журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

Література і кіно

ДИСКУРС

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Не для еліти

Культреванш

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №5, 2004

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Живи і дай померти іншому

...Зрозуміло, що будь-яка альтернатива в літературі може існувати лише за умов тотального конфлікту з дійсністю. Але не онтологічно, бо тоді вийде Берроуз, Могутін і Дмитро Корчинський. А так, знаєте, більш продуктивно. Щоби на загал вийшла література. Себто при тому краще говорити не про невтішну "дійсність", а про підступну "реальність", яку можна і треба повсякчас змінювати за рахунок авторських стратеґій. І в стані, значить, зміненої реальности провадити своє дійсне існування. "Это быль? – питалися було в одного з персонажів С.Довлатова. – Какая, на фиг, быль! – ображався той. – Это правда!" Оце і є альтернативний світогляд. Хіба не так? "А ты хуже в жизни, чем в постели, – міркує Н.Мєдвєдєва в автобіоґрафічному опусі "Мой любимый". – В постели с тобой, как в книжке. А в жизни, как... не знаю, не хочется". І головного героя роману Є.Радова "Змеесос" заарештовують саме тому, що він спробував знищити цю "реальність" за допомоги власної "альтернативи".

Ось і виходить, що на "альтернативі" закінчується пустопорожня маячня літератури стилю фікшн. Щоби повернути саме письмо до життя, треба відмовитись від головного його завдання – репрезентації. "Каждый раз мы решаем, в какой именно мир нам вступить", – значить В.Пєлєвін у новому романі "ДПП (НН)". Але частіше буває, що вирішують за нас самих. Зрозуміло, що подібні явища сучасної літератури не сприймаються широко ані письмаками, ні читачами, що звикли до старої парадигми, за предмет розмови. І потрібним стає перемикання на історії іншого типу, а з цим пов'язано і оновлення способу їх оповідати.

Скажімо, те, як "перемкнули" увагу читацької публіки "юні людожери" сьогоднішньої Італії, з повним правом можна назвати новим літературним стилем. Їхні пошуки відбуваються в галузі паралітератури, себто там, де весь жанровий корпус зсувається, і те, що не є літературою, стає нею. І "альтернативний" Альдо Нове з його романом "Супервубінда" залишається найзнаковішою фіґурою в стані безжалісних знищувачів суспільної моралі.

Слід зазначити, що в тихому болоті італійської словесности останніх років "канібали", очолювані Нове, стали єдиним життєдайним струменем. Здавалося б, на батьківщині футуризму, де й нині публіка розважається вихватками порно-діви, що увійшла до парляменту, це малореально. Втім, видаючи свою "Супервубінду", Альдо Нове справедливо вважав, що роблячи акцент на ЯК, він всього лише продовжив би традиції якого-небудь Чезаре Павезе, виплодивши безкінечно багатослівний текст. Натомість його завдання, як і завдання всієї школи "юних людожерів", полягало не в тому, щоби написати краще, а в тому, щоби написати ІНАКШЕ.

Наприклад, запої леґендарного Чарлі Буковскі мали зовсім інакший, відмінний від "літературних" запоїв його сучасників характер. Тут важила щоденна фіксація власної непотрібности нафіґ нікому. І втеча в аморалізм – розкиданий по тих коротколітражних "історіях звичайного безумства", де пиятика, бійки і зґвалтування – була ні чим іншим, як високого штибу "альтернативною" риторикою. "Вся біда інтелектуалів і письменників у тому, що вони ні чорта не відчувають, окрім власного комфорту чи власного болю, що взагалі-то нормально, але гидко", – визначався Буковскі, який не був "справжнім" письменником. А ким він був насправді? Мабуть, тим же, ким були Берроуз із сотнею його улюблених кішечок, Гінзберґ з не меншим числом улюблених хлопчиків і Керуак з маніякальною ідеєю психоделічного гіпстеризму. Вони були письменниками, які навчили своїх читачів відчувати життя в інших масштабах, створивши нові пропорції світу. Хоча Буковскі, який нічого "такого" не створив і якого, тим не менш, завжди порівнюють з вищезгаданими батьками "розбитого" покоління, підпадає під іншу катеґорію. "Альтернативну", чи що.

Книжкова серія московського видавництва "АСТ" так і називається: "Альтернатива". Щоправда, Буковскі у ній не виходив, але встигло засвітитися вже чимало іншого бунтівного люду з літературного болота зарубіжки. Зокрема скандальним романами Ірвіна Велша "На игле" та "Эйсид хауз" тамтешнє начальство вирішило просунути закордонну інді-прозу до розряду багатотиражного і модного читва. Оскільки чим бере за яйця у своєму романі Велш? По-перше, небаченою чесністю, з якою описується буття тих, хто не схотів "вибирати пепсі". З їхнім диким сленґовим "новоязом", за яким перевіряється актуальність перекладача, і відчайдушним відчуттям виламаности з життя. Іноді це, справді, прикольно, наче сцена з пірнанням героя в унітаз – за впущеною ампулою. Іноді не дуже, адже літопис героїнової залежности, створений у добропорядній Шотляндії, не може бути стьобним. Потрібна мораль і політкоректність. Потрібна "правильність", оскільки все страшне лякає саме тому, що воно безформне і неправильне, а, потрапляючи до літературного ряду, навіть таке явище, як "важкі наркотики" спрощується.

До речі, ще один з "альтернативних" авторів оранжевої московської серії, а саме Дуглас Коупленд, у своєму культовому романі "Generation Икс" описує саме той феномен, який у згаданому середовищі конформізму відомий як "відкладений бунт". Це коли вчасно не провадиш відповідний триб життя з пивом і бабами (чи бомбами), намагаючись отримати хоч якусь освіту і не втручаючись у політику, а десь під тридцятку починаєш оплакувати втрачену юність. Супроводжується це, як правило, ідіотськими стрижками, дурнуватим пірсінґом, викличними прикидами бандитського типу і пригодами без явного ризику, які бувають тільки в Діснейленді.

Ні, не таке воно, "альтернативне", себто справжнє життя! Адже Селін писав, що бути самим собою – це означає бути брудним, жорстоким і безглуздим. І сьогодні в русліті цього правила сумлінно дотримується хіба що Ілля Стогов, скандально відомий хронікер пітерського дна і оспівувач підпільної Росії. В його бестселері "Камикадзе" оповідано вельми повчальну історію молодого ррреволюцйонера, якому не дожити до тюремних лаврів Лимонова. Раніше він вважав, що досить вставити в розмову кілька фраз про "софт– тоталитаризм нынешней Системы" та "необходимость врываться в сознание масс посредством динамита" – і тебе сприйматимуть за свого. Втім, "революція" виявилась не процесом, а станом душі нового карбонарія. Словом, як завжди, треба було грабувати обмінки. До того ж, як знати, все передбачено Системою, керівник будь-якої боївки наприкінці роману виявиться її ставлеником, і не варто рипатись. А чим ще, скажіть на милість, заповнювати дивне багатство молодого життя?!

Припустимо, у тій самій Україні. Тут вітчизняний гастарбайтер у власній "альтернативній" спразі мандрівного життя лише сумлінно переповість вам главу з історії зарубіжної літератури про Гертруду Стайн, як це робить В.Махно в "Критиці". Або розкаже про вечір української поезії у негритянському ґетто, як Ю.Андрухович. А так, щоби довідатись, нарешті, в яку ж ціну в буржуїнів пиво і курви – цього немає, ні. Про це доводиться читати у чемоданній прозі Спайкера і Собакки "Больше Бена". Отже, просунуті парубійки, чиї мізки, коли вільні від дії наркоти і бухла, працюють виключно у кримінальному напрямі, безцільно тиняються британською столицею, вряди-годи за інерцією цуплячи все підряд по крамницях і дбайливо занотовуючи свої подвиги в зошита. В принципі, за цим вони сюди і приперлися – жодного романтичного надзавдання! – красти, кайфувати і ходити по лезу.

Зрештою, а як ви хотіли? "Мировая литература всегда делается жадными подонками, маньяками, слизью, полупадалью, извращенцами", – значить Вік.Єрофєєв. Що тоді казати про літературу "альтернативну"?..

Ігор Бондар-Терещенко

 
© агенство "Стандарт"