журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

Література і кіно

ДИСКУРС

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Не для еліти

Культреванш

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №5, 2004

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Африканська колискова для Америки

Особливості американської "чорнухи" на прикладі творчості Чака Палагнюка

Як цілий світ уявляє собі "американця"? Фантастичний десятипудовий лантух, напакований гамбургерами-чіпсами-кока-колою і таблетками для схуднення; зовсім як собачка Павлова, устане і прикладе руку до серця, коли йому показати зірково-смугастий стяг або прокрутити національний гімн. Ідеально усміхнений, ідеально комунікабельний, але по-справжньому поговорити про щось важливе, поговорити відверто спроможний тільки із особистим психоаналітиком, який за 100$/год. розкаже, що всі його проблеми від того, що він хоче ...кгм... свою маму і убити батька, після чого наш потенційний маньяк найбільше в світі боятиметься психоаналітика – що той оце таке про нього знає, і комусь розкаже, і це потрапить в його "характеристики" – і справно башлятиме докові за мовчання. Ідеально комформний, із шкіри вилущується, аби дотриматися кожного пункту всіх правил і правильняток, психологічно придатний "член команди". Над усе боїться негрів, жінок і дітей обох статей, які ні за цапову душу можуть відсудити половину його статків. Улюблена розвага: із зварйованим ентузіазмом верещати в ідіотському клоунському ковпаці на чийомусь party або дивитися кіна про помідорів-придурків та бджолів-убивць.

Америка прославилась ідеально обкатаними суспільством громадянами, схожими на бройлерних курчат із соціального інкубатора. І разом з тим це країна найактивніших, найгучніших соціальних протестів, найбільшої ненависті до суспільного устрою взагалі – тут до тих-таки американців можуть дорівнятися хіба тільки французи, що досі уявляють себе великими французькими революціонерами (Кен Кізі, Курт Воннегут, Чак Палагнюк, Наомі Кляйн – Фредерік Бегбедер, Жан Бодріяр, Мішель Уельбек... антисоціальні чорнушники США і Франції, об'єднуйтесь!). По всій країні гримлять рок-концерти, присвячені протесту проти кровопивці Дж. Буша; американська група вірменського походження із промовистою назвою System of a Down на весь світ детально розписує, в яких дірках вони мають цю ... Америку із її ... порядками та ... ідеалами ("дєвочки, как страшно жить!"); huckactivists i adbusters замальовують чорним очі і роти красивим усміхненим обличчям на рекламних плакатах, виявляючи їхнє справжнє обличчя зомбі, руйнують владу рекламних брендів, виготовляючи плакати типу "Camel дитячі" або "Nike, плати робітникам. Just do it!", і скандують: "Ми хочемо наші мізки назад!" Забирайте – теж мені цінність...

Отже, якщо українська "чорнуха" – це звиродніле село із чорними гулянками з технічним спиртом або кустарними наркотиками, і "побутовими" злочинами типу "мати втопила дитину в туалеті" або "чоловік зарубав жінку і продав м'ясо на базарі", чи "вуличне" місто із "приблатньонними відморозками", "абарзєлими мєнтами" та малолітніми "міньєтчицями", чи опис буднів кримінально-владної верхівки, що жахає передусім своєю тупістю... То американська "чорнуха" – це відгороджена від світу, вилизана до блиску, ідеально облаштована вілла – всюди лейбочки найпрестижніших брендів – де всі чемно і радісно переливають з пустого в порожнє на благо суспільству, правильно усміхаються і правильно себе поводять – і казяться в глибині душі – аж поки хтось із них не злітає з котушок (не виколупує мікрочіп, вмонтований в голову), купує снайперську рушницю, залізає на дах небошкряба і зачинає палити по натовпі, і стає вільним, і розкриває їм всім очі, і звільняє їх усіх!

Так що хвала нашому бєспрєдєлу, браття, – дехто вважає, що це райский сад порівняно з їхнім порядком!

Перша ознака "чорнухи" як жанру, що відразу впадає в очі – надлишок фізіологічних подробиць. Лупа на масному волоссі, гнилі зуби, кози з носа, запах і сліди сечі, пікантні гази, прищі, фурункули, смердючі пахви і піхви – квінтесенція огиди роду людського до самого себе. Але ці подробиці знову ж таки можуть бути просто характеристикою індивідуального життя, а можуть подаватись як метафора соціального устрою, як, наприклад, в творах Чака Палагнюка.

Найвідоміший роман Чака Палагнюка – "Бійцівський клуб", за яким зняли однойменний фільм із Бредом Пітом у головній ролі. Сюжет достатньо оригінальний, достатньо сучасний, достатньо закручений: двом приятелям, що випадково побились, раптом відкрився сенс життя – справжня сила, справжня мужність, справжня енергія і почуття, що пульсують в бійці. І вони заснували "Бійцівський клуб", в який по суботах збирались сердешні чоловіки, що просиджуючи штані в офісіх і затишних сімейних будиночках, в глибині душі почувались духовними імпотентами, бо, не знаючи "справжнього життя", повного афектів, пригод, небезпек, марнували свою чоловічу силу і чоловічий дух. Кожної суботи між будь-якими двома членами за жеребкуванням клубу відбувався рукопашний поєдинок без правил, решта чоловіків дивилися, репетуючи і трусячись від збудження. Мабуть, для українців така штучна організація була б незрозуміла, оскільки в нас у бійку можна вляпатись на кожному кроці і будь-яка агресивна людина запросто може її спровокувати. Але в США в благопристойних районах і серйозних установах ледве махнеш кулаком – і зразу в холодну. Я була вражена, дізнавшись, що американських дітей за одну нещасну бійку виганяють із школи – згадаймо наше "бойове дитинство"! Щоправда, це стосується тільки елітних платних шкіл – в США ступінь комфортності прямо пропорційний елітності, вищому статусу. Отже, "Бійцівський клуб" ставав все популярнішим, новачки вже мусили проходити суворі випробовування, щоб їх прийняли. Між приятелями відбулася сварка, і один з них – красивіший та крутіший – зник і почав їздити по всій країні й засновувати аналогічні бійцівські клуби, а другий почав за ним ганятися, але наздогнати не міг, бо той вкотре вислизав в останню секунду. А наприкінці виявляється, що це він сам – "два в одном". Роздвоєння особистості: частинка свідомості, що представляла ідеальний образ мужнього, красивого, успішного, безстрашного і ненормального хлопця (саме цей образ зіграв Бред Пітт), яким мріяв стати закомплексований хлопчина, відділилася і зажила самостійним життям.

В Україні російськомовні переклади Палагнюка почали з'являтись, здається, з цієї весни – варто придбати, але знайте, що вони всі є в Інтернеті: "Бойцовский клуб", "Колыбельная", "Удушье" та інші.

До речі, росіяни пишуть "Чак Паланик", тоді як він пишеться Palahniuk – може, "Паланик" їм крутіше звучить, а може, вони хотіли приховати явно українське походження прізвища, за що б радо вчепились деякі українці, стурбовані "славою України" – з тих, що постійно нагадують, що кохана Бальзака була українкою і тому подібні речі, і самі деколи щось таке вигадують, наприклад, що японські самураї походять від наших козаків.

Сюжети цих романів досить різні, але однаково перенасичені містифікаціями, надто віртуально-неправдоподібними, але яскравими образами, з однаковими лейтмотивами і характерними прийомами Палагнюка (наприклад, раз у раз повторювати одну і ту саму фразу в різних контекстах: "смотри также... (йде асоціативний ряд понять, образів, ситуацій"), або "... не очень подходящее слово, но это именно то, что приходит в голову", або "Большой Брат (на цей раз у вигляді ЗМІ – І.В.) не следит за вами, он пляшет и поет, развлекает вас... он заполняет ваши мозги... постоянно отвлекает вас, чтобы не дать вам думать").

В романах Палагнюка можна виділити три форми протесту проти суспільства: по-перше, це елегантний оригінальний лохотрон. В романі "Удушье" герой приходить в якийсь ресторан і починає давитися їжею, синіючи від задухи, але кожного разу хтось з відвідувачів рятує його від смерті. Герой від вдячності ллє сльози і цілує руку рятівникові... і гордий щасливий рятівник оплачує його рахунок в ресторані й починає регулярно висилати йому чеки – щоб підтримати нещасного, якому врятував життя. На чеки від десятків таких людей герой і живе. Він стверджує, що ці люди платять за те, що їх життя набуло якогось сенсу, адже вони спасли людині життя і тепер певною мірою відповідальні за неї. Мама героя заробляла на життя, на мій погляд, ще цікавішим способом. Вона робила чоловікам "еротичний масаж", розповідаючи про їхній секс із тою жінкою, яку вони замовляли. А замовляли найчастіше знаменитостей від сестер Бронте до Едіт Піаф, втім особистість відомої жінки не мала значення, її ім'я сприймалось як рекламний бренд, який викликає бажання. "Вот три сестры Бронте. Не настоящие женщины, а символы. Одни имена, как пустые оболочки, на которые ты проецируешь свои фантазии, которые ты заполняешь стереотипами и клише, молочно-белая кожа и турнюри, туфли на пуговицах и кринолины. Мужчины записывались на прием на предмет оприходовать Хелен Хэйес, Маргарет Зангер, Эми Сэмпл Макферсон. Им хотелось заправить Эдит Пиаф, Сожурне Трут и императрице Феодоре. Поначалу маму тревожила их одержимость мертвыми женщинами. И что они никогда не заказывают одну ту же женщину дважды. И что их фантазии ограничиваются лишь одним: переспать, поиметь, позабавится, вставить, впендюрить, трахнуть, скажем, Эмили Дикинсон". Дуже схоже на оповідання Ю. Винничука "Обід".

В містичному романі "Колыбельная" власниця агентства нерухомості продає людям "будинки із привидами", які власники, налякані нічними з'явами, віддають їй за півціни, а вона збуває його наступними, таким клієнтам. Молодий хлопець дає в десятки газет сотні оголошень з приводу продукції сотень фірм. "До уваги власників крісел таких-то/посуду такого-то... тощо. Якщо у вас виникла алергія на шкірі/понос... після користування означеними товарами, звертайтеся у юридичну контору таку-то і приєднуйтесь до інших постраждалих для подання колективного позову в суд".

Друга форма протесту героїв Палагнюка: якась ірраціональна, беззмістовна, але "справжня" діяльність. Наприклад, бійцівський клуб. Наприклад, персонаж "Удушья" Денні, який почав просто збирати на вулицях великі каменюки, а коли назбиралося дуже багато, почав будувати з них стіну. Втім, це відразу ж перетворилося на шоу, коли люди про це дізналися. Згадана вище мама героя "Удушья" дуже любила псувати в супермаркетах продукцію різних фірм, а героїня "Колыбельной" – дряпати розкішні антикварні меблі. Молода пара в "Колыбельной" рятувала свиней, корів, курей (детальні моторошні описи пекельних мук тварин) в підприємствах харчової промисловості...

Третя форма протесту – втеча в якусь манію. Палагнюк уже може створювати енциклопедію найнеймовірніших маній; наприклад, роман "Удушье" – це опис буднів "сексоголіків". В огляді книжкових новинок одного з часописів Роксоляна Свято досить зневажливо написала, що це роман для тих, кого цікавить життя сексоголіків – але точно так само можна сказати, що "Політ над зозулиним гніздом" – це роман для тих, кого цікавить життя психів. Сексоголіки – це люди, залежні від сексу, які задовольняють себе чим завгодно і якими завгодно способами від м'ячиків для гольфу до пляшок, пилососних шлангів і домашніх собачок, а потім потрапляють в лікарню і вигадують чудернацькі пояснення, як чудернацькі предмети попали в їхні інтимні місця. Які не закривають двері туалетів в поїздах та літаках, щоб опинитися перед кимось в оголеному вигляді, а якщо той хтось виявиться теж сексоголіком, то й занятися там улюбленим ділом. Для них існує спеціальне товариство "Анонімні сексоголіки", що проводить спеціальні зібрання за спеціальною програмою вилікування, але насправді в основному служить цінним джерелом досвіду та оригінальних ідей інших сексоголіків, а також місцем знайомства з ними. Палагнюк наводить опис весняного зоопарку, де кожна тварина задовольняє себе як може – знову метафора благополучного суспільства-клітки, членам якого залишається тільки одне... "Мастурбация – их единственный способ бежать от действительности, забыться. Вы обеспечили им все условия жизни, кормите до отвала здоровой пищей – и вот их благодарность"

Всі оці фантасмагорії пронизані гротескними месіанськими планами спасіння людства чи апокаліптичного знищення людства... наприклад, за допомогою африканської магічної колискової, яка вбиває кожного, кому ти її прочитаєш, навіть подумки, і людина, що знає цей секрет, вже не може себе контролювати, позбавитись звички вбивати. Через оту колискову, слово, яке сучасність перетворила на пустий облудний звук, знову стає цінним, вагомим, важливим – страшним...

В романах Палагнюка є все; немає тільки справжньої трагічності, тої трагічності, яка є, скажімо, у К. Кізі та Е. Берджеса – тільки серіал абсурдних життів, з яких герої намагаються знайти вихід не менш абсурдними засобами. "Чорнуха" може бути або трагедією, або фарсом – третього не дано.

Інна Волосевич
inana@ua.fm

 
© агенство "Стандарт"