журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

КНИГА І СУСПІЛЬСТВО

ДИСКУРС

ВИЗНАЧНІ ПОСТАТІ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ПО ДІАГОНАЛІ

ЕКЗИСТЕНЦІЙНІ ЕКСКУРСИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №4, 2004

КНИГА I РИНОК

Скандальна карнавалізація та інші навколопрезентаційні роздуми

Хочемо ми цього чи ні – на сьогодні існують доволі жорсткі правила гри для кожного, хто бажає здобути інтерес та попит. Слова – якщо з них створено книжку – є таким ж товаром, як і речі. З однією різницею – потрібність речей легше вмотивувати, а отже й продати їх простіше. Для того, аби продати книжку – навколо неї потрібно створити міф.

Створення міфу передбачає, що:

– автор володіє ексклюзивною інформацію (себто, знає і вміє те, чого не відають і не вміють інші);

– книжку модно обговорювати й читати, тому що її автор є невід'ємною частиною світського життя.

Створення міфу є ідеальним способом промоції книжкового видання. Як правило, міфи стають бестселерами. Міф передбачає дотичність до ряду суспільно важливих проблем – він повинен бути суголосним тим актуальним питанням, які часто замовчуються, через невміння їх втілювати у тканину мови.

Далеко не кожна книжка може стати суспільним міфом – тобто бестселером. Але навколо будь-якої книжки можна створити міф й втілити цей міф у гарному шоу – це називається презентацією.

Існує чимало способів книжкової промоції: публікації, виступи, дискусії в пресі, виставки. Серед них гарна гучна презентація є чи не найдорожчим.

Книжка стає справді цікавою саме тоді, коли з читачем відбувається невеличке перевтілення. Щоб книга набула розголосу, бажано, аби це перевтілення відбулося ще на презентації книги.

Саме такі презентації-перевтілення запропонувало широкому колу потенційних читачів ("від 2 до 102") з самого початку своєї появи видавництво "А-БАБА-ГАЛАМАГА". Іван Малкович не помилився – стати учасником театралізованого дійства мріє кожен. Особливо, якщо ця казка може мати своє тривале продовження – у книзі. Головне в організації подібних свят – талант, почуття міри і, безумовно – меценати.

Загалом, карнавальні традиції є достатньо давнім й глибоким пластом української культури. Не дивно, що книга, до якої можна долучитися як до дійства – знаходить свій відгук й набуває розголосу. Незважаючи навіть на відсутність гарної мережі книгорозповсюдження, така книга розходиться й згодом – перевидається. Звісно, велику роль у цій справі відіграє особистий внесок автора: численні презентації, зустрічі з читачами, виступи по телебаченню, рецензії в пресі (останнє в Україні часто лягає на плечі автора).

Дорослу книгу презентувати значно важче, ніж дитячу. Не тому, що дорослі розівчилися читати. Як на мене, скорше, така ситуація склалася через те, що "дорослу" книжку часто намагаються представити надто вже формальними засобами. Насправді люди втомлюються весь час бути серйозними – носити маску поважних громадян, плакати й радіти тільки під час обідньої перерви та в позаробочий час. Дуже складно весь час перебувати в напруженні й дотримуватися усіляких соціальних умовностей. Саме для цього потрібні презентації-вакханалії: наприклад, такі, як "Вакханалія" видавництва "Основи", де була представлена "Енциклопедія постмодернізму". На цій презентації було враховано смаки як києво-могилянського студентства, так і поважної академічної аудиторії: змістовні тематичні виступи межувалися з цілком доречними жартами й дотепами з приводу міфів і символів нашого сьогодення. Так, зокрема, усім сподобалось, що Миколу Поплавського було проголошено дзеркалом сучасної фольклорної революції. Принаймні, байдужих до такого потрактування образу відомого ректора в залі не було. Іншим позитивним моментом було те, що, зрештою, кожен сміливець міг вільно висловити свою точку зору відносно визначення постмодернізму.

Як сказав свого часу Е. Ворхолл, "кожна людина може стати знаменитістю – бодай на 15 хвилин". Як на мене, саме цю потребу людини вирізнитись з-поміж свого середовища варто враховувати на презентаціях. Адже потреба заявити про себе часто призводить до пікантних скандальних подробиць, які здатні зробити із презентації книги справжнє шоу і дати поживу не тільки для ЗМІ, але й навіть для обговорення у побуті. Як свідчить досвід "розкрутки" нині відомих українських авторів – популярність приходить саме до тих, хто пройшов фазу скандалу.

Яскравим прикладом є "Польові дослідження..." Оксани Забужко, що й досі тримають свій рейтинг продажу, зокрема – в супермаркеті "Буква". Напрошуються висновки: сучасний читач легко "ловиться" на дві речі – інтригу в назві твору й скандальну популярність (як твору, так і самого автора).

Складно сказати однозначно, чому саме скандал є таким дієвим засобом промоції в Україні. Можливо, причиною інтересу до скандальних постатей і скандальних видань є (не побоюся сказати) та незгода із загальним безладом та суспільною нестабільністю, яку людина тамує і замовчує в собі. Прихована агресія так чи інакше має десь знаходити вихід. І якщо на сьогодні видавці белетристики враховуватимуть елемент скандалу у презентуванні й подальшій промоції книжки – це неодмінно справить своє враження на читача. До речі, я дивуюсь, чому український уряд не підтримує белетристику – це чудовий спосіб зменшити загальну агресію суспільства, дати їй вивільнення: скандали навколо літературного твору чудово відволікають від державних переворотів й політичних скандалів.

На мою думку, найбільшою завадою для вдалої презентації твору в Україні є той факт, що наші власні (ще постсовкові) уявлення про "розкрутку", м'яко кажучи, дещо відстають від надбань та засобів, якими користується Європа та Америка. Найбільшою проблемою, мабуть, є академічність та бажання підтягнути аудиторію читачів до свого рівня. Бажання обдарувати читача чимось дуже вишуканим, розумним – на той час як серед представників зарубіжжя робиться дещо по-іншому: створюється низка інтригуючих деталей, які так чи інакше дотичні проблемам, що турбують всіх. Так твір та його автор стають актуальними – долучаються до потоку життя, що існує "тут і тепер". Велику роль відіграє назва твору. На сьогодні модно створювати назви, що базуються на іронічному обігруванні добре відомих кліше, слоганів, а також певних понять, якими постійно опікуються ЗМІ та глянцеві журнали. Прикладом вдалих назв є: "Антиклімакс" Б. Жолдака, "Польові дослідження з українського сексу" О. Забужко, "Те, що на споді" Ю. Покальчука.

На презентації читач має отримати бодай мінімальне уявлення про твір та його автора. Оскільки, здебільшого, презентації проводяться для преси (розраховувати подібні заходи на широке коло мас – задоволення не з дешевих), найважливішими пунктами підготовки є змістовні та дотепні прес-релізи, а також афішки й запрошення, в яких стисло викладається актуальність та мета заходу.

На жаль, в Україні не так багато видань, які пишуть на літературну тематику, тим більше – українською мовою. Можливо, тут варто проявити ініціативу самим видавцям. Так, зокрема, якби під конкурс "Коронація слова" було створено відповідну літературну газету (звісно, не без допомоги шоколаду "Корона"), чи, принаймні, постійно діючу сторінку на шпальтах якоїсь з центральних газет – можна було б мало не вдвічі скоротити витрати на телерекламу. Зрештою, телереклама "Коронації слова" розповідає виключно про сам факт конкурсу – так само, як і ряд україномовних газет, але анітрохи не торкається імен та особистостей переможців. На жаль, читачі, бажаючи купити нову та цікаву книжку, орієнтуються зовсім не на розрекламований бренд видавця, а – на відоме ім'я автора та інтригуючу обіцянку, втілену у назві твору. Читачеві цікавий живий конкретний людський досвід, яким з ним може поділитися конкретний живий автор. А бренд видавця – навіть гарного видавця – для читача, як не прикро, є тільки абстракцією.

Отож, вдале презентування твору починається, насамперед, з конкретизування персоналії автора – створення своєрідного піару. Це справа не з дешевих, і можна зрозуміти видавців, які, вкладаючи кошти у видання й промоцію твору, прагнуть заявити насамперед про себе.

В Україні на сьогодні існує тенденція: на першому плані є зовсім не автор, а видавництво, яке вклало гроші в його твір. Але від цього твір так і не стає міфом – бо міфом його може зробити тільки сам автор. Коли по телебаченню йде реклама книжки Ю. Покальчука під гаслом: "Видавництво "Фоліо" презентує," – глядач цього просто не запам'ятовує – тому що запам'ятовується в усіх цивілізованих країнах спочатку автор, потім книжка і вже згодом – видавництво, яке презентує автора і книжку. Оповім живий приклад. Не так давно побувала на Петрівці й розговорилася з власником одного з лотків. Він зізнався, що книжка набуває найбільшого попиту саме тоді, коли її автор попадає в екран телевізора. Так нещодавно до нього підходили люди й просили: "Ми хочемо книжку, яку написали чоловік і жінка. Нещодавно ми їх бачили в одній передачі й нам сподобалося," – мались на увазі М. і С. Дяченки.

Не випадково Росія, яка вважає Україну однією четвертою свого книжкового ринку збуту, створює ті чи інші ток-шоу та передачі, що мають дотичність до літератури й інших гуманітарних питань: "Школа злословия", "Новые имена", "Графоман". В Інтернеті – "Книжная лавка "У Сытина", докладна інформація про авторів – на сайті того чи іншого видавництва. Російських письменників вважається престижним запрошувати взяти участь у обговоренні суспільно важливих та актуальних питань, їх нерідко можна побачити у ток-шоу "Короткое замыкание", "Принцип домино" – куди їх запрошують на рівні з представниками шоу-бізнесу, політиками, відомими психологами, духовенством.

Думаю, українським видавцям та промоутерам не гріх перейняти краще з досвіду конкурентів. Звісно в це потрібно, знову ж, вкладати кошти: пільгових державних програм для видання та промоції художніх творів на сьогодні аж ніяк не передбачено. Залучати на допомогу спонсорів (як це зробив свого часу Іван Малкович) може зважитись далеко не кожний підприємець – бо підприємцями стають, як правило, саме ті люди, які бажають самостійно вирішувати свої справи й ні від кого не залежати. Але факт залишається фактом: Україні на сьогодні бракує авторів, яких можна було б назвати масовими. І проблема не у відсутності власне гарних авторів – а, скорше, у невмінні оптимально використовувати ті можливості, які у нас є: газети, журнали і телебачення – де бракує оригінальних програм та проектів (через що доводиться купувати російські). Чому б нашим видавцям не оголосити конкурс на кращий сюжет українського серіалу – як це, наприклад, зробило нещодавно російське видавництво "Пальміра" спільно з НТВ? Від цього ж потрійна вигода: по-перше, видавець набуває популярності, по-друге – телеканал матиме цікаву інформацію для заповнення ефіру, по-третє – незабаром вибори, й хто-небудь обов'язково погодиться проспонсорувати цю справу.

Сумних підсумків аж ніяк підводити не хочеться: є сподівання, що з часом український книжковий ринок зміцніє й розшириться, що у видавців, нарешті, з'явиться довіра – як до самого ринку, так і до авторів, яких вони представляють. Звісно, автори, в свою чергу, мають також бути дещо активнішими у справі презентування своїх творів та роботи на власне ім'я й аудиторію (адже немає такої стіни, яку не можна пробити – бодай головою).

Наталка Терлецька

 
© агенство "Стандарт"