. Потім допомагаємо їм заочно вчитися в Харківському інституті культури. Але ж молоді люди, здобувши вищу освіту та досвід роботи з комп'ютерною технікою, як правило, йдуть від нас.

Отже, виникає закономірне питання: хто буде працювати в бібліотеці через 10-20 років? Зараз у нас на базі Дніпропетровського училища культури створили факультет Київського інституту культури, який в народі всі ми знаємо, як "імені Поплавського". Там вчаться працівники готельного бізнесу, перукарі, танцюристи – а от бібліотечної справи навіть не ввели – напевно вважають, що непотрібно.

* * *

За останні декілька років Дніпропетровськ дуже змінив своє обличчя – він став незрівнянно чистішим і охайнішим. Його помили і відчистили, надали вигляду європейського міста. Так само зростає, хоча і поступово, але впевнено, і рівень життя дніпропетровців. Сподіваюсь, що за декілька років тут розквітне книгобізнес такого рівня, яким є в деяких сусідніх обласних центрах.

Леся Костів

 
© агенство "Стандарт"