журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ІЛЮСТРАЦІЯ СЛІВ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

ДИСКУРС

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ПО ДІАГОНАЛІ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ЩО ЧИТАЄМО?

ЛІТЕРА І ДУХ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №2, 2004

ЩО ЧИТАЄМО?

Читво для творців книжок

1. Читанню якого виду чи типу літератури Ви зазвичай віддаєте перевагу? Що полюбляєте читати для душі, а що з фахових зацікавлень або з якою-небудь іншою метою?
2. Що з прочитаного останнім часом Вас найбільше вразило – як позитивно, так і неґативно?
3. Чи маєте улюблені книжки або ж улюблених авторів?

Іван БОЙЧУК, поет, головний редактор альманаху "АлКос", м. Косів:

1. Хотів би дещо уточнити питання. Для душі, як правило, перечитується, а не читається, відкриваючи для себе все нову грань уже прочитаного. Аналогічно з часовими відтинками змінюється характер уподобаного читва. Свого часу, років десять тому, був період, коли я "сидів" (у будь-якому лексемному забарвленні) на науковій англійській та американській фантастиці. Тепер – у першу чергу класика інтелектуального, філософського штибу. Автура різна, тож нема сенсу її називати. Іноді це проглядається в моїх текстах, але воно справа настільки звична. Хоча, відверто кажучи, хронічно не вистачає часу. Коли це вкрай надоїдає, згадуєш подумки загальновідоме Забужчине "Обідно, блін…" і вкотре виходиш на перекур, а потім знову повертаєшся до справи.

2. Іноді з осторогою ставишся до своїх ровесників у спробі щось аналізувати, бо з роками все можливо, а написане слово так і залишить пляму як на творчості, так і житті того чи іншого автора. Не хочеться бути українським Сент-Бевом по відношенню до багатьох нині сущих. Попри все, багато молодих прозаїків вдаються у своїх творах до опису власноуявлюваних (не плутати з власносвітоглядними) психо-сексуальних збочень. Звісно, час вимагає своєї моди, і моду диктує читач, в основному пересічний, але, відверто кажучи, іноді починає нудити, скажімо, від пасажів Олега Криштопи (це при всій повазі до автора). Твори Олеся Ульяненка в даному зрізі виглядають як мало не "класичні" романи для масового читача.

А з приємних речей… Нещодавно тішився, в доброму розумінні, з повісті коломийчанина Андрія Малащука, вміщеній в жовтневому номері "Кур'єра Кривбасу" за 2003 рік. Незважаючи на всі теперішні модні літературні алюзії. Тим паче, знаючи цього автора, як добротного дитячого письменника.

3. Їх не так уже й багато… Гессе, Сартр, Моруа, Абе, Бодлер, Рембо, Стефаник, Винничук (Володимир), Тарнавський, Мельничук, Девдюк, Прохасько… Звісно, що цей перелік виглядає дуже строкатим, за будь-якою класифікацією, але читання (або й цитування) іноді залежить від настрою саме в момент дії.

Іван АНДРУСЯК, поет, м. Київ:

1. Поезії – усіх "видів" і "типів". Коли ж хочеться просто "розслабити мізки", віддаю перевагу хорошій дитячій прозі – від Жуля Верна до Джоан Роллінґ, від Всеволода Нестайка до Юрія Бедрика, який буквально "замучив" усіх "посвячених" безкінечним перероблянням свого роману "Ролі, король зайців". Я читав свого часу фраґменти цього твору в рукописі, й був ним буквально захоплений. Якщо Юрко своїми "допрацьовуваннями", які вже не перший рік тривають, нічого не зіпсує, – це буде подія в українській дитячій літературі.

Що ж до роботи, то тут доводиться здебільшого "читати інтернет" – як казав один, прости Господи, депутат. Суперове формулювання, чи не так? А якщо серйозно, то в сенсі роботи мав останнім часом особливу приємність редагувати рукопис науково-популярної книги знаного журналіста Сергія Махуна про визначних полководців – ця книжка незабаром побачить світ у київському видавництві "Школа".

2. Читаю зараз новий роман Степана Процюка "Тотем" і нову збірку поезій Олега Солов'я "Аль Катик" – обидві книги поки що в рукописі, – й маю надзвичайно приємні враження від цих текстів. Зрештою, як і від нової збірки віршів Анатолія Дністрового "Покинуті міста" – вона незабаром побачить світ, я вже бачив сигналку, а знаю її також із рукопису. Як знаю нові книжки Олеся Ільченка, Оксани Куценко, Олега Кочевих, Олесі Мамчич, і ще, і ще… Ціла полиця книг, які конче треба видавати! Мене буквально бісить те, наскільки й досі з цим у нас непросто!

А взагалі, сам факт того, що письменники читають нові тексти один одного ще в рукописах, до їх "опублічення" – це чудова річ, це свідчення того, що, попри всю нашу "літпроцесію", маємо здорові осередки мистецького й інтелектуального життя. Було би побільше здорових осередків життя видавничого…

А про неґативи говорити не хочу – в нас і без того вистачає "штатних неґативщиків".

3. Улюбленість – питання надзвичайно відносне. Авторів, котрих полюбляю час від часу перечитувати, а якщо це сучасники, то й стежу за новими їхніми творами, – чимало. Я виростав на Франкові, й ця любов залишилася на все життя. Франко додає житейських сил, мужности, жаги до праці… А далі – Езра Павнд (моє теперішнє захоплення), Еліот, Каммінґс, Лорка, Мандельштам, Свідзінський, Тарас Мельничук, дуже ранній і дуже пізній Бажан, Пауль Целян, Герасим'юк, Римарук, Воробйов… Це – моя "особиста класика". А "сентимент" – поети мого покоління, як згадувані вище, так і Мельників, Жадан, Скиба, Слапчук, Пантюк, Охрімович, Савка й Кіяновська, "американці" Махно й Девдюк, ще низка імен… Колись я "наїжджав" на Павла Вольвача – гадаю, даремно; з радістю визнаю, що був неправий. Ще люблю читати молодших, хоча всерйоз виокремити з-поміж них наразі можу лише Олега Кочевих і Сашка Ушкалова.

Що ж до прози – тут менше… Проза мене здебільшого або "грузить", або "бавить" – а мені по-справжньому нецікаво ні одне, ні інше. Хоча "Останній світ" Крістофа Рансмайра, який для мене свого часу відкрив Герасим'юк, а також "Осінь патріарха" Маркеса і ще декілька книг справили колись враження неперебутнє. А Лукашевих "Декамерона" й "Дон Кіхота" поклав собі за приємний обов'язок перечитувати як мінімум раз на рік, аби за всією цією псевдожурналістською поденщиною не губити відчуття "смаку мови".

Зараз же нічого подібного не бачу: від Коельо знудило на 14-ій сторінці, а Беґдебера далі четвертої не подужав – дешево. Залишається вічний Стефаник і новели Василя Портяка, теж писані "у вічність".

Взагалі, мало ми насправді "у вічність" пишемо, все більше "для видавця", себто нібито "для читача". А жаль…

Оксана КУЦЕНКО, поетка, м. Київ:

1. Залежно від стану і настрою. Знаходячись в робочому режимі, можу читати все, окрім улюблених товстих томів. Саме їх читаю для душі. Люблю, щоб книжка була великою і здавалася безкінечною, щоб шкода було її дочитувати. Щоб у ній йшлося про все. Про всі можливі й неможливі почуття, історичні події, побут.

Одним із найприємніших "фахових" зацікавлень є дитяча література, яку читаю щовечора по декілька сторінок. Це – книжки, які мені читали в дитинстві, і які я тепер читаю своїй доньці – Андерсен, Лаґерлеф, Гауф. Дивовижні відчуття від перечитування відкритого в найтендітнішому віці… Вони діють психотерапевтично в умовах щоденного цейтноту.

2. Із прочитаного останнім часом позитивно вразило "Літо Мілени" Софії Андрухович. Швидше вразило, що сучасні письменники забули про здатність літератури надихати до життя, як це вдалося авторці, а не лише відвертати від нього. Любко Дереш, проза Поваляєвої, ще декілька модних імен розчаровують з перших сторінок і далі тридцятої читати стає несила. В сучасній прозі забагато прози.

3. Улюблені автори – здебільшого скандинавського походження. Улюблена книжка – "Вікторія" Кнута Гамсуна.

Дмитро ПАВЛИЧКО, поет, перекладач, дипломат, політик:

"Брати грому" Михайла Андрусяка (книжка про воїнів УПА), біографія Віктора Цимбала (журнал "Дзвін"), написана Б. Горинем як історія "українського духу", "Полинова сага" Василя Борового (збірка віршів надзвичайної сили), роман Михайла Потупейка "У лабетах смерті" (про Голодомор 1933 року), книжка Михайла Слабошпицького "Поет із пекла" (страшна доля Тодося Осьмачки), дві прекрасні книжки "Квітень у серпні" і "Зелене серце" Р. Лубківського, модерна поезія Андрія Бондаря, твори Лесі Степовички, Миколи Василенка (це унікальний поет із Херсона), вибрані твори російського поета з Дніпропетровська Олександра Ратнера, оповідання Наталки Поклад, статті Миколи Рябчука, ціла маса поезії з "Літературної України", серед якої виділяю вірші В. Бровченка.

Це те, що спало на думку одразу, а коли ще й ще пошукати в моїй пам'яті, то там буде чимало лектури, до якої я повертаюся час од часу. Це, наприклад, політичні статті І. Франка, листи Т. Шевченка, "Декамерон" у перекладі Миколи Лукаша, "Золотослов" – книжка, яку я колись сам читав як редактор. Це справжнє золото нашого фольклору; книжку уклав Михайло Москаленко і вийшла вона 1988 року у видавництві "Дніпро". До цього видання я повернувся сам і хотів би, щоб його знали письменники, особливо ті, які хваляться, що знають народну нашу творчість.

Я не згадав ще роману Р. Іваничука про боротьбу УПА, про мій Космач і Яблунів. А плакав я над романом Ю. Мушкетика "На брата брат". Узагалі ж, з опізненням відкрив для себе Валерія Шевчука, без сумніву – одного з найбільших наших прозаїків.

Забрала Катерина БОРИСЕНКО

 
© агенство "Стандарт"