журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

Література і кіно

ДИСКУРС

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Не для еліти

Культреванш

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №5, 2004

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

Пророцтва російського фантаста

"Я народився 28 листопада 1896 року (за старим стилем), – писав у тридцять другому році відомий вже на той час письменник Сергій Буданцев, – у багатодітній сім'ї (я був одинадцятим сином) управляючого маєтком "Глібково", Зарайського повіту, Рязанської губернії. Дитинство провів у цьому фільварку, де ще були живі спогади кріпосного права, а господарство велося дідівськими способами, з оранжереями і маленьким кінним заводом..."

"В 1907 р. поступив у 1-й клас реального училища в Рязані, потім перейшов до приватної гімназії Зелятрова, котру закінчив в 1915 р... Друкуватися почав у 1913 році. Писав літературно-критичні статті, вірші, зрідка пробував сили в прозі... Восени 1922 р. закінчив роман "Заколот", що з'явився в альманасі № 2 вид-ва "Круг"..."

Перебуваючи в Астрахані, Сергій Буданцев спробував залучити до газетної діяльності знаменитого футуриста Велимира Хлєбнікова. "Але з геніального поета не виходило газетника, а виходили печальні курйози, і за одну його замітку я заледве не втрапив під суд..."

У 1921 році Сергій Буданцев переїхав до Москви.

Тут він одразу ввійшов в коло найактивніших літераторів. Найкращі стосунки зв'язали його з Єсеніним, Миколою Асєєвим, Борисом Пильняком, Дмитром Фурмановим, Ісаком Бабелем, Маяковським, Артемом Веселим, з художником Эль Лисицьким. У перевернутій громадянською війною країні життя вимагало нових форм. Письменники пристрасно шукали нових жанрів. Для багатьох щасливе майбутнє життя було фактом, що не викликав сумнівів. Ніяких сумнівів не було й у Сергія Буданцева.

Перемога нової справи, нової людини здавалась Сергію Буданцеву настільки безперечною, що в 1925 році він написав фантастичну повість "Ескадрилья Світової Комуни", і в тому ж році вона вийшла в бібліотечці журналу "Огонек" накладом у 50 000 примірників. Строгий реаліст розповідав про грядущу світову війну, війну невідворотну, що звільняє світ від капіталістичних кайданів. Ця повість відкрила шлях майбутнім романам Мик. Шпанова, Павленка, творів С. Диковського, Сергія Бєляєва, інших фантастів.

У повісті Буданцева світова революція звільнила практично всю Євразію – від Японії до Англії. (Поет Павло Коган пізніше мріяв: "…чтоб от Японии до Англии лежала родина моя!"). У результаті коротких жорстоких воєн ворожий вільному світові "чорний інтернаціонал" закріпився на острові Мадагаскарі. На його західному березі піднялося нове місто Фохтбург, назване іменем військового диктатора. Помічником фельдмаршала Фохта і главою урядового кабінету став невтомний дуче Муссоліні. Маси туземців, звичайно, перетворені в рабів. Значний морський флот дозволив "чорному інтернаціоналу" надійно захистити запаси індустріальної сировини. Окрім того, з моря острів захищали мінні заслони, а сильні зенітні пристрої могли зупинити будь-який повітряний флот.

Зрозуміло, що лідери "чорного інтернаціоналу" сподівалися, що чудовисько революції поглине само себе. Але всі вільні сили об'єдналися проти гноблення, створили Ескадрилью Світової Комуни, на чолі якої стає російський лейтенант Червоної Армії Олексій Уралов, і....

...І грянув останній бій.

"О, потрібен геній Плутарха й Тацита, щоб передати ті героїчні порухи душі, що керували тоді вождями й рядовими сподвижниками ескадрильї", – писав Буданцев. Командуючий повітряним флотом Уралов по радіо запропонував лідерам "чорного інтернаціоналу" здатися, але вони відмовляються. Диктатор Фохт застрелився, а дуче Муссоліні був страчений повстанцями.

Абсолютно неймовірне передбачення: Сергій Буданцев в 1925 році прямо вказав на те, що дуче буде страчений через 19 років, як це відбулося в дійсності.

"Я добре пам'ятаю цього дебелого, але статного, легкого у рухах, дуже привабливого чоловіка, – згадував пізніше Буданцева Юрій Нагібін. – Музикальний, співучий, прекрасний оповідач, гострослівець і рідкісний добряк, він був популярний серед колег, що не завадило комусь склепати брехливий донос..."

Деякою мірою фельдмаршал Фохт теж виявився непоганим провидцем: революція в Росії вже почала пожирати сама себе. "Питання про підлеглість підсвідомого організуючій волі далеко не завжди вирішується письменником у дусі класового пролетаризму", – написала про Сергія Буданцева літературна Енциклопедія 30-х років. Втім, і сам письменник уже відчував тривогу.

Письменник Олександр Бірюков, що вже тривалий час вивчає архіви НКВД – КГБ, писав у 1995 році:

"…твори Буданцева міцно входили у контекст того часу. Не випадково з їхніми назвами траплялися історії, що їх інакше ніж дивовижними, не назвеш. Так, на початку двадцятих років виявилося, що в радянській літературі існує два "Заколоти" – буданцевський і фурмановський. За свідченнями Буданцева, автори тягли жереб, кому міняти назву. Вийшло, що Буданцеву. Через кілька років з'явилися ще два тексти, однаково названі "Саранча" – у Буданцева й Леоніда Леонова... Перегук назв міг виникнути і з Зощенком: остання повість С. Буданцева спершу називалася "Учення про вічну молодість" (пізніше вона отримала назву "Письменниця")."

"У матеріалах справи в'язня, – писав Олександр Бірюков, – місце народження Буданцева через недбалість було вказано невірно. Це, а також помилка у написані прізвища, дозволило його вдові упродовж 15 років свято вірити в те, що її чоловік живий.

Сергій Буданцев, який так пристрасно мріяв про новий світ, був заарештований 26 квітня 1938 року і через півроку засуджений. "Я можу розповісти про цей драматичний період його життя, – пише О. Бірюков, – тільки базуючись на справі ув'язненого. В ньому немає обставин і ходу звинувачення, запитань слідчого, відповідей звинуваченого, показань свідків..."

Уявлення про характер звинувачень дає тільки реабілітаційна постанова судової колегії Верховного Суду СРСР від 12 лютого 1955 року.

А тоді особливе засідання постановило: Буданцева Сергія Федоровича за контрреволюційну троцькістську діяльність ув'язнити у виправному трудовому таборі сроком на вісім років. Постанова було зачитана Буданцеву 16 жовтня. А 19 листопада етап пішов на Колиму. В той час ув'язнених везли із Москви до Владивостока не менше місяця, а навігація в Охотському морі закінчувалася наприкінці грудня. Етап, відправлений з Москви так пізно, неминуче запізнювався на останній теплохід, і значить, мусив залишатися на пересилці до весни. Який сенс був у тому, щоб везти тисячі людей, прирікаючи їх на місці до кількох місяців бездіяльності?

Розгадка, очевидно, в "статейності". Для осіб, засуджених по найзловіснішій "літерній" статті, Колима вважалася найбільш підходящим місцем ув'язнення. До того ж Далсхідбуд був на піднесенні, бурхливо розвивалися його численні виробництва, робочої сили вимагалося щораз більше, і Приморському ОЛПу Північно-східних таборів складно було вправитися з цим потоком за ті сім місяців, упродовж яких відбувалася навігація. Потрібен був "перехідний" залишок.

До Владивостока Буданцев прибув 8 січня. Тут через місяць наздогнала його відповідь на скаргу, котру він послав до Прокуратури СРСР ще з Бутирської в'язниці: причини для перегляду справи відсутні.

З/к Буданцев (особиста справа № 224955) при оформленні назвався аптечним працівником. Очевидно, він уже знав про табірні пріоритети – медичний працівник потрапляв у привілейоване становище. Але ні ця наївна спроба, ані висновок лікарів: "середня праця", не мали належної дії. Буданцева відправили на копальню "Дусканья" південного гірськопромислового управління на найтяжчі роботи – вибійника.

До роботи Буданцев приступив 10 червня, але вже через 13 днів – новий етап. У Карті зарахування робочих днів читаємо позитивний відгук начальника дільниці: "Старається, норму виконує, хоч навику до роботи в забої ще немає, до інструмента ставиться бережно". Табельник вивів з/к Буданцеву виробіток 106 відсотків.

Наступні три місяці Буданцев проведе на іншій дільниці, оскільки в Карті зарахування робочих днів характеристики будуть підписані іншими посадовцями. Буданцев продовжував залишатися вибійником, але тепер щось різко змінилося. Трудова характеристика: "Злісний відмовник. Навмисно не виконував норм виробничого завдання...".

Чи варт говорити, що робота вибійника виявилася просто непосильною для Буданцева? Вона швидко підірвала його здоров'я, і табірна ВТК направила ослаблого з/к в "інвалідне відрядження". Формуляр до особистої справи № 224955 (документ, котрий має супроводжувати в'язня при всіх його переміщеннях) містить лиш один запис: "Умер 6 лютого 1940 року". І діагноз...

...Якщо інтоксикація організму не блокувала кору мозку, по помирав Буданцев при свідомості, повністю уявляючи, де він, і що з ним відбувається."

Можливо, він згадував "Ескадрилью Світової Комуни" і передбачення власних героїв про революцію, що пожирає сама себе. У Росії найдикіша фантастика ніколи не виглядить більш дикою, аніж щоденний перебіг подій.

Геннадій Прашкевич

 
© агенство "Стандарт"