журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

Література і кіно

ДИСКУРС

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Не для еліти

Культреванш

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №5, 2004

КНИГА I РИНОК

Українська книга як жертва конкуренції?

Невже незабаром підручники та посібники залишаться єдиними представниками серед українських видань? Такого висновку можна дійти, зважаючи на події сьогодення, адже оподаткуванню не підлягають хіба що книги, "грифовані" Міністерством освіти України. А єдиним шляхом виживання українського видавця залишається отримання цього грифу чи державне замовлення. Отже виживуть ті, хто опиниться найближче? Щоб прояснити ситуацію, ми вирішили послухати деяких учасників видавничого життя.

Леонід Фінкельштейн, головний редактор видавництва "Факт":

– На початку 2004 року ми працювали поза правовим полем. Така ситуація склалася в результаті прийняття Верховною Радою України спочатку закону, який стосувався пільг для книговидавництва, а пізніше бюджету на 2004рік, деякі тези якого скасовували цей закон. Доки розбиралися, згідно з яким документом діяти, податкові органи з 1 січня почали брати ПДВ. Книгарні зачинялися або взагалі не брали українську книгу. Це призвело до анархії. Тому що кожен трактував цей закон як вважав за потрібне. У результаті – галузь знищена.

На мій погляд, прийняття відповідного закону ситуацію не змінить, видавництва будуть занепадати. Ось простий приклад: у "Факті" минулого року кожен місяць, завдяки книгозбуту, залишалося приблизно 10 000 грн. зайвих, тобто таких, на які ми були спроможні випускати хоча б одну книгу за два місяці, окрім замовлених та грантових робіт. Тепер нам не вистачає кожного місяця 25000-30000 грн. Ні про яке видання книжок говорити не можна. Минулого ж року ситуація складалася напрочуд непогано, навіть не дивлячись на те, що книжкового ринку в Україні не було, більшість книгарень або не працювали, або не брали україномовної книги для реалізації. Попри все це почали з'являтися хороші видання в великій кількості. А 1-го січня все було зруйновано.

Думаю, якщо навіть закон про ПДВ буде прийнято найближчим часом, вибиратися з правового безглуздя доведеться ще довго. Сьогодні поліпшити ситуацію може лише суто протекціоністський закон, спрямований на підйом книговидання. Залишати видавців наодинці з ринком, з бізнесом вже, на жаль, неможливо, державі потрібно вкладати кошти в цю галузь.

Щодо нас, то "Факт" вважаю непоганим видавництвом, вірю, що ми не закриємося і будемо працювати. Нам, на превеликий жаль, ніхто не допомагає. Але ми абсолютно впевнені, що наша література потрібна. Я ніколи не був борцем проти російськомовної книги, але наше видавництво, якщо виживе, буде видавати суто україномовну. Бо якщо ти вже працюєш на цю державу, роби це до кінця.

З початку року лежали повністю готовими до друку п'ятнадцять книжок. Перші ми планували завезти в друкарню 15 січня...

Щодо серії "Текст+контекст", то всі 14 книг ми випустили за свої гроші. Готові ще чотири видання, я чекаю першої ж можливості їх продавати. Потрібно буде більш тісно співпрацювати з бібліотеками, пропонувати спонсорам. Це книги неприбуткові, але, можливо, більше потрібні, ніж деякі інші. Так само лежать сім готових видань із серії сучасної літератури, тут з нами співпрацюють такі цікаві автори, як Яна Дубінянська, Світлана Пиркало та інші. У кінці минулого року була впевненість, що ці книги вийдуть, будуть прибутковими, зараз же такої впевненості немає. Є лише конструктивні поради для покращення ситуації. По-перше, це термінове скасування ПДВ на всю українську книгу, не лише україномовну. По-друге, протекціоністський закон щодо матеріальної підтримки україномовної книги. По-третє, полегшене кредитування українських видавництв, друкарень. Якщо ви спитаєте, під що потрібно давати кредит, я відповім – під видавничі програми, під динаміку збуту, це повинен бути державний банківський видавничий ризик. Чому повинна боліти голова лише у видавництв, хіба це не потрібно державі і не лише ідеологічно, але і економічно?

Олександр Афонін, голова Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів:

– За перші два місяці 2004 року в Книжкову палату України надійшло всього п'ять примірників українських видань. Нічого дивного в цьому немає, бо в січні та лютому видавці не віддавали книги в роботу. Зараз же друкуються лише видання, які забезпечені фінансуванням з боку держави чи благодійних структур. Таку ситуацію спричинено колізією, не вирішеною на рівні Кабінету Міністрів та Верховної Ради. Сьогодні відсутня повна ясність та розуміння того, що відбувається та яким чином працювати суб'єктам видавничої справи. Щоправда, ситуація може поліпшитися з прийняттям проекту Закону №4462-1 "Про внесення змін до статті 80 Закону України "Про Державний бюджет України на 2004 рік". Він розблокує дію Закону "Про державну підтримку книговидавничої справи в Україні", тож будуть відчутні певні зрушення. Але говорити, що прийняття Закону радикально вплине на сьогоднішній стан книговидання, складно. Минулого року ситуація складалася не кращим чином, невизначеність уряду у питаннях оподаткування викликала зменшення тиражів видань. За даними на 1 січня, минулого року видано 28 млн. примірників. Оскільки книги продовжують надходити, ця цифра може сягнути 34 млн., та кількості 47 млн. (2002 рік) не досягти. Розраховувати на дуже швидке зростання немає реальних можливостей хоча б з тієї причини, що українські видавці на сьогодні не володіють значними обіговими коштами, а проблему кредитування видавничих проектів не вирішено.

У 2000 році Президентом був виданий указ №1217, яким Національному банку та Кабінету Міністрів доручалося розробити спеціальну систему кредитування видавничих проектів, зокрема видань наукової, освітньої та культурної тематики. Пройшло вже три з половиною роки, але досі не було навіть натяків на розробку подібної системи. Також не варто розраховувати і на те, що видавці десь отримають кошти й почнуть швиденько розкручуватися. Хоча введення пільги на ПДВ дещо зменшить витрати й дасть змогу видавництвам розширити тематику власних книжок та збільшити наклади. Загалом ставиться завдання відновити протягом п'яти років обсяги видань хоча б на рівні 1990 року, тобто в межах 150 млн. примірників, надолужити те, що було втрачено у 2003 та за ці два місяці, поки галузь фактично стояла.

Крім того, щоб мати інформацію про дію Закону, потрібно розпочати роботу моніторингового комітету, створення якого передбачалося ще вересневим розпорядженням 2002 року Кабміну А. Кінаха. Це мала бути робоча група, яка б відслідковувала щомісячну статистику впливу закону на розвиток галузі. Виходячи з моніторингових оцінок, можна було б робити відповідні проекти і вносити зміни до нормативних документів та законодавчих актів. Але зараз і закону немає, і про сам комітет забули. Ми будемо наполягати на відновленні розпорядження, створенні моніторингової групи з представників Міністерства фінансів, Міністерства економіки, Державного митного комітету, Державного комітету телебачення і радіомовлення, Податкової адміністрації, Української асоціації видавців і книгорозповсюджувачів.

Загалом, щоб підняти книговидавничу галузь на ноги, на мою думку, потрібно зробити наступні кроки. По-перше, необхідна нормальна логічна програма розвитку книговидавничої галузі. По-друге, сьогодні гостро стоїть питання щодо системи книгорозповсюдження. Та, що була за часів Радянського Союзу, нараховувала декілька тисяч книжкових магазинів. Сьогодні вони не існують. А супермаркети, які відкриваються тією ж "Буквою", Міжнародною книгою чи іншими структурами, не вирішують питання донесення книги до широких верств населення, зокрема в районні центри, села. Необхідно також створити мережу муніципальних магазинів. Ще один крок – це вирішення питання ставок орендної плати, оскільки більшість видавництв та книгарень витрачають на оренду великі кошти. Наприклад, у Києві магазину "Мистецтво" по вулиці Хрещатик виставили рахунок за півтора року на 500 тис. грн. за 380 м кв. Таку ціну може заплатити хіба що казино.

Необхідне також вирішення проблеми поштової доставки книжок. Якщо раніше відсилка бандеролі коштувала копійки, то сьогодні це 40% вартості самої книги. Як я вже раніше згадував, потрібно створити спеціальну систему кредитування, зайнятися вирішенням соціальних проблем працівників галузі.

Влада сьогодні не визначилася у своєму ставленні до книги як до культурного, мистецького, духовного явища. Вона продовжує вважати, що книга – це банальний продукт будь-якого виробництва, причому не найнеобхіднішого для України. Поки влада не визначиться, поки не буде сформована дійсно книжкова політика, а не окремий закон чи указ Президента, до тих пір важко розраховувати на системний підйом галузі, на збільшення накладів та жанрових позицій. Це мусить бути не спонтанна та епізодична робота, а осмислений підхід.

Сергій Опанасенко, завідувач відділу збуту Державного спеціалізованого видавництва "Вища школа":

– Наше видавництво в основному випускає навчальну літературу. Майже всі ці видання "грифовані", тобто нам скасування пільг з ПДВ відповідно до Закону України "Про державний бюджет України на 2004 рік" не надто зашкодить. Хіба що виникають проблеми з нечітким визначенням категорій книг, які звільняються від ПДВ.

Економічна сутність ПДВ – це стримання виробництва. Про це вже знають навіть школярі, які вивчають курс економічної теорії в старших класах. Але знання й розуміння цього факту не допомогло нашій владі за весь період незалежності зрозуміти, що в країні, яка не страждає кризою перевиробництва, існування такого податку приносить бюджету лише збитки. За весь період існування ПДВ в Україні його зібрали на 62 млрд. грн., а відшкодували за рахунок бюджету – 68 млрд. грн. Ефект для держави – мінус 6 млрд. грн. (див. Кіевскій телеграфъ. – 2004. – №13. – С. 1). За таких умов аргумент влади про доцільність зняття пільг з ПДВ для видавців заради поповнення бюджету виглядає просто жалюгідно.

Отже, пільгу знімали свідомо, для стримання виробництва. І це є проявом конкуренції, конкуренції державного масштабу, в цьому разі між Україною і Росією.

Тепер розглянемо ситуацію дещо з іншого боку. У бюджеті на 2004 рік одночасно передбачається: зняття пільг з ПДВ на книги, крім підручників і посібників, і значне збільшення обсягів фінансування державних замовлень на випуск навчальної літератури Міністерством освіти і науки України. Робоча схема виглядає так: видавництво за сприятливих умов отримує гриф (підручника чи навчального посібника), книжка звільняється від оподаткування ПДВ, знову ж таки за сприятливих умов видавництво отримує державне замовлення на виготовлення тиражу і … знову все по колу. Від кого залежать "сприятливі умови" – роз'яснювати не треба. Для тих, кому особливо не везе на умови, ситуацію вирішили "підсолодити". Всі знають, що державні ВНЗ (основні покупці навчальної літератури) здійснюють платежі за книжкову продукцію через казначейства. Так от, з цього року умови проведення тендерів на закупівлю літератури стали, як то кажуть, не для людей з слабкими нервами. Об'єктивно виграти в цих тендерах більше шансів мають великі книготорговельні організації, а не окремі видавництва. А більшість з цих книготоргівців випускають власну літературу і, напевне, потурбуються, щоб їхні книжки не залежувались на складах.

Отож, скасування пільги з ПДВ – це лише один зі штрихів до портрету сучасного українського книговидавництва. Ринок художньої літератури опинився ще в гірших умовах, ринок навчальної літератури став корумпованішим. Дивно виглядає позиція деяких не останніх в країні видавців, які безапеляційно публічно стверджують, що ПДВ не платили і платить не будуть. "Приємно" все-таки усвідомлювати, що закони працюють не для всіх, принаймні з'являється надія, що і сам колись опинишся в колі вибраних.

Якщо ж подивитися на це глобальніше, то ситуація з українською книгою стає в один ряд з усім українським. Упродовж останніх років населенню України дуже активно (і не без успіху) втлумачується думка, що українська мова – мова офіційна, представницька, мова невеличкої частки держслужбовців, мова документальна (закони, постанови…., а також і навчальна література для студентів, які її майже не читають), що це – мова "западенців" і "діяспори"; на противагу російську мову подають як мову ринкову, мову бізнесу, мову радіо і телебачення, мову газет і бульварного читва (україномовна художня книжка не займає навіть десятої частки ринку художньої літератури).

Куди ж поділися справжні українці?! Важко сказати… Одних роками стріляли, гноїли в тюрмах і по таборах; другі не витримали, зламались і поїхали шукати кращої долі на чужій землі; треті за звичкою плачуться на гірку долю (ще зі Шевченківських часів) й шукають ворогів та винуватців скрізь, тільки не в самих собі; і тільки незначна частка зберігає ще зерно українського духу і намагається розбудити цей дух у своїх співвітчизників, хоч би в майбутніх поколіннях.

Ми з вами, видавці української книги, належимо до тієї незначної частки. І від нас багато що залежить. Чи витримаємо ми, чи вистачить у нас розуму не просто горілку з депутатами пити й сподіватись на милість Божу й людяність податкового інспектора, чи вистачить мужності сказати тверде "ні" в потрібний момент, чи вистачить сили боротися і перемагати, чи вистачить духу доводити почате до кінця, чи вистачить…? Покаже час.

Підготувала Вікторія Падалко

 
© агенство "Стандарт"