журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ІЛЮСТРАЦІЯ СЛІВ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

ДИСКУРС

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ПО ДІАГОНАЛІ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ЩО ЧИТАЄМО?

ЛІТЕРА І ДУХ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №2, 2004

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

Любов на три букви

Про те, що всі знали, але боялися сказати

Вот страница http://www.dom-bitovki.ru/produktsiya/bytovki/ с деревянными бытовками.

Здається, відгук ІБТ на статтю Інни Волосевич, що вийшла у грудневому числі "КО", передбачався вже самою її назвою, яка повністю звучала так: "Наїзди слобідського критика на захист жінок і деміургів". Себто, "захисту" І.Волосевич той критик ще не читав, але "наїзд" його вже передбачався. Як бачимо, перший бліц кригом.

Втім, відгукнутися на такий прояв уваги хотілося, тим паче, коли в ІБТ вже граються діти. І початок статті І.Волосевич був майстерно стилізований під мультистиль цього зоїла. Мовляв, у всьому завинив сумнозвісний комп'ютерний вірус "I love you", що попереплутував і букви, і почуття. І справді, натиснувши на "переклад" з адигейської на українську, прочиталося: "Я тебе хочу, любий!" Не слабо, да? Вірніше, не так. "Тільки почуття якоїсь особливої духовної близькості – аж до рідності – може спонукати когось на глибинне дослідження чийогось життя", – ось як пояснює пані Волосевич власний сексизм на робочому місці.

Що й казати, грається з ІБТ авторка статті пречудово. Читаючи першу половину її опусу, хотілося відтягнути неминучий кайф розв'язки і навіть відволіктись, уявивши, що маєш справу з Павлом Загребельним, Борисом Олійником чи Ліною Костенко – з ким завгодно, аби остигнути і передчасно не скінчити акту читання. Хоч цілком може бути, що писала це ніяка не дівчина, а якийсь лисий дядько з бородою типу Івана Андрусяка. Але, почавши гратися в ІБТ, авторка швидко здулася, як симульована вагітність. Даремно ти, пташко, почала співати, як зазначив допіру Отто фон Ф. про виграну в душовій негритянку.

Загалом збирати для ІБТ освідчення в коханні – не новина. Просто він ніколи про це не розводився, гадаючи, що репутація жеребця витворюється за допомогою загадкової усмішки і знизування плечима, а не шляхом детального опису своїх походеньок в компанії захмелених друзів. Ну, як це робить той самий Андрухович із Світланою Матвієнко в "Коментарях". Натомість слобідський святенник взагалі не дає інтерв'ю, а якщо й беруть його ґвалтом, як-от у "Поступі", то й виходить з того назва: "Я скромєн в биту". Хоч домагалися його многі.

Але кохання в сучукрліті якесь незграбне, мінус-директне і ерзац-продуктне. Сестер у ньому лише три, а решта таки браття. "Я його дуже люблю, – залицявся був до юного ІБТ безпардонний Олесь Ульяненко в "Кальміюсі", – бо він – націоналіст". Обтирався і Олег Кочевих у "Книжнику-Review", зізнаючись, що "хочеться з вдячністю потиснути ІБТ руку, але водночас іншою рукою кортить якомога сильніше зробити Ігорю Євгеновичу..." Ні, не те, що всі подумали, а всього лише "дружній хук "під дихало". Підозріло не подавав руки у тому ж "Книжнику-Review" і просив не вітатися з ним також Леонід Фінкельштейн, якого ІБТ ніколи й в очі не бачив, не те що вітатися...

Втім, навіть незграбна підліткова термінологія типу "хука під дихало" (який робиться виключно в щелепу, а решта з того називається "аперкот") не затьмарила відчуття втіхи від любові з інтересом в "КО". І це тому, що слобідський син турецькопідданого ніколи не знав пощади ані до жінок, ані до вищезгаданих старих і дітей. Просто Інна Волосевич з "Книжкового огляду" – так само, як Іда Ворс з "Політики і культури" – визнала у своїй статті, що від текстів ІБТ "часом я регочу, як дурна", а щодо його мови, то "мені вона загалом подобається". Іноді нашій пташці все це так подобається, що вона навіть переходить на поезію, мовляв, "мене дратує, що автор демонструє"... Що ж тут дивного? Звичайне задоволення від тексту, як і передбачав Ролан Барт. "Читайте і вигравайте!" – підтверджує І. Волосевич. "Ты меня читаешь, я в тебя вхожу", – погоджується ІБТ.

Незрозуміло одне. Коли тобі добре, то нащо посилати любов на три веселих букви, озираючись довкола у пошуках того, хто і чим довів тебе до сказу? "Може ІБТ знає якийсь питомо український науковий інструментарій для повноцінного літературознавчого дослідження?" – не вірить своєму щастю І. Волосевич. Ну, знає він, знає! І не вібромасажер це, а правильний вибір позиції. Ось дивіться. Скажімо, в ситуації "Паша трахнув Машу, тому що любить" проглядає ХІХ-те століття. У колізії "Паша трахнув Машу, тому що хоче" вбачається ХХ-те. А вже дихотомія "Паша трахнув Мащу просто так" визначує естетику століття ХХІ-го. Таким чином, відчути ритм доби – означало б смикнути ІБТ за бороду. Чи пак, за яйця.

Натомість І. Волосевич воліє таки озиратися і винаходити замінник слобідській секс-машині. "Він бере якихось культурних героїв – надуває вона замість ІБТ ґумову ляльку концепції, – придумує їм кумедні прізвиська, кумедні історії і метафори, добирає іронічні цитати..." Тут би треба обережніше! "Замість критики ІБТ пише сатирично-інтелектуальні новели, – необачно дметься далі наша авторка, – в яких діють вигадані персонажі із невигаданими іменами: Ю. Андрухович, В. Єшкілєв, С. Павличко, Н. Зборовська..." І раптом – ба-бах!!! Концептуальна лялька в руках І. Волосевич вибухає і судова трійка виголошує: "Абсолютно не маючи на це жодних реальних підстав або прав". Ось тобі, батечку, і андрухер, як пише О. Вільчинський у "Суто літературному зґвалтуванні"!

І починаються занудні, посткоїтусні розбори польотів уві сні і наобум. "Коли це "Моя Леся" заборонена і відколи?" – наступає І. Волосевич. Не знає ІБТ, мовчить. Може, – Фількентштейном, у чиєму видавництві "Факт" з'явилося перше видання тієї знищеної книжки Н. Зборовської, про яку вона згадує у передмові до свого вже другого видання у тернопільському "Джурі"? Те саме, до речі, стосується постаті А. Кримського, якого таки немає у першому виданні С. Павличко "Дискурс модернізму в українській літературі" (ІБТ живиться виключно першодруками, а не "фактичними" дайджестами). "Та відкрий нормально книжку і подивися!" – гукає до підсудного І. Волосевич. Відкриваю, дивлюсь. Нема... "Я його випустила в "Дискурсі модернізму", – виправдовується С. Павличко перед судом "КО" – Я його, можливо, не оцінила відразу, а другого разу я його оцінила дуже серйозно..."

Але пізно, дівчата. Бо вже збігло те рідиво, що від нього всіляка рость закльовується, як писали в "Декамероні". І час проходити всенародний ІБТест на полемічну вагітність.

Від редакції.

Надаючи слово учасникам цієї полеміки і не препаруючи їхніх текстів, просимо, коли ведеться мова про опонентів, намагатися не виходити за межі нормативної лексики, навіть якщо це виглядає переконливо і природно у світі 21-го століття, в якому "культура задниці" уже нікого не дивує. Наводимо це застереження не з причини зайвої цнотливості, а розуміючи, що наші шановні автори можуть перейнятися надмірним з'ясуванням взаємин, що навряд чи додасть аргументів, однак може викликати непотрібні емоції.

Ігор Бондар-Терещенко

 
© агенство "Стандарт"