журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
СУСПІЛЬСТВО І КНИГА

СУСПІЛЬСТВО І СЛОВО

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ДИСКУРС

МОНОЛОГІЧНІ ЕКЗЕРСИСИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №3, 2004

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

Теорія і практика виживання

Видавнича справа в нинішніх умовах: як зберегтися і примножитися?

У вітчизняних видавців є два питання, вірна відповідь на які може збільшити ефективність їх діяльності у багато-багато разів. Перше: "Які книги будуть купувати через кілька років?", та друге: "Як примусити купувати вітчизняні книги?" Цікаво, чи ви помітили, що на першому плані у сучасній видавничій справі перебуває вже не Читач, а Покупець...

Спасіння потопальника... Або прощавай, Золота Клітка

Центром розвитку видавничої справи при інституті "Відкрите суспільство", що знаходиться в Будапешті, нещодавно був реалізований проект "Книжкове законодавство в Інтернеті" (Publishing Legislation Online Projekt, PLOP). В його рамках проводився моніторинг змін у видавничій справі, що відбулися внаслідок переходу від тоталітарної системи з централізованою економікою до демократичного ринкового суспільства. Всього було проаналізовано становище в 19 країнах Східної Європи та Середньої Азії. На думку дослідників, ознаки переходу від однієї форми суспільства до іншої, що позначилися на стані видавничої справи та книготоргівлі, у всіх країнах майже однакові. Ця сфера як в Україні, так і в інших колишніх соціалістичних країнах зазнала великих змін. Перш за все змінилось поняття видавничої справи та книготоргівлі. В соціалістичних державах ця сфера діяльності вважалась частиною сектору культури, і тому була дуже ідеологізованою та політизованою. Це пояснювало її правовий, фінансовий та політичний статус. Ідеологічна значимість видавничої справи була справою державної важливості і була пов'язана з питаннями безпеки країни. З одного боку, видавнича справа була під жорстоким контролем, з іншого – мала певний набір фінансових та податкових пільг.

З переходом до ринкової демократії книжковий сектор втратив ці ознаки. Книга стала товаром, хоча й зберегла своє естетичне, моральне та філософське значення. На думку дослідників, ці якості книги обумовлюють певні привілеї даного сектору економіки, але все ж вони не виправдовують його відокремленості (нехай навіть і позитивної) від інших сфер економічної діяльності. "Видавнича справа та книготоргівля є наслідком діяльності вільних людей та товариств і, як і будь-яка інша соціальна та економічна діяльність, мають бути випущені із "золотої клітки", в яку були насильно загнані. Найкращий спосіб признання культурної місії книг та книговидавничої справи з боку держави – це пільгове оподаткування". Таким був висновок фахівців, що працювали над вищенаведеним проектом. На думку дослідників, розвиток російського ринку видавничої справи яскраве свідчення того, що пільгове оподаткування – дійсно найкращий спосіб визнання культурної місії книг та книговидавничої справи з боку держави.

Отже, каталізатором позитивних процесів у видавничій справі мають виступати зміни у законодавстві, але на практиці найчастіше державні чиновники лише пасивно споглядають, що за тенденції у видавничій справі, а часом навіть створюють проблеми. За останні десятиріччя в країнах з перехідною економікою були прийняті тисячі законів. Видавці та книготорговці, звісно, знайомі з ними, особливо з тими законами, що стосуються фіскальних вимог: податків, мита. "Але чим більше ми пересуваємося на Схід, тим менше значення мають положення законодавства. Їх дотримання не є систематичним, а нові механізми регулювання ринку з'являються зі значною затримкою. Свої власні інтереси представники видавництв та книжкової торгівлі мають вирішувати на законодавчому рівні, а саме: приймати участь в процесі законотворення" – такого висновку дійшли фахівці з моніторингу у своєму дослідженні.

Отже, у ринкових умовах видавнича справа як така, може розвиватися лише тоді, коли книга розглядається перш за все як товар. Придбання книги має бути питанням моди та престижу. А духовність прийде пізніше разом із звичкою багато та регулярно читати, зростанням накладів, гонитвою за гучною новинкою. Одним словом – ринок...

Як спонукати читачів

купувати вітчизняні книги?

Виявляється, з цією проблемою стикаються не лише українські видавці, хоча, можливо й для нас, українців, це звучить дивно. У багатьох країнах, що були досліджені Центром розвитку видавничої справи при інституті "Відкрите суспільство", існує ПДВ на продаж книжкової продукції та постійно ведеться боротьба за його скасування. А в деяких країнах, наприклад, в Угорщині, Румунії, Словаччині, книги, як і інші товари та послуги сектору культури, обкладаються податками з метою поповнення окремих статей бюджету на потреби культури. Літературний податок становить 1 – 2 %.

Минулого року Центром рейтингових досліджень "Еліт-Профі" при підтримці Міжнародного фонду "Відродження" в Києві був проведений семінар для українських видавців з теми "Лобістська діяльність та інформаційна структура книжкових ринків Балтії". На семінарі спеціалісти та ентузіасти української книги мали можливість повчитися досвіду прибалтійських колег у сфері книговидання. Як з'ясувалось, і цей факт є дуже цікавим, проблеми видавничого ринку країн Балтії та України майже однакові, серед них одна з головних – як примусити читачів купувати вітчизняні книги. Слід зауважити, що в прибалтійських країнах процент книг, які видаються російською мовою, дуже невеликий. І, плануючи випуск книги російською мовою, видавець Балтії більше ризикує втратити свої гроші, ніж випускаючи новинку національною мовою.

І все же проблема шляху книги від видавців до читачів існує. Наприклад, інформація про книжкові новинки потрапляє до потенційного покупця із запізненням та не на відповідному рівні. На думку фахівців, над цим питанням просто не працюють, тому що й досі не вирішено питання: хто ж все-таки має популяризувати книгу: автор, видавець чи продавець? За словами президента литовського видавництва "Авотс" Яниса Лея, кожне видавництво це питання вирішує самостійно, прибалтійським чиновникам до проблем духовності теж немає справи. До них видавці звертаються лише з одним проханням – не заважати. Адже до будь-яких умов можна пристосуватися, але коли постійно змінюються закони, це зробити вкрай важко.

Українські видавці, задаючи питання: "як примусити читачів купувати вітчизняні книги", на конференції обов'язково уточнювали, що йдеться про книги, видані українською мовою. Адже в нашій країні, на відміну від Прибалтики, конкуренція на книжковому ринку поки що відбувається не між видавцями, а на мовному рівні. І, на думку фахівців, що працювали над реалізацією проекту "Книжкове законодавство в Інтернеті", постачання книг із Росії може поставити під загрозу розвиток національної книжкової культури цілої низки країн, в тому числі й Україну. В 1995 році в Росії був прийнятий закон, який звільнив від оподаткування не лише видання книг на всіх технологічних етапах, але й випуск журналів та газет. Причому закон звільняв не тільки від податків на добавлену вартість, але й від податку на прибуток, якщо гроші вкладаються саме в розвиток видавничої справи. Зараз книговидання Росії – четвертий за обсягом сектор економіки, який сприяє збільшенню валового національного продукту. Кожний рік кількість видавництв в Росії збільшується приблизно на півтори тисячі. А рентабельність видавничої справи досягає 45 %.

Проте, незважаючи на загальний головний біль усіх українських видавців – непосильну конкуренцію з боку державно субсидованої російської книги та недосконалість вітчизняного податкового законодавства, українські видавництва все ж виживають та продовжують працювати. По-перше, тому що знаходять свої методи вирішення проблем. Наприклад, кілька років тому на прилавках українських книжкових магазинів з'явилась книга, що вийшла тиражем 1,5 тисяч – "Британська історія Європи". Як пізніше з'ясувалося, над виданням цієї книги працювало усього... три особи: один видавець, один редактор та один перекладач. А, по-друге, стало зрозуміло, що існувати та розвиватися потрібно у "своєму" напрямку. Приміром, відоме та одне з найбільших у радянські часи видавництв України – "Наукова Думка" – адаптувалося до ринкових умов по-своєму. У 1988 році видавництво випускало близько 400 найменувань книг на рік, зараз – не більше 60, а колектив за цей час зменшився майже в 9 разів. І все же, на думку головного редактора Алли Белдій, не можна сказати, що видавництву не пощастило. Скоріше навпаки – видавництво знайшло свою нішу і тепер спеціалізується на виданні науково-технічної літератури. "Держава не може жити без науки. Немає науково-технічного прогресу – немає держави". Так можна охарактеризувати позицію видавництва.

Що будуть читати у XXI столітті?

Зараз, коли відбувається загарбання Інтернетом інформаційного простору, це питання починає турбувати не лише педагогів, вчителів та батьків. Видавці теж занепокоєні полоном вітчизняного видавничого ринку російськомовними виданнями та дуже великим відсотком розважальної літератури. Їх не може заспокоїти те, що існуюча структура книговидання, начебто, відображає реальні потреби читачів та у загальних рисах співпадає з ситуацією в інших країнах. Але є ознаки того, що, хоч і не дуже помітно, але у читачів поступово зростає зацікавленість серйозною книгою. Наприклад, молодь усвідомлює, що для того, щоб мати гарну роботу та успішно конкурувати на ринку праці, мало мати відповідний диплом, потрібне постійне фахове самовдосконалення.

Деякі видавці на питання: "що ми будемо читати у XXI столітті" упевнено стверджують: українські книжки. Характерний приклад – приватне підприємство Вадима Дорошенка, невеличке видавництво готує до друку ряд україномовних газет: "Велика дитяча газета", "Пригоди", "Кухарочка", "Життєві історії", "Сканворди". Розпочав він власну справу близько 10 років тому як розповсюджувач інших видань, а потім вирішив стати видавцем. Серед його колишніх видавничих перлів є й невеличкі книги українських письменників, до речі, видавець ніколи не відмовить у допомозі молодим авторам, за умови лише, що видання буде українською мовою. З самого початку своєї діяльності Вадим визначив пріоритетний напрямок – популяризація української культури і, перш за все, української мови. З одного боку це відповідало його особистим переконанням, а з другого – визначало "нішу" видавництва. І дуже скоро пан Дорошенко зрозумів, що цього досягти простіше та швидше з допомогою засобів масової інформації. Тепер він видає цілу низку україномовних медіа-проектів.

Стартовий капітал видавництва, за словами пана Дорошенка, становив 2 тис. у.о., і майже весь був витрачений на ремонт офісу, а гроші на перше видання дали рекламодавці, які зацікавилися цією ідею та повірили в її рентабельність. Перший друк був дійсно популярним, але не настільки на скільки розраховував Вадим. Трохи пізніше він започаткував ще одне видання – "Формула любові", для романтичних та закоханих. Це було одне з перших видань українською мовою на тему еротики. До речі, за власним досвідом підприємця, попит на видання еротичного характеру у всі часи був невеликий, просто раніше був штучний ажіотаж навколо, якщо так можна сказати, "нової" для нашого суспільства теми. Зараз наклади видань еротичного змісту впали, але, на думку Вадима Дорошенка, у тій же пропорції, що й інших видань. Люди стали значно менше читати.

Звичайно, найзначніші успіхи видавця ще попереду, але вже зараз його "Велика дитяча газета" має наклад 25 тис. примірників (для порівняння, найпопулярніша українська дитяча газета "Пізнайко" – 74 тис.). Різниця, звісно, велика, але ж "Пізнайка" фінансує уряд, а "Велика дитяча газета" "народилась" завдяки невеличкому колективу однодумців, і є плідним наслідком їх наполегливої праці.

Всі свої дії в царині маркетингової політики та розповсюдження видавець перевіряє шляхом практики та помилок. Перш ніж вийти на інші ринки, проводить низку рекламних та піарівських акцій, після яких вирішує: є сенс розповсюджувати видання новим методом чи ні. Серед своїх помилок видавець назвав лише одну – занадто довіряє людям (мається на увазі матеріальний бік).

Проте видавець за цим не жалкує і оптимістично продовжує свою справу. Головне – його видавництво є прибутковим, щоправда, свої прибутки, зізнається підприємець, він ніколи не рахував, тому що постійно вкладає гроші у розвиток справи та у популяризацію української мови та культури. "Мені вистачає на життя, на досить скромне життя. Я живу та працюю на Троєщині, маю "Таврію", відвідую звичайні магазини, друкуюсь у звичайній друкарні на українському папері, перш за все, тому що гасло "Купуй українське" є стилем мого життя", – щиро розповідає видавець, який не просто вірить у рентабельність вітчизняної видавничої справи, але й працює у цьому напрямку.

Отже, можемо вважати, що це один з шляхів, якими можна примусити читачів купувати вітчизняні книги та газети.

Ангеліна Крок

 
© агенство "Стандарт"