журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
СУСПІЛЬСТВО І КНИГА

СУСПІЛЬСТВО І СЛОВО

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ДИСКУРС

МОНОЛОГІЧНІ ЕКЗЕРСИСИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №3, 2004

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

Гіркий полин солодкої Дарусі

Марію Матіос прийнято хвалити. Зрештою, є за що: за останні два роки побачили світ п'ять нових книжок письменниці, вона – один з найрейтинговіших українських прозаїків.
Проте популярність, як і медаль, має зворотній бік. Йдеться про "Бульварний роман". Фанати Марії "на ура" сприйняли і цю річ, забуваючи при цьому, що фанатизм допомагає лише у футболі. Справжні літературні гурмани розчарувалися: еротоманські викрутаси "Бульварного роману" не зворушили ані плоті, ані духу. Читач з нетерпінням чекав нової книжки. Саме її поява мала засвідчити "порох у порохівницях".

"Солодка Даруся" з'явилася цього року у Львові, а точніше – у літературній агенції "Піраміда". Трохи раніше розділи книжки під назвою "Трояка ружа, або солодка Даруся" друкувалися у "Сучасності".

Жанр нового твору визначила сама письменниця: "Це драма на три життя, моральне застереження-забобон про те, що історія і кожна окрема людина за всіх часів і режимів пов'язані одною пуповиною, а гріх і його спокута – явища майже осяжні, матеріальні". Таке філософське твердження спонукає до одного: чесного аналізу книжки.

Передусім розчарую фанатів і порадую гурманів. Марія Матіос не пішла бульваром літературного маргінесу, а обрала шлях Майстра, який обтяжений великою відповідальністю за дане Богом уміння володіти Словом.

Очевидно, що кожен, хто прочитає "Солодку Дарусю", знайде у ній щось "своє". Одних зворушить драма головної героїні, других – жорстока правда української історії, третіх – справжність образів, які увібрали у себе силу, колорит та нескореність Буковини. Однак усі погодяться з тим, що емоційне піднесення досягається надзвичайною сконцентрованістю історичного, соціального і естетичного компонентів. Буковинське село воєнного і післявоєнного періоду, нужденний, наче гіркий полин селянський побут, аромат лісу і гір, чарівна музика дримби і вогонь коломийки, усе це підпорядковано одній меті: показати, якою буває сила обставин і якою може бути сила людського духу, що ці обставини долає.

"Дарусю" не можна оцінити в координатах усталеного сприйняття світу. Логіка "нормальної людини", або "нормальна логіка" не сприймають поведінки і способу життя героїв твору, зокрема Солодкої Дарусі чи Івана Цвичка. Дарусю називають "дурною", бо "все чує, все знає, лише ні з ким не говорить". А ще роздає по селу квіти та перев'язує позліткою гілля груші, щоб весною не сумувала. Іван Цвичок збирає по довколишніх селах залізяччя, з якого робить дримби, які продає в Косові. А ще мовчить і мало хто може похвалитися, що чув від нього "більше ніж дві три слові".

Водночас, Даруся та Іван, як виявляється, наділені величезним благородством, яке не применшує їхнього соціального статусу, а робить їх в очах читача справжніми особистостями. До речі, мало хто в українській сучасній літературі до таких висот підніс категорію благородства, як це зробила Марія Матіос у повісті "Даруся". Благородство робить її героїв справжніми і щирими, без грама фальші і лицемірства. Їх фізичні вади стають їхніми перевагами, не кажучи вже про вчинки, благородність яких, з одного боку, розчулює, а з другого – стає моральним імперативом. Як, скажімо, в епізоді, коли п'яний Славко не дозволяв односельцям витягувати із ставу замордованого ним підсвинка, пригрожуючи при цьому, що хто на це відважиться – "у ставу жабів ловитиме". І лише "дурна" Даруся "взяла вила, знайшла у Славковій стодолі нову петельку для корови, принесла від ріки камінь, дістала вилами порося до берега, обв'язала круг нього камінь, перехрестила – лиш забулькотіло до дна невинно убієнне".

Переконаний, що більшість читачів сприйматиме "Дарусю" у контексті "Нації" – попередньої повісті, де соціально-політичні виміри мають особливе звучання. Проте "Даруся" – якісно інший твір. У ньому повністю реалізоване творче кредо письменниці: понад усе людина, її психологія, вчинки, думки, але не ідеологія. У даному випадку, політичні реалії – румунська, німецька та московська окупації Буковини – лише жорстоке тло, де проявляються непересічні риси характерів її героїв.

Коли людям упродовж їхнього життя тричі ламають і не можуть зламати хребта, то це мимоволі привчає їх прямо тримати спину. Саме тому повстанці з "Нації" і "Дарусі" нагадують мусульманських месників, які не вмирають, а лише відходять у інший світ.

"Даруся" композиційно цілісний твір. Три частини – "Даруся, драма щоденна", "Іван Цвичок, драма попередня" і "Михайлове чудо, драма найголовніша", хоч і сприймаються як окремі новели, водночас є складовими повісті. Це дозволяє зберігати інтригу розповіді від першої до останньої сторінки. Напругу постійно підживлюють ліричні відступи, що подаються у формі діалогів, які дозволяють глибше збагнути і так непросту філософію її героїв.

Упевнений, що читач захоплюватиметься стилем авторки, а саме, експресією розповіді. Подекуди видається, що стиль у неї як самоціль. Він може існувати поза сюжетом та композицією. Він легкий, як гірське повітря, із запахом трав і дерев, сповнений людської мудрості й нелюдської містики, ошатно оформлений у лаконічні фрази. Анатолій Дімаров каже, що вона "пише, як грається". Ігор Римарук пообіцяв окремо написати "про викшталтованість" та "розкошування в буковинських лексичних потоках-розтоках". Ми ствердимо, що так пишуть або навіжені, або генії...

В одному з інтерв'ю Марія Матіос заявила, що в Україні ніколи не бракувало серйозної літератури, але в достатній мірі не було літератури цікавої, читабельної. Цю прогалину вона усіляко прагне заповнити. Невідомо, чи їй це вдасться. Відомо лише, що без "Дарусі" це зробити неможливо.

Богдан Червак

 
© агенство "Стандарт"