журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

ДИСКУРС

ВИЗНАЧНІ ПОСТАТІ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ПО ДІАГОНАЛІ

ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ ЕКСКУРСИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №4, 2004

КНИГА I РИНОК

Книжка з бігборду

Дайджест

В деяких жанрах літератури головний акцент ставиться не на те, що і як написано, а на те, хто це написав і про що. Зараз будь-яка чим-небудь відома людина конче мусить написати книгу (або ж за неї напишуть), писання відомих людей підносимо до n-ного степеня й отримуємо лавину книжок про відомих (історичних постатей, класиків, сучасників) людей. Додамо сюди також "невигадані історії" – книжкова аналогія "ріеліті-шоу" – події, історії, хроніки, таємниці, скандали, розслідування тощо. Потічок літератури губиться в океані книжкової журналістики. Багато західних видавництв працюють за такою схемою: автор попередньо продає свою історію і укладає контракт на написання книги (а як уже він її напише – то невелика біда: підправимо, прилижемо, зробимо з г… кунхветку, й народ "захаває").

Також закордонні видавництва і літературні агенції закликають авторів-початківців замість того, щоб надсилати об'ємні рукописи, складати коротенькі "контенти" (Скажімо, трагедія "Зміїна голівка": "Петя вбив Васю, тому що він закохався в Люсю. Коля, син Петі і Люсі, прагнучи помститися за батька, викриває злочин Васі і вбиває його, але при цьому закохується в дочку Васі Машу. Маша теж закохується в Колю, не знаючи, що він вбивця її батька. Молода пара одружується і живе щасливо, поки Маша не дізнається, що це Коля вбив її батька, а Коля дізнається, що насправді він син Васі, а не Петі, тобто він вбив власного батька. Коля "сідає" на довічний термін, Маша божеволіє, а Люся задоволено потирає руки, тому що це вона все влаштувала, щоб заволодіти Петіними мільйонами, успадкувавши їх замість божевільної Маші й ув'язненого Колі").

Практика "невигаданих історій" і "карколомних сюжетів" цілком суперечить класичній традиції, коли важливо було не про що розповідається (історії вічні й сакральні), а як – від Гомера до Шекспіра. За логікою журналістсько-бульварного читва, яке виправдовує себе стотисячними накладами і мільйонними прибутками (від яких, щоправда, слід відмінусувати неслабі кошти, що їх "вбухано в розкрутку"), вважається, що письменнику необхідний багатий життєвий досвід – але не внутрішній, духовний, а зовнішній: незвичайна доля, далекі країни, романтична професія, близькість до сильних або славних світу, обізнаність або й участь в бізнесових та політичних махінаціях тощо. В сучасній нашій літературі такому письменницькому образу відповідає, наприклад, Юрій Покальчук, за яким тягнеться довгий шлейф країн, пригод і зустрічей із знаменитостями – але це абсолютно не робить з нього письменника (скромна суб'єктивна думка).

Андрій Кудін цілком відповідає двом головним законам fast food literature: незвичайна доля й далекі країни + невигадані історії чи розвінчання містифікацій історії (шляхом створення нових містифікацій). А. В. Кудін відомий читацькій аудиторії, головним чином, своєю книгою "Как выжить в тюрьме", актуальність якої важко заперечити. Нещодавно він написав нову книгу "Горсть земли", про яку і піде мова в даній статті. У березні в київському барі "Винний погріб" відбулася презентація цієї книжки: прес-конференція А. Кудіна, представники друкованих і теле– ЗМІ, келихи сухого вина й ніякої закуски… (Оскільки це книжка про Україну і для українців, то є й український варіант книги "Пам'ять землі", який, за словами автора, дуже відрізняється від російського, – це заново написана книга, в якій, зокрема, значно більше історичних подробиць, ніж в російському варіанті. На презентації кореспондент Нового каналу в'їдливо спитала, яке співвідношення російського й українського тиражів. Виявилося, що 1 до 4 – автор справедливо зауважив, що це питання не до нього, а до видавців). Також реклама цієї книжки з'явилась на столичних бігбордах – зокрема на Троєщині, по дорозі до Московського мосту й у Дарниці. Це перша книжка, що трапилась мені на очі на вуличних рекламних щитах, – і, мушу визнати, це сумнівне досягнення…

Щодо незвичайної долі, то А. Кудін "кандидат філософських наук, засновник спортивної школи східних єдиноборств (школи у-шу – І. В.), співзасновник декількох підприємств, консультує міжнародні проекти, пише бізнес-плани. Працює над книгами, інтернет-проектами, створює програми для радіо "Свобода". "Пристрасний мандрівник." Вивчив китайську мову і поїхав вивчати бойові мистецтва до Китаю, де тренувався у відомих майстрів, зокрема в Академії бойових мистецтв при монастирі Шаолінь… Так що маємо повний комплект – майстер у-шу, науковець, мандрівник, успішний бізнесмен – ну чим тобі не письменник?

У книзі "Горсть земли" зазначено, що усі події та особи є невигаданими, тільки із зміненими іменами – все як має бути, кого цікавлять якісь нещасні фантазії в наш гіперреальний діловий час?

Отже, "контент" книги: "правильний", стандартний і бездуховний американець Тоні має українське походження, його сім'я емігрувала з України під час голодомору. Український дід Тоні, якого той бачив кілька разів в житті, помирає й лишає онукові спадок в два мільйони доларів з умовою, що той поїде в Україну та привезе звідтіля жменьку рідної землі. Також у дідовому заповіті мовиться, що, виконавши цю умову, онук здобуде щось значно дорожче за 2 мільйони доларів. Бездуховний онук вирішує, що або дід зовсім впав в маразм, або йдеться про якийсь скарб, що його дід заховав на батьківщині (певне, в дитинстві не читав казок, в яких роз'яснено і перелічено усе, що дорожче за гроші і чого за них не купиш). З подивом виявивши на карті країну Україну, ледве відшукавши занюхану туристичну фірму, що займається Україною, та обшарпане українське посольство, Тоні вирушає в Київ незвичним некомфортабельним літаком. В Бориспільському аеропорту виявляється, що його валіза із усіма кредитками та документами затримується на цілу добу. Опинившись в досить розпачливому становищі в абсолютно незнайомій країні, Тоні однак розчулено цілує рідну землю (очевидно, перший проблиск духовності в жуйній американській душі), а тоді безпорадно стовбичить в аеропорту. Та невдовзі його "знімають" веселі дівчьонки, які влаштовують йому лесбійське шоу і втягують в оргію, під час якої в кімнату вривається розлютований "качок", що виявляється ревнивим чоловіком однієї з дівчаток, і Тоні опиняється в лікарні. Інші дівчата заздрять "щасливій Таньці", в якої така сильна любов із чоловіком: адже він її постійно лупцює! (Між іншим, автор-українофіл мав би знати, що пришелепкувате уявлення "бьет значит любит" має чисто російське походження й не закорінене ні в культурі України, ні в свідомості українок). На другий день Тоні іде на екскурсію в Києво-Печерську лавру, де зустрічає дівчину-екскурсовода Віру, яка в наш цинічно-деградований час зворушливо мріє зустріти такого принца, для якого духовні цінності дорожчі за гроші.

Віра розповідає Тоні про засновника Лаври й київського чернецтва Антонія Печерського і таємницю, пов'язану з його смертю. За чернечою традицією, коли старець в печері перестає подавати ознаки життя, печеру замуровують, але через рік розкопують, щоб перепоховати останки. Антоній суворо стежив за додержанням цього обряду стосовно усіх старців, але заборонив розкопувати свою печеру після власної смерті. Ченці виконали святу волю Антонія. За деякими історичними джерелами, Антонія нібито бачили в різних місцях після гаданої смерті… Також в Лаврі існує повір'я, що біля могили Антонія іноді з'являється Чорний монах, причому з'являється він перед великими катаклізмами або коли до могили підходить людина, в жилах якої тече кров Антонія. Коли Віра з Тоні стоять біля могили Антонія, за ними нечутно рухається чорна тінь…

У Віри з Тоні, певна річ, починається справжня любов, Тоні прозріває, що Віра не така, як його колишні сексуальні партнерки. Віра прагне розгадати загадку Антонія, старець Феодосій погоджується допомогти їй, але його вбивають і поспішно ховають тієї ж ночі. Тоні виявляє надзвичайну схожість портрету діда із портретом Антонія і робить висновок, що скарб, про який натякав дід у заповіті, схований в могилі Антонія. Він хоче розкопати могилу Антонія і ділиться своїм задумом з Вірою. Віра впадає в істерику через те, що Тоні, як виявляється, такий же, як усі, бо для нього гроші дорожчі від духовних цінностей. Раціональний Тоні не може второпати, чим гроші можуть помішати любові?.. Любов любов'ю, а гроші – тож добра штука, нє?

Кримінальні аферисти, що прикидаються солідними бізнесменами, щоб викачати із багатого заокеанського лоха гроші на якісь липові проекти, беруться нелегально влаштувати йому розкопки могили Антонія. Віра якось дізнається про це, прибігає і ставить Тоні ультиматум: або я, або могила Антонія. Тоні в останню мить, видно, одухотворюється і обирає любов. Аферисти вирішують розкопати могилу без Тоні: однаково за все заплачено, а раптом там справді щось є? Чорний монах обвалює на вандалів склепіння печери, і, таким чином, зло покаране.

Віра розкриває таємницю Антонія: сенс розкриття могил і перепоховання останків святих полягає в посмертній перевірці їх праведності. У праведників тіло має висихати, якщо ж тіло старця зігниє – отже, ніякий він не святий, а звичайний шелихвіст. Антоній нібито усвідомлював те, що він грішний і його тіло буде гнити, але якби про це стало відомо, то справа його життя – Києво-Печерська Лавра – занепала б: адже лавра не може бути святою, якщо її засновник виявився шельмою. Коротше кажучи, за Кудіним, святий Антоній був простим піарщиком.

Тоні повертається в Гамерику і кличе з собою кохану Віру, але їй не дають візу. І тоді Тоні вирішує переїхати в Україну і працювати разом з братом Віри, бізнесменом, який хоче вкласти гроші в Лавру, щоб повернути їй колишній престиж і крутизну. Герої книги роблять висновок, що Україну нібито може врятувати тільки відродження її серця – Лаври та повернення до віри предків (взагалі-то найдавніші наші предки були язичниками – а чим давніші предки, тим кращі, хіба ні?). Отже, "блудний Франсуа повернувсь на Україну", і казочці кінець.

Якщо ви мали терпіння прочитати це все, повірте, вам абсолютно немає ніякої потреби читати книжку. Речення односкладові, як у букварі, герої мислять абсолютно примітивними категоріями – складається таке враження, що як у "духовних", так і в "бездуховних" по одній звивині в мізках, та й та розпрямлена. Втім, такий стиль виправдовує благородна мета "популяризації" України, "віри наших батьків" та української історії в народі: мовляв, як дещо складніше напишеш, то до народу не дійде. Знову ж таки пан філософ мав би розуміти, що з такої популяризації завше виходить вульгаризація, і ні до чого особливо доброго вона ще нас не приводила – ілюстрацією цієї тези є хоча би вищеописана книжка.

"Багато українців починають з повагою дивитися на православ'я лише після того, як зауважують, що іноземці цікавляться ним", – бідкається А. Кудін. Його книжка й побудована саме на цьому принципі: любов і захоплення американця Тоні покликані піднімати престиж brandmark "Україна" – любіть Україну очами Тоні…

Навіть не знаю, як розцінювати заяву щодо реальності описаних подій… Але найцікавіше в цій книжці – це, звичайно, містифікація св. Антонія Печерського, який, як виявляється, ніякий не св.? Втім, це гармонійно вписується в сучасну традицію розканонізації класиків та історичних діячів чи, скажімо, альтернативних версій життя Ісуса Христа (типу "Євангелія від Юди") тощо.

Сподіваюсь, що цей дайджест зекономить ваш час і гроші – хоча де вже мені тягатися з бігбордами? А "зараз Андрій Кудін працює над новими книгами. Одна стане спробою пізнати таємницю чисел та осмислити вчення Піфагора. Друга книга перенесе читачів до Америки, на Ближній Схід та до Югославії, а потім поверне до України" (Франсуа-а-а!..) Кудін грядеши?

Інна Волосевич

 
© агенство "Стандарт"