журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
СУСПІЛЬСТВО І КНИГА

СУСПІЛЬСТВО І СЛОВО

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ДИСКУРС

МОНОЛОГІЧНІ ЕКЗЕРСИСИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №3, 2004

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

"Облом" руйнувати штампи…

Український "бест" і право на унікальність

Якщо до нашого брата літератора придивитися надто строго, озброївшись моноклем, матимем небезпеку забарвити мислі в колір жовчі. Все воно буде не те і не так. Вторинність, відсутність повнокровного літературного процесу… Не кажучи вже про таке чудо, як бестселер, яке марно очікують ще від минулого століття. Вірять, що він обов'язково з'явиться і, мов античний герой, вичистить вітчизняні стаєнки. Коріння минулого… Колись про духовну місію літератора "трубилось" багато і дуже серйозно. Своєрідний картбланш на мораль. Володарі людських дум, душ і т.ін… Таке штучне щеплення психології поводирів таки добряче позабивало письменницькі баки. І не тільки їм. "Сліпці" також звикали до обробки літераторами, до їх формул добра і зла. Підсвідоме очікування лідера, який в кліп ока все розставить на свої місця. Або бетмена… Або ж бестселера. І бовтається оте "контра спем сперо" якось неприкаяно, в мелясі ілюзій…

Особисто мені не потрібен український "бест". Мені більше до вподоби шаманство Олега Лишеги: "Дуже важливий момент унікальності. Із цього всього можна зробити висновок, що писати по-справжньому можна мало. Так буває, що ти намацав якийсь код в поезії і починаєш тиражувати. У гончара перші глечики можуть бути погані, такі криві, а потім він вже вдосконалиться, і пішли тисячі, тисячі. Вже Київщину всю закидав глечиками, а потім думає, як Європу закидати. І всі його хвалять, а потім і вб'ють. Це все те саме…" Його поезія, маю таку певність, ніколи не стане масово-популярним читанням. І добре. Я також би не хотіла, щоб отим "бестом" став котрийсь із романів Андруховича. Скажімо майбутній, ще не написаний… Або Прохаська, Ульяненка… Не те щоб це були якісь мої снобістські заморочки. Просто я за унікальність.

Усвідомлюю, наскільки відносне моє "за" в контексті "романної" традиції 19 століття. "Ані дня без рядка" – було його гасло. Толстой, Бальзак, Флобер, Золя… Зрештою, Франкове "дай працювать, працювать, працювати – в праці сконать" також віддає тим самим "багатостаночним" принципом. А теперішнє… Має об'ємну поживу не тільки до німого подивування кінцевим доробком Івана Яковича (шістдесят томів плюс нескінченність), але й до певного роду іронії, навіть сарказму. Мовляв, котру із книжкових мишенят сьогодні приваблять "галицькі образки" від Каменяра? М-да, жорстока дволикість. Чи справедлива? Не знаю. Так само не відаю, чи варто тепер серйозно обговорювати стилістику неореалізму, започатковану нібито Золя. Та й що там "відати", коли була скандально відома справа Дрейфуса. В історію французький письменник увійшов насамперед як журналіст, гідний поваги і честі.

Хочеться знову згадати Лишегу, його філософське павутиння, в котрому "залипає" абстрактна персона поета, прозаїка і читача. "І світ захотів, щоб він став прозаїком. І все робиться для того… От Лоуренс – великий поет, але світ захотів, щоб він був автором "Коханця леді Чатерлей". Це ніби солідніше… І цей статус – дуже важливо". Настільки важливо, що мало хто із сучасних митців витримує тиск соціуму. Важко чинити опір. Легше діяти за принципом "чєво ізволітє", мовляв, тримати пульс на зап'ястку сучасності…

І ще кілько слів про контроверсійного Франка. Що спиняло його, чоловіка унікальних здібностей, покинути убоге галичанство? Чужа культура із задоволеним хеканням розкрила б обійми. Перспектива, статус… Образ Каменяра ще довго, мабуть, бовванітиме в свідомості сучасника. Насправді сей обронзовілий імідж свідчить лише про наш з вами лінивий плин мислення. "Облом" руйнувати штампи…

Уляна Глібчук

 
© агенство "Стандарт"