журналы подразделения новости подписка контакты home

архив
2001 год
2002 год
2003 год
2004 год
рубрики
КНИГА I РИНОК

ВИДАВНИЧЕ ЖИТТЯ

ІЛЮСТРАЦІЯ СЛІВ

ПЕРЕД ОЧИМА ДІЛО

ІНТЕРНЕТ-ТЕМА

ДИСКУРС

ЛIТЕРАТУРНА ВIТАЛЬНЯ

ПО ДІАГОНАЛІ

ФАНТАСТИЧНІ ОБРІЇ

КОЛО ЛІТЕРАТУРИ

ЩО ЧИТАЄМО?

ЛІТЕРА І ДУХ

гостям
Агентство "Стандарт" предлагает вам подписаться на экномические журналы – лидеры в своей области.
























"Книжковий огляд" – №2, 2004

КНИГА I РИНОК

З бібліотеками варто дружити

Наприкінці 2003 року трьом бібліотекам – Львівській обласній дитячій бібліотеці, Львівській обласній юнацькій бібліотеці і Львівській обласній науковій універсальній бібліотеці – виділили кошти на закупівлю книжок у видавництв. Під час засідання Львівської асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів директор видавництва "Каменяр" Д.І Сапіга запропонував підняти руку тим видавцям, в яких бібліотека закупила книжки. З усіх присутніх, а на засіданні були представники майже всіх львівських видавництв, підняв руку лише директор маленького видавництва "Ліга-Прес". Після цього інциденту деякі видавці почали дзвонити у бібліотеки із запитаннями на кшталт: "Чому ви не придбали наші унікальні книги?", "Ми дарували вам книжки, а ви нічого в нас не закупили!", "На що ви витратили гроші?" і т.ін. Щоб роз'яснити ситуацію, я запросила до розмови директора "Ліги-Прес" Дмитра Сугака та головного редактора Станіслава Дикого, який, власне, здійснює і відповідає за співпрацю з бібліотеками, а також заступника директора з наукової роботи Львівської наукової універсальної бібліотеки Ірину Лешнівську. На жаль, пан Сапіга відмовився від розмови, пославшись на гнітючий настрій, і запропонував зателефонувати йому через місяць-два (державні структури взагалі, на відміну від приватних, зазвичай уникають журналістів), тому його позиція нам відома тільки з чужих слів.

– Чому бібліотека закупила велику партію книжок саме в вашому видавництві? Люди пояснюють це тим, що у вас там "особисті зв'язки".

Дмитро Сугак: В нас справді особисті зв'язки з науковою бібліотекою: ми давно вже даруємо їй свої книжки, консультуємося з бібліотекарями з різних питань (бібліотека, наприклад, знає читацький попит), безкоштовно друкуємо для неї бібліографічні покажчики й методичні матеріали, беремо участь в їхніх акціях. Ми встановили з цією бібліотекою дуже гарні стосунки, оскільки наше видавництво спеціалізується на науковій літературі, отже, ми з бібліотекою працюємо в одній галузі, практично колеги. Ми розуміємо важливість бібліотек для освіти і науки, для поширення книжок, в тому числі наших книжок, розуміємо їх критичне становище, бо їм виділяють справді мізерні гроші, і в таких умовах дуже важко нормально працювати. Відповідно, за нашу допомогу бібліотеці ми несподівано – адже ніхто не сподівався, що їм коли-небудь виділять кошти – отримали подяку у вигляді закупівлі книжок. Але не яких-небудь книжок, а саме тих, що потрібні бібліотеці.

– Ви самі рекомендували їм, які книжки закуповувати?

Д.С.: Ні, до нас прийшли працівники бібліотеки і довго вибирали саме ті книжки, що їм потрібні, відповідно до якихось їхніх списків.

– А конкретно?

Д.С.: Книгу Фолькера Янссена "Про поетичне і про прозу виживання. Зустріч з Україною", книжку про місцеве самоврядування, про екологічну експертизу... Я вже точно не пам'ятаю.

– Але залишається питання: справді, якщо львівські бібліотеки нічого не закупили в жодному львівському видавництві, окрім вашого, то куди ж пішли гроші?

Д.С.: Мені про це нічого не відомо, спитаєте у Ірини Юліанівни (Лешнівської. – Ред.), вона вам конкретно розповість, що вони закупили і в яких видавництвах.

Станіслав Дикий: Багато видавців вважають, ніби співпраця з бібліотеками їм не потрібна.

– Тепер уже не вважають…

С.Д.: А про це, напевне, раніше треба було подумати. Деякі видавництва навіть не розсилають у бібліотеки передбачені законом контрольні примірники. В чому ж вигода співпраці з бібліотекою?

По-перше, обласні бібліотеки щоквартально або й щомісячно обробляють інформацію про книжкові новинки і розсилають ці відомості у всі районні бібліотеки області та інші обласні бібліотеки України. Публічні бібліотеки, що фінансуються з міського бюджету, теж можуть закупити книжки, якщо отримають інформацію про них. А звідки надходить ця інформація? Часом з періодичних видань, але в основному все це контрольні примірники книжок, які надходять від видавництв. Кожна універсальна бібліотека створює інформаційну мережу як між бібліотеками, так і, відповідно, між читачами. Деякі бібліотеки мають сайти в Інтернеті, де вони розміщують інформацію про свої нові надходження. Якщо ти не надіслав контрольний примірник (за законом, мусиш надіслати, але це "слабенький" закон), бібліотеки та їхні читачі не дізнаються про існування цієї книжки. Інформація про цю книжку з'явиться аж через рік на сайті Книжкової палати, але цей сайт зазвичай відвідують тільки іноземці. Я вважаю, що книжка повинна потрапити в бібліотеку – адже це джерело поширення знань, культури, духовності. Інтелектуальні потреби українського населення зростають, але не задовольняються, зокрема, через ігнорування бібліотек.

– У вас просто стратегічне мислення...

С.Д.: Аякже, як же інакше? Видавництва ображаються на бібліотеки, зовсім нічого про них не знаючи і не бажаючи знати. А бібліотеки, відповідно, просто не знають про існування книжок такого-то видавництва – саме воно повинно забезпечувати бібліотеки інформацією про свої книжки. Бібліотека – це державна структура, що перебуває на межі виживання, вона не піде на поклін до видавництв дізнаватися, що там хто видає.

– А інші бібліотеки, окрім обласної наукової, щось у вас закупили?

С.Д.: Я підходив до керівництва дитячої бібліотеки, але мені сказали, що вони вже все для себе вибрали на Форумі видавців. Я запропонував їм нашу нову дитячу книжечку, проте вони сказали, що дякуємо, але Петренко (автор) вже подарував нам 20 примірників – на всю область.

– От бачите, звідси ж і нарікання видавців: мовляв, ми безкоштовно даруємо бібліотеці книжки, а вони, відповідно, закуповуються не в нас (бо наші книжки вони вже мають), а в тих, хто не дарує.

С.Д.: Так усе-таки не можна ставити питання – що бібліотека чітко зобов'язана вам відплатити за вашу благодійність, адже у неї також є якісь свої плани, зобов'язання, міркування. Ну, не закупили цього разу, то обов'язково закуплять наступного чи передадуть інформацію про вас іншій бібліотеці, і та бібліотека щось у вас закупить. Просто, можливо, треба про себе нагадати.

– І ви нагадали?

С.Д.: Так, звичайно. У вересні я підійшов також в обласну юнацьку бібліотеку і представив їм спектр книжок, які, на мою думку, могли б зацікавити юнацтво. Вони кажуть: подаруйте нам. А я кажу: мабуть, щось і подарую, а ви подивіться. Через місяць вони отримали кошти, прислали до нас своїх працівників і також відібрали собі певні книжки.

– Але вони прийшли, бо ви їх запросили, а самі б вони, можливо, вами і не зацікавились.

С.Д.: Зацікавились би. Просто, напевне, не такою мірою. Але вони однаково б самі до нас звернулись знову ж таки тому, що ми дарували їм книжки, і в нас з ними гарні стосунки.

– А все-таки ви знали, що вони мають отримати кошти, тому й завітали до них. Звідки ви дізналися про ці кошти? Із неформальних джерел, правда?

С.Д.: Так.

– От якби інші видавництва вчасно дізнавалися, що бібліотеки мають отримати кошти, вони б, мабуть, також всі побігли до бібліотек.

С.Д.: Взагалі, щоб доїти корову, треба спочатку за нею доглядати, мити, чистити, годувати... А інформація про виділення бібліотекам коштів для поповнення фондів не є закритою, і всі ті, хто має якісь стосунки з бібліотекою, обов'язково вчасно про це дізнаються.

– Чи стверджуєте ви, що, якщо видавництво не співпрацює, не допомагає бібліотеці, то вона ніколи не закупить в такого видавництва книжки?

С.Д.: Ні, зовсім ні. Наприклад, я десь чув, що у "Піраміди" були навіть якісь колізії з бібліотеками, але при цьому у "Піраміди" закупили багато книжок, тому що бібліотеці потрібні були саме ті книжки, які видає "Піраміда". Якщо бібліотека знатиме про ваші книжки і відчуватиме в них потребу, то, звісно ж, закупить їх. У "Піраміди" закупили книжки саме завдяки контрольним примірникам. Але якщо ви співпрацюєте з бібліотекою, то вона напевне щось у вас закупить, зрозуміло, – у вас тоді привілейоване становище порівняно з іншими видавництвами. Втім, тут є ще й "політичний" нюанс: списки літератури, які подає бібліотека, має затвердити обласна рада. А я чув таке, що обласна рада може викреслювати цілі видавництва, які, можливо, чимось їй не догодили.

– Чиновництво в своєму репертуарі... У мене як у мешканця України виникає закономірне запитання: якщо бібліотеки такі бідні, то чому б їм не домовитись з якимись видавництвами та за якісь хабарі закуповувати літературу тільки в цих видавництв?

С.Д.: Ви знаєте, може, деякі й раді були б так зробити – хоча я в бібліотеках зазвичай зустрічаю дуже порядних людей – але це неможливо, принаймні, на рівні бібліотеки. Бюджетні кошти дуже жорстко контролюються: бібліотеки ж відслідковують незадоволений попит на певні книжки й, складаючи список, пояснюють, чому, з якою метою вони обрали саме цю літературу саме в такій кількості. Цей список надходить в управління культури, там із тисячі книжок можуть затвердити тільки сто, потім перевіряються усі накладні й те, куди потім закуплені книжки потрапили... Це дуже довгий кропіткий всебічно контрольований процес і зловживання там практично неможливі.

– Дякую вам, ви робите добру справу, а добрі справи винагороджуються не тільки в казках.

А ось що розповіла Ірина Лешнівська з Львівської обласної наукової універсальної бібліотеки.

– Ірино Юліанівно, відколи держава почала виділяти вам кошти на закупівлю книжок?

– Це кошти не з державного, а з обласного бюджету, їх нам виділяють вже другий рік. Я гадаю, що це є заслуга пані Христинич, яка працює в обласній раді, вона завідуюча відділом культури Сокальського району. Це людина, яка розуміє, що таке бібліотека і бібліотечна система, вона дуже близька до проблем бібліотеки – це завжди було для неї на першому місці – і саме її заслуга в тому, що стався такий перелом. Звичайно, не без участі управління культури, зокрема інспектора Шуберт, що теж колись працювала в бібліотеці, знає наші проблеми. Вона завжди переживала за це, але без сприяння обласної ланки нічого не могла зробити.

– Тобто вам виділяють кошти виключно з обласного бюджету?

– Так. Наша бібліотека, а також обласна юнацька і обласна дитяча бібліотеки мають обласне підпорядкування, і ми є методичними центрами для всіх публічних бібліотек нашої області. Міська система бібліотек – у Львові це бібліотека ім. Лесі Українки і міська дитяча бібліотека – фінансуються з міського бюджету. Тобто бібліотеки інших відомств, вузівські бібліотеки нам не підпорядковані.

– Як відбувається відбір літератури для комплектування бібліотеки? Звідки ви дізнаєтесь про нові книжки, як відбираєте з них ті, в яких є особлива потреба?

– На жаль, це відбувається хаотично. Чому? Тому що ми отримуємо кошти аж під кінець року. Цього року в жовтні було виділено фактично мінімальні кошти для трьох обласних бібліотек. З них наша бібліотека отримала 50 тисяч гривень. Але це не є суто на нашу бібліотеку, оскільки ми відповідаємо за комплектування всіх бібліотек області. Аналогічно й обласна дитяча й обласна юнацька бібліотеки, тобто з виділених коштів ми повинні укомплектувати себе і всі підзвітні бібліотеки. Тому на укомплектування власне нашої бібліотеки в нас пішло близько десяти тисяч гривень. Але чому комплектування здійснюється хаотично? Тому що, якби ми працювали впродовж року, то вивчали б прайси видавництв і попередньо замовляли літературу, яка нас цікавить – але ж до останнього моменту не було відомо, коли нам виділять гроші і скільки. А під кінець року ж треба дуже оперативно це все робити, адже там шалена робота з документами, і в кінці року якраз треба здавати бухгалтерську звітність. От ми й заметалися як білка в колесі, хапаємося відразу за все, туди побігли, сюди побігли – і встигли закупити далеко не всю літературу, яка нас цікавить. Наприклад, нас дуже цікавить видавництво "Основи". Добре, що зараз є львівський представник "Основ" – видавництво "Знання", де ми можемо безпосередньо брати продукцію "Основ", що значно швидше, ніж було б через Київ. А через Київ ми б ніяк не встигли закупити в них книжки, це дуже довгий шлях. А от замовили ми літературу в Фундації Ольжича і "Видавництві імені Олени Теліги» – і не змогли її отримати: взяли в них рахунки, а коли до нас надійшли гроші, ті рахунки вже застаріли, отже, знову треба телефонувати в Київ і чекати, поки вишлють нові рахунки, до того ж телефонні витрати нам не оплачуються... Коротше кажучи, ми не змогли оперативно цього зробити.

– По ідеї, видавництва мали б вам усіляко сприяти, бо вони ж зацікавлені, щоб ви в них закупили літературу.

– Видавництва однаково не можуть скасувати всю оту паперову катавасію. Ви розумієте, якби нам скинули гроші хоча б у вересні, адже ми орієнтуємось на Форум видавців: ми маємо там свій стенд й водночас ведемо переговори з видавництвами, вивчаємо їхні прайси, беремо рахунки. У вересні ми б устигли проплатити всі рахунки і поступово б отримували літературу. А так створюється певний ажіотаж, треба якимсь робом встигнути проплатити всі рахунки і вчасно здати документацію.

Тут є ще один недолік: перед тим, як реалізувати список вибраної нами літератури, його треба здати на затвердження в обласну раду. По-перше, це дуже довга історія, тобто знову ж таки час, якого ми не маємо, а по-друге, люди, які там проглядають ті списки, дуже рідко розуміють специфіку бібліотечної системи (звідки ж вони можуть про це все знати?). Скажімо, публічна сільська бібліотека має мати більше художньої літератури, бо ця бібліотека насамперед забезпечує дозвілля. Обласна наукова бібліотека, згідно із законом, є просвітницькою, інформаційною і освітньою установою, тобто ми обов'язково мусимо мати підручники, довідкову літературу... А як ми формуємо список? Ми складаємо список за прайсами, що є в книгарні. Нам немає сенсу і немає часу попередньо опрацьовувати прайси окремих видавництв.

– То ви співпрацюєте не безпосередньо з видавництвами, а з книгарнею?

– Ні, в книгарні ми тільки формуємо список потрібної нам літератури, а за нею вже намагаємось звертатись безпосередньо у видавництво.

– Щоб відразу мати перед собою картину того, що в нас зараз є...

– Так. В прайсах видавництв вказані тільки назва й автор, але ви ж не можете взяти книжку в руки, подивитись, яка вона... Тому, поки надійдуть гроші, поки в облраді проглянуть список, цієї літератури вже може не бути, може змінитися ціна тощо.

– А в якій саме книгарні ви формуєте список?

– В "Українській книгарні". В нас дуже гарна співпраця з пані Огризло, вона коли-не-коли може дати нам знижку, ця книгарня взагалі функціонує як бібколектор. Нещодавно вона пішла на такий, певне, не дуже вигідний для неї крок: вона під кінець року безкоштовно дає книжки із залишків на складі для тих ЦБС, які в неї комплектуються. Тобто це дуже вигідно бібліотекам, бо таким чином збагачується їхній асортимент, збільшується кількість назв і примірників книжок. А коли вже отримаємо гроші, тільки тоді звертаємось до видавництв.

– Вам видавництва не надсилають свої прайси, каталоги?

– Надсилають, цим займається відділ комплектування. Але до вересня, до Форуму видавців, ми з прайсами не працюємо, тому що не знаємо, чи будуть виділені кошти. Якби ми точно могли розраховувати на ті гроші, ми б могли над цим працювати цілий рік, але ж не можна робити таку величезну роботу, якщо потім може виявитись, що це все марно. До вересня ми комплектуємося тільки за рахунок обов'язкових примірників місцевого друку і дарунків читачів.

– Чи впливають ті обов'язкові примірники на формування списків? Чи правда те, що ви не знаєте про ті видання, які не були надіслані вам як обов'язковий примірник?

– Потенційно ми знаємо про всі видання України, які виходили протягом року, адже вони фіксуються в довідниках "Книги України", що їх видає Форум видавців і видавництво "Знання". Але ще раз повторюю, що для нас нераціонально складати списки за цими довідниками чи за прайсами видавництв, бо потім багато літератури буде викреслюватись – а це велика робота, в нас нема гарантії, що ми точно візьмемо ці книжки у видавництв, особливо київських.

– А хто із львівських видавництв не надсилає вам обов'язкові примірники?

– Два видавництва – "Класика" і ще якесь одне... я не пам'ятаю. Інший варіант формування списків за готовою продукцією: ми приходимо просто у видавництво – в "Піраміду", в "Червону калину", в "Лігу-Прес", і відразу проглядаємо готову продукцію.

– Якби видавництва попередньо дізнавались про те, що ви маєте отримати гроші, вони б усі, напевне, запрошували до себе і дуже сприяли б вам у роботі...

– До нас приходили з видавництв "Логос" і "Просвіта", але вже тоді, коли ми всі рахунки закрили. Я пояснила їм на майбутнє, яка література буде нас цікавити. Розумієте, ми вже маємо второвані за багато років стежки до певних видавництв, до певних структур. Я не знаю, що б із нами було, якби не їхня допомога. Наприклад, ми маємо "забите" місце на Форумі видавців – велика подяка пані Катерині Шевченко – Форум безкоштовно надає нам свій модуль. Щодва роки ми проводимо "День комплектації", в якому у нас брали участь "Ліга-Прес", "Піраміда", "Центр Європи" (ми дуже зацікавлені в літературі цього видавництва з львовознавства, але контакти з ними чомусь ніяк не налагоджуються), "Червона калина", "Знання" – з ними ми маємо дуже гарну співпрацю, вони, так би мовити, самі до нас прийшли... З цими видавництвами ми починали співпрацювати не на основі грошей, бо тоді ще про закупівлю книжок мова не йшла, ми могли співпрацювати з ними тільки в рекламному плані. Якщо обласна бібліотека не мала тоді коштів на комплектування, то бібліотеки області отримували якісь кошти від органів місцевої влади – нехай це були невеликі гроші, але були, і ми забезпечували цим видавництвам рекламу, щоб ЦБС закуповувала їхні книжки. Останні два роки почали виділятися тільки централізовані кошти, а публічні бібліотеки завжди мали якесь фінансування з місцевих бюджетів, і, повірте мені, вони мають трошки більше грошей, ніж ми. Так що нам би оті 50 тисяч витратити на одну тільки обласну бібліотеку, тому що районні бібліотеки регулярно отримували по двадцять, по тридцять тисяч. Звичайно, є райони, які не мають грошей та дуже погано комплектуються: Турківський, Золочівський. Не знаю, якого характеру там проблеми, чи з владою, чи, можливо, справді бюджети ненасичені в достатній мірі... От їх ми підживлюємо безкоштовно. В цьому плані ми дуже гарно співпрацюємо з "Червоною калиною". "Світ" – дуже поважне видавництво, з яким в нас також давня співпраця; в цьому році воно дало дуже багато книжок на ЦБК. "Ліга-Прес" – це взагалі унікальне видавництво, вони єдині з усіх першими до нас підійшли і запропонували якусь допомогу, якусь співпрацю, вони вже для нас як рідні, в мене таке враження, що ми з паном Станіславом працюємо в одній установі...

– Ви називаєте стільки видавництв, з якими у вас дружні стосунки, а як тоді пояснити, що на зборах Асоціації книговидавців і книгорозповсюджувачів повідомлялося, що в жодного видавництва, крім "Ліги-Прес", бібліотеки не закупили книжок?

– Я не знаю, чому так вийшло, ми закупили книжки не тільки у "Ліги-Прес". Ми цього року закупили літературу в двох київських видавництвах: "Юніверс" – в них технічна література, хоч і російськомовна, але іншої ж немає, і "Дім, сад, город". Літературою київських видавництв ("Видавництво імені Олени Теліги" і "Основи") забезпечило нас львівське видавництво "Знання". З львівських видавництв ми закупили літературу в "Червоній калині", в "Ліги-Прес", в "Піраміди", у видавництва "Світ". Ну, і взяли нотну літературу в книгарні "Ноти" і в ТзОВ "Яніна" закупили іноземну літературу. Здається, все – так що діапазон досить великий. Я не знаю, в кого там які образи – до нас телефонував пан Сапіга і дуже сварився, що ми в нього нічого не закупили... Я боюся, що через такі нарікання видавців нам взагалі можуть перекрити кисень в тому плані, що взагалі заборонять співпрацювати з видавництвами чи закуповувати в них книжки, і тоді я не знаю, що будемо робити. Мене як заступника з наукової роботи цікавить передусім видавнича діяльність бібліотеки, яка неможлива без допомоги видавництв. Ми не маємо своєї видавничої бази і грошей під це не дають: нам треба ксерокс, комп'ютер, різограф. Ми цього не маємо, а ми є обласний методичний центр і повинні забезпечувати методичними порадами, сценаріями на допомогу фаховому навчанню, видавати "Вісті з бібліотек" (оглядово-аналітичний збірник), календарі різного типу. Для того, щоб це все видавати, ми виходимо на видавництва, і якщо вони нас видавали безкоштовно, ми, відповідно, беремо в них літературу.

І тільки так ми можемо співпрацювати. Ми справді недарма закупилися саме у "Ліги-Прес" – вони безкоштовно надрукували нам дуже багато різних матеріалів. Двічі прозвучало: чому ми закупилися в "Червоній калині"? Її очолює пан Федорів, ми гарно співпрацювали ще з його батьком, вони брали участь у всіх наших заходах, ще починаючи з 1991 року це видавництво безкоштовно давало нам літературу, яку ми розсилали на область, забезпечувало нам видавничу діяльність. І тепер, відповідно, коли ми отримали гроші, ми хотіли якось, так би мовити, реабілітуватися за всі роки, коли вони нам безкоштовно робили усі ці послуги. І, без сумніву, ці видавництва справді мають якісну українську книжку, яка потрібна людям. Видання "Ліги-Прес" більш придатні саме для обласної універсальної наукової бібліотеки, а художня література "Червоної калини" – для публічних бібліотек області. Тому я не бачу причини, чому ми повинні були їхню літературу не брати. Взагалі, звичайно, було б зручніше, щоб ці гроші – централізовано – йшли безпосередньо на місця. Чому? Тому що кожна бібліотека має свій склад читачів, має свої інтереси, має свої індивідуальні запити. Для того, щоб у Львові це все фахово зробити, треба тільки тим і займатися, насамперед – збором інформації. Зібрати інформацію яким чином? Письмово? Немає грошей на конверти для листування.

– Тобто бібліотеки вам взагалі не дають інформації, що вони б хотіли мати?

– Ні, ми не збираємо такої інформації. Бо не маємо можливості – через поштові і телефонні витрати. Колись за радянських часів у нас були тематичні плани, велася картотека економічно-культурного профілю. Я тоді саме працювала головним бібліотекарем по фондах, тобто за тією картотекою я посилала в Дрогобич освітню літературу, оскільки там є педінститут, у Самбор надсилали медичну літературу, бо там є медучилище, тощо. Зараз ми поновили ту картотеку, але у нас в методичному відділі працює тільки одна людина, кошти ми отримуємо аж наприкінці року, тобто ми не маємо можливості дійсно врахувати потреби районних бібліотек. Для цього треба виділити окрему людину, щоб вона цілий рік над тим працювала – якби ми хоча б точно знали, що наприкінці року отримаємо ці кошти!

– А наступного року можуть і не дати?

– Ми цього не знаємо, ніхто цього не знає, і тому ми не можемо попередньо збирати замовлення – як не дадуть гроші, що ж тоді вийде, що люди цілий рік пропрацювали "коту під хвіст"? Ми до останнього дня не знаємо, який відсоток ми отримаємо з обіцяних коштів, якби ми хоч щось знали точно, то могли б раніше починати працювати з видавництвами і гарантувати їм оплату. Я вам чесно скажу, мене дуже хвилює один нюанс. Я не знаю, наскільки це є правдою чи неправдою, але чутки Львовом ходять, що на поповнення фондів було виділено 400 тисяч. Нам дали, всім трьом обласним бібліотекам, 100 тисяч. Різне подейкують, наприклад, що решту грошей кудись заховали чи прикрили, але я думаю, що ці 300 тисяч пішли на програму книговидавничої діяльності. Бо, крім програми поповнення фондів, є ще програма книговидавничої діяльності. Якщо так, то це дуже добре. Але погано те, що бібліотеки, які фактично знають читацькі запити, в тому процесі участі не беруть. Тобто нас не запитують, чого потребує читач, що слід перевидати. Тільки цього року вперше ми підготували такого листа про те, що вважаємо вартим перевидання. От якби радились з бібліотеками, можливо б, видавали саме ті книжки, які нам потрібні.

– А для кого ви склали цей лист?

– Цей лист ми подавали в Управління з питань преси і поліграфії. Якщо би з нами радилися і перевидавали справді ті речі, які потрібні, то ми нічого не маємо проти, щоб ці гроші йшли на книговидавничу діяльність, бо потім ці книжки однаково безкоштовно підуть в бібліотеки. Просто щоб не було такого, що книжки перевидаються через братів-сватів-кумів-знайомства, щоб не йшла та література, яку хтось один чомусь вирішив перевидати. Ми могли б також збирати замовлення, в кожній ЦБС ведеться картотека докомплектування, складаються тематичні чи індивідуальні запити, ведуться "зошити незадоволеного попиту". І на підставі цього ми можемо сформувати той репертуар, якого бракує бібліотекам. Тобто є такі видання, яких немає у бібліотечних фондах, є такі, що їх дуже мало. Відповідного до того можна сформувати і тираж тих видань. Але щоб ми точно знали, що будуть такі гроші, і щоб людина над тим працювала. Або інший шлях – безпосередньо давати гроші на місця, і вони вже самі будуть замовляти те, що їм потрібно.

Є тільки два шляхи – або налагоджена централізована система, або робота на місцях.

– Давайте з'ясуємо, звідки ще беруться образи у видавців на бібліотеки... Якщо видавництво дарує бібліотеці книжки чи якось співпрацює з бібліотекою, то бібліотека, так, як ви говорите, нібито має закупити в них книжки, які до того ж потрібні і цілком відповідають стандартам якості.

– Так.

– Ми тут кажемо: співпрацюйте з бібліотекою – і бібліотека вам віддячить. Але так виходить не завжди: у вашої бібліотеки все наче так і є, а от дитяча обласна бібліотека, певне, не виконала якихось своїх моральних зобов'язань. Тому що на них були нарікання: ми їм даруємо книжки, а вони закуповують літературу в тих, хто не дарує. Що ви про це думаєте?

– Ну, по-перше, це не моя парафія і я не маю права з цього приводу щось казати... Але можу припустити, що, якщо видавництва дарують книжки і роблять послуги для одних відділів бібліотеки, то комплектуванням займається зовсім інший відділ. Тобто низові структури просто можуть не знати про співпрацю і домовленості "верхів" з певними видавництвами, можуть забути... Чому так вийшло, що наша бібліотека віддячила всім нашим дружнім видавництвам? Адже я, як заступник з наукової роботи, фактично не повинна займатись проблемою комплектування, мене цікавить видавнича діяльність. Я собі домовляюся, укладаю угоди, я можу пообіцяти видавництвам все, що завгодно. Але я не комплектатор, у нас є окремий відділ комплектування. Якщо би в цей процес не було втручання мого наукового відділу й методичного відділу – я не знаю, як би цей процес пішов. Відділу комплектування взагалі значно простіше і вигідніше комплектуватися не в видавництвах, а в бібколекторі. А я хочу поламати цей стереотип роботи з бібколектором, зараз у нас ринкові відносини. По-перше, бібколектор має на книжках накрутку 30-40%, а видавництва, навпаки, дають нам знижки. Мені взагалі цікавіше працювати з видавництвами. По-друге, ми можемо мати від них якісь канцтовари, папір, якусь безкоштовну літературу, якусь видавничу продукцію – це нормальна цивілізована співпраця, тож чому ми маємо йти обов'язково в бібколектор? Таким чином, якщо в дитячій бібліотеці все відбувалося тільки на рівні відділу комплектування, бо їх видавничий відділ вже має якусь техніку, має комп'ютер, то тому в них і могли бути якісь розбіжності. Таке могло статися і в нас, якби не було мого втручання.

– Дякую, і успіхів вам.

Які з усього цього можна зробити висновки? Що бібліотеки як утриманки держави зовсім пропали б без допомоги "добрих людей", зокрема дружніх видавництв. Сфера "культури" завжди була в ролі нещасної жебрачки в політичних іграх. Коли й тицьнуть якісь кошти "на культуру", то держава своїми ж бюрократичними механізмами блокує ефективне використання цих грошей. Як ми переконалися, працівники бібліотеки чітко бачать всі недоліки системи і знають, як їх можна усунути, вони справді вболівають за свою справу, готові й хочуть ефективно працювати... але це майже нікому, крім них, не потрібно. Бо в нас тут не "соціальна держава"...

А ще я не думаю, щоби львівські бібліотеки палали бажанням мати в себе в значних кількостях славнозвісний труд "Україна – не Росія", велику партію якого вони нещодавно мусили закупити, тут уже "держава" постаралася.

Для видавництва співпраця з бібліотеками є вигідною, по-перше, з інформаційно-рекламної точки зору, а по-друге, з точки зору закупівлі книжок, якщо вже залишити за дужками шляхетні меценатські пориви.

Отже, щоб бібліотека закупила у вас книжки, потрібно:

законослухняно посилати в бібліотеки контрольні примірники;

допомагати бібліотеці і співпрацювати з нею – тоді бібліотека, отримавши гроші, сама завітає до вас подивитись на вашу продукцію і вибрати щось для себе;

нагадати про себе бібліотеці перед гіпотетичним "зірковим часом" отримання коштів;

представляти свою продукцію в "Українській книгарні" і на Форумі видавців. Підійти до бібліотечних стендів на Форумі видавців з відповідними пропозиціями;

не влаштовувати "акцій обурення" проти "несправедливого" розподілу коштів бібліотекою, бо це може призвести до того, що бібліотекам взагалі заборонять закуповувати книжки у видавництв (або просто не виділять кошти на це);

А гра таки вартує свічок, бо, як мені відомо, в деяких видавництв бібліотеки регулярно закуповують книжки на суми близько 20-30-ти тисяч гривень.

P.S.: Від себе ще можу додати: образи видавців на бібліотеки подібні до нарікань на журналістів. Часом деякі видавці обурюються: чому це ви постійно пишете про тих-то й тих-то, а про нас взагалі не пишете, хоч ми ой як на це заслуговуємо? І подумки самі ж собі відповідають: ясно, тому що з тими у вас "блатні" зв'язки, вони вам роблять не знати які послуги, а може, й просто "купують" вас, а ми – ні. А журналісти їм на це: пробачте, але ми, здається, вперше про вас чуємо… Бо ви сидите, "чекаючи на Годо" – коли хтось вас "заприметит и воздаст".

Скажімо, ви хочете прорекламувати в пресі нововидану книжку. В бізнесі та маркетингу завжди є два варіанти: стандартний і нестандартний. Перший вимагає стандартних витрат, за які отримуєш стандартний результат, другий вимагає кмітливості, додаткових зусиль і мізерних витрат, цей варіант передбачає певний ризик, але часто буває результативнішим від першого. Отже, варіант "для багатих": замовляєте рекламу, рекламні статті, рецензії (здається, "Книжник Review" пропонує таку послугу, як замовлення рецензії, тобто самої рецензії, а не її змісту). Варіант "для винахідливих": даруєте або, якщо жаба душить, навіть даєте почитати книжку журналістам. Це наче ні до чого журналіста не зобов'язує, але 70 проти 30, що він напише статтю про вашу книгу – звісно, якщо вона того варта. Маєте "блатний" зв'язок.

Видавництво, яке мудро налагоджує стосунки із ЗМІ й хоче постійно вигідно миготіти в пресі, не платячи грубі гроші за рекламу, просто може "підкидати" журналістам матеріали (конкретні цікаві теми, а не просто "от ми такі чудові і книжки у нас надзвичайні – прийдіть, напишіть про нас").

Бо, якщо чесно, дану тему мені підказала саме "Ліга-Прес": "Може, це вас зацікавить…". Причому, діючи радше не у власних інтересах, а в інтересах бібліотеки. В мене є багато знайомих видавців, в тому числі дуже добрих знайомих, але "Ліга-Прес" – це єдине видавництво, яке перше звернулось до мене із цікавою пропозицією. Паблік рілейшнз, панове!

Інна Волосевич, inana@ua.fm

 
© агенство "Стандарт"