журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

ДИСКУРС

ВИЗНАЧНІ ПОСТАТІ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ПО ДІАГОНАЛІ

ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ ЕКСКУРСИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №4, 2004

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

Обираючи між літературою і політикою...

Народний депутат України, письменник Павло Мовчан: "Все, що Богом замислене, просте і подиву гідне"

– Павле Михайловичу, почнемо з наболілого – із становища на українському книжковому ринку.

– Ми говоримо про це вже не перший рік, але справа в тому, що, як це не парадоксально, бар'єром стає той, хто мав би абсолютно беззастережно підтримувати нашу національну справу в такій важливій ділянці, як книговидання – президент. Він ветує ті закони, де ми узгоджували інтереси різних груп – соціальних, політичних, олігархічних. І коли вже ми конституційною більшістю проголосували за підтримку книговидання – був такий законопроект, – то президент, посилаючись на висновки міністерства економіки, наклав мораторій на нього. А це значить, що й далі буде домінувати російська книга, яка здешевлена в кілька разів і має абсолютні переваги на наших ринках. А українська залишається неконкурентоспроможною.

Все це відбувається не просто так – це спланована, послідовна робота з денаціоналізації українців. Це особливо проявилося в останній президентській каденції. Фактично він виконав свої програмні засади – адже коли він ішов на вибори ще перший раз, то обіцяв, що російська книга, російська література, російська мова будуть максимально вписані в наш національний простір.

– Мені доводиться досить часто спілкуватися і з видавцями, і з читачами – всі вони скаржаться на це, що цей рік фактично "випав". Сотні цікавих, важливих, потрібних книжок не вийдуть, закриються чимало видавництв, висококласні фахівці опиняться на вулиці… Що ви порадите робити в цій ситуації, крім того, що чекати до листопада?

– А чого чекати? У листопаді, якщо відбудуться президентські вибори й переможуть проросійські, колоніальні сили, то які зміни можуть відбутися? Ясна річ, що ніяких. Норми залишаться ті ж самі, і української книги не буде взагалі – от про що йдеться. Книга є лише однією з маленьких складових того великого політично-економічного процесу, який реалізується. В Україні потужний російський капітал, він висунув цілу низку людей на різні рівні влади, як виконавчої, так і законодавчої. Хіба вони будуть послабляти свої позиції? Навпаки, вони будуть домагатися посилення. Мало того – є ширша програма, яка, можливо, вкладається в глобальні параметри – з денаціоналізації України, взагалі зняття національного питання. Тоді навіщо українська книга, українська освіта?

Сьогодні вирішальна інформаційна сфера, а книга – це складова. Можна навіть мати багатотиражні видання, але якщо ти не маєш електронних засобів впливу – ти безсилий. А як ми можемо на це впливати? Ще залишки рудиментарні збереглися на національному каналі, та й він обмежений комерційними рамками так званої "Ери" вранці і ввечері. А скрізь комерційні структури, які сидять на національному, на державному ресурсі, заробляють гроші, денаціоналізують. І так само на радіо. Ви лише відстежте, що робиться на цих каналах…

А книга тут не стає тим абсолютним пунктом, на якому слід загострювати увагу. Це, повторюю, лише складова. Як може бути книга прочитана, розрекламована, якщо немає торгівельної мережі для її розповсюдження? Автор, який видає, або роздаровує її, або тримає в себе в гаражі чи десь на складах. Мої друзі просто не знають, де свої книжки подіти – забивають кухні, балкони. Це ж абсурд! Раніше книга йшла прямо в книгарні, а звідти до читача. її рекламувало телебачення, радіо, були різні програми… Сьогодні в нас прекрасна плеяда нових поетів, і старого, як кажуть, "розливу" поетів. Вони пишуть геніальні речі, але хто про них знає? Хто про них чує? Вряди-годи згадує про наявність такої інтелектуальної потуги, як література, як письменництво, лише перший національний канал. А решта чим займаються, що рекламують – "Житомирську на бруньках", "Шустова"? Що тут говорити…

Я хотів би, щоб розмова виходила за межі вузько локальні. Це загальний національний стан, він критичний. Знищена українська економіка, знищений український національний ресурс – село, воно в депресивному, колапсовому стані. Народжуваності майже нема, смертність неймовірна. Хто туди заводить бодай якусь картину? Клубів нема, бібліотеки закриті, будинки культури і сільські клуби зруйновані… Залишилися шмурдяк для винародовлення, самогон маю на увазі, й комерційна телевізія, яка рекламує еротику і все те, що людину не підносить і не зміцнює на вірі у завтрашній день, а робить її розпачливою і депресивною. Оце є проблема загальнонаціональна!

– Розмову з книги я власне завів із вами, як з письменником. У цьому контексті хотілося б також почути ваші міркування про події, які відбувалися нещодавно в Спілці письменників.

– Те, що відбувається не тільки з українською письменницькою організацією, але й з національною кіностудією, національним театром – воно в цій же схемі денаціоналізації України. Параліч. Можна звітувати про те, що в нас усе процвітає, все прекрасно, кількість концертів у палаці "Україна" збільшується – але придивіться, хто там гастролює? Або який репертуар наших театрів і де наші нові драматурги й режисери? Все законсервовано на систему виживання або поступового "сповзання" – для того, аби вивільняти наші сцени для російських театрів. І письменництво тут так само цілеспрямовано винищується як постійно опозиційна сила, з лона якої й виникли всі національні політичні організації, які змінили були ситуацію, але не взяли владу. Чому – це зовсім інша тема.

– Павле Михайловичу, чи вас як письменника повністю ковтнула політика, чи якась віддушина в душі залишилася?

– Політика – це дійсно брудна справа, і особливо брудна в українському варіанті. Ми хотіли привнести в неї моральні категорії. Якщо вона стає моральною в світі, і намагаються європейські держави творити її з урахуванням морального фактору, то в нас вона переходить в абсолютно цинічну площину.

Так чи інакше, політика поглинає більшість мого часу й енергії, але зрозуміла річ, що є жива душа, яка потребує, щоб я дивився на сонце, думав про речі ширші, значніші, ніж моє особистісне. Вона виходить на такі категорії, які ні письменницькою діяльністю не охоплюються, ні політичною. Це екзистенційні речі, які стосуються мого власного життя, мого розуміння того, що вік короткий, і в ньому дуже мало залишається можливостей підносити свою душу до категорій вічних. Бо політика вищерблює, вихолощує душу, і вся справа в тому, як ми захищаємось за межами парламенту, за межами політичної стихії. Інколи година навіть на велелюдді в цьому сенсі більша, ніж місяць у якомусь відпочинковому місці. Бо відпочинок переходить у систему розваг, а душа потребує усамітнення. Його можна знайти навіть тут, під куполом Верховної Ради – все залежить від самого тебе. Не думати про дрібниці, а думати про значуще й високе, яке виломлюється поза межі буденщини, – і література мусить бути такою. Вона не мусить бути тоді повчальною, знімає з себе ідеологічні навантаження, а набуває характеру катарсисного – очищення, піднесення.

– Чи ця екзистенція душі в поетичні рядки виливається?

– Виливається, але поезія, як і кінематограф чи живопис, потребує щоденної роботи. Уривчастість вибиває з потоку, і ти сходиш на дрібну воду. І тому я знаходжу собі втіху в інших жанрах – в есеїстиці, в роздумах про витоки людські, національні, загальнокультурні. Витоки як серйозна категорія – як кажуть, висхідна всього.

– Наскільки вистачає вам часу відстежувати те, що зараз відбувається в літературі, в літературному процесі?

– Вибірково і несистемно. Тут дійсно можу скаржитися не тільки я, але й усі, хто прийшов у парламент зі світу мистецтва чи науки. Вони втрачають велику системність, коли в полі зору і дрібне, і значне, а ти змушений відстежувати процес тільки за значними явищами, не заглиблюючись у другорядне. А в другорядному якраз дуже багато того, чого бракує в значному – там може бути хай один рядок, та він шедевр.

– Які з сучасних літературних тенденцій вам хотілося б виокремити як позитивні чи негативні?

– Я людина вже усталених уподобань. Адже минувся той період, коли ми (я маю на увазі шістдесятників) все заперечували, нав'язуючи свою естетику, – я входжу в береги звичайних, традиційних підходів. Мені подобається те, від чого я був відлучений – велика поезія Євгена Маланюка, проза й поезія Тодося Осьмачки, творчість Уласа Самчука…

А нині література, на превеликий жаль, залишилася без реґламентуючих і, я сказав би, стримулючих начал, і тому коли я кажу, що мені подобається, приміром, Тарас Прохасько, то я буду робити великі застереження. Це люди, які думають, що тільки вони читають Мілорада Павича, знають в ориґіналах європейську прозу… І ми знаємо її – з різних джерел. І тому я хотів би, аби ті, хто сьогодні взяв прапор у руки і каже, що це вони є літературним явищем, не забували, що до них були величезні постаті в літературі, і їм не дано до цих постатей дотягнутися, бо ці постаті були в зовсім іншому часі – в часі суголосності зі світом, нерозривності зі світом природи. Не може людина, яка живе на сьомому поверсі багатоповерхового будинку, де вся енергетика переплетена, говорити про щось космічне, велике, значне, і уявляти, що вона сидить у скинії, чи на узвишші Паміру, чи в пустелі…

Сьогоднішня людина детермінована, а позаду були великі літератури, і всі великі смисли були відкриті раніше – у світових релігіях, в одкровеннях пророків. Я не вірю в пророків сьогоднішніх, їх не повинно бути за логікою – бо немає передумов. Бо все вже напророковано, у великих релігіях світова програма визначена. Окреслена Альфа й Омега, означена постаттю Ісуса Христа. Кінець і початок означені – все! Справа лише в тому, чи ти наближаєшся до нього, чи ти хочеш бути самим собою. Якщо ти хочеш бути самим собою, ти мені малоцікавий. Формалістикою мене вже не подивуєш, яскравістю не спокусиш… Сьогодні колаж перевищив усі мислимі форми монтажів. Колаж у слові, колаж думок, колаж образів… Але це все від лукавого, – бо все, що Богом замислене, просте і подиву гідне.

Розмову підтримував
Олег Шаган

 
© агенство "Стандарт"