журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

Література і кіно

ДИСКУРС

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Не для еліти

Культреванш

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №5, 2004

Культреванш

Троє перших

Троє, про яких піде мова, -– жодним чином не літугрупування. Їх об'єднує лише покоління, талант та лауреатство премії "Культреваншу" (що вручається на періодичному літер-фесті "Тайм AUTора" – звідти, зрозуміло, і назва цього розділу рубрики). "Культреваншівська" нагорода – лише скибочка (пардон, – часточка) реєстру їхніх регалій. Усеможливі лауреатства, хоч і не конче визначально впливають на літературний статус та матеріальне становище авторів, проте незле морально стимулюють – останнє актуально у будь-якому віці, у юному ж – передусім. Адже, як висловилася Добра Фея із казки про Попелюшку: "Це дуже шкідливо – не ходити на бал, особливо, якщо ти цього заслуговуєш". Утім, про відзнаки наших героїв ви дізнаєтеся з безпосередніх (даруйте, можливо, дещо сухуватих) творчо-біографічних довідок, що будуть подані далі; а зараз знайомтеся…

Олеся Мамчич – поетка чемна, чесна і свідома, відтак не позбавлена юнацького максималізму та (за визначенням білоруського поета Міхася Скобли) нонконформізму. На відміну від багатьох літераторів-ровесників відгукується на соціальні конфлікти, проте зберігає творчу незалежність, отож її тексти не страждають на заангажованість. Хоча: "Коли Олеся читає власні вірші, складається враження, що ти в шістдесятих" (Галя Ткачук).

Галя Ткачук – прозайкиня та поетка – визначна дослідниця етносу "патлатих". Асоціює себе з білкою – тварючкою невгамовною у своїй неприкаяності, хоча поза тим вона (додамо від себе) – мила і пухнаста. Врешті-решт одне одному не заважає.

Олег Романенко – постать однозначно акцентуйована: за не надто тривалий період перебування у Києві встиг вступити у кілька рукопашних сутичок (у тому числі з деякими представниками сучлітпроцесу), помічений в інтимних скандалах – словом, морально нестійкий, зате стійкий у переконанні щодо своєї обраності. Дехто його не сприймає, проте більшість фанатіє. Так чи інакше, увагою Романенко не обділений: "Мене визнали всі – починаючи від Калинця і закінчуюючи Галею Ткачук" (з автодекларування сумського д'Артаньяна).

Тихий голос Олесі Мамчич

Народилася 28 січня 1981 року в Києві. Закінчила відділення "Літературна творчість" КНУ ім. Т.Г. Шевченка.

Перша публікація у журналі "Соняшник" (1992). Відтоді регулярно друкувалася у періодиці: "Сучасність" (№4, 2002), "Дзвін" (№10, 2002), "Київ" (№10, 2002), "Вітчизна" (№7-8, 2002), "Літературна Україна", альманах "Колекція" (2002), альманах "Вітрила" (2000, 2002), "Радосинь" (антологія, 2004).

Вірші перекладені латвійською та білоруською мовами. Зарубіжні публікації: журнал "Karogs" (№9, 2003), "Forums" (5-9 вересня, 2003) в Ризі. Журнал "Дзєясло?" (№5/ жнівень/ 2003) в Мінську.

1992 р. – лауреат фестивалю "Таланти твої, Україно".

2001 р. – лауреат фестивалю "Молоде вино".

2004 р. – лауреат премії "Культреванш".

Член НСПУ.

Автор двох невиданих поетичних збірок "Вихід" та "Перекотиболе", поетичних перекладів.

Багаторічний стипендіат "Смолоскипу" та учасник творчих семінарів в Ірпені, міжнародного поетичного фестивалю в Ризі (2003), шевченківських днів у Мінську (2002).

"Олеся Мамчич – одна із найцікавіших молодих поетес, які дебютували в другій половині 90-х років," – В. Герасим'юк.

"...принцип естетичного враження у них [віршах] "конструюється" із буденних прикмет і рис дійсності, але вони схоплені в згусткові однієї миті, змішані і подані як фрагменти, осінені глибоким читтям автора. Поетеса вільно володіє художнім словом, у поведінці з ним почуває себе цілком розкутою, часто – імпровізаторкою, яка до конкретних життєвих реалій може дуже легко "прив'язати" якісь абстракції, подаючи цілком завершену художню картину," – професор О. Астаф'єв.

"Олеся Мамчич залюбки послуговується різними силабо-тонічними і тонічними розмірами, часто із застосованими енжамбеманами, що надає їм ритмічної та семантичної гнучкості, невимушено почувається у нерясних верлібрах, вдається до стилізації народної силабіки й акцентовки, що при цьому лишаються виразно авторською інтерпретацією фольклорних топосів..." – професор Ю. Ковалів.

"Скільки доводилося писати про молодих талантів, "чий тихий голос, на жаль..." не почують? А от Мамчич візьмуть і почують." – О. Яровий.

Представник народу гасків Галина Ткачук

Народилася 27 серпня в м. Хмельницькому. Закінчила Боярську музичну школу та Київський Ліцей Бізнесу. Зараз студентка історичного факультету Києво-Могилянської академії. Публікувалася у багатьох виданнях. Переможець Міжнародного конкурсу молодих літераторів "Гранослов 2001", фестивалю "Молоде вино-2003" та лауреат премії "Культреванш 2004".

"Найважливішою ознакою поезії Галини Ткачук є надзвичайна і незаперечна легкість творення, що іншим дається з великими труднощами, та органічність, яку неможливо здобути, бо вона витікає із первісної віри, яка ще не зазнала сумнівів стосовно себе самої і втрату якої ніяк повернути і поновити у цілісному вигляді.

Дивує і радує та відвага, з якою Галина Ткачук одухотворює, одушевлює, видозмінює слово, знову спрямовуючи його у стихію первозданності, первородності, у ще й досі живий, хоч і обмілілий потік міфомислення і міфомовлення, що неявно присутній і тепер за межами нашої тверезої буденщини… Авторська мова в міру підсвічена діалектизмами, живими формами розмовної лексики; спроби повернутися до витоків творення мови занурені тут не в дещо сухувате і дещо раціоналістичне хлєбніковське і семенківське експирементування, – а в священне дитяче белькотіння, коли потреба мовлення випереджає знебарвлювальне осмислення. Тому це не варто називати спробами. Це живе виявлення живої мовотворчості, якій властива і грайлива іронія, і вдавність. І тамовані за нібито незворушною серйозністю усмішка і жарт… Звичайно, у віршах Галини Ткачук ще не можна знайти тематичної масштабності, зате теми її віршів не надумані, не привнесені зі сторони, вони народжуються разом із самими віршами." – В. Кордун (з передмови до першої книжки Галі).

"Галинка є єдиним на "Парадоксі" представником народу гасків. Гаски живуть в очеретах, і доїхати до їхньої країни можна з північної платформи київського вокзалу." – А. Захарченко (з сайту "Літтусівки").

"...Галина Ткачук, це ім'я потрібно знати." – І. Стронговський (з сайту житомирського гурту "Неабищо")

"Галя і Гнат – широко відомий у гасських країнах дует, чий стиль можна визначити як альтернативний селф-панк-рок з елементами нестримного фолку, аритмічного стихійного або заячого чибиряння із переходом у модерний постромантичний одвічний набір болотяних денс-ритмів у гнилій воді та радісному виді, із настроями неврозів та навпаки, поцвяхнутості та загадошності.

Перший альбом гурту "Біле благо", виданий під псевдонімом Галина Ткачук, швидко став платиновим у Зоряному Хуторі, Зоряному Садові та на територіях бувшого помістя Миски, золотим – за Лисим гаєм та у Смішному яру, срібним – між племен лютих, ляканих та березнів, та квазіалюмінієвим на Україні (роздарувало до десятка екземплярів).

Диск, який ви тримаєте у руках, містить 16 манєрних треків, включаючи "Наступальні рухи", "Двійко", які давно вже стали народними бурмоталками у кублах над річкою Йосипівкою і копаним козачим ставком, та виконувалися в Києві на концертах гасківського земляцтва на Подолі та в гастрономі біля Пушкінської." (з сайту запорізького гурту "99").

"Я Вас люблю. Якби я мав добру пам'ять, я б зараз прочитав Вам кілька Ваших віршів…" – журналіст В. Жежера (з прилюдного зізнання).

Олег Романенко,

за походженням сучмчанин

Народився 26 грудня 1979 року в м. Суми.

Закінчив філологічний факультет Сумського державного педагогічного університету ім. А.С. Макаренка.

Лауреат літературних конкурсів і фестивалів: "Привітання життя" (Львів), "Молоде вино", "Смолоскип", "Гранослов", "Культреванш" (усе Київ), "Орфей" (Суми).

Учасник багатьох семінарів творчої молоді.

Друкувався у журналах: "Березіль", "Четвер", "Молода Україна", "Кур'єр Кривбасу", альманахах "Гранослов", "Слобожанщина" та ін., численно публікувався в Інтернеті.

Ініціатор створення мистецької збірної м. Суми "Творче збіговисько "Паркан"" та його сайту.

"Коли усі книжки в Києві стануть нудотно глянцевими, я поїду до Сум, візьму виданий у "Соборі" альманах "Орфей" і прочитаю молодого сумського поета Олега Романенка…" – журналіст В. Жежера ("КК+", "Не шукай казкового міста").

"Пане Олеже! Сьогоднi вiдбувся переворот у нашому свiтi – ми знайшли Вашi вiршi на львiвському сайтi. Знаєте це вiдчуття, коли читаєш i нутрощами чуєш: ось воно, МОЄ, я написав би так само, якби такi змисли потрапили в голову б менi, якби я злапав саме цю хвилю – а, мо’, i лапав навiть, було!? Дуже вдячнi Вам за те, що Ви пишете! Як можна отримати якомога бiльше Ваших творiв?" – Катерина Ельф та Марта Бiстi (Гостьова книга сайту "Паркан")

"Олег справді талановитий і саме нормальний молодий український пісатєль! Він має дуже велику перспективу, головне у його випадку не загордитися." – П. Щербина (з форуму часопису "Молода Україна").

"Не люблю Романенка і його вірші. Це просто якийсь "Горбун отверженный с проклятьем на челе"…" – Д. Мамчур (з прилюдного зізнання).

"Романенко – сексуальний маніяк." – А. Кокотюха (з форуму).

"Вихід книжки Романенка має стати подією…" – О. Ірванець (джерело цитати неуточнене).

"Неквапом рухається потяг днів. Звільна припадають до шкла сніг і дощ. Кругло ворушаться колеса. Хто цієї ночі у вагоні? Якийсь симпатичний незнайомець. На його лівій руці годинник, на правій – хвилинник. Він з міста Сум, а тому, певно, трохи сумний.

Незнайомець пильно вдивляється у світ. Чи жаль йому його, як Максимові Рильському? Чи спроможен він описати його афористичними формулами, як це умів робити Євген Плужник? Чи зуміє він зазнімкувати словом невідомі нам самим ландшафти наших же душ?.. Запитання відлітають разом із вітром…

"…Жодне життя не влаштовує. Жодне. / – Може, іще по життю?/ – Та ні, я пас. /Жити можна скільки завгодно. / Жаль, що вмирати – тільки раз".

Виявляється, смерть одноразова, а життя навпаки. Виявляється, життя можна розливати у гранчаки, як горілку. Та чи варто? Усього ж не вип'єш. А звикнеш – де його потім дістати. А раптом у кишені ані копійки.

"…Я щастя мав доволі. Та ніколи – / Коли воно мені було потрібне".

А ми? Чи часто ми його мали, оте нещасливе щастя. А можливо, щастя – це вірші. У них можна порозкошувати й потішитися, і ніхто нас за це не сваритиме..." – П. Коробчук (зі вступу до публікації Романенка у часописі "Молода Україна")

КУЛЬТРЕВАНШУЙМО,

БО МИ ТОГО ВАРТІ!

 
© агенство "Стандарт"