журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
СУСПІЛЬСТВО І КНИГА

СУСПІЛЬСТВО І СЛОВО

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ДИСКУРС

МОНОЛОГІЧНІ ЕКЗЕРСИСИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №3, 2004

КНИГА I РИНОК

Благородні пірати?
або Українські видавці проти літератури в UAnet – почалось!

В останніх числах лютого видавництво "Кальварія" розпочало активну кампанію проти українських сайтів, які розмістили в себе "Всесвітівський" текст "Механічного апельсину" Е. Берджеса в перекладі О. Буценка. В літературних чатах (зокрема, львівських сайтів "Літkлуb" і "Smith"), звичайно, зчинився страшенний рейвах під кодовою назвою "Українські видавці проти літератури в UAnet – почалось". Власники сайтів завзято створюють нові лінки з текстом "Апельсину", а також обіцяють розсилати текст по емейлу усім бажаючим ("а вдавіться", "no pasaran!" і "нас не догонишь" тощо), дописувачі чату, серед яких є й українці з діаспори, наводять морально-етичні, культурні та націоналістичні аргументи за поширення українських книжок в Інтернеті і проти зажерливих видавців, але із хвиль обурення коли-не-коли виринають поодинокі визнання, що "Кальварія" таки має "формальне" юридичне право на цей текст, посилання на закон про авторське право та "закони бізнесу". "Кальварія" спромоглася знищити один чи кілька сайтів із "Апельсином", чим викликала шквал звинувачень вже конкретно на свою адресу: посилено шпетять як книжкову продукцію "Кальварії" – "галімі" переклади, "убога" поліграфія (газетний папір, книжка розсипається) й непомірно високі "звірські" ціни, – так і персонально Петра Мацкевича та Анетту Антоненко. Крім того, чи не кожного дня вперто з'являються нові лінки із текстом "Механічного апельсину".

Взагалі-то українська Інтернет-версія "Механічного апельсину" ціхо-мирно собі існувала вже щонайменше п'ять років (саме тоді я її собі скачала), аж гульк – раптом "Кальварія" здобула ексклюзивне право на покійного Берджеса і заповзялася груддю його відстоювати. Облишмо поки що питання, хто тут правий, а хто винуватий – це вже кожен вирішить сам для себе – подумаємо краще, що в результаті отримала "Кальварія" з того, що заварила всю оцю кашу. По-перше, на разі вони таки не витруїли "Апельсин" з Інтернету, але якби й витруїли, то що з того? Адже тепер, коли запускаєш в пошукову систему слово "Кальварія" – неодмінно вигулькують якісь скандальні відгуки, звинувачення й образи, причому саме на тих сайтах, де тусуються потенційні читачі "кальварійських" видань. Зазвичай українські видавництва мають реноме чарівних добрих фей, які в жахливих економічних умовах спромагаються "виживати" й дарувати рідному читачеві безцінне українське слово та культуру; "Кальварію" ж тепер виставлено ненаситним безпринципним буржуазним монстром, що нібито душить тоту культуру грошовими знаками. Зрозуміло, що усе це не може не позначитись на репутації видавництва, хоча конкретний вплив цього негативу на даному етапі виміряти важко. Тому насправді невідомо, що дорожче: гіпотетичні збитки від Інтернет-версії "Апельсину" чи позитивний імідж видавництва? Чи вартує свічок вся ця гра із чи то "культурно-бунтівними", чи то "піратськими" сайтами? "Кальварія" вже зробила свій вибір, причому це вибір законний, а проте "Механічний апельсин" дотепер в Інтернеті, й невідомо, чим усе це закінчиться.

Взагалі й українські, і закордонні видавництва вкрай рідко створюють електронні бібліотеки, іноді розщедрюючись хіба на уривки своїх видань – зазвичай електронні бібліотеки є приватними майже безкорисливими ініціативами. З одного боку, якщо текст видання є в Інтернеті, це нібито апріорі зменшує потенційну кількість покупців цього видання. Хоча, щоб справді довести цю тезу, необхідне як мінімум маркетингове дослідження, тому що, з другого боку, інтернет-видання надзвичайно сприяють популяризації автора, твору і видавництва також. Як слушно зазначив один із учасників чату: "Хорошу і вартісну книгу купують незалежно від того, скільки примірників її валяється в Неті. Тому що Книга – це більше, ніж текст. Більше того, часто текст, виставлений в Неті, виступає стимулом для того, щоб знайти і купити" (ту саму книгу або іншу книгу того ж автора чи тематики – І. В.). Також тут простежується така закономірність, що видавництва, які друкують свої твори чи не стотисячними тиражами, якось не дуже зважають на Інтернет-версії або й навіть сприяють їм, а от ті, що друкують 1-3-5-10-тисячними тиражами, ревниво оберігають свій продукт, боячись, що Інтернет вкраде в них ці кілька тисяч цільової аудиторії. Те саме стосується і преси: Інтернет-версії мають тільки або достатньо круті видання, або якісь вже зовсім "культурні", тобто некомерційні.

Тепер про авторське право. Ось уривок із Інтернет-заяви головного редактора "Кальварії" Петра Мацкевича:

"Кальварія" придбала виключне право на видання твору українською мовою лише у книжковій формі. Це означає, що всяка інша публікація будь-якого українського перекладу (як перекладу Буценка, так і будь-якого іншого) у будь-якій формі і будь-яким способом, у тому числі й у мережі Інтернет, є публікацією піратською. Саме через те її немає навіть на нашому сайті www.calvaria.org і, допоки правовласники "Апельсину" не дозволять, не буде жодного фрагменту цього перекладу.

Будь-який контракт на придбання прав, як правило, накладає на того, хто ці права купує, зобов'язання моніторингу щодо піратського використання твору, на який придбані права, а також здійснення усіх можливих заходів з метою усунення такого використання. Не виключення і наш контракт з англійцями. Тобто боротьба з піратськими публікаціями "Механічного апельсину" є нашим обов'язком згідно контракту. Свої зобов'язання ми звикли виконувати. Тим більше, що сьогодні це робити просто – в Україні є потужні організації, які спеціалізуються на боротьбі з піратами.

Боротись з піратськими публікаціями ми будемо ще й тому, що хочемо видати українською й інші твори Берджеса. А якщо правовласники переконаються, що в Україні Берджес видається в піратський спосіб, – тему можна закривати. Думаю, що тоді ні нам, ні будь-якому іншому українському видавцеві прав на видання цих творів не отримати. А отже, вам їх українською не прочитати. Щоб не бути голослівною, приведу лиш один приклад: москалі на всю котушку видавали в піратський спосіб латиноамериканську прозу (Борхеса, Кортасара, Амаду та інших). В результаті ми три роки ведемо переговори на придбання прав на ряд творів цих письменників і займаємось тим, що переконуємо правовласників у тому, що ми не москалі і не пірати. Між іншим, пошук правовласників на твори Берджеса і переговори про придбання прав на "Апельсин" тривали більше двох років..."

Не знаю, наскільки реально жорсткими є умови контракту щодо знищення всіх "піратських" версій "Механічного апельсину"; деякі дописувачі питаються, чи бува не збирається "Кальварія" спалити усі номери журналу "Всесвіт", які Петро Мацкевич також називає "піратськими" виданнями. Принаймні, величезна кількість "піратських" текстів в російському Інтернеті абсолютно не заважає російським видавцям вельми успішно купувати права практично на всю сучасну зарубіжну літературу (виявляється, це натомість заважає українським видавцям – складно якось...). Російський Інтернет не можуть "відчистити" навіть від Гаррі Поттера!

Не можу погодитись із паном Мацкевичем, який називає російських Інтернет-піратів "злодіями", а наших "агентами російського книжкового бізнесу". З неюридичної точки зору здорового глузду, справді, ніяк не назвеш злодіями тих, хто безкоштовно розміщує тексти в Інтернеті, хоча б тому що 90% Інтернет-користувачів є ними облагодіяні, – може, за законом це "піратство", але по суті культурне просвітництво. "Якби не було інтелектуального піратства, де були би ви самі, на якій сходинці духовного розвитку?" – відповідає хтось панові Мацкевичу, і з цим важко посперечатись. Ніякі закони не можуть "прикрити" оте "культурне піратство" не тільки в Росії, Україні й країнах "третього світу", але і в "цивілізованих" країнах. Це тільки на перший погляд англомовний Інтернет є таким чемним, закритим і законним – просто "мєста надо знать"... Комп'ютерщики всього світу розробляють механізми "інтелектуального піратства", є багато рухів за те, щоб це перестало вважатися "піратством" ("OpenSource" та ін.). Тому що культуру не можна звести до ринкових відносин.

Втім, пан Мацкевич пообіцяв розмістити на сайті "Кальварії" "усе, що можна. Але! Лише те, на що ми маємо право". Один із головних активістів Інтернет-борні за "Апельсин" Отар Довженко пообіцяв, що в такому випадку він публічно вибачиться перед "Кальварією". Будемо сподіватись, що все так і станеться. Взагалі обидві сторони явно перегнули палку в ображанні один одного. Отар розмістив фотографію Анетти Антоненко із коментарем: "Хоча все-таки, якщо зазирнути в очі Анетти Антоненко, стає соромно: хіба можна об'їдати таку людину?", – цікаво подивитись на його власну фотографію. До речі, пані Анетта мудро проігнорувала хамство, але пан Мацкевич не утримався від слів "здебілілі", "убогі розумом" чи, скажімо, "рибйонок обпісявся". Та шануйтеся трохи, панове, адже вас читають тисячі людей!

Проблема "піратства" полягає також у специфічно українському сприйнятті законодавства. По-перше, чи не кожному українцеві, який домагається законності, можна заткнути пельку: "А ти в нас, значиться, білий і пухнастий – не порушуєш закон? Платиш всі податки? Користуєшся непіратським ліцензійним програмним забезпеченням (і хто його бачив?)" тощо. Саме в такий спосіб "інтелектуальні пірати" перейшли в контрнаступ на "Кальварію" – сумнівний аргумент із серії "а ти хто такий?". Загальновідомо, що закони в нас продумані так, що неможливо їх не порушувати, і звідси випливає остапбендерівська філософія: що більше надуриш підлу владу/корпоративних монстрів, то краще.

По-друге, ми не китайці (про яких кажуть, що якщо вийде закон кожному громадянинові вбити по сім мух, то кожен китаєць, не задумуючись, уб'є – не більше, не менше), й не американці, які вже дійшли до абсурду в своєму формалізмі, – українець може поважати тільки той закон, який є морально, раціонально, ціннісно і нарешті політично легітимізований. Авторське право ж тепер відчужене від автора, як ніколи. "Всі права на використання "Механічного апельсину" належать вдові Берджеса, а розпорядником цих прав є англійська літературна агенція, вказана у нашій книжці". В наш час практично жодний відомий автор, окрім мудреця Умберто Еко, не є власником чи пак розпорядником власних авторських прав! Звичайно, якщо б сам Берджес або хоча б його вдова заборонили публікацію "Апельсину" в Інтернеті, то це їхнє невід'ємне право, а так усім розпоряджається якась агенція, якій явно начхати на все, крім прибутку, – так і хочеться по-піратськи втерти носа тій агенції! Платити треба навіть за використання фотографії Берджеса – може, з якоїсь точки зору це і "правильно", але щось воно не вкладається в мою провінційну ментальність. Річ у тім, що сам Берджес, судячи з його творів, глибоко зневажав оцю бюрократичну корпоративну формалізовану "цивілізацію", просто мав її десь – але посмертно, як і всі великі митці, зробився її "товаром". Берджес сам старий пірат, йо-хо-хо!

Можливо, введуть-таки колись гуманніше авторське право: скасували б, наприклад, так зване "ексклюзивне" "виключне" право і кабальні письменницькі контракти, щоб тільки автор (чи його спадкоємці) міг розпоряджатися своїми творами, продаючи видавництвам або агенціям лише права на одне чи кілька видань.

Зробили б "вільну культурну зону" в Інтернеті. Також я не вважаю нормальним те, що українські видавництва по два роки шукають власників авторських прав і ведуть з ними переговори, а часто це взагалі "глухий номер". По-чесному інформація про власників авторських прав й умови їх купівлі (чи неможливості купівлі) має бути доступною для всіх. Бо інакше й виходить, що російські видавці перекривають кисень українським, і в таких країнах, як наша, зарубіжна література майже виключно є "грантовою", тобто знову ж таки милостиво відібраною для нас якимось "старшим братом"... Втім, на разі все це утопічні міркування. Але ж справжній "бєспрєдєл" таки не в "піратстві", а в тому, що, як написав хтось у чаті: "пеніцилін придумали одні (лохи), а запатентували інші (підприємці)".

Отже, як не крути, але аргументи, що наводяться на користь "піратства", вельми красиві та вагомі. По-перше, популяризація української мови і літератури в "куцому" українському Інтернеті; по-друге, інтелектуальний розвиток українських громадян; по-третє, якщо не буде української електронної версії, то люди прочитають російську, або ж куплять російську книжку, вдвічі дешевшу від "кальварійської"; по-четверте, "жахливі", "завищені", "монопольні" ціни "Кальварії" не по кишені творчій інтелігенції... Але все це зовсім не означає, що "Кальварія" заради цих "ідеалів" мусить поступитися своїми інтересами чи зобов'язаннями. Хтось слушно написав, що "Кальварія" – ПІДПРИЄМСТВО, а не фонд сприяння відмираючій культурі" (хоча хитріше й вигідніше було б принаймні прикидатись чимось таким високим і благородним). Коротше кажучи, суперечки і сварки однаково нічого не вирішать, кожен і далі робитиме свою справу: національно свідомі ентузіасти продовжуватимуть явно чи приховано розміщувати текст "Апельсину" в Інтернеті, "Кальварія" ж буде знищувати "піратські" ресурси, а може, когось навіть притягне до суду. І кожен лишиться при своєму.

Можливо, викладена в цій статті позиція є необ'єктивною й упередженою, тому що мною керували передусім егоїстичні інтереси читача, який щомісяця прочитує стоси книжок (Інтернет, друзі, бібліотеки) й лише зрідка купує одну з них. Не знаю, скільки б знадобилося грошей, щоб за це все платити. Мої міркування з цього приводу радше стосуються сучасного авторського права взагалі, а не політики "Кальварії" зокрема (головне, "Механічний апельсин" в мене є, так що розбирайтесь собі, як хочете). "Кальварії" щиро можу побажати тільки успіху і процвітання – й напевне, краще все-таки уникати скандальних "розборок", пов'язаних із ризиком для іміджу...

Інна Волосевич
inana@ua.fm

 
© агенство "Стандарт"