журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
СУСПІЛЬСТВО І КНИГА

СУСПІЛЬСТВО І СЛОВО

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ПРЕЗЕНТАЦІЯ

КНИГА I РИНОК

КНИГА I РИНОК

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ДИСКУРС

МОНОЛОГІЧНІ ЕКЗЕРСИСИ

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №3, 2004

СУСПІЛЬСТВО І КНИГА

"Усе, що продиктує серце"

Зруйнувати холодний п’єдестал і показати натомість живе одухотворене обличчя Тараса

Здається, про Шевченка написано море літератури, про нього сказано вже майже все… Але при пильнішому розгляді вражає той факт, що ми добре знаємо про Великого Кобзаря, "революціонера-демократа", основоположника української мови та літератури, батька нації, однак так мало знаємо про поета і ще менше про людину Тараса Григоровича Шевченка.

Постать Шевченка настільки заідеологізована (причому кожною владою по-своєму), що просто дивуєшся, як можна спотворити, переінакшити, перекрутити на догоду чиїмось інтересам людську сутність, аби при найменшій згадці перед очима виникав якийсь кам'яний ідол. Тож не диво, що більшість сучасної молоді зовсім не сприймає Шевченка, ба навіть не хоче наблизитися до розуміння цієї воістину геніальної особистості. Як відомо, стереотипи легше створювати, аніж потім їх позбавлятися. Один із кроків, аби зруйнувати холодний п'єдестал і показати натомість живе одухотворене обличчя Тараса Григоровича, зробило видавництво "Школа", вперше видрукувавши повний український переклад щоденників письменника.

Це видання Шевченкового щоденника особливе ще й тим, що воно є, по суті, першим повним українським перекладом тексту. Власне кажучи, використано тут перший переклад Олександра Кониського, зроблений іще з рукопису і опублікований у львівському журналі "Правда" в 1893-1894 роках – він найдоречніший точністю передачі атмосфери мови, однак там були деякі пропуски, а також туди не увійшли вірші різних авторів, які Шевченко переписував до свого нотатника. Нинішнє видання відтворює українською все, включно з цими віршами – їх спеціально переклав відомий письменник Валерій Шевчук, а його брат Анатолій Шевчук зробив повну звірку й наукову редакцію тексту. Українською він, як на мене, читається органічніше, ніж в ориґіналі – і це природно в контексті Шевченка. Якби хтось зумів так само адекватно перекласти його російські повісті, вони, гадаю, так само сприймалися б органічніше.

Узагалі ж, ведучи щоденникові записи, на відміну від художніх творів, людина зазвичай найменше дбає про їх майбутнього читача. Вона просто фіксує свої думки, переживання, почуття, а тому є максимально відвертою і щирою. Отже, ознайомлюючись зі щоденниками, ми маємо змогу, як то кажуть, проникнути у найпотаємніші закутки душі письменника і чи не найкраще збагнути його внутрішній світ, а відтак і посутньо наблизитися до розуміння його творчості.

"Першою значною подією, яку я заводжу до своїх записок, – зазначає Тарас Шевченко 12 червня 1857 року, – стало от що: обрізуючи оцей перший зшиток на записки, я зламав перочинного ножика. На око – подія нікчемна і не варта тієї уваги, якої я їй надаю, записуючи про неї як про щось незвичайне в оцей розмаїтий зшиток. Якби такий казус стався в столиці або навіть у чималому губернському місті, то, натурально, він не потрапив би до моєї пам'ятної книжки. Але ж сталося се в киргизькому степу, себто в Новопетровській фортеці, а тут для людини письменної, як, наприклад, я, така річ, як ножик, має велику вагу; а головне, що не завжди його можна дістати і навіть за чималі гроші". Отак от просто і ясно, не "революційно-демократично" й не "великокобзарно" розпочинає поет свій щоденник, а скільки глибин відкривається нам за цими рядками. Перед нами постає людина високої духовної культури, справжній Митець, котрому найбільше боліла саме неможливість ТВОРИТИ. Мало того: перед нами істинно віруюча людина, бо ж далі в щоденнику подибуємо таке: "Мені годилося б почати свій журнал від того часу, коли мене було висвячено в солдатський сан, себто з 1847 року. Досі був би грубезний і вельми нудний зошит. Згадуючи про ті минулі сумні десять років, я сердечно радію, що тоді не прийшла до мене думка завести такого записника… А що ж було б, якби я описав оцю похмуру декорацію і бездушних брутальних лицедіїв, з якими судилося мені справляти похмуру монотонну десятирічну драму? Минаймо, минаймо, моя підступна пам'яте, оте моє минуле! Не потривожимо серця любого друга недостойними спогадами, забудемо і простимо темних мучителів наших, як простив милосердний Людинолюбець своїх жорстоких розпинателів. Обернімося до всього ясного, тихого, як наш український осінній вечір, та запишемо все побачене і почуте, все, що продиктує серце".

Таке одкровення Тараса Шевченка дозволяє побачити людину мудру й добру (в християнському значенні цього поняття), внутрішньо гармонійну, а відтак людину красиву. До того ж, тут прочитується традиція, на якій постав поет – адже образ серця як вмістилища людських чеснот і мірила вчинків постає ще у творчості великих українських барокових мислителів Кирила Транквіліона-Ставровецького та Григорія Сковороди. У XIX столітті він зринає у філософських студіях Памфіла Юркевича, який вважав, що серце є місцем народження ідей, органом пізнання: "Найкращі філософи й великі поети усвідомлювали, що серце їхнє було істинним місцем народження тих глибоких ідей, які вони передавали людству, а свідомість… лише давала цим ідеям ясноту й визначеність, притаманні мисленню".

Отже, Тараса Шевченка не можна мислити поза контекстом багатовікової української культури, як не можна ділити літературу на "до" і "після", а мабуть треба просто сприймати геніального поета як яскравий її вияв.

Зазвичай зі школи нам починають наполегливо втовкмачувати, що Шевченка треба любити. Та чи можна полюбити із примусу? Чи не правильніше навчати дітей його розуміти? Можливо, тоді й зникне "бездушний ідол" і постане Шевченко, поезія якого назавжди оселиться в юних серцях.

Катерина Борисенко

 
© агенство "Стандарт"