журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

ДИСКУРС

ВИЗНАЧНІ ПОСТАТІ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ПО ДІАГОНАЛІ

ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ ЕКСКУРСИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №4, 2004

ВИЗНАЧНІ ПОСТАТІ

Формула Сонця Миколи Руденка

8 травня минає 40 днів, як відійшов у Вічність відомий поет і письменник, мудрий мислитель, щирий правозахисник Микола Руденко.

Було йому 84 роки. Багато це чи мало? Хто скаже, хто оцінить стежку людського життя? Одне лише можна сказати: стежка ця була світлою і щирою, багатою на талант. Цей чоловік непересічної долі, глибокого таланту і високого мислення жив відкрито і яскраво, щедро сіяв зерна ідей, і ділився ними з оточуючими.

За останній місяць достатньо було некрологів – офіційних і не дуже. Мені ж хотілося б просто згадати його таким, як пам'ятаю його я – спокійного і врівноваженого. Людину. Митця. Друга.

Бо у 1975-му, коли батько вже був "персоною нон грата", і наша сім'я переживала лихоліття постійних обшуків, безгрошів'я, Микола Данилович запросив моїх батьків зі мною, маленькою, жити до себе в квартиру в Кончі-Заспі. Дуже швидко після цього Миколу Даниловича заарештували... Мені тоді було три роки, але до сьогодні пам'ятаю масивний письмовий стіл, світляне коло від настільної лампи на столі і схилену постать Миколи Даниловича. Це вже потім я прочитала його книги, і його фантастичні твори – "Чарівний бумеранг", "Народжений блискавкою", – зачарували мене. Микола Руденко був талановитим у всьому: поет і прозаїк, економіст і філософ...

Але знайомство батькове (письменник-фантаст Олесь Бердник. – Ред.) з Миколою Даниловичем почалося значно раніше...

Саме батько був рецензентом "Чарівного бумерангу" – першого фантастичного твору Миколи Руденка. У цьому романі, використавши інтригуючий космічний сюжет, письменник на прикладі планети Фаетон показав катастрофічний розвиток цивілізації, котра злочинно порушила глибинні природничі закони. Микола Данилович переслав рукопис до часопису "Знання та праця", а оскільки батько, на той час уже відомий фантаст, був членом редколегії, то йому і віддали "Чарівного бумеранга". Батько згадував, що його ця книга вразила небуденністю, масштабністю мислення, стратегією духовних прозрінь. Рукопис прийняли до друку, повідомили про це автора. Та Руденко не відповів. І тоді батько відвідав його удома. Але на той час навколо Руденка уже почала сплітатися павутина нерозуміння, доносів, мовчазного психологічного цькування, письменник перебував у пригніченому стані і не вірив, що його творчість ще комусь потрібна..

Чому, здавалось би, колишній фронтовик-політрук, вірний комуніст, міг потратити в опалу? А тому що прочитав "Капітал" Маркса. Від початку до кінця. І зробив висновки. І не зміг мовчати.

Він, творець, письменник, зробивши свої економічні відкриття, кинувся до відповідальних керівників, від яких залежала доля Вітчизни, до товаришів-письменників, щиро відкрив їм своє бачення ситуації.

У перші роки свого "осяяння" Микола Данилович підготував кілька праць під різними назвами ("Формула Сонця", "Енергія прогресу", "Всесвітня Монада і Гравітація", "Ковчег Всесвіту", "Гносис і сучасність"), у яких і виклав свої прозріння. Крім чисто філософських есе, було написано кілька художніх, фантастичних творів, де вустами героїв викладалися ті ж самі ідеї, Суть відкриття найтотожніше передають заголовки "Формула Сонця" і "Енергія прогресу". Якщо коротко викласти суть Руденкових застережень, то вони звучали так: людина порушила Космічне Право. Вона стала паразитом Енергії Прогресу. "Формула Сонця" чітко розкривала таємницю так званої "податкової вартості", довкола суті якої точилися вікові баталії. Мислитель підхопив ідею чудового українського провидця Сергія Подолинського, який ще в XIX столітті вказав на космічне значення хлібороба, на його фундаментальну основу у формуванні цивілізації. Напевно, саме Поет своїм віщим оком міг побачити ту світоносну трубу, по якій вливався променистий потік до артерій людського соціуму: Сонце – злаки – людська праця – плоди розумового поступу, які повертали Світилу променисті дарунки трансформованої енергії. Практично людина в такому зоряному кровообігу набувала космотворчого значення, була воістину Сином Бога, його помічником.

Такі думки звучали в рядках Руденкових наукових праць! А що ж було насправді в країні?

"Сонячну ланку" було жорстоко пригнічено й знищено. Хлібороба було розчавлено. На всіх землеробських артеріях поставили бюрократичні "тромби", "шлюзи", "загати". Індустріальний та мілітарний монстр, сформований демонічною структурою Сталіна і його послідовників, виснажив, висмоктав ту силу, яка в будь-якій іншій країні розвивається природно, творить підвалину, фундамент суспільної будівлі.

Микола Руденко недвозначно попередив керівників держави і партії: гряде катаклізм, неминуче економічне та наукове зубожіння... Чи нічого це не нагадує? Усе, що ми пережили за 12 років незалежності, і продовжуємо переживати, Микола Руденко передбачав і провіщав чверть віку тому...

Неначе Лицар Сумного Образу, Микола Руденко пришпорив Росінанта своєї душі проти бюрократичних вітряків, і, звичайно, радянський Жрург (демон тоталітаризму у містичній праці Д. Андрєєва "Ружа миру". – Г. Б.) не міг мовчати.

Спершу відповіддю була... холоднеча, глум, погрози, поради звернутися до психіатрів, полікуватися. Здавалося б, яке мають значення злобні плітки для людини, що відкрила закони розвитку цивілізації? Та навіть натура, далека від поезії та філософії, не завжди витримає такі психологічні удари!

Крім того, на мій погляд, коли Миколи Даниловича торкнувся проміння осяяння, коли поету відкрилися причини тяжкої кризи суспільства, коли людина здавалося, намацала стежку, яка мала привести до зцілення від страшної соціальної хвороби, то подібне ставлення в сто разів тяжче.

...Найдивніше те, що попри всі перипетії, "Чарівний бумеранг" був видрукований. Спершу у "Знанні та праці" – скороченим варіантом. Повість стала сенсацією серед любителів фантастики.

Це допомогло випустити книгу в "Молоді", а потім – у "Молодій гвардії" російською мовою. Відтоді батько з Руденком заприязнилися, бо тотожно дивилися на стратегічну ситуацію земної цивілізації, однаково оцінювали її трагічні перспективи...

Через деякий час і батько, вслід за Руденком, опинився під своєрідним прицілом "компетентних органів" і партійних можновладців. Що ще більше зблизило двох письменників. А сталося це так.

У 1968 році вийшов друком батьковий роман "Чаша Амріти", близький тематикою до ідей Миколи Даниловича. Правовірні рецензенти пісочили цю книгу в хвіст і в гриву, її також розкритикував Петро Шелест за проповідь "загальнолюдського гуманізму". Після цього два роки батька не друкували, порізали кілька готових тиражів (дитячу повість "Окоцвіт", роман "Сини Світовида" – от чим лишень дитяча фантастика та легенда про засновників Києва не догодили партійному начальству??). Рукопис роману "Зоряний Корсар" лежав без руху у видавництві "Радянський письменник". Саме тоді Микола Руденко написав схвальну рецензію на цю працю, хоч і знав, що доля роману підвішена на волосинці.

Книга вийшла чудоподібно – блискавично розійшлася, але викликала бурю. Газета "Правда України" в передовиці буквально розчавила і автора, і рецензентів. "Містичний націоналізм", "хохломанія в космосі" – це були найласкавіші епітети, які застосовувалися запопадливими критиканами до "Зоряного Корсара". Доля батька була вирішена.

Перші ластівки, що віщували про пильну увагу держави до своїх письменників, не забарилися... Раптовий обшук, вилучення друкарських машинок, архівних матеріалів, деяких творів. Протестуючи проти сваволі "компетентних органів", батько оголосив голодування. Саме тоді Микола Данилович дав йому притулок у своєму заміському будинку, в Кончі Озерній. Голодування завершилося тимчасовою перемогою – Петро Шелест дав наказ повернути вилучене під час обшуку. Але розлютовані спецслужби не заспокоїлися. Після повалення Шелеста на батька й на Миколу Руденка посипалися удар за ударом. Спочатку батька виключили зі Спілки письменників, потім Миколу Даниловича з партії. Далі – більше: психіатричні лікарні, погрози, невпинний прес органів, прослуховування квартир...

Так почався новий виток спілкування і співтворчості мого батька з Миколою Даниловичем. Життя, як пригадували тато з мамою, було як у детективі! Але батько завжди називав ті дні у Кончі романтичним часом осяянь, відкриттів, боротьби, знахідок. Творилися пісні, вірші, валом пливли з світу духу дивовижні ідеї...

Саме тоді Руденко написав одну з кращих своїх збірок – "Всесвіт – у тобі". То був своєрідний апофеоз тодішньої творчості, в поезіях тривожного часу відобразилося все: і космічне осяяння Формулою Сонця, і звільнення поета від довголітнього полону в тенетах бюрократичної структури, і замилування кожною травиною, росинкою, сяйвом людських очей. Здавалося, – як можна жити під невпинним тиском переслідувачів, як можна заглиблюватися в закономірності космогенезу, мріяти про грядущі цикли людської цивілізації?! А отже – можна!

...Потім була правозахисна діяльність, відсидка, заслання, позбавлення радянського громадянства, еміграція в США. Потім, уже після проголошення незалежності, Руденко з дружиною Раїсою Панасівною повернулися на батьківщину. Почався новий виток діяльності, творчості. Нові ідеї. Нове переосмислення життя...

Остання книга Миколи Руденко – книга спогадів – має назву "Найбільше диво – життя". І направду, життя Миколи Даниловича було дивовижним, чарівним і, напевно, прекрасним... незважаючи на всі труднощі й біди. Тому що він знайшов свою Формулу Життя.

І ось – поет, мислитель, мудрий сивий чоловік відійшов у Вічність. Поплив у Ковчегові Всесвіту назустріч новим осяянням, новому творенню, новому життю...

А нам – знову й знову переосмислювати його творчість, заново передумувати глибоку філософію його творів. І втілювати Руденкову Формулу Сонця в реальному житті...

Громовиця Бердник

 
© агенство "Стандарт"