журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

ДИСКУРС

ВИЗНАЧНІ ПОСТАТІ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ПО ДІАГОНАЛІ

ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ ЕКСКУРСИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №4, 2004

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

Три городи, одна диня

Багато років тому, коли я працював у київському театрі опери та балету, там розповідали бувальщину, як Гмиря їздив на концерт до Москви, спохвату забувши взяти ноти однієї партії. У Москві з'ясувалося, що співатиме він у супроводі оркестру. Тож Гмиря у вихідний потелефонував до театру в Києві й попросив передати потягом партитуру. Черговий, який в неділю сидів біля телефону, не знав, що таке партитура й перепитав про це Гмирю. Той якось пояснив йому, що "це багато нот". І найближчим потягом до Москви Гмирі передали велику валізу нот, де саме потрібних нот і не було.

Я щоразу згадую цю придибашку, коли потрапляю до книгарні, Квадрата, на Петрівку…, хоча й буває це тепер не частіше за раз на два місяці, бо в столиці України мені до пристойної книгарні треба їхати в один кінець маршруткою години півтори. А часу в нас із вами, як завжди, обмаль.

Перше, чим хочуть мене вразити книгарі, це величезною кількістю книжок. Хоча, на щастя для мого гаманця, – це здебільшого російськомовна література; на щастя, бо з російських видань клясика у мене й так удома є, поточні видання я читаю в електронному вигляді, а найцікавіше мені російські друзі присилають з В'ятки набагато дешевше. Літературу іншими мовами – польською, білоруською, чеською, болгарською, хорватською тощо – в зв'язку з подальшим розвитком свободи в нас ліквідували. Деякими мовами, як от англійською, французькою, італійською та ін. літературу заховали так, що не відразу й знайдеш, а якщо подекуди й знайдеш, то вибір там нікчемний, а ціни позахмарні.

Правда й те, що українську книжку впускають не до всіх столичних книготорговельних закладів, ще й нема такого місця, де репрезентована вся мапа українського книговидання. Цієї картини нема навіть в таких великих книгомоніторинґових центрах, як "Книжник-ревю".

Отже, об'єктивно щоразу я маю щастя спостерігати лише фрагмент того духовного безмежжя, котре мені обіцяє безвідповідальна наша реклама.

Серед тих фрагментів годі шукати українські енциклопедії (розрекламований кілька років тому проект ЕСУ на радянський штиб скандально провалено), повні видання класиків, найнеобхідніший спектр словників, солідні історії зарубіжної літератури, ґрунтовні довідники тощо. Цього шукати не треба, то й знову клопоту менше.

Але й те, що можна подивитися у фрагменті фрагменту, викликає чимало запитань. Так, наприклад, видавництво "К.І.С." пропонує "Вироблення державної політики. Аналітичні записки". Сумлінно виготовлений том виробничих документів для найвищих ешелонів влади, що вже на час свого створення не зовсім відповідав реаліям буремного українського життя. А сьогодні цю грубезну книжку можна розглядати лише як взірець держапаратної ментальності. Річ у собі й для своїх. Або ось розмірковування маловідомого англіканця Майкла Кіна про реліґії світу. Там і історію реліґій перебріхано, ще й не про всі реліґії пишеться, а лише про деякі – невідомо як відібрані. Тобто маємо малограмотні англіканські розмірковування для сімейного кола в харківській презентації. Або оце видавничий дім "КМ Академія" опублікував у перекладі з англійської Пауло Фрейре "Педагогіку свободи". У передмові перекладач пан Олександр Дем'янчук обіцяє, буцім "на її сторінках читач знайде політичну філософію освіти" (с.3), хоча я як читач завжди гадав, що освіта та її філософія повинні бути поза політикою. Розгортаю книжку навмання – с.52. Читаю кострубатий переклад політичної філософії: "Учитель, що справді вчить, тобто справді працює зі змістом у контексті методологічної точності…" або далі – "Усі задіяні в "правильному мисленні" надто добре знають, що слова, яким не надано ваги ("мерехтливі"), практично нічого не означають". Або ось розважання в дусі дідуся Віндельбанда (с.94): "Великим викликом для демократично налаштованого педагога є завдання передати сенс обмежень, що були б етично інтегровані в саму свободу. Що свідоміше свобода приймає необхідні обмеження, то більше влади вона матиме, кажучи етично, для того, щоб продовжувати боротися в ім'я самої себе". Чи ось далі (с.95): "Дитина має право принаймні перевірити божевільність своєї ідеї". Якої ідеї? Такої, яку перевіряють підлітки-самогубці в Палестині, або перевіряв Павлусь Морозов, або перевіряють малюки в тотальних сектах чи тоталітарних режимах?…

А ще у фрагменті фрагменту можна побачити Марка Твена з "викопною" передмовою радянських часів з їхніми клясовими заморочками. Можна побачити видані на ґранти історичні праці, які півстоліття тому вважалися застарілими через свій фактаж, філософські праці, перекладені не з тих оригіналів, перекладні антології прозові, поетичні й драматургійні, де перекладачі й упорядники погано володіють або й зовсім не володіють мовою першотвору, не мають потрібних навичок з текстології тощо. Докиньте до цього ще й те, що видавці сьогодні, як правило, заощаджують на рецензентах, редакторах і коректорах, та матимете те, що матимете, бо економіка має бути економною, а наше читацько-споживацьке життя – і круть, і верть – виходить майже безпросвітнім.

І хоча здавалося б, що саме під цю пору, коли шляхом покращення поліпшення теле-радіопростір перетворили на втіху для малюків, які відмовляються їсти ранкову манну кашу чи мюслі з вершками, або поважаного сенільного континґенту, – час тим, хто ще не відбився глузду, звернутися знову до книжки…

Та ба, покращення поліпшення розпочалося і в книжковій справі.

Лесь Герасимчук

 
© агенство "Стандарт"