журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ІЛЮСТРАЦІЯ СЛІВ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

ДИСКУРС

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ПО ДІАГОНАЛІ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ЩО ЧИТАЄМО?

ЛІТЕРА І ДУХ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №2, 2004

ЛІТЕРА І ДУХ

Як навернути на "дорогу додому"

Гострота проблеми релігійного виховання нині очевидна не лише для пастирів і мирян, але й для середовища, так би мовити, "стихійно віруючого", до якого, після тривалого панування дикого "комбезбожництва", доводиться причисляти чи не більшість наших співгромадян. Оця "більшість", не отримавши з дитинства основ релігійної освіти й виховання, усе ж має генетичне, хоча й стихійне, елементарне відчуття Божого Промислу, а відтак, воліла би прилучити своїх дітей та внуків до віри, хоча й не знає зазвичай, із чого почати. Відтак же, за ситуації штучно інспірованого роздроблення традиційної церкви та ще й абсолютно немотивованої державної підтримки її чужоземної гілки, виявляються втраченими чіткі орієнтири для цієї громади, – і ось уже протягом більше ніж десятка літ Україна фактично перетворилася на ареал вербування прихильників представниками нетрадиційних церков і єресей, на "територію" доволі небезпечних, у духовному сенсі, експериментів.

Усе це суттєво підкріплене, власне кажучи, тим, що "нетрадиційники" мають у своєму арсеналі багатий вибір літератури, витвореної з урахуванням психологічних особливостей практично всіх вікових і соціальних груп; вони використовують у своїй місіонерській діяльності цілі комплекси "приманок", іноді доволі агресивних, – тоді як церква традиційна, зациклившись на внутрішніх чварах, місіонерською діяльністю займається мало, неохоче й неефективно. Лишень в останні роки помітні в цьому сенсі деякі зрушення, – і книжку, про котру піде мова, якраз і можна вважати однією з "ластівок" цього початку.

Прикметно зокрема те, що ініціатива її творення й видання належить не духовній особі, а мирянинові, – "православну читанку" під симптоматичною в нашому контексті назвою "Дорога додому" уклала киянка Ганна Куземська, а з'явилася ця книжка в київському видавництві "Фенікс". Формально це збірка оповідань для дітей, доповнених корпусом приміток, завваг і пояснень зі сфери духовного, релігійного й церковного життя. Проте самостійної художньої цінності, як то, власне кажучи, мусило би бути з оповіданнями, ці тексти не мають. Упорядникові, вочевидь, достатньо того, що викладені вони грамотно і легкою, доступною для найелементарнішого сприйняття мовою.

Переконатися в цьому напрочуд легко: ось бодай нехитра історія, викладена в одному з пропонованих оповідань. Невіруючий син віруючої матері йшов до війська, і мати дала йому переписаний на листочку 90-й псалом із проханням завжди мати його з собою як оберіг. Ставши десантником, хлопець готувався до свого першого стрибка з парашутом і… вирішив зашити цей так і не прочитаний ним листок у гімнастерку. Відтак парашут, ясна річ, розкрився тільки після голосного прохання до Господа, і хлопець після війська став ченцем. І практично всі тексти є такими більшою чи меншою мірою "межовими" житейськими історіями. Одначе при комплексному розгляді неможливо не помітити, що художність у плани шановної авторки не входила взагалі, а мета її була іншою – запалити "елементарного" читача світлом власної віри, заронити зерна певного концепту в його безсвідоме. Так-так, не дивуйтеся, саме такими позбавленими художньої логіки, але насиченими фантасмагорійністю й непередбачуваністю життя текстами це й робиться, – я не раз мав нагоду спостерігати за тим, як далеко вже не діти після прочитання подібних текстів починали пригадувати "аналогічні" випадки з їхніми родичами, сусідами, знайомими, знайомими знайомих і т. ін. – "процес пішов…") Це прийом, "фішка", яка "спрацьовує" зазвичай стосовно дітей або ж людей старших і малоосвічених – але "спрацьовує". Місіонери "нетрадиційників" користуються цим прийомом аж надто щедро, почитайте бодай яку-небудь "Сторожову вежу", – але хто сказав, що його мусить іґнорувати церква традиційна? Та навпаки!

Ведучи мову про цю книжку, не можна не відзначити ще низку моментів: пропаґанду православних християнських основ як таких, без жодних видимих посилань на нинішні неадекватні міжконфесійні рефлексії (хоча конфесійна приналежність самої авторки знаючими людьми в підтексті все таки прочитується); суперовий добір оформлення, включно з елементами вишивок і дитячими ілюстраціями до кожної оповіді; добре продуманий корпус приміток тощо. Звичайно, це далеко не "перша в Україні православна читанка", як безапеляційно заявлено в анотації, – проте, будемо сподіватися, й не остання. Бо потреба в такій літературі давно вже стала, по суті, необхідністю.

Віталій Кощовитий

 
© агенство "Стандарт"