журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
СУСПІЛЬСТВО І КНИГА

СУСПІЛЬСТВО І СЛОВО

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ДИСКУРС

МОНОЛОГІЧНІ ЕКЗЕРСИСИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №3, 2004

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Симулякри від "Основ"

Постмодернізм у форматі енциклопедії

Один з недавніх тижнів у Києво-Могилянській академії пройшов під знаком енциклопедичного постмодернізму. Спочатку відбулося чергове засідання з серії "Зустрічі на драбині", присвячене "ідеї енциклопедії". "Зустрічі на драбині" регулярно відбуваються в залі Періодики Дослідницької бібліотеки Староакадемічного корпусу: запрошуються кілька різнокаліберних "визначних діячів", аби поговорити на яку-небудь актуальну тему культурного сьогодення. Фішка цієї імпрези в тому, що усі доповідачі за відсутності трибуни або сцени мусять видиратись на хитку бібліотечну драбину, і я підозрюю, що деяка частина студентів відвідують ці зустрічі в бравурному передчутті видовища, що за поважна особа нарешті з тієї драбини беркицьнеться. Тоді "Зустрічі на драбині" заборонять як такі, що загрожують здоров'ю і безпеці нації.

Цього разу над "ідеєю енциклопедії" розмірковували Мирослав Попович і Юрій Макаров: Мирослав Попович піднявся лишень на один із найнижчих щаблів, а Юрій Макаров елегантно присів на самому вершечкові драбини. Але попри те, що вони розмістились на різних щаблях, обидвоє виступали справді цікаво. Мирослав Попович розповів про працю над першою українською енциклопедією "польського походження" "УСЕ" (зокрема про вирішення питання, що запозичувати у поляків без змін, а що переписувати для українців), високо оцінив концепції класичних енциклопедій, як-от "Британіка" й "Советский энциклопедический словарь". Юрій Макаров оповідав про "телевізійні енциклопедії", які, на його думку, за визначенням "попсові", й ідея яких майже завжди вже у когось поцуплена. Присутні почали завзято заперечувати, мовляв, якщо "Телеманія" – це попса, то що ж тоді не попса?!.. Також він висловив мудру думку, що те, чого не включили до енциклопедії, іноді говорить нам більше, ніж те, що включили. Мирослав Попович мусив пояснювати ведучим "Зустрічей", навіщо нам енциклопедії в книжковому форматі в добу мультимедіа (дивні люди: самі ж повсякчас користуються книжковими енциклопедіями, але все одно питають, навіщо).

В енциклопедії ми дивимось перш за все, коли зустрічаємо в тексті невідоме слово, поняття або власну назву, тобто енциклопедія допомагає нам зрозуміти зміст прочитаного або почутого. Але коли енциклопедія сама по собі стає джерелом знань, замість того, щоб бути вказівкою на ті джерела – то це будуть абсолютно безплідні знання про все і ні про що. Скажімо, енциклопедії (принаймні, із гуманітарних і суспільних наук) – це найкращий засіб підготовки до екзаменів. Маєш 60-90 екзаменаційних питань про втричі більшу кількість теоретиків, проблем, термінів і концепцій... і це ще дуже добре, якщо хоч по одній-двох теоріях одного-двох мислителів ти повноцінно прочитав одну-дві повноцінні книжки. Це ж прекрасно, що про щось ти таки маєш реальне знання замість штампованого узагальненого "уявлення". На таких енциклопедичних уявленнях насправді побудована гуманітарна освіта, наприклад, двомісячний курс "Українська та зарубіжна культура", в якому півтори години займає тема "Давня і сучасна культура Сходу" (культура Індії, культура Японії, культура Китаю... – ой, мудрим будеш, страшне! Навколо світу за півтори години). Для таких позначень придумали спеціальне слово "симулякр", яке не раз іще зустрінеться у даній статті: за Н. Зборовською, симулякр – це "надреальне синтетичне позначення, з якого вилучена будь-яка співвіднесеність зі смислом, тобто знак, що втратив смислову цінність, або породження реального "без джерела та реальності". Коротше кажучи, енциклопедія може стати чарівною можливістю здаватися вельми освіченим та "просунутим" і буцімто підтримувати буцімто інтелектуальну буцімто розмову з (буцімто) розумними людьми.

Перейдемо до "Енциклопедії постмодернізму". Видавництво Соломії Павличко "Основи" влаштувало дуже круту презентацію цього видання в Києво-Могилянській академії. Насамперед, студентів нагодували як на заріз – ті вже ледве відповзали від столів, без вагань ум'явши гамузом сало, поп-корн, банани та маслини... Постмодернізм, на відміну від голодного екзальтованого модерну, краще сприймається на ситий шлунок. Щоправда, були нарікання, що вина скуштувала ледве чи третина присутніх, тимчасом як в оголошеннях дійство гордо іменувалось "вакханалією"... Крім того, всім дарували компакт "Кобзар. Нові акценти", також випущений видавництвом "Основи", в якому "Скрябін", "Кому вниз", "Мертвий півень", сестри Тельнюк та інші співають покладені на сучасну музику Шевченкові вірші. П'ятеро студентів виграли по "Енциклопедії постмодернізму", знайшовши під своїми кріслами папірці із постмодерними дефініціями. Під ногами скрізь валялися глянцеві постери, які згодом виявились "полотном сучасної культури". "Полотно – це, власне, колаж різних текстів та фотографій, адже саме так виглядає зараз наша культура. Воно насичене еротикою, іміджами відомих на даний момент особистостей, політиків, невідомих, але від того не менш прекрасних кіно-, фото– і порнозірок та інших особистостей". Директор "Основ" Валентина Кирилова пояснила, що це такий собі симулякр. Я, правда, не зрозуміла, чи симулякром, власне, є цей "колаж публічно-еротичних особистостей", чи те, що люди топталися по ньому ногами, чи те й друге – але, втім, це однаково не важливо, як і все в нашому постмодерному світі. Також при вході поставили стенд із написом "засоби персонального захисту", але замість очікуваних презервативів там виявились хірургічні маски, що їх деякі студенти порозбирали і понадягали при вході в головний зал презентації. Здається, вони мали символізувати захист від постмодерної зарази чи щось таке. Взагалі всякої такої невинної маячні на презентації було більш ніж досить: то вибігав лікар в білому халаті, щоб забрати Валентину Кирилову в психлікарню, то художник Сергій Поярков з автоматом запрошував незгодних із ним до дискусії, то якась кобіта кричала, що вона обвішана гранатами й бомбами і бере всіх у заручники, поки її не без задоволення "обшукав" якийсь із братів Капранових, але вона його пояснила, що настає ера жінок – в якій, вочевидь, не місце усіляким Капрановим... Симулякр на симулякрі сидить і симулякром поганяє.

Друга частина презентації складалась із коротеньких виступів, під час яких доповідачі заповзялися один перед одним Химиних курей гонити, і все це справді не можна було назвати інакше, як "інтелектуально-шаманським танком визначних інтелектуалів довкола "Енциклопедії постмодернізму". Олександр Ірванець слушно зауважив, що займатись чимось значно краще, ніж про це писати, зокрема це стосується постмодернізму. Могилянський культуролог Олександр Івашина проаналізував знакову постать Михайла Поплавського в контексті епохи, а Юрій Макаров, темою якого була еротика на телебаченні, шляхом логічних роздумів і стрункої аргументації дійшов висновку, що еротики на телебаченні не існує за визначенням, хоч признався, що сам мало що тямить в еротиці. Дмитро Павличко прочитав вірша із збірки "Золоте ябко", який починався із слів "Спадала вниз оголена вода..." – і самі здогадайтесь, що він із тією водою зробив... Ну, що ж, вік є вік, ніде правди діти. Художник Сергій Поярков охарактеризував стосунки постмодернізму з модернізмом як жабку, що сидить на спині бегемота, і просвітив усіх щодо справжньої вартості мистецтва. (Дітям в музеї показують першу імпресіоністичну картину. Діти як діти – щось собі жують, штовхаються, перегукуються і мають ту картину десь. Екскурсовод знає, як привернути увагу: "This picture costs 100 million dollars!" "Wow!"– зачаровано втупились в картину діти.) За його словами, будь-яку мазню можливо продати за будь-які millions dollars, маючи відповідну експертну оцінку. Завідувачка кафедри соціології Світлана Оксамитна наголосила, що за цією енциклопедією саме "гендерне відхилення привело соціологію в постмодернізм". Достоту як Іван Сусанін – цікаво, яке відхилення її тепер звідти виведе. Також вона обурилась тим, що Віктор Шовкун переклав "queer theory" як "теорію збочень", тоді як queer означає "дивний, чудернацький" (це слово справді колись мало таке значення, аж поки ним не назвали геїв і лесбіянок, і тоді воно, відповідно, стало означати "збочення"). Оксамитна переконливо довела, що "збочення" – це некоректний репресивний термін, не гідний епохи постмодерну – і невдовзі покинула залу із Вірою Агеєвою. Людмила Таран розповідала, що довго не могла знайти адекватного терміну для "фемінної прози Т. Прохаська", аж поки її не осінило: Екофемінізм! Уявляю собі, які очі зробив би сердешний Тарас Прохасько. Брати Капранови, просмалені димом книжкової ватри, прочитали віршик про те, як чоловік Олени Франчук підхопив трипер, що надихнуло її на створення програми "АнтиСНІД".

Все це, звичайно, дуже файно, весело і модно, але... мушу зазначити, що я б на місці "Основ" вибрала б таки для перекладу якусь іншу "Енциклопедію постмодернізму", а не Чарлза (в анотації "Чарлзла") Вінквіста та Віктора Тейлора – впевнена, що за кордоном таких видань не бракує. Хоча, мабуть, "Основи" не дуже-то й вибирали, оскільки "видання здійснено за фінансової та експертної підтримки Міжнародного фонду "Відродження", а хто платить, той замовляє музику. Та що б там не було, слід наперед зазначити, що які б недоліки не кинулись в очі прискіпливому читачеві енциклопедії, проте важливість такого видання в Україні важко недооцінити. Наразі, я знаю тільки два видання, які відображають більш-менш цілісну картину постмодерних методик і концепцій – це "Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття" видавництва "Літопис" і "Психоаналіз і літературознавство" Ніли Зборовської видавництва "Академвидав".

Найсмішніше, що в "Енциклопедії постмодернізму" немає слова "постмодернізм". Натомість маємо слово "постмодерність":

"Постмодерність – це лише один із багатьох "пост"-рухів, включаючи постколоніальні студії та постмарксизм; її часто плутають із постмодернізмом, який є радше етикеткою певного періоду, що навішується на культурні продукти, які виявляють або показують рефлективність, іронію, іноді грайливу суміш високих та низьких елементів". Виявляється, постмодернізм – це всього-на-всього "етикетка певного періоду, що навішується на культурні продукти", і якійсь нещасній етикетці присвячується ціла енциклопедія! Немає "постмодернізму" і в алфавітному покажчику енциклопедії; натомість у багатьох енциклопедичних статтях виділено підрозділ "постмодернізм", де розкривається, яке значення дане поняття набуває в контексті постмодернізму або яке воно має до нього відношення... Авторами даної енциклопедії є понад сто науковців із університетів США, Канади та Великої Британії – ну, звісно, де ж це сто чоловік дійдуть згоди, що таке постмодернізм...

Не знаю, в чому полягала праця головних редакторів, але схоже на те, що в енциклопедії немає ніякої загальної концепції чи уніфікації – тобто який автор яким чином розкриває проблематику, в якому обсязі, з яких позицій, за якими критеріями інформативності, об'єктивності і суб'єктивності, науковості і зрозумілості... Скажімо, в статтях про Ніцше та Гайдегера величенький кавалок тексту присвячено їхнім біографічним даним, а в статтях про Фройда, Барта і Габермаса – практично ніяких біографічних даних, крім місця народження і смерті. Також в цій енциклопедії якраз немає чітких визначених дефініцій, характерних для довідкових видань – навпаки, зазвичай ставиться акцент на невизначених межах поняття, на різних відтінках значення, трактуваннях, інтерпретаціях, історичних контекстах і т. ін. Може, з певної точки зору це і добре – що "Енциклопедія постмодернізму" побудована за постмодерними ж принципами невизначеності, розрізненості, різнобічності. Але, наприклад, прочитавши наведене вище визначення нашого друга "симулякра", дане Н. Зборовською, я абсолютно чітко уявляю собі, що це таке. Прочитавши докладну статтю в енциклопедії, я вже достеменно не знаю, що це таке, тому що там описано десятки розумінь, різновидів і варіантів симулякрів, і я поняття не маю, яким з них маю віддавати перевагу і що це за термін такий, який в принципі може означати все, що завгодно...

Те саме відбувається після прочитання статті про дискурс, модернізм, постмодерність – знайомі поняття виявляються і тим, і сим, і десятим, і сто першим – чорт ногу зломить в цих підходах, яких насправді існує набагато більше, ніж висвітлено в енциклопедії, так що автор однаково здійснює якийсь домінантно-репресивний відбір, як би він не старався охопити неохопне. А, наприклад, в статті про неусвідомлене (unconscious), навпаки, чомусь дуже докладно розписана концепція одного тільки Ж. Лакана, і 70% інформації не стосується власне самого терміну. Це при тому, що тема неусвідомленого, підсвідомості, позасвідомого розроблялась безліччю мислителів і науковців, значна частина яких безсумнівно мають стосунок до "постмодернізму".

Крім того, енциклопедія складна для сприймання ненауковців: значна частина статей включає такі терміни, за якими знову ж таки треба дивитись в енциклопедію, але вже в якусь іншу, бо тут цих термінів немає (в статті про постмодерність поняття "авторитет" виділено жирним шрифтом як термін, присутній в енциклопедії, тоді як насправді його там нема. Що тут скажеш – симулякр). Тобто читачі, які до того не пробували постмодерної каші, відпочивають. Але ж енциклопедія тим і енциклопедія, щоб кожен міг до неї зазирнути!

Але досить загальних міркувань, давайте ще трошки почитаємо енциклопедію. "... термін "постмодерність" нині довільно включає в себе (або певною мірою з ними пов'язаний) цілу низку рухів, іноді несумісних, що виникли в заможних країнах Європи і в країнах європейського походження в мистецтві, архітектурі, літературі, музиці, в суспільних та гуманітарних науках". Цікаво, що ж це за "заможні" країни і "країни європейського походження" – звідки такі евфемізми? "Як така, постмодерність передбачає радикальний сумнів щодо надійності основ, на які спираються претензії на наукові твердження, а отже, вона пов'язується з відчуттям визволення від колишньої обмежувальної практики". Якщо прийняти це узагальнене авторське визначення, то постмодерність далеко не обмежується мистецтвом і гуманітарними та суспільними науками – в точних і природничих науках принцип постмодерності як відмови від єдиної домінантної парадигми на користь відносності, відсутності універсалій і конечної непізнаваності феноменів виник навіть раніше, ніж в гуманітарних. Особливо це стосується фізики: ньютонівська фізика легко утотожнюються з модерном, а ейнштейнівська – з постмодерном. Проте це не ввійшло до "Енциклопедії постмодернізму".

Згідно із статтею "Соціологія", в якій коротко викладена майже вся академічна історія соціології, єдиним "постмодерністським викликом" в соціології названо гендерні та феміністські студії – я думаю, що це повна дурниця, на городі бузина, а в Києві дядько. Скажімо, феноменологія, що займає чільне місце в постмодерній проблематиці, є важливим напрямом соціології (А. Шюц) і взагалі закономірно, що постмодерну методологію увібрала в себе велика частина сучасних соціологічних напрямів і концепцій. За енциклопедією ж, постмодерн в соціології – це нібито увага до неоднорідності спільнот і економічно маргіналізованих груп, які, судячи з цієї статті, всі зводяться до жінок.

Також вельми розвеселило мене речення із статті про модернізм: "...філософські системи Зигмунда Фройда та Бертрана Расела, двох найвидатніших і найвпливовіших мислителів модернізму". Рівняти Зигмунда Фройда і Бертрана Расела може спасти на думку тільки американцю. До речі, Фройдове "витіснення" в енциклопедії подано як "придушення", але це вже, мабуть, неточність перекладу. Все це я зауважила попри те, що в постмодернізмі є далеко не спец і лише побіжно переглянула енциклопедію.

Видно, постмодернізм – діло тонке і не кожному по зубах, а може, він просто не піддається формату енциклопедії, чинить вічний постмодерний опір і все деконструює. Але, якщо у вас є зайві 50 гривень і ця тема вас цікавить, то незле було б придбати таку книжку. Тим часом видавництво "Основи" вже обіцяє нову "Енциклопедію постмодернізму" – цього разу "про Україну".

Інна Волосевич
inana@ua.fm

 
© агенство "Стандарт"