журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

Література і кіно

ДИСКУРС

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Не для еліти

Культреванш

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №5, 2004

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

Брати Капранови: "Дівчина-відьма,
яку ми синтезували, тепер працює офіціанткою"

Директори видавництва "Зелений пес" Віталій та Дмитро Капранови – чи не найзавзятіші борці за виживання української книжки у рідній, "не своїй" державі. Нещодавно сторінки багатьох видань облетіла світлина, де вони в знак протесту проти чиновницького свавілля й бездуховності готують на палаючих рукописах свого роману шашлик для прем'єр-міністра та його заступника з гуманітарних питань. До того ж Капранови – письменники-містики і нещодавно синтезували живу відьму.

– Пане Віталію і пане Дмитре, Ви зарекомендували себе майстрами зі створення хепенінгів навколо своїх видавничих проектів. Ще з часів Львівського форуму-2001 не можу забути веселе потоплення українських відьом в акваріумі. Не так давно і Лада Лузіна використала цей прийом, щоправда, суто по-жіночому – влаштувала шабаш голих відьом в літкав'ярні "Бабуїн".

– По-перше, вони не були зовсім голими; а по-друге – скільки людей може зібратися в "Бабуїні"? Ладі Лузіній допомогло розкрутити книжку, безперечно, те, що вона друкується в "Бульварі", який має величезну аудиторію. Вона постійний автор, який має своє ім'я; можна назвати це торговою маркою, хоч як це звучить непристойно. І це головне. Можна вивести на майдан хоч тисячу голих відьом, але якщо ініціатором буде ніхто, то це стане лише першим кроком, аби його помітили, якщо, звісно, він буде на чолі процесії. Хепенінг сам по собі нікому не може допомогти, на жаль. На сьогодні біда полягає в тому, що у нас значно змістились акценти в суспільстві. Головними героями минулого сторіччя були письменники і художники. Скажімо, коли читаєш мемуари, як Пікассо зайшов у кав'ярню і сказав:… Скільки сьогодні є талановитих художників, хоч про одного можна прочитати: що він сказав у якійсь кав'ярні? Нині культовими особами є спортсмени, моделі і співаки. При всій повазі до їхньої сили, голосу та відчуття гармонії, треба сказати, що переважно інформація про них іде не стосовно світогляду чи глибини висловлених думок, а – хто з ким спав, хто кому зраджував і таке інше. У результаті загальний контекст суспільства сьогодні одвернутий від мистецтва як такого. Політики наші як центр кристалізації всілякого суспільного інтересу оточують себе цими людьми: біля них крутиться сформований сьогодні "бомонд". Те ж саме бачимо по телебаченню, 200 чоловік ходять по колу й беруть одне у одного інтерв'ю. Ось такий замкнутий цикл, і сьогодні людині "з нуля" пройти, якщо ти, не дай Боже, письменник, якщо ти не співаєш, не танцюєш і не ходиш з голими цицьками по подіуму, – домогтися, щоб тебе почули, прочитали, можна тільки, якщо ти переходиш на їхню територію, оцих футболістів і моделей.

– Серед нашого письменства були такі спроби?

– Ось, зокрема, й бігання з відьмами в "Бабуїні" – це відвертий перехід на "іншу територію".

– Але ви теж не стоїте осторонь подібних інвазій?

– Звичайно, зокрема наш хепенінг з потопленням відьом, який має бурхливий успіх скрізь, де б ми його не показували: дебют був у Львові, продовження – у Корчинського в "Подвійному доказі" минулого року на 8 березня, зараз почали возити по регіонах, нещодавно продемонстрували в Житомирській області в Брусилівському районі під час акції "Брусилівський прорив", що її організував Андрій Курков. Ми помітили, що наше маленьке "кишенькове" шоу – хоч це й не "Пінк Флойд" – викликає постійний інтерес і має незмінний успіх.

– Тож як це потім допомагає у Вашій професійній діяльності? Інтерес поширюється тільки на братів Капранових чи на видавництво "Зелений пес" в цілому?

– Безперечно, перш за все – на нас, але тут треба сказати ось що. Сьогодні навіть в Україні, не кажучи про більш розвинуті в літературному сенсі країни, існує така реальність: вже неможливо вигадати оригінальну назву роману, таку, щоб кидалася в очі, щоб книжку хотілося купити. Усе про секс вже було, про Шевченка – було, про політику – теж. Останній твір, який виходить у нашій "роман-газеті", називається "Голий президент". Все, на цьому можна поставити крапку й сказати, що література закінчилась. Безперечно, ми намагаємось вигадувати цікаві назви: вийшла книжка "Гра на роздягання", а зараз готується "Електоральний оргазм" – про любов на тлі виборів. Тепер подивимось на обкладинки книжок різних видавництв: на них намальовані приблизно одні й ті ж самі картинки. Буквально вчора ми були в книгарні й побачили дві книжки одного московського видавництва двох різних авторів, відповідно – з різними назвами, але з однаковою обкладинкою – якийсь чолов'яга з автоматом. Далі вже їхати нема куди. Тому, на нашу думку, сьогодні інтерес до книжки диктується передусім інтересом до особистості автора; якщо читач знає, що людина пише цікаво й забезпечить якийсь мінімальний рівень розваги. Репутація автора сьогодні значно важливіша за назву твору. І ви подивіться на книжки так званих "розкручених" авторів: їх прізвища друкуються великими літерами, а сама назва – маленькими. І це правильно. А різноманітні хепенінги, шоу і все, що навколо, лише допомагають зробити перший крок до здобуття репутації, передусім – зацікавити читача своєю особистістю. Щодо "потоплення відьом" – це стосується конкретно братів Капранових, тому що наша наступна книжка називається "Приворотне зілля".

– Це містика?

– Це – магічний детектив, на обкладинці якого ми робимо дослід із видобування відьми. Все реально сфотографовано; дівчина, яку ми синтезували, тепер працює офіціанткою: ми її створили й зразу ж влаштували на роботу. Існують документальні кадри, які то все ілюструють, й це конкретно "розкручує" нас.

– Ви були й одними з найактивніших учасників "протестного" хепенінгу зі спаленням рукописів під стінами уряду. Які були його результати?

– Він дав феноменальний результат. По-перше, нас тут-таки всі звинуватили в тому, що це некультурно. Зрозуміло, що палити книжки – некультурно, а вводити на них непомірні податки – еталон культури.

– Дмитро Табачник одразу ж згадав про вогнища з книжок у фашистській Німеччині.

– Так це ж перша алюзія! А ми говоримо: "ребята", у вогонь кидав свій рукопис той-таки Майстер Булгакова. Та зрештою, асоціація має бути з Гоголем, який спалив другий том "Мертвих душ". А якщо у пана Табачника перша асоціація виникає з німецьким фашизмом, так що у кого чухається, той те й чухає. Наші урядовці вчинили надзвичайно "культурно": ввели податки (точніше – скасували проголосовані Верховною Радою й затверджені Президентом пільги. – А.Л.), при тому, що ринок української книжки в Україні сьогодні – менше 5%. Тут можна знову згадати сьогоднішні пріоритети суспільства й сказати, що, на жаль, зараз при владі у нас знаходиться бидло. І це не є образою, а констатацією факту. Як називаються люди, які, коли до них приходять таксисти, запрошують їх до себе в кабінет "поговоріть", а коли приходять письменники, на них "плюють" і говорять, що вони некультурні люди. Ми ж не вдвох були там; прийшла Оксана Забужко, яку не можна не поважати; прийшов далеко не останній у Європі Андрій Курков; прийшов Василь Шкляр і десятки інших поважних людей – власне, весь письменницький бомонд. І люди, у яких пріоритети схиляються в бік радіо "Шансон" і таксистів, при всій повазі, мають якесь визначення. Ми не хочемо їх звинувачувати персонально, але якби інша людина так зробила, ми б назвали її бидлом. І були би праві. І оця бидляча пануюча сьогодні в суспільстві ідеологія, на жаль, задає й відповідний рівень засобів масової інформації. Досить почитати газети й подивитись телебачення. Убогі люди – принаймні більшість із них – заводять убогі канали, газети, а журналістам доводиться в усьому цьому працювати. І спробуйте догодити убогій людині, потанцювати під її дудку – це ж головна проблема журналіста!

– А проте яким був фінал історії зі спаленими рукописами?

– По-перше, сказали, що "вже все нормально". Це виявилось брехнею. Ми й понині сплачуємо ПДВ. Далі була взагалі геніальна річ: всі погодились, що вектори сходяться на Верховній Раді, яка повинна прийняти поправку, що сказує цей пункт бюджету. Потім почалась конституційна реформа – вже не до книжок. Далі – Мукачеве. При всьому цьому – всі депутати за те, щоб цей пункт скасувати. І якщо вони найближчим часом цього не зроблять, то більшість видавців до наступного року не дотягнуть.

Розмовляв Анатолій Лучка (ІМІІ)

 
© агенство "Стандарт"