журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

Література і кіно

ДИСКУРС

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Не для еліти

Культреванш

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №5, 2004

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

"Коронація слова": Орден Святого Бестселера?

Укрсучлітература комплексує не тільки через відсутність нобелівських лауреатів серед когорти її творців. Вона також слабує на брак бестселерів. Чи не найкращим доказом цьому є той факт, що у номінації "Масова художня література" на одному з львівських Форумі книговидавців перемогла дитяча книжка. Тобто для українця справжньою попсою якраз і є старий добрий "Колобок", а рівень його ("Колобка") популярності – недосяжна (сподіваюсь, поки що) планка для вітчизняного читва. Правда, є вже сміливець на землях українських, готовий викликати "круглого і рум'яного" на двобій і перемогти його, чим заслужити право "окублитися " в ніші "бесту", яка (теж сподіваюсь, поки що) є вакантною. І ім'я йому "Коронація слова" – конкурс романів і кіносценаріїв.

Єдиним достойним конкурентом "Коронації" в Україні є конкурс гостросюжетного роману "Золотий Бабай", започаткований братами Капрановими. Основна його мета – привернути увагу спільноти до масових жанрів української літератури – трилера, жіночого роману, детектива, фантастики тощо – і таким чином сприяти їх розвитку. Отже, Капранови також взялись завзято шукати українські бестселери (щоправда роблять вони це трішки не так, як "коронодавці"). Інші ж вітчизняні літературні конкурси настільки суттєво відрізняються від "Коронації слова", що порівнювати їх видається мені неможливим чи навіть абсурдним.

Що ж перешкоджає "коронованим" книжкам на їх шляху до масового читача (про кіносценарії взагалі мовчу), а отже, й до такого бажаного титулу "бестселер"? По-перше, ціна. Чи ви можете собі уявити людину, яка буде купувати детектив за 10-15 гривень українською мовою, якщо поруч лежить російськомовна книжка такого ж жанру за 2-3 гривні? Особливо, коли для тієї самої людини мова не є вирішальним чинником вибору, а частіше за все, зовсім не впливає на нього. До того ж, прочитавши дешевий детектив на туалетному папері, можна залишити його в електричці чи на вокзалі, обміняти на інший чи взагалі викинути в найближчий смітник. Бо ж місію свою він вже виконав: порозважав, допоміг вбити час, відпочити, ваш варіант. Зручно, чи не так? Тому україномовні відповідники російській "попсі" приречені на "почітаніє" українською елітою, на яку вони взагалі не були розраховані.

По-друге, книжки, видані під "грифом" "Коронації", можна придбати лише в кількох книгарнях України, що є не менш важливою перепоною для їх популяризації, ніж ціна. Хоча дорікати цим організаторів конкурсу було б несправедливо, бо винні не вони, а відсутність системи книгорозповсюдження в нашій державі. Відтак, жителі провінції приречені споживати російський продукт поганої якості.

По-третє, тираж книжок ще ду-у-уже далекий від стотисячної планки, якої прагнуть досягнути творці конкурсу, а саме, становить приблизно 1-5 тисяч примірників.

Цей перелік можна було б продовжувати, але мені не подобаються слова "по-четверте", "по-п'яте"... Надто вже все після "по-третє" звучить непереконливо. (До того ж, написане стосується не лише "коронованих" книжок, але й інших творів "для народу"). Тому краще згадати про оптимізм і зупинитися на позитивах "Коронації". А їх справді чимало. Так, за чотири роки існування конкурсу світ побачили 36 романів, тобто список видань української художньої літератури став довшим на 36 позицій. З кожним роком конкурс набирає більшої потужності, а кількість його учасників неухильно зростає. Порівняйте: у 2000 році надійшло 785 романів та 426 кіносценаріїв, а у 2003 – 897 романів та 589 кіносценаріїв. Уявіть, як нелегко розібратися з такою кількістю матеріалу і визначити найкращих.

Дуже цінним є те, що конкурс об'єктивний, "без блату". Обов'язкова його умова – анонімність авторів. Конкурсанти підписують рукописи романів і кіносценаріїв псевдонімами, а в окремому конверті вказують справжні дані про себе. І тільки коли журі визначається з творам-переможцями, тоді відкривають конверти з іменами авторів. Доказом незаангажованості журі є те, що першу премію "Коронації слова -2003" у жанрі кіносценарію отримала Ярослава Горбач з міста Ржищів, студентка 1-го курсу театрального інституту ім. І. Карпенка-Карого.

"Коронація слова" є престижним конкурсом ще й тому, що долю рукописів визначає авторитетне й компетентне журі. Цього року в жанрі роману його очолював відомий письменник Юрій Мушкетик, у жанрі кіносценарію – генеральний директор телеканалу "1+1" Володимир Оселедчик. Причетними до роздачі "корон" також були Тарас Федюк, Дмитро Стус, Михайло Іллєнко, Богдан Жолдак, Михайло Сидоржевський та інші. Чимало прізвищ письменників-професіоналів фігурувало й у реєстрі конкурсантів.

Важко переоцінити важливість "Коронації" у заохоченні чтивотворців писати українською. Перша премія, яка становить 18 000 гривень і посідає друге місце серед літературних премій України після Державної премії імені Т. Г. Шевченка, є досить потужним каталізатором появи нових цікавих українських творів: не кожного ж бо приваблює писати "в стіл".

А тепер, коли ви вже розслабилися, читаючи мої дифірамби на честь "Коронації", дозволю собі додати ще маленьку ложечку дьогтю в бочку з медом чи то пак – в плитку шоколаду. Надто рано тішитись, що почало з'являтися легке українське читво. Бо щодо його "легкості" можна посперечатися. Тут, на жаль, мушу послуговуватися не власним досвідом (бо не мала фінансової змоги купити і переглянути книжки сама), а інформацією, на яку натрапила колись у "ПІК"-у. Журналістка Ізольда Мандельблад не полінувалася й перечитала детектив Ірен Роздобудько "Ескорт у смерть" (переможець однієї з "Коронацій"). І ось що вона там знайшла: "…неосяжна ноосфера ніби сама просякала в неї і давала нові знання. Вона й не пам'ятала, з якого часу знає поезію Мандельштама, імена фламандських художників та музику Гріга". Ефектно?! І це ЛЕГКА література. Згадуються (і навіть цитуються) в цьому творі також Бальзак, Сковорода, Гемінгвей і... Василь Герасим'юк. Під кінець Ізольда іронічно запитує: "Хіба не для того існують детективи, аби читачі дізнавалися, що синя сукня з лисячою облямівкою нагадує за колоритом полотна Тулуз-Лотрека?" От і виявляється, що масовий читач повинен спочатку закінчити філфак, а вже потім братися за споживання національного, ще раз наголошую, ЛЕГКОГО продукту. В іншому ж випадку він ризикує зуби зламати. Хоча, якби йшлося тут про Лисицю й Колобка, останній був би такому перебігу подій дуже радий. Та кожному "своя доля і свій шлях широкий". Місія ж "Коронації" – продовжувати піднімати циліну українського масліту, сіяти нові імена і чекати щедрих врожаїв бестселерів.

Юля Гушул

 
© агенство "Стандарт"