журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

Література і кіно

ДИСКУРС

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Не для еліти

Культреванш

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №5, 2004

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

Рубає коло сука,
треба раз в сук

Якщо покласти руку на серце, то нашим фахівцям, котрі опікуються радіо й телебаченням, треба не дорікати за знищення в етері майже всього, що можна по-тверезу слухати чи дивитися, а ґречно дякувати. Бо люди, а з ними і я грішний, дедалі менше відволікаються на аудіо-відео зваби, – частіше повертаються до книжки, частіше замислюються над своєю пострадянською духовністю.

Шкода тільки, що духовність останнім часом, як також ґлобалізація чи постмодернізм, означають водночас і все, і нічого. Себто не зовсім нічого, бо інакше політологи, політики й економісти кинули б дурня клеїти, а почали б говорити щось таке, з чого можна було б хоч якийсь пожиток мати.

Тож-бо про духовність. Тобто про те, що ще втримує тут частину нащадків трипільців, які не подалися світами в сліди, як колись казали, вітчизни повпредів, котрі помандрували туди, де нема того, що робить наше життя тут і кращим, і веселішим. Звеселяються будівничі, споруджуючи те, що в безпосередньому розумінні купи не тримається, військовики, влаштовуючи від часу до часу ні сіло ні впало навчання під секретною назвою "будні Іраку-Афганістану серед ланів широкополих", політики, котрі називають зростання цін зростанням благобуту.

Так само виходить і з духовністю. Ми так любимо пишатися своєю історією. І своїм разючим впливом на весь неозорий світ. І ще багато чим, що знову починає "тривожити стратосферу"… Проте неспростовним фактом лишається наша велика культура, котра (і в цьому свічконосії солідарні з несвічконосіями!) десь із початком протоукраїнства почала взаємодіяти, зокрема, з текстами біблійного кола. У різних своїх варіантах ті тексти вплинули на наше державне будівництво, філософію, педагогіку, мистецтва, літературу, соціальну поведінку, законодавство тощо. Історія наша взаємодіяла, звичайно, не лише з цими текстами, але з ними передусім.

Тексти ці від самого початку потрапляли на наші терени різними мовами: від латини, греки, гебрайської, ґотської – до давньоболгарської. Згодом, коли ці тексти взяли в опіку різні церкви, костели, молільні тощо, були у нас і численні інші мови – залежно від реґіональної мовної, політичної ситуації та освіти користувачів. Я не буду наразі вдаватися в історію перекладу Біблії, апокрифів чи псевдоепіграфів в Україні, але зазначу тільки, що різні перекладацькі, політичні та інші настанови призвели до того, що нинішні тексти далеко не в усьому, а подекуди й зовсім не відповідають тому, що написано в первісних редакціях. Щоправда, існують різні думки з приводу того, що, власне, вважати первісними текстами, а також якими перекладацькими та герменевтичними настановами керуватися під час перекладу. Однак відразу застережу, що в своїй мізерії я не буду розповідати церквам, що для своїх вірників робити. Це їхнє беззастережне право. Бо церква у нас відокремлена від держави, – всі церкви, яких у нас чимало, відокремлені. І що б собі не гадали недоосвічені наші владодержці, всі церкви, які не виламуються поза рамця закону, рівноправні. Незалежно від того, чи рік Москви в Києві, чи рік Козерога. А які з них рівноправніші за інші, нехай вирішує Бог, а не чванько-адміністратор.

Але оскільки держава теж відокремлена від церкви, від усіх церков, то коли йдеться про викладання згаданих вище текстів у школі, про взаємодію з тими текстами в мистецтві, літературі тощо, справу мусить вирішувати не різноголосий хор служителів чи вірників тьма численних конфесій, а відповідний фахівець. Цей фахівець сприймає цю сукупність текстів, як збірку творів гебрайською, арамійською та грецькою мовою, написаних протягом багатьох сторіч відомими чи анонімними авторами. І тому перекладати ці тексти має перекладач за законами естетики літературного перекладу, а інтерпретувати має літературознавець, історик, мовознавець тощо. Бо естетика літературного перекладу користується абсолютно іншими законами, ніж переклад конфесійний. Бо перший віддає властивості конкретного твору в своєму конкретному історико-літературному ландшафті, а конфесійний перекладач трактує схвалений тією чи іншою конфесією канон, котрий перекладає згідно з вченням тієї конфесії як цілісний позачасовий (з певними застереженнями!) богонатхненний твір.

І тому в умовах української свободи мені здається слушним для секулярної освіти користуватися літературним перекладом згаданої "бібліотеки" з відповідними ґрунтовними коментарями. Адже в більшості конфесійних перекладів ми маємо повну заміну юдейських та юдео-християнських реалій (імена, одяг, власне – увесь побут, політичні реалії, музичні інструменти, соціальне життя, етикет) на реалії грецькі, латинські, російські, українські тощо. Змінено ритміку тексту. Викривлено в багатьох місцях текстологію. Знехтувано досягненнями археології, історії, літературознавства, музикознавства тощо. Це в тих чи інших варіантах дозволяється або й заохочується в межах тих чи інших конфесій. І знову ж таки це їхнє невідламне право. Невідламне право має й секулярна культура на некультове використання текстів, що дасть змогу і одержати естетичну насолоду, і глибше зрозуміти еволюцію вітчизняної цивілізації, виявити її достеменні механізми.

Цікаво, що у вільній державі, в якій всі визнають значення біблійних і довколабіблійних текстів, нема ні відповідного наукового інституту, ні енциклопедії Біблії у зв'язку з її життям в Україні, ні позаконфесійного перекладу… Ви ж подивіться, скільки сьогодні існує російських перекладів, польських, величезна кількість англійських перекладів, компакт-дисків. Усе це видано і в дешевому варіанті, і в дорогому, і в різних палітурках, і з різним обрізом, і в дивовижних футералах. З ілюстраціями і без, з коментарями, покажчиками, довідковим апаратом. Господи мій Боже, як же люди в світі люблять свою культуру, свою духовність… А ми оте своє злиденне… І тоді питаємо, чого ми так живемо, чого…

Може б час і замислитися, доки в нашому етері нічого розумнішого нема. Сьогодні друком виходить чимало нагани на ці тексти. Пишуть недовилікувані пияки, ксенофоби, інший мотлох, чия неправедна праця вельми щедро оплачується. Але якщо нам на цій землі залишатися, то час з'ясувати, чим ця земля дихає.

Лесь Герасимчук

 
© агенство "Стандарт"