журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
СУСПІЛЬСТВО І КНИГА

СУСПІЛЬСТВО І СЛОВО

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ДИСКУРС

МОНОЛОГІЧНІ ЕКЗЕРСИСИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №3, 2004

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Star as Шевченко

Про кожухи, фраки і прикордонне літературознавство

...У нашого Кобзаря назагал кумедна доля. Свого часу футуристи затіяли акцію "Реабілітація Шевченка", вважаючи, що "аматори вишиваних сорочок і картопляного лушпиння дуже просто і дуже сумлінно засоплили Його постать". І що в країні, де кожен третій при слові "Шевченко" починає всміхатися, ніякий Чемберлен не пройде. Втім, кобзареві рядки "в жидівській хаті похмеливсь" ще довго залишалися культурним раритетом, а психотичні інвестиції Шевченко отримав якраз від закордонних інтерпретаторів. Ставши містифікованим супутником постмодернізму.

Одним з перших розчув футуристичний заклик реставрувати Шевченка американський славіст Джордж (Григорій) Грабович. "А наші критики рідні / ба радянські шевченкісти, / певніш шевченкоїди, – прислухався він до Ґео Коляди з 1920-их років, – замість того, щоб його реставрувати / і показати без штанів / як справжню людину, / зробили канона". Ну й написав про "оголений" портрет нашого батька Тараса. Слідом стягнули штани з Л. Українки, О. Кобилянської і А. Кримського відповідно Н. Зборовська, Т. Гундорова і С. Павличко. Але то пізніше. Насправді ж маскультівські постаті наших гостей з Норт, значить, Гамерики з'явилися на кордоні українського літературознавства не стільки у зв'язку із героїчно-езотеричним образом "засопленого" і "безштаного" Тараса Шевченка, скільки завдяки танталовим зусиллям російських шпигунів-концептуалістів забезпечити будь-якому соціяльному жестові можливість бути мистецтвом. "Нужно думать о планомерно организованном культурном экспорте", – єднав усіх пролетарів-славістів Р. Якобсон у тих же 1920-их. Тобто вчитися переходити кордон задом наперед, або з почепленими коров'ячими ратицями.

Бажання славіста Грабовича ступити на слизьку прикордонну смугу деконструкції Шевченка було обумовлено появою спокусливої книжки емігранта С. Карлінського про гомоеротизм поетики Гоголя. І, якщо Бориса Ейхенбавма свого часу цікавило, з чого зроблена Гоголівська "Шинель", то Семен Карлінський переймався тим, з чого був зроблений сам Гоголь. Як з'ясувалося, всього лише з фаллократичного Івана Івановича і ваґінального Івана Никифоровича.

Але то Вінні Пух, а то – Шевченко! Тут без ста томів партійних книжок не розібратись. По-перше, постмодернізм. За його часів розігрується не футуристична "реабілітація" батька Тараса, а звичайний скандал. Як з поп-зірками типу Зіггі Стардаста і Мерілін Менсона. "Сьогодні, – значить Бодріяр, – ми маємо справу із злочином, націленим на зруйнування ілюзій". І з'являються книжки типу "Поет як міфотворець" Г. Грабовича, "Шевченків міф України" О. Забужко і "Вурдалак Тарас Шевченко" О. Бузини. А також "Вульгарний "неоміфологізм": від інтерпретації до фальсифікації Т.Шевченка" П. Іванишина.

І ґраційним порухом руки брюки обертаються... Брюки обертаються на постмодерні шорти, чи то пак концертний фрак, який Грабович роздивився під кожухом Шевченка на салонному фото. Мовляв, такий star as Шевченко, обтрусивши інтерпретаційний stardust радянських starперів, міг дозволити собі подібний естрадний трюк з перевдяганням і введенням в оману (щодо власної хохломанії) цілого сонму шевченкоїдів із шевшенкоссавцями!

Наразі про наші втрати. На революційному постмодерністському шляху ми загубили таких товаришів, як Логос, Фаллос і самого товариша Автора. Про це нас поінформували Ж. Бодріяр, М. Фуко і Р. Барт. "Ей ви, не хапайте за манжети тов. Шевченка!" – гукав тим імперіялістам згаданий Ґео Коляда. Не послухали, схопили. Ляндшафт хитнувся, залізна завіса впала, і з-за неї вийшов залізний Фелікс. Наразі вже Ґваттарі. І голосом Ревізора з 4 тому "Мертвих душ" спитав: "Хто вбив Бембі?"

Отже, про винуватців. Хоч як сумно, але правий виявився "літукраїнний" О. Сизоненко у своїй статті "Міфоноші і адвокати", звідомивши генштаб про те, що плян фальсифікації Шевченка "розробив Аллен Даллес 1945 р. перед останніми залпами Другої світової війни". Уявляєте, які підступні ті мікі мауси? Молодий розвідник П. Іванишин, доводячи антинауковість праць Грабовича, теж сприймає "неомітологізм" заморського зайди як різновид культурного імперіалізму прозахідного зразка. Мовляв, холодна війна триває і вашингтонські яструби не сплять.

Загалом збройні сили нашого літературознавства завжди передбачали наявність лише однієї захисної стратеґії: приберіть-но Шевченка! З грошей. Таким чином Родіна могла спати спокійно, бо границя була на замку. І тому прикордонне шевченкознавство з людським обличчям залишається найвищим досягненням української науки. Вивчання чужих рецепцій псує колір тієї мармизи. Тут вже нічого не вдієш, і цілком зрозумілою є затятість, з якою обстоюються косметичні ідеали національної ідентичности. На жаль, захисників радянської доктрини сьогодні, окрім О. Сизоненка, майже не залишилось. Ну ще, може, якась дещиця у вигляді Інституту літератури ім. Т. Шевченка. Виходить, неправильні були ті ідеали, якісь не українські. І Василя Стуса вигнали з того Інституту, і про "жидівську хату" не дозволяли друкувати... Натомість аполоґетів справжнього і духовного, себто національно-екзистенційного, – більш ніж достатньо. Перформативна контрадикція – ось як називає це постмодернізм. Себто ті самі штани, та вузлом назад, як сказав би Шевченко.

І страшна підозра закрадається при тому в серце Мальчиша, осатаніле від чекання Пророка, Месії і заодно вже нового Вашингтона. А раптом і сам Шевченко – суцільна вигадка закордонних буржуїнів? Клонована сьогодні у футбольну, припустимо, зірку. Виростили ж вони, як свідчить Сизоненко, професора Грабовича у дачній повітці! Себто в пробірці. І всі футуристичні попередники були знищені Рузвельтом саме через те, що знали страшну Воєнну Таємницю: робити культуру можна, лише руйнуючи її. "Якої ще матриці вам треба?!" – визвіряється Шевченко-Якого-Не-Знаємо, вилазячи з вознесенської лазні без кожуха і штанів. "Русс..." Тьху! "Український ведмідь!" – злякаються наші вороги з "Бі-Бі-Сі", – мало не Вінні Пух!" Авжеж не Слонопотам.

От хіба що незрозуміло, чому та книжка Грабовича називається "Поет як міфотворець". Адже мітотворці довкола нас, треба тільки частіше зазирати у дзеркало. Мавши про всяк випадок трохи часнику і срібну кулю в жмені.

Ігор Бондар-Терещенко

 
© агенство "Стандарт"