журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
СУСПІЛЬСТВО І КНИГА

СУСПІЛЬСТВО І СЛОВО

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ДИСКУРС

МОНОЛОГІЧНІ ЕКЗЕРСИСИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №3, 2004

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Знову шукаємо ворогів?

Сім запитань і відповідей до "проблеми Клочека – Бузини"

Знай, швець, своє шевство, а в кравецтво не мішайся. Керуючись цим незлецьким принципом, я не маю ані найменшого бажання втручатися в так звану "дискусію" довкола так званої "проблеми Грабовича", незважаючи на абсолютно незрозуміле для мене бажання деяких сивочолих авторів "Літературної України" (на кшталт професора Клочека і його особистих друзів) саме мене в цю "дискусію" вплутати. Гадаю, я все-таки ще не зовсім "із дискурсу з'їхав", аби реагувати на "Літературну Україну". Насправді проблема, довкола якої останнім часом стільки дешевого й бездарного галасу, криється, як на мене, зовсім не в професорові Гарварду Григорієві (Джорджу) Грабовичу і його наукових концепціях, а в зовсім іншій площині, – це все, на що мені в цьому контексті випадає звернути увагу тих співбесідників, котрі все ще воліють слухати не тільки себе й своєї зашореності.

Отже, для початку я пропоную задати собі в цьому контексті декілька простих запитань і дати на них декілька простих відповідей.

Запитання 1: Чи є книжки Григорія Грабовича "Поет як міфотворець" і "Шевченко, якого ми не знаємо" науковими текстами?

Відповідь 1: Так.

Запитання 2: Чи знаходимо в них спробу (наразі не будемо говорити, вдалу чи ні – просто спробу) нового прочитання текстів Тараса Григоровича Шевченка?

Відповідь 2: Так.

Запитання 3: Чи висловлюються в цих книжках міркування нетрадиційні, почасти навіть провокативні, що розбігаються з усталеним у науковому світі та суспільстві поглядом та творчість Шевченка?

Відповідь 3: Почасти так.

Запитання 4: Чи витримані ці нетрадиційні міркування в рамцях наукової й елементарної людської етики; чи не є вони спробою вдягнути в шати наукового пошуку банальну плебейську ненависть до великого поета чи інші прояви "запаленого розуму" пана професора?

Відповідь 4: Так, витримані; ні, не є.

Запитання 5: Чи є в концепціях Грабовича спірні, дискусійні моменти, "нестиковки", "проколи" тощо?

Відповідь 5: Так.

Запитання 6: Чи потрібна наукова критика цих "нестиковок", висунення й обговорення "паралельних" та "альтернативних" наукових концепцій?

Відповідь 6: Так.

Запитання 7: Чи готовий особисто я виступити з такою обґрунтованою, арґументованою критикою цих концепцій; висунути на противагу їм власні концепції, витримані як мінімум на заданому професором Грабовичем науковому рівні?

Відповідь 7: Ні, оскільки я, маючи деякі свої міркування активного читача з цього приводу, усвідомлюю свою недостатню обізнаність у дискурсі шевченкознавства і не готовий наразі ці міркування викласти на заданому паном професором належному науковому рівні, без чого мої міркування можуть виглядати дилетантськими.

Звісно, я можу зробити йнакше: викласти їх, приміром, у популярній формі й запропонувати до друку не в науковому, а в звичайному часописі. Або зробити ще йнакше: викласти їх у відверто провокативній формі й опублікувати в пресі бульварній. Але даруйте: я достатньо люблю Шевченка (не забуваймо, панове, що мова йде все таки про нього) й достатньо поважаю себе, аби цього не робити ніколи. Бо знай швець своє шевство, а в кравецтво не мішайся, – себто, не в змозі додати нічого нового до літературознавства, принаймні не сунься до нього з мірками коновала.

А тепер головне: читаючи останнім часом у далеко не науковій, а то й подибуючи незрідка навіть у зовсім уже бульварній пресі "критику" на адресу Грабовича, я не розумію, що заважає літературознавцю з Кіровограда Григорію Клочеку і його аполоґетам виступити, як і належиться обтяженим науковими ступнями шановним людям, із серйозною обґрунтованою критикою, а не з емоційними вправляннями й "пошуком ворогів" (ату їх: Сашка Бойченка, який дозволив собі "нечуване нахабство" покритикувати дискурс совітизму у вітчизняному літературознавстві; Андрусяка, який лише принагідно констатував у "Книжковому клубі плюс" "нижчеплінтусний" рівень псевдонаукової книженції вочевидь улюбленого Клочекового учня)? Я мимоволі змушений думати, що заважає те саме, що й мені: недостатня інтелектуальна підготовленість до такої серйозної наукової дискусії. Але ж даруйте, панове: я, по-перше, не літературознавець і науковими ступенями (у цьому контексті – на щастя) не обтяжений, тож можу собі, на відміну від вас, дозволити дилетантство – хоча й намагаюся не дозволяти; а по-друге, не я ж на дискутування "нариваюся"…

Бойченко, звичайно – той свого вартий, бо публічно обзивати вас маразматиками як мінімум по-людськи непорядно (при тому не тільки вас – він всує згадував і деякі світлі імена).

Але я б хотів перевести це в дещо іншу площину – не наукової (бо яка ж тут наукова, їй Богу), а суспільної користі. Чи, власне, її відсутності. Бо що доброго додає до світлого образу Шевченка в суспільній свідомості винесення на шпальти масових видань усього цього вашого псевдодискусійного бруду? По-моєму, воно все, навпаки, "спрацьовує" в тому ж самому руслі, що й "писанія" бридкого, нечистоплотного Бузини в "Кієвскіх вєдомостях" і його "колеґи" на букву К (ще б я пам'ятав їхні противні прізвища!) із "Кієвского тєлєґрафа" – як паплюження Шевченка. Можливо, в контексті справді наукової дискусії, якби така зринула, й можна було би говорити про "проблему Грабовича", – але в контексті цієї газетщини такої проблеми не існує. По-моєму, існує інша проблема, котру я дозволю собі назвати "проблемою Клочека – Бузини". Себто, проблемою відсутності морально-етичної та інтелектуальної бази в обтяжених журналістськими посвідченнями чи ваківськими дипломами писак, котрі на шпальтах загальної періодики беруться, прямо чи опосередковано, говорити про Шевченка, не розуміючи як мінімум специфіки загальної періодики.

Це все, що я хотів сказати. Тепер можете продовжувати обливати мене брудом – не думаю, що ваш бруд до мене пристане.

Іван Андрусяк

 
© агенство "Стандарт"